Дослідження підготувала Тетяна Боряк, докторка історичних наук, історичний факультет, Вільнюський університет. Спеціально для читачів сайту міжнародної волонтерської спільноти InformNapalm.
Це мало бути пересічне історичне дослідження. Не зовсім звичайне через війну, розв’язану Росією проти України у 2014 році та оприявнену уже для всіх українців і світу у 2022. Але загалом, як належить історику, рутинна справа: сформулювати гіпотезу, опрацювати літературу та першоджерела, викласти аргументи на користь чи спростування гіпотези і сформулювати висновки. Але коли я відкрила чергове першоджерело, у мене перехопило подих в прямому сенсі слова, і потім, так само не фігурально, прискорилось серцебиття. Це був останній пазл, якого мені бракувало. Від побаченої картини, в яку склалися розрізнені деталі головоломки, стало погано. І спливла у пам’яті розмова з французьким журналістом, який цікавився моєю точкою зору як історикині на війну Росії проти України. Я намагалась пояснити йому логіку дій російської держави. Але прірва між демократією і рашизмом виявилася нездоланною: він з погано прихованим почуттям жалю дивився на мене, а в очах читалося, що «шкода жіночку, вона трохи попалена війною і необ’єктивна».
Систематизувавши дані, отримала таку картину.
1. Ментальна війна очима російських ідеологів
Ось ця цитата, яка стала для мене останнім пазлом у головоломці. Сказав її у 2021 році радник міністра оборони РФ (2015-2024). А. Ільніцкий (до речі, народився у повоєнному Львові). За його словами, людство у ХХІ ст. вийшло на новий етап воєн – «ментальних», мета яких «полягає у знищенні самосвідомості, зміні ментальної, цивілізаційної основи суспільства противника… Можно зруйнувати державу і знищити країну, помінявши самосвідомість, світогляд, цілі, цінності і пріорітети суспільства. Ментальна війна спрямована на зміну світогляду. Причому якщо ЗС [збройні сили] і інфраструктуру можна відновити, то еволюцію світогляду змінити неможливо. … Інформаційний простір тотально заповнюєтся «потрібним» контентом. … Ментальні війни ведуться без оголошення» (А. Ильницкий, «Ментальная война», 2021)
Ви пацифіст і за мир у всьому світі? Це не має значення. Росія вас не питає і уже веде проти вас війну, на яку ви навіть не прийшли і про яку можете не знати. Кремль вийшов на новий рівень глобальної війни, яка абсолютно відрізняється від проєкцій наших знань про Другу світову війну у ХХІ століття. Для кращого розуміння Ільніцкій розписав стратегічні і тактичні цілі ментальної війни. 10-15 років (тобто покоління) він відводить «перезавантаженню історичної самосвідомості, системи освіти і виховання, а значить, базових смислів і цілей суспільства тобто ідеології, в тому числі переписування (обнулення) історії, руйнування традицій, укладів, віри (релігії) і базових цінностей». А оперативними цілями, які реалізуються протягом 3-5 років за допомогою «соціальних технологій маніпулювання суспільством», є «атака на існуючий стиль життя, демонтаж, вульгаризація і витіснення актуальних норм поведінки, підрив довір’я до влади, розкол суспільства». Прямо тобі «Маніфест комуністичної партії» на новітній рашистський лад зразка 2021 року.
Колишній радник російського міністра оборони цинічно вказує на «об’єкти» ментальної війни: «все – від новин до аналітичних і соціологічних даних, від програм навчання у вищих навчальних закладах і школі до телевізійних програм і доступних архівних даних». Вживаючи його термінологію, вам буквально перезавантажують («переформатовують») мізки, як старому програмному забезпеченню, яке треба підтягнути до сучасного рівня. Вас скинули з п’єдесталу, на якому панував людський геній і опустили до того самого сумнозвісного гвинтика совєтської системи, який має тупо працювати як складова великого механізму, вручивши водію цього механізма свої «переконання» та «світогляд», і отримавши навзамін рускомірську/рашистську матрицю.
Для кращого розуміння контексту звернемось до риторики ідеолога рашизму В. Суркова. Це колишній радник В. Путіна, автор квазі-ідеології русского міра і концепції «суверенної демократії».
