- InformNapalm - https://informnapalm.org -

Аналітика: Воєнні конфлікти нового типу (4GW). Частина I

11 [1]

В середньостроковій перспективі (протягом найближчих 15-20 років) матимуть місце воєнні конфлікти як попередніх, так і нового (четвертого) покоління, але з трендом на зміщення інтенсивності в бік війн четвертого покоління. Воєнні дії у цих конфліктах будуть вестися у всіх фізичних сферах, доступних сторонам протиборств: на суші, на морі, в повітрі та космосі. Окрім воєнного протиборства комплексно будуть застосовуватись інструменти інформаційно-психологічного, соціально-економічного та дипломатичного і суспільно-політичного впливу в будь-яких формах конфліктів. Загальною метою протиборства в усіх формах конфліктів буде зміна політичного становища ворога, примушення до прийняття сприятливих для іншої сторони умов виходу з конфлікту. Але в залежності від виду (покоління) конфлікту досягнення мети здійснюватиметься.

Не розуміння сутності і нездатність реагування вищого воєнно-політичного керівництва держави на загрози сучасних воєнних конфліктів четвертого покоління (або конфліктів пост-Вестфальського типу), разом з безсистемністю та незавершеністю більшості реформ в галузі нацбезпеки та оборони, знищенням протягом усього часу незалежності бойового потенціалу ЗС, вимиванням кадрового керівного складу ЗС, відсутністю керівників на всіх рівнях системи управління, що здатні приймати рішення, впроваджувати їх у життя і відповідати за наслідки, перетворенням мистецтва управління з мистецтва прийняття рішення на мистецтво очікування та ретрансляції наказів, а також вимивання та деградація воєнно-наукових кіл, нездатність їх запропонувати реальні та дієві шляхи забезпечення національної безпеки дозволили агресору отримати стратегічну ініціативу та призвели до нав’язування ним найбільш кривавого та небажаного сценарію опосередкованої (скритої) агресії шляхом розпалювання внутрішнього збройного конфлікту.

Хоча більшість воєнних експертів і відзначає інноваційність формату Російсько-Українського воєнного конфлікту та новітні підходи до здійснення агресії з боку РФ, слід зазначити, що засади і принципи воєнного конфлікту нового покоління не є російським «ноу-хау». Більш того характерні риси і ознаки таких воєнних конфліктів вперше були визначені ще 25 років тому, а протягом останніх чверть століття принципи і засади їх ведення отримали значний розвиток та воєнно-наукове обґрунтування, і були впроваджені в доктрини, засади, настанови і бойові статути армій більшості країн світу.

Воєнно-політичне керівництво РФ лише в другій половині 2000-х років виявило, що вони опинилися в ар’єргарді світового воєнного мистецтва і прискореними темпами розпочали реорганізацію (трансформацію) власних збройних сил та усього сектору нацбезпеки і оборони за «західною» моделлю. Хоча цей процес за об’єктивними причинами є досить тривалим, проте перші результати наочно продемонстрував вже у 2008 році Російсько-Грузинський конфлікт. В 2014 році перевага в методах та принципах ведення війни призвела до знищення Російською Федерацією майже 20-ти тисячного угруповання військ України в Автономній Республіці Крим без будь яких втрат з боку агресора та до ініціювання та розпалювання ним внутрішнього збройного конфлікту на території сходу України. Воєнно-політичні кола РФ продемонстрували здатність до швидкого вивчення передового світового досвіду, його узагальнення, адаптації та впровадження в практику, в той час як злочинна недбалість та саботаж з боку воєнно-політичного керівництва України призвели до неготовності воєнної організації держави до відбиття агресії.

