Минулого тижня п’ятничний інтернет-номер «Незалежного (в минулому) військового огляду» вийшов зі статтею з таким ось веселим заголовком: «Напад бронетанкової фобії. Київскій владі знов примарилося вторгнення російських військ» (http://nvo.ng.ru/realty/2014-11-14/1_phobia.html). Як вже неодноразово показала практика, в подібних ситуаціях слід вести мову не про неіснуючі фобії української сторони, а про хронічні напади курячої сліпоти, що остаточно охопила російську державу. І те, що може бути вибачено безвідповідальному журналістові, навіть якщо він називає себе «відповідальним редактором», Олегові Владикіну, зовсім не дозволено генералові-лейтенанту, представникові Росії в комісії з контролю й координації питань припинення вогню в Дебальцевому Донецької області. Заявити вголос про те, що він танків Т-72 не бачив, це все одно, що визнати свою профнепридатність.

Повне відео:

Ця особа напередодні української авантюри посіла місце заступника командуючого Сухопутних військ Росії! Знімайте тільник і погони, колишній генерале! Ви осліпли та подурнішали за роки переміщення службовими сходами. Погляньте сюди й скажіть, що це за танк поруч з якимось «сомалійцем Ківі», сфотографований не інакше як в районі Донецького аеропорту?

Вочевидь, в російській армії бракує інтернету, інакше б цей бравий генерал не поспішав говорити нісенітницю в ефір. Тому вважаю за свій прямий обов’язок розставити всі крапки над «і» та розібратися, нарешті, з питанням, чи беруть участь танки Т-72 в боях у зоні АТО й кому вони належать.

Власне, на перше питання відповідь вже отримано. І ця відповідь ствердна. Так, танки Т-72 беруть вельми активну участь у боях на території України. Відповідь на наступне запитання слід розбити на кілька пунктів.

Пункт перший. Останні з сімейства Т-72
З цими танками все просто. Їх легко помітити, їхні силуети впадають в око, ці танки ніколи не передавали Україні й тому всі вони, без сумніву, є власністю російської армії.

Т-72Б3
Тут особливо немає чого сказати. Про цю модифікацію ми детально говорили в першій частині «Пригод». Назву основне: контейнери динамічного захисту «Контакт-5», система управління вогнем «Сосна-У» на башті, ІЧ-прожектор праворуч від гармати відсутній.

На фоні цих знань наступна цитата з «Незалежного військового огляду» є дилетантством:

“Знов таки ж, в ДНР та ЛНР теж вміють ремонтувати й підбиту техніку, й ту, що самі виявили в місцях зберігання. Наприкінці червня, наприклад, повстанці зайняли танкову базу в Артемівську. А там були і Т-64, і Т-72… Так, згодом формування Новоросії були витиснуті з Артемівська українськими силовиками. Але якісь машини повстанцям вдалося швидко запустити на базі, а дещо перевезли в трейлерах вглиб ДНР. Словом, немає нічого дивного в тому, що дорогами Донбасу роз’їжджають танки Т-72”.

Ваша неправда, а точніше, ваша брехня ріже очі. Дуже вже дивно, з чого це на дорогах Луганщини (на скрині навіть видно координати місця) й Донбасу танки Т-72БЗ буквально плутаються під ногами при тому, що навіть в російській армії їх бачив далеко не кожен солдат? Якщо мене не зраджує пам’ять, то лише за модернізацію (не будування нових) танків Т-72Б під цей варіант УВЗ бере по 50 млн рублів. А тут в Донецьку, виявляється, умільці від сохи ту саму модернізацію можуть провести за допомоги гайкового ключа й цілком безкоштовно! Не соромно, російські журналюги? Вочевидь, не соромно. Вам за це платять. Отже, продовжуємо огляд.

Т-72БА і Т-72БМ.

Ці танки вельми часто плутають з вищеописаною версією Т-72. Завдяки особливостям розташування контейнерів динамічного захисту «Контакт-5» вони, дійсно, дуже схожі. Але не слід розповідати про те, що контейнери динамічного захисту були виготовлені в українському Донецьку. Якщо й були, то це не означає, що їх було встановлено на українські танки. Тим паче, що для України Т-72 був нестройовим танком. Вертаючись до теми, відзначу, що візуальні відмінності між останніми російськими варіаціями на тему Т-72Б все ж існують. Обидві модернізації (Т-72БА й Т-72БМ) було проведено в дешевшому варіанті. Тому обидві ці модифікації не мають СУВ “Сосна-У”. На Т-72БА є лише датчик вітру, а на Т-72БМ нема і його. Ці танки можуть мати бортові силові екрани, але вони не мають сучасної системи нічного бачення, тому ІЧ-прожектор в них також зберігся. Обидва варіанти можна назвати перехідними моделями від Т-72Б до Т-72БЗ. А тепер надаю зображення представників цього племені, які найбільше запам’яталися в зоні АТО.

Можна також посперечатися з приводу модифікацій танків зі зведених колон, зафіксованих під Луганськом в серпні та вересні  – занадто вже погана якість відео. Але точне визначення моделі в цьому випадну не таке вже й важливе.

З усього вищесказаного можна зробити єдиний простий висновок. Всі ці танки прийшли в Україну з Росії і належать вони ЗС РФ, куди вони й повернуться , якщо, звісно, залишаться цілими. І ніяких лугандонських умільців до них не підпустять  навіть на гарматний  постріл. Згадайте, де ремонтувався битий танк Т-72БЗ мулінської бригади.

