- InformNapalm.org (Українська) - https://informnapalm.org/ua -

Денис Івашин: Боятися і нічого не робити – доля слабких духом людей

Про українське коріння, Майдан, гуманітарну допомогу учасникам війни, “спілкування” з білоруським КДБ та діяльність у спільноті InformNapalm розповів “Білоруському документаційному центру” [1] редактор білоруського сегменту нашого проекту Денис Івашин. [2]

 

…не маю жодних ілюзій, що мене, як і сотні інших, будь-якої миті можуть не тільки кинути в підвал КДБ, але й вивезти прямо в лісосмугу. Але боятися й через це нічого не робити – доля слабких духом людей, які завжди шукають виправдання власній бездіяльності.

 

 

—  Денисе, хотілося б почати з приємного – розкажи про візит до українського посольства.

[3]

— В українському посольстві в Мінську [4] 30 червня 2016 року відбулися офіційні заходи з нагоди святкування 20 річниці прийняття Конституції України. Мене запросили разом із моїми соратниками з волонтерської гуманітарної ініціативи “Гуманітарний маршрут Білорусь-АТО” [5], яка представляє практично всю Білорусь: Мінськ, Гродно, Гомель, Брест. Засновника нашої ініціативи, громадського активіста з Гомеля Андрія Стрижака [6] урочисто нагородили почесною грамотою української дипломатичної місії. Так само вшанували всіх волонтерів.

—  Що вдалося зробити в межах ініціативи “Гуманітарний маршрут Білорусь-АТО”?

У межах ініціативи за кошти, зібрані білорусами, за сприяння українців купили й доправили в зону проведення антитерористичної операції для Першого добровольчого мобільного шпиталю імені М. Пирогова [7]три автомобілі: реанімобіль, санітарний мікроавтобус та автомобіль для транспортування медичної служби. Медики цього мобільного шпиталю такі ж волонтери, як і ми, рятують під кулями життя українських солдатів на фронті й допомагають мирному населенню. Про покликання й жертовність цих лікарів свідчить те, що місцеві називають їх “ангелами в білих халатах”.

[8]

Також наша ініціатива зібрала й передала приблизно 7 тонн гуманітарних вантажів для тимчасово переміщених осіб зі сходу України та для сімей загиблих українських військовослужбовців.

03 [9]

Допомога волонтерів гуммаршруту сім’ї переселенців із Горлівки

04 [10]

— Чому тебе особисто так зачепила українська тематика?

Хороше запитання про мотивацію моїх дій. Тут усе просто: мій батько родом із Дніпра, багато часу в дитинстві, особливо влітку, я проводив в Україні у своєї бабусі. Рід мій досить давній і походить із реєстрових запорозьких козаків, які заснували й оселилися в середині XVIII ст. у Вільних Хуторах, що на правому березі Дніпра між мальовничими притоками Самоткань і Домоткань. Дід, до речі, народився з прізвищем Івашина, але через радянську оптимізацію написання моє прізвище втратило літеру “а”. Мій далекий ймовірний пращур козацький полковник Івашина воював у 1610 році під командуванням гетьмана Жолкевського в битві під Клушином,  у результаті якої московське військо було знищене, цар Василь Шуйський потрапив у полон, а московська держава на певний час взагалі припинила існування.

Январь 2014 года. Октябрьский Дворец, 1-я Львовская сотня. [11]

Січень 2014 року. Жовтневий палац, 1-а Львівська сотня.

Україна для мене так само рідна, як і Білорусь. Цим можна пояснити й мою участь у Революції Гідності. Білорусь і Україна в одному геополітичному просторі, і я переконаний, що сьогоднішні події в Україні для Білорусі є доленосними. Чим більше свободи й незалежності буде мати Україна, тим більше шансів і можливостей вирватися з “братніх” чекістських пазурів буде мати Білорусь. Інше питання, чи вистачить, якщо з’явиться віконце можливостей, яке незабаром може відчинитися, політичної волі у громади й уряду, щоб скористатися цим історичним шансом.

— Як почалася твоя співпраця з informnapalm.org?

— Через втрату політичного контролю над Києвом та деградацію власних аналітичних інститутів Росія почала здійснювати давно заплановану військову агресію проти України.  Заради участі у спротиві інформаційній агресії Російської Федерації в цій гібридній війні, я вирішив використати весь свій потенціал, можливості, досвід та сили. InformNapalm був абсолютно новим інформаційним проектом, який створив військовий журналіст Роман Бурко [12],12096374_567832966697914_1103892423837612680_n [13]на його очах відбувалося загарбання Криму. Спочатку я займався дуже важливим на той час поширенням нашої інформації в білоруському інфопросторі про виявлені стовідсоткові факти російської військової агресії у Криму й потім на Донбасі. На той час мене багато хто в Білорусі вже знав завдяки моїм щоденним апдейтам ситуації в Лівії, які я писав упродовж 2011 року. Цей досвід і напрацьована певна довіра громади до моєї інформації виявилася дуже важливим капіталом. Тому подальше рішення про створення власних інформаційних матеріалів не було спонтанним. Як редактор білоруської служби Міжнародної волонтерської спільноти InformNapalm, я проводжу журналістські розслідування щодо наявності потенційних агентів впливу Російської Федерації та активності парамілітарних проросійських формувань у Білорусі.