У своїх трьох останніх статтях від 2019, 2022 та 2025 років він цинічно наголошує на переформатуванні світу за допомогою ідеології русского міра. Сурков пише про «особливий, суверенний» розвиток РФ; про «природній та єдино можливий стан великої [Росії], зростаючої, такої, яка збирає землі спільноти народів», про потребу росіян у «царі».
Він констатує, що з 2000х років Росія «почала сама виробляти смисли і перейшла в інформаційний контрнаступ на Захід». Сурков переносить поняття «ментальної матриці, архетипів нашої національної свідомості» у сферу зовнішньої політики. Українці уже напевно чули цю формулу у формі «інтересів Росії, які мають бути враховані», коли йдеться про НАТО біля кордонів чи «ісконную» сферу інтересів Росії на колишньому пост-совєтському просторі, і що ось така ображена через ігнорування своїй інтересів Росія війною з Україною захищає свої потреби. Він розповідає, що ведеться робота з ментальними просторами, на які впливають «міфічне середовище, рельєф колективної історичної пам’яті», а уже потім застосовується політика як інструмент досягнення цілей – але підкреслює, що політика ґрунтується на попередньо підготовлених рубежах: на уже імплементованих змінах у головах.
Він визнає, що з 1991 року метою Москви було повернення України до сфери впливу Росії. А теперішня війна допомагає відділити росіян в Україні від «анти-росіян» (він навіть не вживає термін українці), цинічно цитуючи Євангеліє від Матфея про відокремлення на Страшному суді праведників і грішників (овець і кіз, у його викладі – що більше схоже не на цитування, а на дегуманізацію українців шляхом зображення їх тваринами і у відмові права на самоназву, не кажучи вже про право українців на існування).
Показово, що в одному відео Сурков відверто зізнався, що він шукав фіговий листок для прикриття російського імперіалізму, – і цим елементом одягу, що сховав від світу імперіалістичне нутро Кремля, стало словосполучення русскій мір. Останній, як він стверджує, «не має кордонів. Русскій мір всюди, де є російський вплив, у одній формі чи інакшій: культурній, інформаційній, воєнній, економічній, ідеологічній та гуманітарній… Іншими словами, він всюди». Іноді його важко помітити, тому що Росія адаптує інструменти свого впливу від регіону до регіону, але це «ніколи нуль. І так ми будемо поширюватись у всіх напрямках, так далеко, як Бог бажає та наскільки сильними ми є».
Наслідки впровадження русского міра світ може спостерігати на окупованих територіях України: у рамках російської геноцидальної риторики стирається українська ідентичність – якраз у відповідності з методологічними засадами ментальної війни.
Такі висловлювання означають неоголошену війну у когнітивній сфері всьому людству, про яку достеменно знає лише Україна як об’єкт рашистської геноцидної війни Росії проти неї, де окуповані території стали об’єктом небаченого раніше експерименту зі зміни власної ідентичності і насадження чужої, а неокуповані зазнають постійного агресивного інформаційного мапінулятивного тиску і впливу. Але ж, як незнання законів не звільняє від відповідальності, так і неоголошення війни не звільняє від факту її ведення (зрештою, агресор не повідомить об’єкт своєї дії про початок ментальної війни).
2. Від теорії до законодавчого закріплення ментальної війни
Вищенаведені аргументи можна легко спростувати тим фактом, що цитати є теоретичними викладками і не мають нічого спільного з реальним життям. На жаль, мають. Підтвердженням цього є законодавча база РФ, на основі якої функціонують сотні тисяч освітніх та культурних установ країни-агресора і діють мільйоні працівників цієї сфери, цього «культурного» фронту. Уживаний термін не означає визнання авторкою культури в РФ, а лише означенням, запропонованим 100 років тому Леніним і народним комісаром освіти А. Луначарським – зайвий раз засвідчуючи розуміння більшовиками тогочасними і новітніми ролі культурних чинників у творенні людини з новим типом комуністичного/русскомірського світогляду.
Аналіз низки основоположних нормативних документів, включно з конституцією РФ, призвів до невтішних висновків про практичне втілення теоретичних викладок Ільніцкого і Суркова.