В середньостроковій перспективі (протягом найближчих 15-20 років) матимуть місце воєнні конфлікти як попередніх, так і нового (четвертого) покоління, але з трендом на зміщення інтенсивності в бік війн четвертого покоління. Воєнні дії у цих конфліктах будуть вестися у всіх фізичних сферах, доступних сторонам протиборств: на суші, на морі, в повітрі та космосі. Окрім воєнного протиборства комплексно будуть застосовуватись інструменти інформаційно-психологічного, соціально-економічного та дипломатичного і суспільно-політичного впливу в будь-яких формах конфліктів. Загальною метою протиборства в усіх формах конфліктів буде зміна політичного становища ворога, примушення до прийняття сприятливих для іншої сторони умов виходу з конфлікту. Але в залежності від виду (покоління) конфлікту досягнення мети здійснюватиметься:

Кінець 20-го, початок 21-го століття охарактеризувався новим етапом у розвитку воєнного мистецтва — появою воєн нового (4-го) покоління, що на сьогодні домінує в думках західних військових і політичних аналітиків, прогнозистів і футурологів, культурологів і військових істориків. Характерними рисами нового покоління конфліктів є :

а) метою війни стає не фізичне знищення противника або тільки його збройних сил, а досягнення його внутрішнього колапсу та системоруйнування шляхом атаки на соціум та політикум, примушення його до відмови від подальшого опору різними (в тому числі та у більшій мірі не військовими) способами, як то руйнування культурного середовища і інфраструктури, порушення управління, втрата довіри до національних та військово-політичних лідерів, придушення волі до боротьби, виведення з ладу енергетичної й промислової бази й ін. При цьому не обов’язково починати відкриту воєнну агресію проти противника. Натомість можна використовувати протиріччя противника з його сусідами для розв’язування між ними конфлікту, результати якого будуть вигідні організатору. Або використати внутрішньополітичні протиріччя та нестабільність для формування руху опору та громадянського конфлікту (наприклад, події т.зв «арабської весни» на Близькому Сході та на півночі Африки, в ході якої практично без застосування воєнної сили були зміщені нелояльні агресорам режими в цілій низці країн). Іншими інструментами агресії можуть бути встановлення економічної блокади (як у випадку з Кубою або Іраном), здійснення тиску через міжнародні інституції, такі як ООН чи НАТО. Невід’ємними атрибутами воєн 4-го покоління стануть використання новітніх технологій, в першу чергу інформаційно-комунікаційних (як-то соціальних мереж) для залучення та втягування у конфлікт ангажованих соціальних груп, спільнот, здійснення кібератак патріотично налаштованими хакерами, ведення витонченої психологічної боротьби за допомогою маніпуляції засобами масової інформації. Заклики щодо поширення демократії та захисту прав людини стануть достатніми приводами для розв’язання конфлікту, а телевізійні репортажі з місць бойових дій дозволять сформувати потрібний інформаційний фон і стануть зброєю не менш потужною, ніж високоточні засоби ураження. Соціальні мережі вже стали надзвичайно ефективнішою та живучою системою управління та інструментом нарощування внутрішнього конфлікту, а терористи-смертники й наркотики – за образним висловленням авторів концепції війн 4-го покоління – «міжконтинентальними балістичними ракетами для незаможних»;

б) полем бою для війни четвертого покоління стане все суспільство противника цілком. При цьому розмиваються кордони між миром і війною аж до повного зникнення, а поняття поля бою, лінії фронту, стратегічного тилу в сучасному розумінні зникне. Удар може бути нанесений по будь-яких вразливих об’єктах противника. Зникне розходження між «військовими» і «цивільними» об’єктами, їх будуть ділити тільки на більш і менш важливі: як-то «об’єкт-ціль» і «об’єкт-не ціль». При виборі цілей основним критерієм стане не його військове значення, а важливість об’єкта для здатності суспільства противника до боротьби й організованого опору як у матеріальному, так і в ідеологічному та духовному плані, для збереження бойового духу і єдності суспільства, як це відбувалося, наприклад в ході агресії в Лівії чи у Південній Осетії, де основними цілями воєнних ударів були вище воєнно-політичне керівництво режимів, елементи транспортної, енергетичної, соціальної, інформаційної інфраструктури, тощо. При цьому вплив на ці об’єкти може бути не тільки прямий та летальний, а й опосередкований і нелетальний;

в) однією з головних відмінностей від воєн попередніх поколінь буде те, що принаймні одна зі сторін у боротьбі може бути не армією (силою), організованою й діючою під контролем національного уряду, а збройними формуваннями, підконтрольними над- і суб- національним, релігійним, політичним і іншим організаціям та формуванням, у тому числі терористичного характеру – як то, наприклад, оголошена США війна Аль Каєді та іншим терористичним організаціям;

