- IN SIGHT – Полум'яні новини в полі зору - https://informnapalm.org/blog -

2 березня – 6 років з початку моєї особистої війни

Сьогодні, 2 березня 2020 виповнюється рівно 6 років з початку моєї особистої війни проти російської окупації Криму. Саме 2 березня 2014 в Севастополі я вперше став свідком агресії росіян, які у формі без знаків розрізнення блокували українські військові частини. Саме цей день 6 років тому став переломним особисто для мене і я вирішив, що буду чинити спротив агресії всіма доступними і найбільш ефективними засобами. Мені вдалося зафільмувати деякі факти агресії в Севастополі 2 березня та викласти їх на YouTube. Одне з цих відео лише за першу добу набрало більше 2 млн.переглядів, потім його ще протягом 2 тижнів неодноразово транслювали різні українські телеканали.

Це відео ще довго підбадьорювало і українських моряків і українців на материковій частині країни, це спонукало мене вести особисту інформаційну боротьбу проти російської брехні, хотілося, щоб світ почув і втрутився. Ще тоді, в ці перші дні березня у мене була надія, що світова спільнота якось зможе вплинути на ситуацію в Криму і РФ буде змушена відкликати свої війська у пункти постійної дислокації. Проте, російська пропаганда на самому високому рівні бомбардувала міжнародні організації тотальною брехнею про події, особисто президент РФ Владімір Путін брехав, що російських військ там немає і це «місцева сомооборона», яка нібито «купила форму у воєнторзі». Світові лідери також виявилися безхребетними і крім «глибокого занепокоєня» нічим не змогли допомогти. При цьому вертикаль української влади після втечи Віктора Януковича в Росію також була паралізована, ніхто не хотів брати письмових зобов’язань і віддавати військовим ніяких наказів крім «спостерігати, триматися і не провокувати».

Дзвінок Парубія

В ті дні мені довелося стати також свідком телефонного дзвінка мого близького друга, на той час старшого лейтенанта ВМС, який через інших моїх друзів-майданівців 1 березня передавав інформацію, що капітан 3 рангу Денис Березовський, якого щойно призначили з Києва командувачем ВМС України – є зрадником і переметнувся на бік Росії. Зрештою, друзі з Майдану, які почули це, досить швидко вийшли на Андрія Парубія (який на той час був вже секретарем РНБО) і передали йому цю інформацію. Андрій Парубій особисто передзвонив моєму другу  і спитав про ситуацію, офіцер доповів йому, що Березовський – зрадник і те, що його зараз призначили Командувачем з Києва деморалізує весь особовий склад ВМС, офіцери не розуміють, що відбувається, при цьому російські війська блокують частини, але немає ніяких вказівок. Зі слів мого друга стало відомо, що по телефону Парубій також сказав «тримайтеся» і запитав «чи можна буде йому дзвонити і уточнювати ситуацію?». Той відповів, що «не тільки можна, а навіть – треба, тільки зніміть в першу чергу зрадника з командування». Зрештою, більше Парубій йому не дзвонив і не реагував на СМС з інформацією про російські штурми та виїзди колон російських бронеавтомобілів «Тигр» з “Лазаревських казарм”. Щоправда, на ранок 3 березня Дениса Березовського все ж таки оперативно зняли з посади Командувача ВМС. Не знаю, чи це була заслуга Парубія, чи просто так співпало і до когось іншого у Києві дійшло, що зрадники не мають керувати флотом у такі часи.

Відео з Севастополя 2-6 березня 2014

Нижче я викладу декілька власних відео, які відображають хронологію подій. На одному з відео я кажу: «Братик, следи, за мной, чтобы со спины никто не подошел…». Це було одразу після того, як російські військові вимагали прибрати фотоапарат та погрожували стріляти на ураження за те, що їх намагаються зняти на відео. Потім були ще уривчасті відео, а також відео зі Штабу ВМС, де 3 березня 2014 Денис Березовський, який вже був відсторонений від командування, агітував офіцерів переходити на бік РФ.

Після цього було ще багато подій, частину я вже не пам’ятаю, бо пам’ять має властивість затирати тяжкі спогади. Мені довелося покинути свій дім та стати вимушеним переселенцем, хоча я ні хвилини не вагався, бо жити в окупації було б нестерпно. Тим більш вже з перших днів березня я разом з 2 надійними друзями вже почав створювати в Криму свій осередок інформаційного руху опору, у мене не було жодних планів далі ніж на 24 години, але інтуїтивно я знав, що варто не зупинятись, і «лупати цю скелю» щодня, поки внутрішнє полум’я горить у серці. Зрештою ці дні і стали початком самоорганізації людей доброї волі у спільноту, яка має назву InformNapalm – інформаційний напалм, той, що випалює ворогів і зігріває друзів. Вогонь, який перемагає темряву…

Крим за завісою…

Загалом, про окупацію Криму, її політичні та соціальні передумови, а також її наслідки раджу почитати чудову книгу від експертів Центру дослідження безпекового середовища «Прометей», яка має назву «Крим за завісою. Путівник зоною окупації» [1]. До розробки цього путівника я також трохи долучився як консультант та дизайнер, до неї також увійшли важливі матеріали та OSINT-дослідження спільноти InformNapalm. Прошу всіх перечитати і написати власні відгуки про цю книгу. Для мене це також важливо, бо наша боротьба проти російської окупації триває…


  [2]Роман Бурко [2], засновник міжнародної волонтерської спільноти InformNapalm.
Прочитати більше про діяльність InformNapalm [3] та підтримати спільноту можна тут.