У 2020 році, а особливо після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році, РФ на законодавчому рівні внесла правки у низку стратегічних документів, які посилюють як вихолощення російського простору гуманітаристики (література, мистецтво, кіно, суспільні науки та ін.) та освіти, так і контроль за коректним, ретельно цензурованим та ідеологічно вивіреним наповненням інформаційного поля та розширення впливу останнього на решту світу.
Поправки до російської Конституції від 2020 року містять такі неоковирні терміни, як «історична правда» та «історична гордість», які Росія покликана захищати. Загрозою для держави проголошено «викривлення історичної правди». Оскільки історики взагалі не оперують такими термінами, то тут оприявлено перетворення історичної науки (вірніше, її залишків та симулякра) на зброю. Також проголошена спадкоємність всіх державних утворень, які колись входили до складу російської держави. Так що Русь тут не оригінальна з точки зору коріння росіян, як вони заявляють: Велике князівство литовське та козацька держава, відповідно до головного закону РФ, тепер теж складові російського державотворення, історії та ментальної карти.
Концепція зовнішньої політики РФ (2023) є неприхованою заявкою на завоювання світу за допомогою ментальної війни. Тут і про «тисячолітній досвід самостійної державності» (така старовина видає індульгенцію на минулі, теперішні і майбутні злочини – авт.), і про «глибокі зв’язки з традиційною європейською культурою» (цей пасаж потрібен для пролізання в європейський інформаційний простір і укорінення там – авт.), і про «гармонійне співіснування різних народів» (неймовірний евфемізм для приховування окупації і колонізації – ну так, у концтаборі ГУЛАГу політичні в’язні різних етносів гармонійно жили в одному бараку, будучи однаково безправними – авт.), і про «суверенний центр світового розвитку» на основі перемоги над нацизмом і «неонацизм» (покликання на нацизм/фашизм як універсальна відмичка для таврування ворогів РФ – авт.), і про «підрив» Заходом «созидательной цивілізаційної ролі» Росії (образ «обкладеної фортеці» для мобілізації свого населення – авт.), і про посилення ролі у «світовому гуманітарному просторі» (винайдено навіть спеціальний термін: «російський суверенітет в глобальному інформаційному просторі»).
Надзвичайно небезпечним є пункт про «сприяння збереженню за кордоном історичної правди і пам’яті про роль Росії у світовій історії». Також загрозливим виглядає задекларований захист як російської мови за кордоном, так і «від дискримінації вітчизняних досягнень у сферах культури, науки, освіти, і мистецтва». Проведено тезу про «вирішальну роль» СРСР у розгромі нацизму і у результаті – про «протидію спотворенню» історії, яка «заторкає інтереси Росії».
Як можуть втілюватись на практиці наведені нормативні положення? Згадала людина про окупацію Союзом Європи після Другої світової війни – послабила пам’ять про роль Росії, отже, русофоб, адже боротьба з «русофобією» також задекларована у даній концепції. У 2024 р. в Росії навіть велися розмови про прийняття закону про русофобію. Не бажаєш бачити російського співака, який підтримує агресію проти України чи Путіна – дискримінуєш «велику російську культуру». А у світлі бажання переписати світове міжнародне право обвинувачення у русофобії може скоро стати статтею кримінального кодексу низки країн або й міжнародною конвенцією, обов’язковою до виконання державами-підписантами. Адже Концепція про зовнішню політику відкрито декларує, що замість «правил» у міжнародному праві має бути право волевиявлення «суверенних держав». Як ці держави «суверенно волевиявляються», Україна бачила ще з часів більшовицької окупації 1918 року з подальшим масштабування досвіду у Фінляндії, Західній Україні, країнах Балтії, Центральної та Східної Європи, Молдові (Придністров’я), Грузії (Абхазія), ОРДЛО.
Загалом простежується вектор намірів щодо реформування Росією міжнародного права як одного з останніх бастіонів, який дає змогу чинити економічний та політичний тиск на РФ і утримувати у світі хоч якийсь порядок. Першим кроком у цьому напрямку є декларація реагування на «недружні дії» щодо історико-меморіальних російських об’єктів за кордоном та на санкції проти росіян. Другим – намір змінити міжнародні стандарти у сфері захисту прав людини та ЗМІ.
