Увечері 30 жовтня на залізничному переїзді в селищі Глеваха (10 км від Києва) в результаті спланованого замаху загинула військовослужбовець Української Армії, українка чеченського походження, Герой України Аміна Окуєва. Її чоловіка Адама Осмаєва поранено. Це не перший замах на подружжя чеченських добровольців. 1 червня 2017 в Києві російський кілер вже намагався вбити Адама й Аміну. Тоді Аміна Окуєма змогла поранити нападника з нагородної зброї, завдяки її професійним навичкам кілера було нейтралізовано й затримано.
Ланцюг замахів і вибір жертв зовсім не випадковий. В цьому контексті редакція InformNapalm представляє в рубриці [думка / opinion] аналіз видання “Хвиля” про цілі, які, очевидно, мають замовники замаху на чеченських добровольців. Автор матеріалу – аналітик Українського інституту майбутнього Ігор Тишкевич.
Офіцер української армії Аміна Окуєва загинула сьогодні, 30 жовтня, в результаті замаху в Глевасі. Її чоловік Адам Осмаєв живий, але поранений. Це другий протягом року замах на цю сімейну пару чеченських добровольців. Саме тому тут не просто теракт, йдеться про більш широкі цілі.
Теракт завжди є актом громадського впливу. У цьому випадку йдеться про те, щоб:
По-перше, переконати, що Кремль «може дістати всіх». Це не означає, що в Росії такі сильні й всемогутні спецслужби — головне створити таке враження.
По-друге, продемонструвати «імпотенцію українських силовиків і, особливо, спецслужб». Саме тому як ціль обрали сімейну пару, на яку вже був замах у 2017, тому влаштували засідку на переїзді під Києвом (Глеваха — це 10 км від столиці) зі стріляниною. Потрібна була ДЕМОНСТРАЦІЯ, так би мовити, плювок в лице. Така дія автоматично стає знаковою.
По-третє, почнеться розслідування. Очевидно, що такий теракт — зухвалий виклик силовикам. Просто розмовами про російський слід тут вже не відбудешся. От тут маємо ще одну проблему, ще одну ціль організаторів. Такі злочини швидко не розслідуються, будь-який процес забирає час, а українське суспільство буде вимагати «миттєвих результатів», частина ЗМІ такі очікування підігріватиме. Бачимо розрахунок на розхитування ситуації, вимоги гучних звільнень і демотивацію офіцерів спецслужб, Збройних сил України і Національної гвардії.
По-четверте, змусити владу піти на різкі кроки, обмеження свобод громадян (аж до введення надзвичайного стану). Це в українських реаліях тільки додасть дров до багаття і обернеться ще більшими проблемами для влади, дасть додаткові аргументи опозиції.
Тому гучні «обурені голоси» незабаром лунатимуть, будуть кричати і вимагати.
Але специфіка організації терактів саме в тому, що вистежити терориста чи грамотно введену диверсійну групу важко, забезпечити всіх потенційних жертв охороною – неможливо.
Що важливо зробити
Тут, на жаль, потрібні, зокрема, нетривіальні кроки. Починаючи від розв’язання питання щодо зброї у громадян і закінчуючи створенням (реанімація, розширення — залежить від відомства) мережі збору інформації від населення.
І, зрештою, зробити те, що є в більшості сусідніх країн — не говорити про єдину систему фіксації, а реально об’єднати хоча б наявні камери в одну мережу з можливістю оперативного (в режимі реального часу) отримання картинки з потрібної точки для аналізу зображення.
Щодо розслідування і встановлення нападників, замовників — тут, на жаль (чи слава Богу), силовикам доведеться працювати, пам’ятаючи просту фразу про «честь мундира».
Зрештою, треба подумати про просте правило — якщо намагаєшся тільки відбивати удари, ставити блоки, рано чи пізно отримаєш в ніс. Досвід успішної боротьби з тероризмом свідчить, що дієвою й результативною є лише активна позиція.
Я ні до чого не закликаю, але дозволю собі зауважити, що ситуація, коли вороги України бояться лягати спати, прокидатися вранці, виходити з дому – значно ефективніша, ніж коли такий страх виховується в друзів України на українській території. Досягти цього, до речі, можна не тільки силовими методами — новітня історія знає тисячі способів впливу на опонента.