- InformNapalm.org (Українська) - https://informnapalm.org/ua -

“Безсоння в Хмеймім”, або Чому росіянам тепер важко піти з Сирії

У грудні минулого року Путін знову заявив, що російська армія здобула перемогу в Сирії і буде розпочато виведення військ. Знаково, що до військовиків Путін звернувся з аеродрому Хмеймім, а вже через 20 днів аеропорт обстріляли невідомі ісламісти.

Між цими двома подіями російський МЗС обурився появою в Сирії в терористів нового озброєння, про що Захарова говорила 27-го грудня 2017-го року на підсумковому брифінгу російського МЗС [1]. Йшлося про спробу обстріляти базу російських військ у Хмеймім.

Преса не відразу зрозуміла, про яке озброєння йдеться, бо за день до цього бойовики опублікували, як збивають літак L-39 з ПЗРК «Стріла-3» [2].

Ісламісти й раніше збивали літаки сирійських ВПС, яких залишається дедалі менше. Як і пілотів. Але цього разу збивали показово з ПЗРК, ніби передаючи вітання російським ПКС. Цікаво, що до ПЗРК для подачі живлення підведено кабель з землі. Напевно, хімічний елемент від старості вийшов з ладу. Чи йдеться про якусь нову партію старих ПЗРК, чи це із запасів армії Асада – так і незрозуміло. До того ж, такий спосіб запуску обмежує мобільність групи ППОшників-ісламістів. Але якщо приблизно знати, де заходять на посадку російські літаки чи роблять маневри, то також можна збивати і російські літаки і гелікоптери.

Та не дуже зрозуміло, про яку конкретно зброю йшлося. У зоні конфлікту часто випливає зброя зі Східної Європи. Скажімо, рік тому Захарова коментувала знайдене озброєння болгарського виробництва [3] – від артилерійських снарядів і гранатометів до снарядів для РСЗВ «Град». Чутки про зброю з Болгарії вже не вперше з’являються у ЗМІ. Цікаво, що російський державний портал «Вєсті» [4] навіть знайшов у цьому обстрілі український слід, адже вибухівка могла бути виготовлена на Шосткінському заводі хімічних реактивів. Втім, як і на будь-якому іншому заводі вибухових речовин у світі.

У результаті 2017-й рік закінчився для російської армії в Сирії показовою прочуханкою. 31-го грудня спочатку з’явилась інформація про збитий російський гелікоптер Мі-24 [5]. За однією інформацією йшлося про технічну несправність, за іншою – гелікоптер зачепив лінію електропередач. Хай там як, але два пілоти загинули [6] – росіяни про це дізналися вже після свят, аж 3-го січня. Рік наказано було закінчити на мажорній ноті.

Та поки росіяни під бій курантів слухали з вуст президента РФ звичні слова в дусі «це був важкий рік», у далекій Сирії обстрілювали аеропорт у Хмеймім. Про це росіяни теж дізналися тільки 3-го січня з газети «Комерсант» [7]. Та про сам інцидент, втрату літаків, про вбитих і поранених почали говорити ще раніше в коментарях у соціальних мережах.
Вранці 4-го січня обстріл «назвали» мінометним, визнали факт загибелі двох військовиків [8] під час обстрілу. Чутки про втрату літаків заперечували.

Невдовзі версія з мінометами відійшла на другий план і заговорили про атаку саморобними безпілотниками. А на днях російські військові знищили черговий штаб ІДІЛ [9], точніше групу “тих самих диверсантів”, які атакували Хмеймім.

Паралельно в ЗМІ та серед експертів йшла боротьба, хто швидше напророкує ще більші втрати російській армії чи героїчно спростує їх. Вкидались фотографії пошкоджених російських літаків, обгорілої установки С-400 і ракет, якими стріляли ісламісти. Частина експертів не вірила в обстріли, адже ніхто з місцевих жителів так і не записав на відео грибок від вибуху чи стовп диму від палаючої техніки.

Та це не Голлівуд, де будь-яка машина після зіткнення розлітається на шматки з красивим “ядерним грибом”. У реальності могло вистачити кількох мін, які посікли весь корпус та нутрощі літаків осколками. “Ядерних грибків” так ніхто й не побачив би. Але навіть такої атаки вистачило, щоб вбити двох військовиків і поранити ще кількох (прим. ред. – судячи з повідомлень у коментарях в соцмережах, йдеться про 9+ осіб).

Цікаво, що фотографії літаючого госпіталя Іл-76МД «Скальпель-МТ» [10] у мережу виклали тільки 3-го січня. Мабуть, важкопоранені ждали, коли закінчаться свята або коли знову буде можливість літакам сідати в Хмеймім.

Уже 5-го січня були повідомлення про те, що Іл-76МД не зміг сісти в Сирії [11] і мусив повернутися в Сочі. Збіг? Чи надійшла інформація, що ситуація навколо Хмеймім не дає можливості спокійно сісти на аеродром?

Хочеться окремо сказати про сам аеропорт Хмеймім, розташований в дружній Асаду провінції Латакія, за 15 кілометрів від однойменного міста. Це колишній цивільний аеропорт, яким змушені користуватися російські військові. Він не обладнаний капонірами для захисту військової техніки, тому більша частина російської авіагрупи стоїть просто неба.