А поки Росія буде міняти міжнародне законодавство, її інші правові норми можуть боротися з «викривленням» історії – зокрема, «історична пам’ять» проголошена однією з традиційних російських цінностей. А захист цінностей проголошений декретом про цінності невід’ємною складовою російського суверенітету. А останній захищається конституцією РФ. Коло замкнулось.
Спеціальне послання наведене і для України, засвідчуючи як місце культури у функціонуванні сучасних держав у глобальному інформаційному просторі, так і імперський світогляд РФ: «формування єдиного [з Росією] гуманітарного простору», «збереження багатовікових цивілізаційних і духовних зв’язків», «спільна державність, … взаємозалежність, спільна мова, близькі культури».
Сама себе Росія скромно назвала одним із центрів «цивілізації» та визначила собі «ключову роль» у збереженні «регіональної безпеки».
Концепція зовнішньої політики виступає своєрідною парасолькою, під якою укриваються інші стратегічні документи, пов’язані з інформаційний простором російського соціуму та його ментальності. Інші чотири доктрини (щодо культурної політики, історичного просвітництва, цінностей та молоді) так чи інакше позиціонують РФ як державу з «традиційними цінностями», висловлюють турботу (що радше скидається на погрози) про співвітчизників за кордоном і гарантування їхніх прав щодо збереження російської «культурної ідентичності» та російських цінностей. По суті, такі фрази є вивіскою, під якою РФ буде втручатися у внутрішні справи інших країн, а також заявкою на поширення русского міра, який сам по собі не має кордонів (Сурков), з країни, чиї кордони не закінчуються ніде (Путін). Більше того, Росія проголошується «ядром цивілізаційної спільноти русского мира» – досить інклюзивна, демократична та приваблива формула для іноземців, що дає перепустку у світ «держави-цивілізації», якій, як носію справжніх «цінностей» і переможниці над нацизмом 80 років тому назад дозволено все у міжнародній політиці під маскою боротьби з ворогами-нацистами.
Росія законодавчо закріпила за собою роль захисниці «традиційних цінностей» та «історичної правди», зокрема, цінностей, пов’язаних з біографіями російських діячів. Чи це означає, що факт, наприклад, відсутності дітей у такого діяча (що не відповідає сучасній російській демографічній політиці) призведе до скидання його з п’єдесталу пантеону «великих»? Автори не уточнюють, залишаючи відтак широкий простір для цензури. Принаймні місце народження М. Гоголя уже ніяк не ідентифікується з Україною в сучасних російських підручниках.
Запроваджується також термін «культурний суверенітет». Таке ізолювання російської спадщини від іноземних впливів у культурному просторі виглядає особливо цинічним поруч із бомбардуванням української нерухомої матеріальної спадщини та нищенням і мародерством рухомої. На додачу до задекларованого захисту співгромадян за кордоном та їхньої «російської ідентичності» одночасно із просуванням російської культури за межами РФ це означає консервацію російської культури з відповідними наративами імперської величі та мілітаризму всередині держави з одночасним агресивним просуванням її до іноземної аудиторії.
Моторошно стає від проголошення російських «цінностей» та «історичного досвіду» такими, що стануть чинником єднання, «точкою відліку» та «духовно-моральним орієнтиром» для «всього людства». Месіанізм російської літературної та філософської спадщини ХІХ та ХХ ст. (у формі комуністичної доктрини), проріс у ХХІ ст. у таку страхітливу ідеологему русского міра/рашизму.
У згаданих стратегічних документах йдеться у тій чи іншій формі і про глорифікацію російської армії та, відповідно, її дій. Зокрема, російська культурна стратегія відкрито проголошує за мету зростання участі дітей у діяльності на «воєнно-історичну тематику», з культом «Великої Перемоги», а також перенесення подій з воєнної історії у масову культуру та мистецтво. Паралельно з цим стратегія молодіжної політики проголошує «популяризацію військової служби» та перетворення юнаків на «захисника Вітчизни».
