- InformNapalm.org (Українська) - https://informnapalm.org/ua -

Династія російських воєнних злочинців. Біографія окупанта

Географія OSINT (розвідка відкритих джерел) міжнародної волонтерської спільноти InformNapalm давно вийшла за межі України. Об’єктами наших досліджень є російські військовослужбовці незалежно від звань і посад, зафіксовані за виконанням злочинних наказів військово-політичних очільників Росії в Україні, Грузії та Сирії. У новому матеріалі представляємо російську офіцерську династію:  батько – полковник Юрій Штонденко, «ветеран» російського вторгнення в Грузію в 2008 році, син – старший лейтенант Володимир Штонденко, військовослужбовець російської окупаційної військової бази в Абхазії.

shtr [1]

Полковник Юрій Володимирович Штонденко, 1964 р. н.  Родом із селища Тяжинський Кемеровської обл. Освіта: Омське вище загальновійськове командне училище. Профілі у соціальних мережах 1 [2]2 [3]. Послужний список: 1987–1988 – командир десантно-штурмової роти в Афганістані; 1991 – офіцер МСБ 68-го мотострілецького полку; 1995 – командир МСБ 167-ї ОМСБр; 2000 – слухач військової академії, командного факультету Загальновійськової академії ЗС РФ (рос. – ОВА ВС РФ), Москва; 2002 – командир БТГр 205-ї ОМСБр (Ставрополь); 2005 – командир 135-го МСП 42-ї мотострілецької дивізії, начальник Прохладненського гарнізону (Кабардино-Балкарська Республіка); 2008 – заступник командира 42-ї мотострілецької дивізії (Владикавказ). Учасник вторгнення в Грузію в серпні 2008 року. Певний час виконував обов’язки командира 4-ї російської окупаційної військової бази у місті Цхінвалі. З 2012 року – командир 25-го полку спеціального призначення ГРУ (Ставрополь). У липні 2015-го начальник 333-го центру бойової підготовки Західного військового округу в Муліно (Нижньогородська область).

1995г.КНП батальона. Я ком.мсб 167омсбр [4] 1995г.Чечня,на ступеньках дворца Дудаева [5]

Постараємося пояснити, чому полковник Штонденко нас зацікавив, став об’єктом нашого розслідування. Якщо врахувати його послужний список та чималий бойовий досвід, включно зі службою в гарячих точках – Афганістані та на Північному Кавказі, стає очевидним, що його призначення в 42-у дивізію, виставлену МО РФ як «миротворчу», було невипадковим. На початку 2000-х, коли Грузія змінила вектор розвитку з російського на західний і, за підтримки Європи та США, змусила Росію вивести зі своєї території військові бази, Кремль прагнув знайти привід, щоб повернути втрачені позиції. На той час єдиним видом військової присутності РФ у Грузії були нечисельні «миротворчі сили» в сепаратистських регіонах – Абхазії та Самачабло (т. зв. Південна Осетія). Та вже тоді, задовго до подій серпня 2008 року, Росія почала готувати ґрунт для військової агресії. Наприклад, у той час, коли один із батальйонів 42-ї дивізії на постійній ротаційній основі як «МС» перебував у Цхінвальському регіоні, представники російських спецслужб вели активну роботу з місцевими сепаратистами, озброювали й готували їх до майбутніх провокацій. Одночасно з т. зв. миротворцями у цей регіон Грузії систематично направляли розвідпідрозділи ГРУ, які знайомилися з місцевістю й проводили рекогносцировку. Росія таємно, порушуючи всі домовленості, почала будувати військову базу в непідконтрольній для грузинських та міжнародних спостерігачів зоні – у селі Джава,  накопичувала там озброєння та техніку, проводила вишкіл місцевих «ополченців».

Свідком цього був замкомандира 42-ї дивізії полковник Штонденко, який часто їздив із Владикавказа у Цхінвалі з перевірками.  Вибравши зручний момент, що дивним чином збігся зі стратегічними навчаннями «Кавказ-2008» та Олімпіадою в Пекіні, куди була звернена увага світової спільноти, Росія руками  своїх васальних сепаратистів спровокувала новий виток конфлікту в регіоні, який згодом вилився в пряму воєнну агресію проти Грузії, яку цинічно назвали «операцією примусу до миру».  В авангарді російського вторгнення стояла 42-а дивізія, її тактичною групою командував полковник Штонденко [6]. Багато хто пам’ятає ті серпневі телевізійні кадри, коли російські військові вже після підписання угоди про припинення вогню замість відведення військ на вихідні позиції продовжували дебоші, у цьому випадку таранячи грузинський поліційний пост бойовими машинами піхоти (посилання на відео [7], хронометраж 0:25–0:30 хв). Серед цієї банди вандалів, що протистоїть мирному населенню та грузинським поліцейським, впізнали полковника Юрія Штонденка.

suka [8]

Доля була прихильною до полковника: недовго побув він командувачем окупаційного контингенту в Цхінвалі [9], його знову перевели в Росію. У 2012 році полковника Штонденка призначили на посаду в щойно сформованому 25-му окремому полку ГРУ, що дислокується у Ставрополі, його створення у Кремлі мотивували «забезпеченням безпеки Олімпіади в Сочі у 2014 році». Цікаво, але серед завдань, поставлених перед полком, було й таке: «відпрацювання і вкорінення диверсійно-партизанської тактики, зокрема, з організації та підтримки повстанських рухів».