Найчисленніша група. Т-72Б

Впізнати цю модифікацію досить складно, але це й найцікавіше. Усі такі танки були оснащені контейнерами динамічного захисту «Контакт-1», причому це робили ще у 80-х роках. Внаслідок чого, до розділу, та й в перші часи після нього відмінності між танками різних республік колишнього Радянського Союзу були мінімальні, іноді й зовсім відсутні. Та з часом підхід до застосування танків даного типу в залежності від країни сильно змінювався, а разом з тим виникали відмінності. Говорячи про російські й українські танки, слід пам’ятати, що починаючи з 1991 року Росія провела на своїй території дві чеченські війни, окупувала Абхазію й Південну Осетію, відзначилася в Югославії. Україна за той самий період брала участь лише в миротворчий операції в Югославії. Росія, усвідомивши, що програма переоснащення армії танками Т-90 за межами її можливостей, перейшла до модернізації основної версії танка Т-72Б. Україна тим часом практично цілковито відмовилась від танків цієї моделі на користь Т-64, ставши одним з найбільших постачальників танків Т-72 в мире. Як наслідок, між танками однієї моделі та модифікації виникли помітні відмінності, що дозволяють легко визначити походження техніки.

Щиток командира

Виникнення цієї деталі на танку, вочевидь, слід віднести до 1986-1989 років. Афганський досвід обернувся на черговий фіговий листок, покликаний забезпечувати командирам танків відчуття захищеності, коли вони залишають бойовий відділ. Фіговим цей щиток був не лише за назвою, а й за виконанням, а тому в процесі експлуатації танки методично втрачали цю деталь. Слід взяти до уваги і той факт, що початкові й експортні Т-72А і -72С (вони ж спрощені  -72Б) не були обладнані даними щитками взагалі. З початком чергової війни російські танки обростали щитками, котрі благополучно злітали до закінчення бойових дій. Врешті-решт з початком програми заводської модернізації, а може, й внаслідок вольового наказу, на російських Т-72 цей захисний пристрій встановлювали практично в 100% випадків, а на українських його просто не існує: чи не було встановлено, чи вже знято.

Тепер гляньмо на фотографію танків Т-72, що беруть участь в агресії Росії проти України:

Усі наведені відеоматеріали знято в зоні АТО (тобто на території України). Лише на них зафіксовано близько 20 танків Т-72Б, і усі вони діють на боці “сепаратистів”. І усі вони представлені в російському варіанті. Тож версія про те, що їх було «віджато», не має навіть виникати.

Маркування Н2200

Це, напевно, друга характерна ознака належності танків Т-72Б російській армії, причому вона дозволяє визначити походження танка навіть в тому разі, коли інших відмінностей не видно. Що означає це маркування – загадка. З одного боку, це, начебто, індекс негабаритності. Він повідомляє про те, що при транспортуванні габарити цього танка на різних рівнях висоти перевищують габарити залізничних платформ. І справді, виявити цей знак можна лише на дуже габаритних машинах (Т-72, 152-мм САУ «Акація» та «Мста-С», машинах комплексу «Бук»). Однак залізниці Росії вже відхрестилися від цього позначення з тої причини, що РЖД не має повноважень ставити свої позначки на військову техніку. Беручи до уваги наявність кількох варіантів цього напису (Н1100, Н0200, Н2200, Н2300), можна зробити припущення, що це якесь тактичне позначення, прийняте в ЗС РФ. Можливо, так воно й є, але це не має відволікати нас від головного: таке позначення завжди є на російських машинах (причому з’явилось воно до початку операції з розв’язання українського питання), в той час коли на українських танках його немає. За прикладами не треба ходити далеко:

Трейлерні танки

В наступному пункті нашої програми  – танки, що не ховаючись роз’їжджають на тягачах російської армії:

Прошу звернути увагу на білі позначки на опорних катках цих танків. Далі мова піде саме про них.

“Сліди помади”

Перед тим як переходити до огляду катків російських танків в Україні, пропоную вашій увазі ще одну світлину, зроблену під час навчань у Ростовській області (як іронічно це не звучало б в сьогоднішній ситуації).

Як бачимо, Т-72Б російської армії має усі вищеназвані особливості, а на додачу до них на частині опорних катків цього танка є сліди білої фарби. Також з попереднього пункту ми знаємо, що це не єдиний російський танк з такими позначками. І знов, як і з маркуванням Н2200, для нас неважливо, чому ці позначки існують, звідки їх взято і що вони позначають. Значно важливіше, їх наявність лише на російських танках Т-72 й відсутність на українських. Ось тепер настала черга залізти “сепаратистським” танкам «під спідницю».

То що, пан-товариш заступник командуючого, тепер вже ви впізнали свої танки? Що робитимете тепер? Відкличете свої війська назад чи дасте команду «фас»?

Зверніть увагу, що в цьому огляді жоден з описаних танків не повторюється двічі, і це свідчить про масштаби російського вторгнення. Припиняйте говорити про «віджаті» Т-72. Їх нема. А щоб вас остаточно облишили сумніви, загляньте на ВВС та британське посольство. Вони там теж вже розгледіли, де в Україні можна виявити ваші танки.

Матеріал підготував спеціаліст з відеомоніторингу Al Gri спеціально для INFORMNAPALM.ORG.
При передруці матеріалу активне посилання на автора і наш ресурс обов’язкове

Переклад: Dina Wild