По периметру зберігається боєзапас, який підвозять для наступних вильотів. Для повної охорони аеропорту потрібно контролювати весь периметр і під’їзди до міст і сіл біля аеропорту. Остання лінія оборони і перевірки складається з російських військових, на віддалених підступах і блокпостах працює сирійська армія.

Але ситуацію ускладнює те, що номінально це історична батьківщина клану Асадів, а на практиці в регіоні живуть по сусідству алавіти та суніти. Село алавітів чергується з селом сунітів, а на Півночі провінції починаються землі туркоманів, які проти режиму Асада. На Схід від Латакії і Хмейміму аж до кордону з провінцією Хама тягнеться гірський масив. Ближні підходи до аеропорту і берегова лінія більш-менш рівнинні і їх можна контролювати візуально, а от дальні підступи треба контролювати численними блокпостами і гелікоптерами. У цьому власне й проблема – диверсійна група ісламістів може з’явитися з боку моря і якогось сунітського села, з різношерстих передмість Латакії чи з гірської східної частини провінції.

Перша версія російського Міністерства оборони про обстріл мінометами тому й мала такий резонанс, бо йшлося про те, що ісламісти підійшли на відстань кілька кілометрів до російської бази.

З іншого боку, росіянам дуже не подобається, що в ісламістів з’явилися болгарські снаряди до «Градів», адже в Сирії давно використовується переносна одинична установка «Град-П» і різні її модифікації. Точність маленька, але збільшує радіус охорони Хмеймім для російської армії на десятки кілометрів. Одне вдале влучання ракетами з «Градів» – і російську військову кампанію в Сирії можна закінчувати. А по всій Сирії такі “градо-мобілі” їздять вже не перший рік.

Втім, крім “Градів”, відпрацювати по Хмеймім можуть також іранські ліцензійні 106-мм гармати М40:

Використання кустарних (майже фанерних) безпілотників в цьому плані ще гірше – проти них може не допомогти навіть дорогезне ППО росіян. Частину вдасться збити на близьких підходах, але частина однаково долетить, як це вочевидь і сталося 31-го грудня 2017-го року. Малопомітні цілі з малим корисним навантаженням збільшують периметр оборони ще більше.

І не забуваємо про ПЗРК, які іноді з’являються в ісламістів. Якщо росіяни порушать якісь негласні домовленості або їм захочуть показати, хто на Близькому Сході господар, на підльоті до Хмеймім просто зіб’ють російський транспортник Іл-76.

Навряд чи хтось в Україні буде сумувати через падіння російського військового транспортника. Нагадаю, що коли росіяни захотіли переломити ситуацію в районі Луганського аеропорту в червні 2014-го року, вони просто збили український Іл-76 з десантниками. ІДІЛ з радістю зможе це повторити, але вже проти росіян. Перший збитий російський транспортник – це справа часу і це розуміють на російській базі всі.

Найлегше рішення цієї проблеми лежить на поверхні – в Сирію легше було просто не заходити. В результаті російському контингенту в Сирії доводиться обороняти кілька своїх опорних точок по всій Сирії. Відстань між портом Тартус, де розвантажують російську техніку та боєприпаси, до аеродрому Хмеймім, де розташована російська авіагрупа, – 65 кілометрів. Всі конвої треба супроводжувати і мати блокпости на під’їздах до своїх основних баз. Скажімо, від Латакії до Алеппо, де був розташований батальйон військової поліції з Чечні, понад 200 км. А є ще Хама, Хомс і Пальміра, яку раз на рік заведено здавати ісламістам.

Звідси й несподівана заява Шойгу, що «бойовий досвід в Сирії отримали понад 48 тисяч військовослужбовців російської армії». І це за два з половиною роки, не рахуючи так званих російських ПВК, які діють по всій Сирії на передньому краї.

Зазначимо, що не дарма російська влада офіційно не заявляє про величину свого контингенту в Сирії, адже озвучені цифри навряд чи сподобаються більшості росіян. Навіть для підтримання сьогоднішнього статус-кво треба кілька батальйонів технічної підтримки, льотчиків і авіації, щонайменше кілька батальйонів для охорони. І це все на тримісячній ротаційній основі (помножте загальну кількість щонайменше на два). Сюди додаємо той факт, що частина кораблів ВМФ РФ практично перетворилась на суховантажі для постачання боєприпасів і провіанту в порт Тартус. А російська військово-транспортна авіація щодня забезпечує життєдіяльність російського угруповання.

Тож росіяни будуть воювати в Сирії поки їм не набридне і кількість проблем в самій Росії не змусить їх піти. Просто так піти з Сирії вони не (з)можуть. Всі учасники цього конфлікту, а також Україна чи США, можуть спокійно спостерігати, як російський бюджет витрачається на далеку воєнну авантюру.

Навряд чи хтось в СССР в умовному 1987 році міг повірити, що всього через кілька років доведеться поспіхом виходити з Афганістану, Сирії, Анголи, Куби чи НДР. Нам лишається просто спокійно спостерігати на березі річки, коли пропливе труп нашого ворога – Росії.


Матеріал підготував Антон Павлушко [15] спеціально для сайту InformNapalm [16].
(Creative Commons — Attribution 4.0 International — CC BY 4.0 [17])

Тисніть репост і діліться з друзями.
Підписуйтеся на сторінки спільноти InformNapalm у
Фейсбук [18] / Твіттер [19] / Telegram [20]
і оперативно отримуйте інформацію про нові матеріали.