Нагадуємо, що 25-й ОПСпП ГРУ в поле зору InformNapalm [10] потрапив у квітні 2014 року, ще на початковому етапі конфлікту на Донбасі, коли ми намагалися визначити, які саме російські сили таємно включилися в неоголошену війну, розв’язану Росією проти України. Згодом 25-й полк, разом з іншими військовими частинами ГРУ РФ, не раз мелькав у повідомленнях низки ЗМІ [11] у контексті подій на Донбасі.

Внесок полковника Штонденка у формування та бойову підготовку 25-го полку ГРУ, який успішно діяв на Донбасі, командування ЗС РФ оцінило досить високо: з 2015 року у відкритих джерелах Штонденко фіксується [12] в ранзі начальника 333-го центру бойової підготовки  Західного військового округу в селищі Муліно Нижньогородської області.

Історія центру почалася у 2011 році, коли між німецькою Rheinmetall Defence Electronics та ВАТ «Рособоронсервіс» МО РФ було укладено контракт на його побудову. Хоч через санкції 2014 року реалізувати проект повністю не вдалося, прийняли рішення відкрити центр для навчання особового складу з паралельною добудовою потрібної інфраструктури і доведенням на базу вітчизняного обладнання. Є дані [13], що центр буде готувати тільки ті бригади, які розташовані на території Західного військового округу. Раніше планували створювати такі центри бойової підготовки у кожному військовому окрузі, але проблеми, які виникли через санкції, призвели до того, що поки вирішили будувати тільки два центри: у Муліно (ЗВО) та на Ашулуку (Південний ВО). Про центр бойової підготовки Південного ВО відомо, що багато батальйонно-тактичних груп (БТГр) Південного ВО ЗС РФ, які залучали до ростовсько-українського» відрядження, бойову підготовку і злагодження проходили саме на Ашулуку. Наприклад, весною та на початку літа 2014 року особовий склад БТГр 7-ї в/бази (в/ч 09332, окупована Абхазія, Грузія) проходив передукраїнську підготовку на полігоні Ашулук в Астраханській області, звідти у другій половині літа підрозділ перекинули на Донбас [14]. У зв’язку з цим резонно припустити, що БТГр зі складу Західного ВО, які залучають до українських відряджень, бойову підготовку проходять у центрі бойової підготовки в Муліно, тим більше, що підрозділи Західного округу, як і Південного, не раз фіксували [15]в «українських відрядженнях».

Та повернімося до династії військових злочинців Штонденків. У результаті проведеного OSINT-розслідування вдалося встановити, що старший нащадок полковника, Володимир, також офіцер ЗС РФ і зараз служить у складі 7-ї російської окупаційної військової бази, яка дислокується у м. Гудаута (окупована Абхазія, Грузія).

Capture - Copy [16]

molod [17]

Старший лейтенант Володимир Юрійович Штонденко народився 1 травня 1989 р. Профіль [18]фотоальбом [19] та контакти [20] в соціальних мережах. Освіта: 2010 рік – Московське вище військове командне училище, після закінчення училища за розподілом потрапив на 7-у військову базу, де служить донині, ймовірно, на посаді командира взводу 8-ї роти 3-го мотострілецького батальйону.

Є інформація, що саме 3-й батальйон гудаутської військової бази входить у БТГр, яку залучають до «ростовсько-українських відряджень».

 

ком 8 роты скобликов - Copy [21]

semia Shtoda - Copy [22]jena [23]

Нагадуємо, що 7-у російську військову базу, розгорнуту в окупованій Абхазії (Грузія), не раз згадували в контексті українських та сирійських відряджень. У 17 епізодах, описаних у наших публікаціях, висвітлено факти злочинної діяльності цього військового з’єднання ЗС РФ. Один із останніх фігурантів наших розслідувань про цю частину [24] – контрактник Іван Іванов, нагороджений медаллю Жукова за Донбас, згодом його відправили в Сирію.

Це не перше викриття російських військових, які брали участь в агресії проти Грузії та України. Читайте попередні публікації:

Матеріал до публікації підготовлено на основі власного OSINT-розслідування волонтерами міжнародної спільноти InformNapalm 

Автор: Іраклій Комахідзе [27]

(CC BY 4.0 [28]) Інформація підготовлена спеціально для сайту InformNapalm.org [29], при повному або частковому використанні матеріалу активне посилання на автора і статтю на сайті обов’язкове.

Ми закликаємо читачів активно ділитися нашими публікаціями в соціальних мережах. Винесення матеріалів у публічну площину може переломити хід інформаційного та бойового протистояння.