Тримаючи руку на пульсі сучасних технологій, придатних до впливу на масову свідомість, проголошується просування молоді, яка створює контент, спрямований на укріплення «російських цінностей», а також створення і просування образів «героїв» сучасності (а станом на 2024 рік – це військові російської армії) в літературі, кіно, анімації тощо. Загалом в кіно та мистецтві (як найбільш придатні на експорт – Т.Б.) має створюватись образ РФ як країни з багатою культурою, з артикульованою гордістю за державу, історію та армію. Відповідний продукт має агресивно просуватись за кордоном у рамках мистецьких заходів. Але не фільмами єдиними – російська мова має бути інфільтрована у національні системи освіти іноземних країн (sic!).
Головний же висновок щодо стратегій розвитку культури, «історичного просвітництва», закордонної політики та молоді полягає в тому, що російські «цінності», історичні пам’ять та правда пов’язуються з національною безпекою, виводячи гуманітаристику з когнітивної сфери людської діяльності та перетворюючи її на інструмент реалізації державної політики з поширення русского міра на світ, розмивання ментальних кордонів, підміни сенсів для досягнення мети з опанування якомога більше країн за допомогою ментальної (когнітивної) війни.
3. Практичне втілення ментальної війни у гуманітаристиці і сфері культури
Тримаючи у пам’яті законодавче закріплення ідеологем, пов’язаних з ментальною війною, наведу тепер приклади практичної реалізації прописаного у російських офіційних доктринах.
Низка українських істориків проаналізувала останню лінійку російських підручників, створених під керівництвом сумновідомого В. Медінського (голова Російського воєнно-історичного товариства з 2012 р.; остання його кар’єрна сходинка у 2025 р. – голова Союзу письменників Росії; також уродженець України, народився і виріс у містечку Смілі на Черкащині). Вони резюмують:
- наявність імперських і совєтських ресентиментів;
- прославляння колективного героїзму російського/совєтського народу;
- десуб’єктивізація України, що підтверджується також повідомленням одного з працівників видавництва, які друкували згадані підручники Медінського, про вказівки зверху уникати назви «Київ», «Україна»);
- трактування всіх земель, які входили колись до складу Росії, як питомо російських;
- відсутність російських окупаційних війн, бо землі РФ самі «історично збирались», і народи «добровільно» приєднувались до Росії;
- заснування сакрального культу непогрішної батьківщини;
- наявність брехні і маніпуляцій.
Тобто йдеться про закріплення образу святої батьківщини, якій історично належать землі, які наразі входять до інших держав (коріння наративу про «повернення свого» у пропагандистів), з одночасним розмиванням ментальних кордонів між Росією та іншими державами, привласненням чужих культурних традицій та глорифікації мілітарного наративу і насильства (ґрунт для кліше «Росія не починала війн», «Росія ніколи на програвала»).
Загроза укорінення імперського світогляду серед питомо російського населення, спричинена російськими підручниками, є очевидною. Не такою очевидною є проблема з іноземними підручниками. Йдеться про інфільтрацію російських наративів до підручників з географії та історії низки країн. Так, 28 італійських підручників уже містили пасажі про «громадянську війну»; «повернення в Росію» Криму; Київ як мати «російських міст»; «російський регіон», що включає зокрема країни Балтії тощо. І за кілька років ці колишні учні італійських шкіл отримають право голосу у власній країні, і будуть оцінювати реалії свого часу на підставі закладеної цими підручниками атрибуції того чи іншого явища чи об’єкта як російського.
В РФ тим часом зі шкільних програм зникають твори Орвела та Кафки, натомість включається творчість про російських військових і Путіна. Абетки для дітей повні глорифікованих зображень російських солдатів та воєнної техніки, а садочки перетворилися на цілорічну демонстрацію дитячих парадів «Великої перемоги», спричиняючись до мілітаризації свідомості дошкільнят і перетворюючи війну на норму уже в цьому віці. Естафету переймають школярі завдяки підручникам, позашкільній діяльності, кадетським класам та ініціативі «парта героїв». Лекції з історії у ВНЗ заякоряють світоглядні орієнтири російської молоді в русском міре.