Уже понад два роки наша Міжнародна волонтерська спільнота залишається унікальною інформаційною ініціативою, яка не має аналогів у Середній Європі. Ми маємо власну OSINT-групу, яка проводить розвідку відкритих джерел інформації, маємо перекладачів на основні європейські мови, маємо власних аналітиків і військових експертів в Україні, Грузії, Німеччині. У нашій власній базі даних для Міжнародного військового трибуналу вже зібрано докази про участь майже 80 підрозділів Збройних сил РФ у війні проти України. Це стовідсоткова фактологічна база, яка має лягти на стіл трибуналу, якщо, звісно, цивілізований світ хоче зберегти досягнення мирних десятиліть після останньої світової війни.

Взагалі, жанр журналістських розслідувань завжди був найнебезпечнішим жанром журналістики, який  за рівнем небезпеки, може змагатися хіба що з військовою журналістикою. Ти не боїшся чіпати небезпечні теми?

— Можу засвідчити, що після участі в Майдані мій природний рівень страху став значно нижчим. Усвідомлення, що кожна наступна мить може стати останньою в житті, значно вплинуло й на переосмислення всього життя й на розставляння пріоритетів у ньому.

1518932_1386982898236380_523703643_o [14]

На тебе не раз звертали увагу дуже специфічні російські сайти, які практично нацьковували на тебе, публікували навіть твою домашню адресу. Як ти ставишся до таких погроз?

— Думаю, не буду оригінальним, коли скажу, що це свідчить про правильність моїх дій. Якби вони були неефективні й незначні – не було б жодної реакції цих російських сайтів – медіакілерів, автори яких, на відміну від мене, завжди анонімні й ховаються за спинами кураторів спецслужб. Хотілося б поважати ворога, але через такі погрози-провокації щодо мене та моїх близьких для поваги нема підстав. Треба також сказати, що ці провокації, які відбувалися в короткий проміжок часу й раптово припинилися, пов’язані передусім із початком публікації восени 2015 року особистих даних пілотів російських повітряно-космічних сил, які завдавали ракетно-бомбових ударів по підрозділах поміркованої сирійської опозиції, яка воює проти режиму Асада й терористичного угруповання ІДІЛ,

07 [15]

а також по мирному населенню, внаслідок чого задокументована смерть сотень жінок, дітей, літніх людей.

08 [16]

Російські спецслужби через очорнення моєї особи намагалися дискредитувати всю нашу волонтерську спільноту, але в результаті їхня діяльність призвела до протилежного – наша читацька аудиторія значно зросла. Зрозумівши це, вони припинили свої провокації щодо мене. Варто особливо зауважити, що ці провокації виявили й акцентували увагу одразу на кількох істотних проблемах національної безпеки нашої держави. По-перше, проблема відкритих кордонів із РФ і, по-друге, наявність великої кількості агентів впливу й інфільтрованої агентурної мережі російських спецслужб у всіх силових відомствах нашої держави. Судячи з тих сил і засобів, які використали під час провокацій проти мене, зрозуміло, що в разі погіршення стосунків Білорусі з РФ, відбуватимуться такі провокації, але вже на макрорівні, використають весь спектр інформаційного впливу – і масштабна пропаганда з метою дискредитації в російських ЗМІ, і провокації-злочини безпосередньо на території Білорусі. Використають увесь арсенал заходів, які використали проти України для внутрішньої легітимізації та виправдання військової агресії.

Тема допомоги Україні доволі болісна для білоруської влади – передусім це стосується тих, хто допомагає офіційній українській владі, на відміну від тих, хто допомагає сепаратистам. З чим це пов’язано?

— Треба відразу зазначити, що це не стосується гуманітарної допомоги, тобто особливих перешкод для постачання гуманітарних вантажів немає. Що ж до участі громадян Білорусі в бойових діях на сході України, то тут бачимо протилежну картину: упереджене й вельми негативне ставлення до тих, хто воює на боці України, і практично, якщо не допомога, то співчуття до дій найманців, які воюють на боці терористичних бандформувань. На цю мить суспільство практично не має жодної інформації про ув’язнення бойовиків терористичних утворень «Л/ДНР», які повертаються в Білорусь, натомість маємо факти переслідування не тільки білоруських добровольців, які допомагають стримати російську військову агресію, але навіть членів їхніх сімей та родичів. Це пов’язано з тим, про що я казав вище, – наявність широкої агентурної мережі російських спецслужб та агентів впливу РФ у всій вертикалі влади, а також з тим, що білоруський інформаційний простір, крім електронних ЗМІ, перебуває під тотальним контролем Росії.

Чим закінчилося твоє «спілкування» з КДБ?

— Була лише одна розмова й то телефоном, у лютому 2015 року, коли штатний співробітник КДБ наполегливо пропонував мені зустрітися й обговорити мої поїздки в Україну у 2014 році. Після моєї зустрічної пропозиції та вимоги виконувати закони Білорусі, більше таких «запрошень» не було. Я чудово розумію, що перед можливим втіленням будь-якого з підготовлених Росією сценаріїв дестабілізації ситуації в нашій країні для подальшої анексії й використання території Білорусі як суцільного військового плацдарму, буде команда на попередню зачистку всіх патріотичних сил Білорусі, що буде своєрідним маркером початку цього процесу. Тому не маю жодних ілюзій, що, у разі потреби, мене, як і сотні інших, будь-якої миті можуть не тільки кинути в підвал КДБ, але й вивезти прямо в лісосмугу. Але боятися й через це нічого не робити – доля слабких духом людей, які завжди шукають виправдання власній бездіяльності.


Переклад з білоруської мови Valentyna Andrienko [17]