г) зазнають змін форми і способи ведення збройної боротьби, зокрема постулюється принцип «перемога без управління». Масштаб, інтенсивність і темп операцій будуть настільки високі, що їх буде важко або неможливо контролювати в рамках класичної системи управління директивного типу, і таким чином усе більше операцій буде проходити в т.зв. «сфері хаосу». Актуалізується потреба в реорганізації системи військового управління й приведення її до норм і вимог систем управління адаптивного й генеруючого типів з горизонтальними й мережевими структурами управління з декількома універсальними центрами прийняття рішень;

д) різко зросте значення маневреності в сучасних воєнних і бойових діях, а масування живої сили й техніки стане недоліком і буде зустрічатися набагато рідше, оскільки в нових умовах створює зручну й велику ціль для ураження потужними високоточними вогневими засобами противника. Передбачається, що в цій ситуації для підрозділів і частин буде характерна децентралізована, різноманітна та нешаблонна тактика бойової чи то «вовчої зграї». Критично важливого значення набуде також інформаційний ресурс в сучасному бою, який стане запорукою успіху при досягненні мети бою, операції, війни;

е) «розосередження сили» зажадає зниження залежності частин і підрозділів від централізованої системи постачання й бойового забезпечення. Вони повинні довго вести бойові дії автономно, покладаючись лише на власні сили, підручні засоби й трофейні ресурси. Самі підрозділи будуть невеликими, але універсальними загонами (чи то кластерами), що включають різні види озброєння й техніки, кваліфіковані кадри різних спеціальностей;

ж) величезного значення набуває в нових умовах підготовка окремого бійця професійних збройних сил (бойового оператора). Для комбатантів воєн нового покоління будуть характерні ініціативність і індивідуалізм, інші в порівнянні з існуючими морально-етичні цінності (що дозволяють спокійно вражати об’єкти культури і цивільної інфраструктури). Слухняні виконавці будуть змінені в збройних силах нового зразка ініціативними й розуміючими цілі й загальний план операцій, не потребуючими детального керівництва кожною їхньою дією грамотними бійцями-професіоналами.

Таким чином теорія «війни четвертого покоління» заснована на уявленні про те, що перевага політичної волі при правильному й всебічному використанні сили й наявних ресурсів, а також вразливостей противника, здатні забезпечити розгром навіть переважаючого по економічній і військовій міці ворога. На відміну від воєн попередніх поколінь, вона не націлена на досягнення перемоги шляхом розгрому збройних сил противника або знищення його воєнно-економічного потенціалу, а збройна перевага не розглядається достатньою й необхідною умовою перемоги у війні. Замість цього передбачається безпосередній вплив на свідомість і волю суспільства залученого в конфлікт та осіб, що приймають рішення, руйнація їх політичної волі, використання всіх наявних можливостей і засобів впливу для того, щоб змінити політичне положення противника, переконуючи його вище військово-політичне керівництво у тому, що їх стратегічні цілі або недосяжні, або їх досягнення нерозмірно дороге. При цьому сучасна агресія може здійснюватися як зсередини, так і ззовні та приймати різноманітні форми.

Дослідники і експерти, що запропонували та розвинули концепцію воєн четвертого покоління зазначають, що хоча ця концепція вже перейшла з площини теоретичних наробіток в практичну сферу реалізації, — перехідні процеси між поколіннями воєнних конфліктів є взаємопересічними й досить тривалими. У коротко- та середньостроковій перспективі в різних регіонах одночасно можуть відбуватися війни і конфлікти, притаманні одразу трьом поколінням (від другого до четвертого). Проте у довгостроковій перспективі передбачається, що питома вага конфліктів четвертого покоління стане домінуючою.

infograf [2]

Таким чином, узагальнюючи аналіз еволюційних змін в характері ведення сучасних воєнних конфліктів відзначимо, що ці зміни потребують і невід’ємного перегляду засад ведення збройного протиборства та самого характеру збройної боротьби, адаптації їх до зміни в стратегічній меті, завданнях та підходах до ведення війни.

