- InformNapalm.org (Українська) - https://informnapalm.org/ua -

Козаки: слуги Кремля, могильники імперії

Публікуємо для читачів сайту міжнародної волонтерської спільноти InformNapalm дуже цікаву аналітичну статтю, яку підготував Максим Майоров, експерт Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки. Стаття має багато посилань на більш ранні дослідження та OSINT-розслідування InformNapalm і збирає цілий пазл, що формує цілісну картину можливостей, які можна використовувати в інтересах України.  


Повернення на історичну арену

Гібридна війна як маскарад – виводить на сцену колоритних персонажів. Серед таких вже звичними стали російські козаки в овечих папахах та барвистих одностроях з орденами.

Існує хибна думка, що російське козацтво є повним аналогом українських козацьких товариств, де люди просто носять свої костюми і беруть участь у громадському житті, так само як інші неурядові організації та об’єднання.

Ні. Російське козацтво (донське, кубанське, терське і т.д.) виступає як сила, що набагато тісніше пов’язана з державою і навіть претендує на владу на певних територіях, які вважає історичними козацькими землями.

Це досить численний, досить пасіонарний, хоча і надзвичайно неоднорідний та сповнений внутрішніх суперечностей елемент російського суспільства. Козаки – постійні герої кримінальних хронік, політичних авантюр, гарячих точок, етнічної ворожнечі та протистояння з демократичною опозицією.

Козацькі товариства почали масово з’являтися ще за пізнього СРСР. У середовищі козацтва не вщухають дискусії між «білими» та «червоними», демократами та прихильниками сильної руки, сепаратистами та великодержавниками, «родовими» козаками й тими, хто по запису. Козацькі товариства зібрали політиків, бізнесменів, відставних силовиків, бандитів і просто шукачів пригод, спаяних власною ієрархією, корпоративною культурою та ідеологією.

Вже у російському законі «Про реабілітацію репресованих народів» (квітень, 1991) козаків згадано серед інших репресованих культурно-етнічних спільнот, що мають право на відновлення територіальної цілісності, яка існувала до антиконституційної політики перекроювання кордонів. Відтак козаки стали претендувати на відновлення дореволюційних (1917) територіальних утворень, таких як Область Війська Донського.

[1]

Установче «велике коло» Союзу козаків у Москві, 1990 р.

 

Відновити «справедливі кордони» одночасно для всіх охочих було неможливо фізично, адже адмінмежі в середині РРФСР постійно змінювалися на користь то одної то іншої спільноти.

Найбільше територіальних суперечок у російських козаків з корінними народами Північного Кавказу, які також активно взялися за державотворення. У кавказькій політиці козаки не відзначалися послідовністю орієнтацій. Вони ворогували з інгушами та адигами,  але дружили з ногайцями та осетинами, воювали за вірмен у Карабаху, однак нападали на вірмен Ростовської області, Кубані та Ставропілля. Періодично козаки мирилися з Ічкерією та з Конфедерацією гірських народів Кавказу. Спільно з ворожими їм горцями козаки воювали проти Грузії на боці сепаратистської Абхазії.

Козацька вольниця 1990-х

Не раз російські козаки вдавалися і до спроб самовизначення у вигляді проголошення окремих «республік» та «військ», часто виступали навіть з антиурядових (антимосковських) позицій. Ось кілька прикладів такої активності.

Загалом під час буремних 1990-х козаки зарекомендували себе організованою дієвою силою. Щоб не мати з ними клопоту, а навпаки спрямувати у потрібне для себе русло, Москва почала опікуватися козацтвом. Вже тоді багато козаків свідомо ставали інструментом реалізації імперських цілей, воюючи в Придністров’ї, Абхазії, Боснії, дестабілізуючи ситуацію в Україні та Казахстані.

[3]

Карта відродженого Всевеликого Війська Донського на місці Ростовської та Волгоградської областей Росії. Ідеал сучасних донських козаків

 

На державній службі

У серпні 1995 року президент РФ Борис Єльцин підписав указ «Про державний реєстр козацьких громад в РФ», який передбачав облік козацьких громад і покладання на них функцій із несення державної служби. Козаки стали реєстровими, вони отримали легальну можливість створювати територіальні воєнізовані формування на чолі з отаманами та займатися спеціальною і військовою підготовкою. Російських козаків стали залучати до правоохоронної діяльності, цивільної і територіальної оборони, охорони державного кордону, проведення військово-патріотичного виховання молоді та низки інших функцій.

Ніде, крім Росії, козацькі товариства не мали таких широких повноважень від держави. Але під впливом російського козацтва його послідовники в Україні [4] та інших країнах також займалися воєнізованою підготовкою та проявляли себе як активна проросійська сила.