Російські музеї перетворилися на посібників злочинців через викрадення українських музейних експонатів та включення їх до російського музейного фонду, прославляння військових злочинів і репрезентації імперських наративів про велич «держави-цивілізації» – при цьому Росія залишається членом Міжнародної ради музеїв, використовуючи членство як ще один майданчик для легітимації своїх злочинів проти культурної спадщини України і українців загалом. Створюються інтерактивні музеї «СВО», наразі у 19 регіонах. Діють 26 інтерактивних парків «Росія – моя історія» (зокрема, в окупованому Мелітополі та Луганську), метою яких, за зізнанням міністра освіти РФ С. Кравцова, є «створити уніфіковану систему світогляду на території всієї держави». Тож ці парки працюють паралельно з підручниками на формування альтернативної реальності, в центр якої вміщено вічну Росію-Русь з монополією на насильство і воєнні злочині, глорифіковані як героїчні сторінки минулого і забезпечені з тилу колективним героїчним богообраним росіянином, на якого всі завжди підступно хотіли напасти. За правильним формуванням експозицій в музейних установах наглядають представники ФСБ – принаймні на окупованих територіях; але немає підстав думати, що на російській території практика кураторства спецслужбами сенсoтворчих інституцій буде відмінною. Музеї ж, які не вписуються у порядок денний – закриваються (музеї ленд-лізу та ГУЛАГ).
Дзеркалячи західні практики зі створення інституцій та платформ, призначені для реалізації творчого начала людини, розвитку мистецтв та культурної дипломатії, РФ створює свої відповідники «Євробачення» та Американської кіноакадемії, залучаючи до участі країни Азії та глобального півдня. Дані майданчики стають «політичними інструментами» формування позитивного іміджу Росії, «захисту ідентичності» (Н. Міхалков) та просування потрібних Кремлю наративів. Держава не шкодує грошей на таку діяльність: крім мільярдів на функціонування RT та інших пропагандистів, лише у 2025 році РФ виділила 444 мільйони євро на ініціативи у сфері культури. Один з таких проєктів – «Земський робітник культури», – при тому, що земства існували з 1864 до 1917 року, – ніби унаочнює обернену модернізацію та рух машиною часу у зворотньому напрямку. Іншими стали фестивалі воєнної Z-поезії для дітей на окупованій Луганщині та підготовка воєнних дикторів-патріотів в окупованому Криму. Також під егідою Міністерства культури РФ функціонує програма «85+4», у рамках якої стирається українська ідентичність дітей на окупованих територіях і насаджується «духовне і патріотичне виховання».
Задекларовані у нормативній базі наміри просувати російську мову і культуру не залишились пустою декларацією. Зокрема, з 2017 міністерство освіти РФ запустило проєкт «Російський учитель за кордоном», який реалізовується у 28 країнах. Понад 600 вчителів викладають не лише російську мову, але і «культурно-освітні заходи», спричиняючи зростання кількості іноземних студентів у російських ВНЗ. Такі адепти в подальшому обернуться (свідомо чи несвідомо) на своєрідні стовпи русского міра вдома, на споживачів і ретрансляторів рашизму. Швидкості передавання потрібних російських наративів у середовищі молоді сприятиме і робота російських пропагандистів. Йдеться не лише про RT, але й про відкриті при ній у 2024 р. безкоштовні курси т.зв. журналістики для іноземців англійською, французькою та китайською мовами; з 2020 року такі курси діють російською. Можна лише уявити, що станеться з офіційною політикою їхньої батьківщини, коли кількість таких новонавернених рускомірцев сягне критичної маси. Тоді випаде нагода і переписати міжнародні правові норми, і офіційно судити за «русофобію». Чи не про такий підрив світу писав Сурков за тиждень до вторгнення у 2022 році у статті «Туманне майбутнє похабного миру/світу [зміст статті не дає змогу визначити, чи йдеться про світ, чи про мир через використання в російській мові одного слова мір на означення цих явищ – авт.]» та про те, що Заходу лише здається, що у нього є вибір?
Феномен «победобесія» і «дєдивоєвалі» на 9 травня ставав об’єктом низки досліджень. Їхні висновки загалом схожі і сходяться на використанні 9 травня для закріплення імперської та совєтської оптики і ментальності, мобілізації населення та вирішення геополітичних задач. Центральною тут є постать Сталіна, якому на сьогодні в Росії споруджено понад 100 пам’ятників (останній було відкрито у 2025 році на московській станції метро).