Еволюція збройного протиборства в сучасних війнах (“ворог як система”)

Розвиваючи наведені вище ідеї стосовно еволюції збройного протиборства у сучасних війнах наприкінці 1980-х, та протягом 1990-х років на заході з’явилився цілий ансамбль споріднених концепцій застосування воєнної сили, як то «швидких рішучих операцій», «операцій деморалізуючого впливу», «операцій на основі ефектів» (Effects-Based Operations), спрямованих на «швидке досягнення переваги» (Rapid Dominance) та «повне домінування» (Full Spectrum Dominance). По суті усі вони мають загальні риси і ознаки які коротко можна описати як відмова від спроб домогтися кількісної переваги над противником у живій силі і техніці (тобто від того виду бойових дій, при яких, за словами Наполеона, фортуна завжди на боці тих, у кого «більше батальйонів»). Навпаки ці концепції пропонували здійснювати «деморалізуючий вплив» на противника з метою зламати його і паралізувати волю до опору, не вдаючись до лобових атак та кровопролитних боїв.

Узагальнено ознаками сучасного збройного протиборства є:

— нові погляди на призначення воєнної сили, що має забезпечити контроль над волею противника та його спроможністю до осмислених дій, позбавити його будь-якої можливості адекватно оцінювати і відповідати на загрози (не намагаючись при цьому здобути перевагу над його воєнним потенціалом);

— перевага в технічному оснащенні, рівні навченості особового складу, бойової підготовки військ (сил), методах ведення збройної боротьби має вирішальну роль порівняно з чисельною перевагою в особовому складі та озброєнні;

— воєнна сила стала універсальним інструментом в руках вищого військово-політичного керівництва в усіх видах потенційних конфліктів, при цьому об’єктом воєнному впливу стає суспільство ворога цілком;

— швидкість і маневреність набули принципового значення;

— втрати в живій силі можуть бути потенційно незначними, оскільки для досягнення бажаного ефекту ефективніше маніпулювати трагедіями поодиноких смертей аніж статистикою знищення мільйонів;

— прийоми ведення воєнних та бойових дій трансформуються з орієнтацією на нові погляди щодо призначення воєнної сили. Так замість систематичного знищення живої сили і техніки противника, його вимотування, воєнні і бойові дії будуть спрямовані на досягнення ефекту системного паралічу противника, придушення його волі, приголомшення, деморалізації, сковування, знищення системи управління.

Вперше наведені підходи до організації і ведення збройної боротьби були випробувані на практиці в ході кампанії «Буря в пустелі» в 1991 році під час планування та реалізації повітряної операції Instant Thunder. Архітектором цієї операції, що була основним компонентом «Бурі в пустелі», був полковник ВПС США Джон Уорден – голова відділу стратегічного планування «CHECKMATE» у повітряних силах США. Уорденом був розроблений системний підхід до аналізу противника, ведення збройної боротьби, що в подальшому був систематизований в рамках концепції «Операції на основі ефектів». Ця концепція аж до 2008 року була домінуючою в Збройних силах США, а в їх повітряних силах, силах спеціальних операцій залишається такою і досі.

Запропоновані Уорденом моделі та підходи були опубліковані ним в рамковій науковій публікації «Ворог як система». В подальшому ж ці погляди були розвинуті і доповнені і іншими дослідниками та науковцями, як то генерал Дєвид Дептула, підполковник Алан Батчелет, і інші, та узагальнена в рамках концепції «системи систем» та т.зв. «революції у воєнній справі» (“revolution in military affairs”).

Узагальнено центром запропонованої системної моделі противника  є його воєнно-політичне керівництво, національні лідери, що становлять найбільш критично важливу складову в архітектурі системи національної безпеки та оточені і захищені чотирма іншими оболонками (шарами, кільцями). Так, другим шаром є система життєзабезпечення, виробництво, фабрики, електростанції, нафтозаводи і т.д., що під час війни є життєво важливими для забезпечення функціонування воєнно-економічного комплексу. Державна інфраструктура — автомобільні шосе, залізниці, енергетичні лінії становлять третю оболонку. Четвертим шаром є соціум (народонаселення). А останнім, п’ятим зовнішнім шаром є збройні сили.

На стратегічному рівні, досягнення цілей протиборства (війни) забезпечується шляхом «викликання невідворотних змін в одній або більше частинах фізичної системи противника, так, що противник буде змушений адаптуватися до наших цілей, або фізично не буде спроможний виступити проти нас. Ми назвемо це стратегічним паралічем», — зазначав автор.