З міркувань престижу або в пошуку привілеїв в козаки почали записуватися всі підряд – аж до проросійських чеченців включно.

Саме як організовані ієрархічні спільноти [5], а не стихійні добровольці, кубанські козаки взяли участь в окупації Криму, а донські – у вторгненні на Донбас в 2014 році. В рамках єдиного задуму агресії козакам була відведена власна роль та зона відповідальності.

[6]

Бойовики Таманського відділу Кубанського козацького війська під час блокування в’їзду до Криму в районі Перекопу, березень 2014 р.

[7]

Бойовики Козацької національної гвардії в окупованому Перевальську (Луганська область), вересень 2014 р.

 

За деякими свідченнями, куратором напрямку використання козаків у гібридній агресії проти України є депутат Державної думи РФ, директор Інституту країн СНД Костянтин Затулін, який також є членом Ради з козацтва при президентові РФ.

Як вже зазначалося, козацькі товариства мають у своєму складі багато військових, правоохоронців та ветеранів гарячих точок різних поколінь. Там їх специфічний досвід акумулюється, через що козацтво є чудовою рекрутинговою базою для путінських приватних військових компаній [8].

Одержавлення козацтва в Росії триває. У листопаді 2019 року за указом Путіна було створене Всеросійське козацьке товариство, що об’єднало 11 військових козацьких товариств. Серед задекларованих цілей організації – «підвищення ролі російського козацтва у вирішенні державних та муніципальних завдань».

Остання тенденція – обговорення ідеї про включення козаків до Росгвардії та створення спеціальних козацьких частин у складі цього формування.

 

Козацькі формування у російських збройних силах

Крім дозволу на створення парамілітарних формувань  Москва відкрила козакам можливість створювати власні частини в регулярній російській армії.

Президентський указ «Про реформування військових структур, прикордонних військ на території Північно-Кавказького регіону РФ та державну підтримку козацтва» (березень 1993) доручав затвердити список козацьких з’єднань і частин збройних сил РФ та присвоїти їм козацькі найменування для проходження в них військової служби козаками. Крім того, належало розробити положення про земельні відносини з козаками, що проходять військову службу.

Вже під час Першої Чеченської війни участь у боях у складі федеральних сил взяв 694-й окремий мотострілецький батальйон імені генерала Єрмолова, сформований у лютому 1996 року з добровольців – терських і кубанських козаків. Однак ця частина проіснувала недовго і була розформована ще до завершення війни.

Триваліший послужний список має інше козацьке формування, що заплямувало себе кров’ю під час бойових дій в Чечні, Дагестані, Грузії та Україні. У листопаді 1993-го козаки Кавказького лінійного війська домовилися з секретарем Ради безпеки РФ Олегом Лобовим про присвоєння статусу козацької 21-шій окремій повітряно-десантній бригаді. Не менше третини особового складу частини мали бути козаками. Наступного року бригада отримала найменування «Ставропольська козацька» (за місцем пункту постійної дислокації).

Після завершення Першої Чеченської війни бригаду реорганізували в 247-й десантно-штурмовий Кавказький козацький полк (в/ч 54801, Ставрополь). Він увійшов до складу 7-ї гвардійської десантно-штурмової гірської дивізії [9].

[10]

Емблема 247-го десантно-штурмового Кавказького козацького полку

 

Окупанти з 247-го козацького полку були зафіксовані в боях під Іловайськом [11] у серпні 2014 року. У жовтні того ж року командир 2-го батальйону цього полку Станіслав Єршов [12] почав виконувати обов’язки заступника командира 6-го окремого мотострілецького козацького полку імені Платова 2-го армійського корпусу «ЛНР».

247-й швидко потрапив у бойові зведення нового етапу російсько-української війни, що триває з лютого 2022 року. Командир роти полку Нурмагомед Гаджимагомедов став першим офіційно визнаним Москвою загиблим російським військовим. (Правда, враховуючи його ім’я та місце народження, той швидше за все був лакцем за походженням і навряд чи вважав себе козаком).

Козаки-десантники, як і решта російського війська, отримали жорстку відсіч від захисників України. 5 березня в бою було знищено командира 247-го полку полковника Костянтина Зізевського.

 

Козаки проти імперії

Після вольниці 1990-х здається, що настав час повного симбіозу російського козацтва із путінським режимом. Козаки отримали від Москви широкі привілеї та повноваження. Перебуваючи на службі диктатурі, вони заплямували себе перед світом як карателі та агресори.

Не применшуючи ваги злочинів, за які винні мають понести сувору відповідальність, все ж варто спробувати поглянути на російське козацтво як на фактор, що може бути використаний проти путінської імперії на користь Україні.

Відносини правлячого режиму з козацтвом далеко не безхмарні. І якщо опозиційні голоси нині не чутні, то це не означає, що відсутні опозиційні настрої.

