Хто зі Словаччини воює найманцями в Україні? У першій частині – Сойка та Браніцки

Вже два роки погляди Європи спрямовані на Україну. Євромайдан із своїми кривавими жертвами, боягузлива втеча Януковича до Росії, російські «зелені чоловічки», присутність яких Путін уперто заперечує, після чого 200 з них нагороджує. Анексія Криму, заворушення на Сході України, російські добровольці та «відпускники». Найманці з різних кінців світу, серед яких – також словаки. Загроза виходу Греції з єврозони, наплив біженців, паризька бійня та ескалація конфлікту в Сирії на деякий час відвернули увагу від проблем в Україні. Проте вони не зникли, і з моменту спалаху конфлікту, що послідовно підживлюється Росією, там загинуло більше людей, ніж при терактах у Мадриді, Лондоні та Парижі разом узятих. Своя частка в цьому належить і нашим «емісарам».

Інформацію про декількох словаків, що воюють у проросійських формуваннях у Донецьку та Луганську, принесла і наша преса. Спробуймо детальніше розповісти про декого з них.

Мартін Сойка Кепрта (Martin Sojka Keprta)

Цей молодий чоловік за типологією дещо виходить за межі середньостатистичного бойовика. Попри це, – або, може, саме через це – він цікавий. Мимоволі напрошується питання – що спонукало цього інтелігентного, порядного молодика з довгим волоссям на прізвисько «Лізо», що справляє тендітне враження, займався історичним фехтуванням, старанно розмальовував дрібні пластмасові фігурки химерних фентезі-борців та мініатюрні моделі бойової техніки, займався ейрсофтом, став членом керівництва «Словацьких новобранців» та самовіддано допомагав під час повені, врешті-решт опинитися за кордоном в ролі найманця.

Радикалізація

Поступова радикалізація відбувалася, схоже, вже під час діяльності в складі «Словацьких новобранців». Хоча останні на сьогоднішній день заявляють про свою аполітичність, погляд на фотографію, зроблену в Піли (район міста Прєвідза – прим. перекл.) після повені 2011 р., дає зрозуміти, що це було не зовсім так. Молодики, що стоять біля Сойки, мають шеврони Народної партії «Наша Словаччина» (ĽSNS), а в коментарях хтось явно небезпідставно запитує: «Так ви кажете, що найближчі вибори в Піли виграє НП «Наша Словаччина»?»
Влітку 2014 р. в контексті подій в Україні Сойка радить другу: «Треба читати і російські ЗМІ, – наприклад, РИА «Новости» або russian.rt, а також zvedavec.org, для мене ці джерела більш достовірні, ніж західна преса».

Сойка в Україні

Мабуть, саме подібні «достовірні» джерела стали причиною виїзду Сойки в Україну, де він з 13. 09. 2014 г. воює в Донецьку в складі міжнародної бригади «Пятнашка». 17 лютого поранений під Дебальцевим, після одужання від поранення щелепи тренує новачків. На запитання, чому виїхав в Україну, 26 лютого відповідає: «Мені просто не подобаються ті цінності, які пропагує та впроваджує ЄС. Від ЛГБТ до надмірного гуманізму – просто ЄС, як мені здається, взагалі ліквідує народи, виховуючи громадян світу… Можна дотримуватись або однієї позиції, або іншої. Я сам для себе знайшов спосіб, як воювати з тим, з чим не згоден… Я воюю за інтереси, що відповідають моїм переконанням.»
В Україні одружується та повернення на батьківщину більше не планує. Своє майбутнє бачить наступним чином: «Що стосується мене, я зараз командувач взводу, у мене підписано контракт у підрозділі, що після війни не підлягає розформуванню. І в цивільному житті в мене теж є альтернатива. Люди, що виконують накази та занадто не балакають, тут ідуть дуже далеко…» Тобто досить виконувати накази та утримуватись від зайвих балачок – і рожеве майбутнє забезпечено. Досить довгий шлях від юнака з ідеалами до прагматика, який з подібною позицією напевно зробив би кар’єру в будь-якій диктатурі. Зрештою, саме про те, що вони тільки виконували накази, які особливо не обговорювали, заявляли і гітлерівські генерали в Нюрнберзі, Адольф Ейхман під час процесу та службовці нашої «Державної безпеки». Мені це виявляється дуже сумним кінцем багатообіцяючого молодого чоловіка. А питання Яна Ванцла на профілі Сойки «Принципове питання – що мотивує молоду людину йти на фронт убивати людей у лавах іноземної армії, якщо її батьківщина не перебуває під безпосередньою загрозою?» – залишається наразі без відповіді.

Сойка в ЗМІ

Про Сойку вже вийшла досить значна кількість статей і в наших ЗМІ. Хронологічно першим був репортаж TA3 від 18. 02. 2015 р. Наступним був блог Радована Браніка. Потім – статті у виданнях Denník N та Čas. Свою позицію висловила також колишня багаторічна соратниця Яна Слоти (словацький політик, співзасновник відновленої Словацької національної партії – прим. перекл.) – Анна Белоусова. На початку червня свою лепту вклали Aktuality та чеське видання E15. Батальйону «Пятнашка» приділив увагу і український «КорреспонденТ».

Фотографії

Сойка в 2009 році

Піли, 2011 р.

З Томашем Реґецем у ролі “Словацьких новобранців”, червень 2013 р.

В Україні, лютий 2015 р.

Емблема міжнародної бригади “Пятнашка”

Шеврони

“Бойові побратими” Сойки з “Пятнашки”

Ріхард Браніцки (Richard Branický)

Ріхард – повна протилежність Сойки – був одним з перших словаків в Україні. Як сам зізнається, на нього вплинули, зокрема, повідомлення російських джерел, бо наші ЗМІ, на його думку, брешуть. Хоча заявляє, що поїхав в Україну, аби не дозволити вбивства жінок і дітей та воювати з фашистами, реальність набагато прозаїчніша. У Словаччині проти Браніцького висунуто обвинувачення десь у двох десятках справ. Найчастіше йшлося про економічну злочинність – шахрайство, розтрата, ухиляння від оподаткування. Більшість справ завершено заявою на подачу обвинувального акту. З одного боку, Браніцки заявляв, що в Словаччині залишив добре оплачувану роботу, де заробляв 2000 €, проте згодом заявив, що після 1989 року, а особливо після вступу Словаччини до ЄС ми стали рабами англосаксів, і нам доводиться надриватися з ранку до вечора, аби взагалі вижити.

Чотири роки в’язниці та «Орден почесної стрічки»

Браніцки, що походить з регіону Орава та на батьківщині працював водієм-дальнобійником, залишив у Словаччині співмешканку та двох дітей. Співмешканка, за інформацією, опублікованою в пресі, заявляє, що одного дня він спакував свої речі та пішов без будь-яких пояснень. Влітку 2014 р. Верховний суд засудив Браніцького до 4 років позбавлення волі. Цікавим є той факт, що «Посольство Новоросії в Словацькій Республіці», очолюване самозваним «послом» Маріаном Фаркашем, нагородило його «Орденом почесної стрічки» за героїзм та заслуги в боротьбі з фашизмом. Схоже, що вимоги пана «посла» та його годувальників стосовно морального профіля героїв, що подають надії, є більш ніж скромними.

Браніцки в ЗМІ

Про діяльність Браніцького поінформував портал Teraz 23. 09. 2014 р., а днем пізніше як про вже відому особу – Aktuálne.sk. 27. 09. 2014 р. долучилися Topky. Інтерв’ю з Браніцьким з субтитрами англійською мовою є також на YouTube.

Фотографії