Нещодавно прочитав інтерв’ю Філліпа Карбера «Не можна судити генералів за бойові втрати – експерт США»
Прочитав коментар одного з користувачів, в якому він пише, що його дістали іноземні експерти, тому вирішив проаналізувати дану статтю та написати свої висновки. Я гадаю, що за півтора роки участі в інформаційній боротьбі проти окупантів (в тому числі майже рік участі в реальних бойових діях в зоні АТО), маю право на власну думку, крім того, я, ніби, свій, український, експерт, тому ще нікого задовбати не встиг. Аналіз пишу українською мовою, оскільки оригінал статті подано на державній (щоправда за час участі в АТО досить часто доводилось спілкуватися з представниками РФ та місцевих мешканців Донбасу, тому свою рідну мову дещо підзабув. Одразу прошу вибачення за помилки, як стилістині так і орфографічні).
Одразу почну з того, що доктор Карбер не ставив собі за мету «відмити» українських генералів, як це подумали більшість читачів, судячи з коментарів. Насправді Філліп звик до порядків, які існують в армії Сполучених Штатів Америки, де перед виконання завдань проводяться брифінги та брейнштурми, а після їх виконання бійці не йдуть відпочивати, аж поки не проаналізують весь перебіг подій під час виконання завдання, що дозволить в майбутньому уникати певних помилок під час планування.
Що ж відбувається у нас (з власного досвіду). Зазвичай, особа яка має право приймати рішення на застосування сил, робить це не порадившись ні з ким. Якщо, наприклад взяти операцію по звільненню населеного пункту Семенівка на її першому етапі, то план операції тримав в своїй голові тодішній командувач АТО тов. Муженко, який довів його лише до перших осіб підрозділів в безпосередньо перед початком висування колон з блокпосту № 3. Власне це й призвело до потрапляння колон 95-ї та 79-ї бригад в засідки в районі населених пунктів Селезнівка та Брусино. Хоча про можливість вказаних засідок у штабі знали ще напередодні. Тобто: ніякі брифінги не проводились. Це можна зв’язати лише з одним: на момент початку бойових дій на сході країни у всіх була досить велика підозра щодо можливості присутності у штабі АТО інформаторів служб РФ. Аналогічна ситуація відбулася із Донецьким аеропортом та іншими об’єктами. Досить уважно передивіться фільм «Рейд». «Я вирішив», «Я довів», «Я…» це фрази, які каже головнокомандувач, сидячи біля карти. Можна зробити висновок, що він, під час прийняття рішення не радився ні з ким. І добре, що все закінчилось добре…Тобто ніхто і ніяких висновків з перемог та поразок не робить, а відбувається все приблизно так: прокатило – добре, не прокатило – набухаємось та забудемо…
«…зокрема нападки на генерала Назарова, заступника голови Генерального штабу. Люди говорять, що він має відповісти за загибель бійців у транспортному літаку, який вислав у Луганський аеропорт. Як на мене, це нісенітниця – якщо люди без військового досвіду почнуть звинувачувати офіцерів у військових втратах, ця країна приречена, а її збройні сили можна буде викинути на смітник…»
Як не дивно, але я повністю згоден з доктором Карбером. Для розуміння: якщо бієць починає розповідати командиру взводу, що той не розуміє що він робить (а я був свідком таких випадків), то бійцю потрібно усвідомити, що командир взводу мінімум 4 роки навчався у військовому навчальному закладі, тому знань у нього явно більше. Але – маємо те що маємо. Що стосується, власне, випадку з ІЛ-76, то потрібно розуміти, що в даній трагедії винна велика кількість осіб, починаючи з бійців, які постили свої фото у мережі ВКонтакті за 10 хвилин до вильоту. Враховуючи командування Повітряних Сил, яке направило літак навпростець до Луганська, знаючи, що у бойовиків є ПЗРК. В даному випадку доцільним було б поганяти його по різних містах, витративши час та паливо, але забезпечити скритність прибуття підкріплення. Власне, пілоти, які, розуміючи що виконують завдання в бойових умовах, заходили на посадку, як в мирний час. Крім того, слід відмітити, що Антитерористичною операцією керує не Генеральний штаб а Служба Безпеки України, тому не факт, що рішення про відправку бійців до Луганська приймав, власне, Назаров. А чому так вийшло? Тому що одразу після звільнення Донецького аеропорту, командувач АТО бортом Іл-76 прибув у ДАП (хоча там також могла бути подібна історія). Оскільки вийшло першого разу, то всі понадіялись, що вийде і наступного. Мене більше цікавить зараз не хто винен у трагедії, а чи ЗРОБИЛО командування висновки з неї. Якби подібна ситуація відбулась у Сполучених Штатах, то висновки були б зроблені і в подальшому подібних випадків не було б. Саме це й мав на увазі Карбер, говорячи фразу, яка подана вище.
«…якщо сепаратисти проголошують автономію, то за міжнародними законами одним із показників цієї автономії є аеропорт чи морський порт, і саме тому, до речі бойовикам потрібен Маріуполь…»
При всій повазі до доктора Філліпа Карбера, мені здається, що він дещо не розібрався з реальними причинами бойових дій на сході України, а саме з інтересами, які мають в даному конфлікті певні олігархічні структури. Насамперед Маріуполь дозволяє здійснювати легалізацію товарів концерну «Метінвест» частина виробничих потужностей якого залишилась на окупованих територіях. Якщо досить уважно розглянути перебіг бойових дій на сході країни, то можна виділити, що так звана бригада «Восток» виконує завдання, за часту, без узгодження з керівництвом терористичних організацій. Якщо ж копнути ще глибше, то ми можемо встановити зв’язок між бригадою та концерном «СКМ». Так, я кажу саме про контроль над бригадою одного одіозного олігарха, який міг закінчити війну ще до її початку. Потрібно розуміти, що поки порт м. Маріуполь перебуває під контролем України, товари концерну «Метінвест» можут бути легалізовані. З переходом його під контроль «ДНР», вказана можливість зникне. Саме тому Марііуполь залишатиметься територією України. Що стосується аеропортів. То і Донецький, і Луганський аеропорти знаходяться в межах дії ЗРК тактичного рівня, що не дозволить РФ здійснювати перекидання військ повітряним шляхом з використання важкої транспортної авіації. Що довели терористи під час знищення ІЛ-76.
Можна було б проаналізувати й інші тези інтерв’ю, але на то немає часу.
А загалом, особисто моє враження від статті, вона направлена на підняття морального духу Українського народу, шляхом висвітлення успішних операцій, які провели Збройні Сили України в неоголошеній війні з РФ. За що слід подякувати доктору.