По-перше, козаки продовжують плекати ідеал самовизначення у вигляді власних самоврядних адміністративно-територіальних утворень. Ані Ростовська область, ані Краснодарський та Ставропольський край такими не є.

Не маючи змоги побудувати Військо Донське у Ростовській області, Козацька національна гвардія Козіцина спробувала це зробити на території окупованої Луганщини. Наприкінці 2014 року спалахнув гострий конфлікт між донськими козаками та адміністрацією так званої «ЛНР». Дійшло до збройних сутичок [13] та взаємних публічних звинувачень [14]. В результаті протистояння донці програли: частина їх була вбита, частина вигнана з ОРДЛО, а решта підпорядкована централізованому командуванню російсько-терористичних військ.

Жодним чином не були розв’язані суперечності між терськими козаками та горцями. Терці програють корінним народам Кавказу демографічно. Крім того путінський режим зробив ставку на Кадирова, поховавши мрії козаків про землі рівнинної Чечні на лівобережжі Терека.

По-друге, в середовищі «родового» козацтва існує сильне невдоволення перетворенням козаків на легіон путінських опричників. Більшість російського реєстрового козацтва, на думку «родових», є просто «ряженими», «реконструкторами» та шукачами привілеїв.

«Родові» переконані, що справжніми можуть вважатися лише козаки з походження, які мають козацьких предків у своїй генеалогії. Відтак, свій рух «родові» розглядають як етнічний, спрямований на національне самовизначення.

Ці опозиційні козаки ідеалізують дореволюційне козацтво та російський білий рух, а путінський режим вони вважають чекістським та продовжувачем більшовицької традиції.

Хоча в загальній масі опозиційні «родові» козаки становлять меншість, їх голос чути. Своїми заслугами на ниві відродження козацтва вони заробили високий авторитет, переслідування з боку кремлівського режиму створює для них ореол мучеників. Серед таких можна згадати, наприклад, Всекозацький громадський центр отамана Олександра Дзиковіцького та середовище козацького мецената і просвітника Володимира Меліхова. Після 2014 року вони демонстрували  проукраїнську та прозахідну позицію.

[15]

Отаман Олександр Дзиковіцький

 

Тягар війни та санкцій ставитиме перед регіонами та організованими спільнотами в РФ питання про варіанти пом’якшення негативних наслідків шляхом сепарації від Москви. Не всі знайдуть у собі мужність стати на цей шлях, не скрізь знайдеться надійна соціальна опора та ідейний бекграунд для сецесії (від’єднання).

Однак регіони, де традиційно сильне козацтво, мають і потенціал, і традицію боротьби за незалежність. Їм не обов’язково сповідувати проукраїнські настрої, питання стоятиме про виживання, а не симпатії.  А в інтересах України мати сусідами маленькі, хай і не дружні, козацькі республіки, ніж одну велику і ворожу Росію. Безперечно, реалізація інтересів вимагає докладання зусиль для їх досягнення.

На завершення кілька слів про козацьку Кубань. Цей регіон у нас романтизований як найбільший український етнічний масив, що лишився за кордоном. Кубанці, як і українці, виводять свої історичні традиції від запорозького козацтва. Край, ще й досі рудиментарно україномовний, незважаючи на десятиліття русифікації.

Однак політично Кубань стала Україні навіть більш чужою, ніж сусідній російськомовний Дон. Для кубанського козацтва, як і для терського, актуальні політичні орієнтири сформувалися під впливом конкуренції та протистояння з корінними народами Північного Кавказу. Тому на Кубані більше шовінізму і сильніша російська великодержавна ідея. Схоже, що культурна близькість з Україною для кубанців є радше подразником, ніж підставою для солідарності.

Звісно, і серед кубанців є щирі українські патріоти, однак не вони задають загальний тон. Якщо працювати з Кубанню, то перспективніше буде вкладатися саме в кубанську козацьку незалежність, ніж в українську соборність «від Сяну по Кавказ».


Читайте також: Звернення воюючої України до народів Росії [16]

Россия [17]

 

Публікацію підготував Максим Майоров спеціально для сайту міжнародної волонтерської спільноти InformNapalm. Поширення і передрук з активним посиланням на джерело вітаються. (Creative Commons — Attribution 4.0 International — CC BY 4.0). Українські сторінки спільноти InformNapalm в соцмережах  Facebook [18] / Тwitter [19] / Telegram  [20]Slate (Sl8) [21].

InformNapalm [22] не отримує жодної фінансової підтримки від урядів чи донорів. Забезпечувати роботу сайту допомагають лише волонтери спільноти та наші читачі. Ви також можете стати одним з волонтерів спільноти або підтримати існування унікального волонтерського розвідувального ресурсу InformNapalm внесками через Patreon [23].