Мілітаризацію російської освіти нарешті визнала британська розвідувальна служба у 2025 р. Хоча не треба бути розвідником, щоб не побачити 1,6 мільйонів членів Юнармії, та 6,5 мільйонів членів «Руху Перших» станом на 2024 рік. Дані про кадетські класи виглядають засекреченими, але станом на 2018 рік таких студентів було уже 200 тисяч. Зрозуміло, що їхня кількість під час війни лише зростає, в тому числі в окупованому Криму. Нещодавно оприлюднено інформацію про намір окупантів відкрити близько 200 кадетських класів на окупованому Запорожжі, що взагалі не лишає місця для старшокласників за межами цієї пекельної мілітаристської машини з перетворення української молоді на готових солдатів армії РФ.
Саме ментальна війна пояснює біснування Кремля щодо домінування української мови в Україні – бо саме українська мова звужує базу людей як об’єктів (свідомість яких Кремль намагається змінити та узгодити зі своєю російською імперською оптикою), та інструментів цієї ж самої війни (які можуть бути застосовані для витіснення попередньо існуючих світоглядних засад індивідуума). Мова – це «національний код» (мовознавець А. Гриценко), який формує менталітет і підсвідому картину світу. Тож закріплений законодавчо Росією «захист російськомовних» є просто ширмою для прикриття справжніх намірів з ведення ментальної війни, спрямованої на заміщення питомо рідних українських кодів і сенсів російськими.
Маємо наочний приклад того, як виглядає русскій мір, проти якого воюють Збройні сили України – Білорусь. Нещодавно проведене дослідження зафіксувало там русифікацію, починаючи з дитячого садочка; російський контроль над викладом історії у підручниках; зміну ідентичності під прикриттям «підвищення кваліфікації» білоруським учителям та під прикриттям «оздоровлення» – дітям і підліткам шляхом їхнього вивозу до Росії (такі ж вивезення зафіксовані і на окупованих територіях); заміщення білоруської культури російською; постійні наративи про білорусів та росіян у контексті «спільного історичного простору», «однієї батьківщини» і одного народу».
Як виглядає, мізки росіян «переформатовуються», слідуючи за термінологією Ільніцкого, за допомогою імперсько-совєтських-мілітарних мемів, ідеологем і кодів, які населяють цей мнемотичний простір «держави-цивілізації» і складають кістяк Русского міру. У цій системі координат Росіїї все дозволено через її велич / ресурси / територію / історію / тисячолітню історію / перемогу над нацизмом / належність до Русі (потрібне підкреслити). Саме ці уявлення про себе та про світ розглядаються як основа російської влади та nation-building, і є передумовою для подальшого розширення імперії шляхом проведення традиційних воєнних кампаній у поєднанні з ментальною війною (коректне застосування якої, за висловом її ініціаторів, призводить до завоювання держави без жодного пострілу).
Одначе, крім геноцидної війни проти України з її катастрофічними наслідками для української нації і держави, є і інші, подібні за руйнівними наслідками, дії – і це не просто окупація чи контроль над територіями у той чи інший спосіб, не просто поширення свого впливу. Це творення альтернативної реальності, наразі не лише за допомогою традиційних та соціальних медіа, але й забруднення АІ брехнею за допомогою навчання мовних систем на основі мільйонів російських фейкових новин, вкинутих у мережу. Так АІ вчиться не на об’єктивних даних, а на підсунутих російською пропагандою повідомлень. У цьому паралельному світі, створеному за допомогою брехні та напівправди, мемів, соцмереж, символів та глорифікації сили і буде безроздільно панувати русский мір, пропонуючи:
- імперський погляд на світ;
- розмиті межі між правдою і брехнею (кліше «не все так однозначно», «у кожного своя правда», «Польща та Україна винні у війнах» якраз є виявом такого розмивання, а не безневинними фразою чи точкою зору);
- перетворення жертви на агресора і навпаки;
- культ насильства, що змінить силу права на право сили;
- колективне заради держави замість індивідуального генія людини в державі;
- глорифікацію російської «величі» (спорту, мови, мистецтва, науки, культури тощо), які мають домінувати над іншими;
Ці риси альтернативної реальності уже впливають на українців на окупованих територіях і масштабуються зараз на світ, що у поєднанні з найбільшою війною у Європі з часів Другої світової, зростанням підтримки Росії у низки країнах (що збільшує її ресурсні можливості і вплив через структури ООН та інших міжнародних організацій), турбулентністю міжнародних відносин, міграційною кризою у західних країнах створює ґрунт для утвердження рашизму під прикриттям русского міра з Пушкіним і всього такого подібного культурно-прекрасного на фасаді. Так виглядає реставрація СРСР, якою марить Кремль і населення РФ, тільки у значно більших масштабах, ніж власне були кордони Союзу.