При цьому концепцією визначаються так звані центри тяжіння (Centres of Gravity (COGs)), найбільш критичні підсистеми в окремих шарах, знищення чи нейтралізація яких матиме найвищий ефект та призведе до руйнування зв’язків між окремими шарами структури (стратегічний рівень) чи виведення з ладу значних сегментів моделі в середині шару (оперативний рівень). Відповідно ці центри тяжіння є об’єктами першочергового ураження противника. При цьому, переважна більшість з них не є військовими об’єктами. Але ці центри тяжіння (або зони вразливості) мають абсолютно вирішальне значення для функціонування держави, для здатності суспільства противника до боротьби й організованого опору як у матеріальному, так і в ідеологічному та духовному плані, для збереження бойового духу і єдності суспільства.

При цьому найбільш ефективним є ураження центрів тяжіння з центральних кіл (шарів) моделі противника. Немає необхідності витрачати власні ресурси для знищення армії противника, руйнувати його соціально-культурне середовище, інфраструктуру та національну економіку. Замість того щоб знімати шар за шаром захисні оболонки модельної побудови противника, оголюючи і роблячи вразливим тим самим його воєнно-політичне керівництво, як це було, наприклад, під час Другої світової війни, достатньо «просвердлити цибулину» його захисних оболонок, вражаючи виявлені стратегічні чи оперативні центри тяжіння, та безпосередньо вразити внутрішнє кільце, реалізувавши схему «війна зсередини назовні», як це відбулось наприклад у Лівії та відбувається наразі на Сході України .

Цікавою є оцінка західних експертів про те, що будь-яка країна середнього розміру при раціональному ураженні до 500 її об’єктів може бути повністю паралізована. Слід також зазначити, що «п’ять кілець» — це певна умовність, оскільки практично неможливо створити готовий шаблон дій чи повністю автоматизувати процес вибору цілей атаки при плануванні воєнних дій. В той же час модель «п’яти кілець» дає необхідну відправну точку для початку планування будь якої воєнної кампанії, зокрема загальні методики, перелік питань, пріоритети для планування операцій.

Узагальнюючи наведені принципи застосування воєнної сили розглянемо яким чином відбуватиметься збройна агресія у війні нового покоління. Так збройна агресія проти держави-жертви відбуватиметься у два етапи.

Метою першого етапу агресії буде системоруйнування держави-жертви: повна дезорганізація системи державного, економічного, військового управління; «осліплення» системи розвідки й ППО країни; деморалізація населення, наведення паніки й шоку; дезорганізація військових заходів держави-жертви. На першому етапі наноситимуться високоточні ракетно-бомбові удари на всю глибину території країни, будуть масово застосовані розвідувально-диверсійні групи, активізована заздалегідь підготовлена агентурна мережа. В якості цілей для ураження (знищення чи захоплення) будуть обрані життєво важливі об’єкти держави-жертви. Списки першочергових об’єктів ураження складаються заздалегідь відповідно до концепції «п’яти кілець»: у центрі — політичне керівництво, потім система життєзабезпечення, інфраструктура, населення й лише в останню чергу збройні сили. Одночасно (або завчасно) забезпечуватиметься формування лояльного агресору руху опору, проводитимуться спеціальні операції, здійснюватиметься електронне придушення й знищення систем розвідки, управління та зв’язку, проводитимуться кібероперації, почнуться операції інформаційної та економічної війни, здійснюватиметься легалізація агресії у міжнародних інституціях.

Другий етап агресії — наземне вторгнення — почнеться тільки в тому випадку, якщо він буде визнаний доцільним! По суті, це буде зачищення місцевості і контроль території, передача влади у країні жертви до лояльних агресору політичних кіл. Як правило наземне вторгнення буде відбуватися під виглядом введення миротворчого контингенту.

Головна особливість цього етапу полягає в тому, що війська вторгнення НЕ будуть вести класичні бойові дії. Навпроти, вони будуть усіляко прагнути до того, щоб виключити навіть саму можливість вступу в бій. Характерні риси цього етапу агресії:

— випередження противника на всіх етапах: збору, оцінки інформації, ухвалення рішення й дії;

— відсутність зосередження, висування військ, розгортання в бойовий порядок, безпосередньо атаки, переслідування або відходу на нові рубежі, як і відсутність у звичному розумінні рубежів, смуг, флангів, фронту й тилу;

— абсолютне інформаційне домінування, що впроваджує в життя принцип масування результатів, а не масування сил;

— широке використання тактичних наземних і повітряних робототехнічних комплексів для знищення осередків опору, що залишилися.

