Любов насправді – це здатність до самопожертви. Тому лише у час важких випробувань людина розуміє, заради кого чи чого вона готова на все, навіть ціною власного життя…

Коли я писала слова до цієї пісні – у мене був трирічний син, який майже половину свого короткого життя не бачив татуся, бо той пішов на війну. Я відчувала те ж саме, що й багато українських жінок, котрі з завмиранням серця чекали на повернення своїх коханих захисників до рідних домівок. На жаль, ця війна зібрала свою криваву данину: тисячі діток залишилось без татусів, тисячі дружин і матерів посивіли над гробами своїх рідних…

Але ця пісня не про смерть – вона про вічне, вона про Любов у найвищому її прояві. Бо ті, хто вклали своє здоров’я та життя на вівтар боротьби за Вітчизну, яку заполонив лютий ворог, хто заради майбутнього своїх дітей щодня дивиться у вічі смерті – це Герої, чиї імена назавжди будуть вписані на скрижалях нашої Історії, в наших з Вами серцях.

Залиште й Ви місце у своїй душі для Солдата, який не вернувся з бою!

• Наталія Крісман, автор слів “Пісні солдата...”
• Робота над кліпом Андрей Гарин.

ПІСНЯ СОЛДАТА, ЯКИЙ НЕ ВЕРНУВСЯ З БОЮ…

Не звикай до мене! Я не буду вічно,
Лиш тебе напою, мов жива вода.
Та сьогодні смерті я дивлюсь у вічі,
Аби на Вкраїну не прийшла біда.
Не звикай до мене! Я – твоя лиш мрія,
Кулею у серці пролечу наскрізь,
У холодні ночі я тебе зігрію,
Буду твоїм сонцем сяяти вгорі.
Не звикай до мене! Я – всього лиш вітер,
Що багаття вражі у степу гасив,
Та, як засумуєш – слізки твої витру,
Сизокрилим птахом прилечу у сни.
Не звикай до мене! Я – всього лиш птаха,
Що за небокраєм спалахом зника.
Та, як раптом, Синку, стрінешся зі страхом –
Я безмовно мовлю: ” Ось моя рука!”.
Не звикай до мене! Хоч я й буду вічно –
Променем із неба, в музиці дощів.
Запали, Рідненький, на могилці свічку
І залиш для Татка місце у душі…

музика: Олег Аджикаєв та Roman Polonsky
світлини: Дмитрий Юрьевич Муравский, Рута Пушкарчук

ДРУЗІ МОЇ УКРАЇНЦІ, ЦЕ ДЛЯ ВАС, ЗАПРОШУЮ В ГОСТІ НА МОЮ СТОРІНКУ! Наталі Крісман >>>