А учасниками такого повзучого завоювання світу через символи є росіяни-«вне політікі», які тільки на Україні здійснили уже сотні тисяч воєнних злочинів. Подібні воєнні злочини мали місце і раніше (тільки за останні 40 років – в Афганістані, Чечні, Грузії, Сирії), і їхні російські організатори та виконавці не понесли жодної відповідальності, ніби запрошуючи таким чином непокаране зло повернутись у значно більшому обсязі. Росіяни уже живуть в альтернативній реальності, де вони є «богообраними» членами величної тисячолітньої «цивілізації» та спадкоємцями «Великої перемоги» 1945 року, завдяки чому вони мають право диктувати іншим, як їм жити, якою мовою говорити, кому ставити пам’ятники, чиї твори вивчати у школах, а незгодних бомбити конвенційною чи неконвенційною (інформацією у формі мистецтва, літератури, історії, фейковими новинами тощо) зброєю. Їм дозволено все – це уже закарбовано і продовжує вкарбовується у підсвідомість понад сотні мільйонів росіян.
Під час окупації населеного пункту на Чернігівщини російські окупанти, заїжджаючи на воєнній техніці, на очах у шокованих місцевих жителів віддавали честь пам’ятнику жертвам Другої світової війни, який знаходився у центрі села. Таке кафкіанське салютування засвідчує тотальне переформатування підсвідомого, досягнуте російською тоталітарно-тотальною інформаційною та освітньою індустрією станом на 2022 рік. І наразі триває укріплення Росією ідентичності сектантів русского міра. Виглядає, що кристалізація прихильників рашизму пройшла точку неповернення – вони говорять своєю мовою, мислять своїми кодами у своїй альтернативній реальності, куди хочуть затягнути решту світу. Українці, які мають родичів у Росії, на своєму досвіді спілкування з ними можуть оцінити наслідки для людини такого тривалого перебування в паралельному світі, населеному вигаданими подіями та фальшивими героями.
На жаль, не йдеться про окремі збочення і викривлення окремих осіб (окремі підручники, окремі фейки чи победобесіє на 9 травня як певні винятки). Існуючі документи та російські реалії дають змогу ствердно говорити про страхітливо логічну конструкцію, яка поєднує ідеологію, маніпулятивні техніки масовою свідомістю, суспільну сферу, армію, політику, економіку з метою масштабування агресивної, мілітарної та мілітаристської, шовіністичної російської ідентичності у формі русского міра (рашизму, як це сформулювали українці) у всьому світі – де зброєю, де обманом і тиском в інформаційному полі (ментальна війна).
І насамкінець. Аналіз висловів російських ідеологів, причетних до формулювання теоретичних засад ментальної війни загалом та геноцидальної концепції проти українців зокрема, а також пост-2022 законодавчої бази РФ, свідчить про проведену росіянами роботу над помилками, які, як вони вважають, спричинилися до розпаду СРСР. Вони переконані, що СРСР впав не через окупацію інших народів Кремлем та національні рухи таких поневолених народів, а через ослаблення контролю за «мізками» совєтських громадян. Вдруге такої помилки вони воліють не допустити.
Дослідження підготувала Тетяна Боряк, докторка історичних наук, історичний факультет, Вільнюський університет. Спеціально для читачів сайту міжнародної волонтерської спільноти InformNapalm.