Аналогічним чином змінились і погляди на відбиття зовнішньої (чи то внутрішньої) агресії, що мають відповідати на виклики безпеці. Так, на відміну від попередніх поколінь воєн, нова концептуальна модель оборони держави передбачає перехоплення стратегічної ініціативи вже на початковому етапі збройної боротьби, фактично виключаючи етап нарощування сил та виснаження противника.

Тільки так можна опинитися попереду противника в циклі управління, в іншому випадку він завжди випереджатиме жертву на крок. При цьому, як і у випадку організації агресії, її відсіч має відбуватися за всіма напрямками застосування сили: політичному, дипломатичному, економічному, інформаційно-медійному, соціально-культурному, військовому. Стратегічною метою усіх зусиль має стати зміна політичного становища агресора, переконання його в тому, що його стратегічні цілі або недосяжні, або їх досягнення нерозмірно дороге. Тому і у випадку відсічі агресії цілі для контрударів мають вибиратися згідно такої ж моделі, забезпечуючи зміну політичного режиму ворога.

Нові погляди на призначення і принципи застосування воєнної сили у сучасних конфліктах і війнах визначили необхідність трансформації форм та способів її застосування, що стали б більш повно відповідати характеру збройної боротьби, який зазнав кардинальних змін. Тому подальшим логічним розвитком концепції війн четвертого покоління і поглядів на застосування воєнної сили у них стала концепція мережецентричних (мережеорієнтованих) воєнних та бойових дій (МЦВБД, Network Centric Warfare — NCW). Вона стала органічним продовженням та кінцевою ланкою в ланцюгу еволюції «воєнного конфлікту — збройного протиборства – форм і способів ведення воєнних і бойових дій», а з її появою процес обґрунтування воєнно-теоретичних засад змін у воєнно-політичній сфері набув завершеного вигляду. Хоча практична значимість та реалізованість концепції МЦВБД в коротко- та середньостроковій перспективі є предметом дискусії, її загальні принципи та засади знаходять відображення в планах розвитку та трансформації збройних сил більшості провідних країн світу. Нажаль детальний огляд цієї концепції виходить за рамки циклу статей, тому лише зазначимо, що МЦВБД дозволяють практично реалізувати в сфері збройної боротьби принципи воєн 4-го покоління і перейти від війни на виснаження й знищення противника до більш швидкоплинної й ефективної форми, для якої характерні дві основних риси: швидкість управління й принцип самосинхронізації дій угруповань військ.

Зазначені принципи почали впроваджуватись в практику забезпечення безпеки і оборони окремих держав (націй) та на регіональному і загальносвітовому рівнях на рубежі XXІ століття. Першими трансформацію збройних сил (а по суті всього сектора національної безпеки) в рамках підготовки держави до адекватної відповіді на виклики і загрози нового тисячоліття, адаптації збройних сил до воєн нового покоління почали США. У рамках трансформації збройних сил здійснюється реформа системи управління й бойової підготовки, теорії й практики ведення воєнних та бойових дій на всіх рівнях, розширюється спектр можливих загроз і завдань міністерства оборони. Огляду воєнно-практичного змісту трансформаційних перетворень (за досвідом провідних країн світу) буде присвячена наступна публікація.


*Стаття є скороченою версією публікації авторського колективу офіцерів Наукового центру Повітряних сил Харківського університету Повітряних сил підполковників Артема Антонова, Володимира Бзота, Євгена Жиліна, а також канд. воєнних наук, доцента, начальника наукового центру ХУПС полковника Дмитрія Гриба. 
Повна версія матеріалу доступна в pdf-файлі: Воєнні конфлікти нового типу (4GW). Частина I [3]

(с) Інформація надана спеціально для публікації на сайті команди InformNapalm. При передрукуванні скороченої версії матеріалу посилання на сайт  https://informnapalm.org [4] обов’язкове.

[5]

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.