- InformNapalm.org (Українська) - https://informnapalm.org/ua -

Казарми замість курорту. Як Росія перетворює окупований Крим на військову базу

Публікуємо інформаційно-аналітичний огляд, який вийшов на сайті часопису Український Тиждень [1] 9 березня 2021. Огляд підготував Павло Лакійчук [2], керівник безпекових програм Центру глобалістики «Стратегія ХХІ».
Редакція InformNapalm додала до публікації тематичні посилання на дослідження та зображення, які органічно доповнюють цей матеріал.


За сім років після російського вторгнення в Крим весь світ уже точно знає, що окупація півострова була не спонтанною реакцією командування Південного округу Збройних Сил Російської Федерації (ЗС РФ) на нестабільну ситуацію в Україні, а продуманою, завчасно спланованою операцією вторгнення. Розпочинаючи її, росіяни точно знали, що робитимуть далі — які органи управління окупованою територією створять, як і ким їх укомплектують, яким чином їх легалізуватимуть. Те саме стосувалося й угруповання військ і сил, яке мало бути сформоване на окупованому півострові, — існували розрахунки щодо того, який має бути його склад, підпорядкованість, система управління та які для цього потрібні ресурси.

Окупаційний контингент

Кримське угруповання військ планувалося нарощувати на основі частин і з’єднань Чорноморського флоту (ЧФ), які дислокувалися в Криму та Севастополі до 2014 року згідно з Угодою між Україною та Російською Федерацією про статус та умови перебування ЧФ РФ на території України [3]. За базову структуру було взято організацію Чорноморського флоту та інших військових формувань ЗС СРСР до 1991 року — це потребувало мінімальних зусиль на відновлення системи базування та управління. Але в ході операції в попередні плани вносилися корективи.

[4]

Динаміка мілітаризації тимчасово окупованого Криму Російською Федерацією. Аналіз Української місії при ОБСЄ.

По-перше, щоб погасити соціальне напруження і не створити «п’яту колону» з військовослужбовців Збройних Сил України в тилу, вирішили максимально безболісно «інтегрувати» до ЗС РФ зрадників, які погодились перейти на бік ворога, в наявній на момент конфлікту організаційно-штатній структурі ЗСУ. По-друге, поки Україна оговтувалась від першого удару і починала чинити опір на Сході, виникла необхідність у формуванні на півночі Криму угруповання сил. Його завданням мало би стати завдання удару вглиб оборони ЗСУ на материку, або, за умови зміни ситуації — відбиття контрудару українських військ під час спроби деокупації півострова. Спочатку тимчасового — зібраного з прикомандированих десантно-штурмових і мотострілецьких підрозділів, а згодом і постійного, штатного. Надалі росіянам із огляду на обмеженість можливостей власного військово-промислового комплексу та зміну геополітичної ситуації довелось відмовитись від деяких «гігантоманських» проєктів. Саме так і сформувалося міжвидове угруповання російських окупаційних сил у Криму.

За даними [5] командування Об’єднаних сил ЗС України, станом на початок 2021 року загальна чисельність угруповання військ і сил ЗС РФ в окупованому Криму складає близько 32,5 тисяч військовослужбовців, в тому числі морського і повітряного компоненту — до 21 тисячі, а сухопутне угруповання складає понад 11,5 тисяч осіб (включно з тими, що перебувають на ротаційній основі).

Командувач ВМС ЗС України контрадмірал Олексій Неїжпапа зазначив: «Російська Федерація перетворила АР Крим на найпотужнішу військову базу — протягом семи років бойовий склад надводних кораблів та підводних човнів Чорноморського флоту збільшено на 45 %. Загальна кількість становить 58 одиниць, у тому числі носіїв крилатих ракет морського базування «Калібр» — 13 одиниць». За його словами [6], кількість російських бойових літаків зросла понад утричі, вертольотів — удев’ятеро, кількість танків досягла майже 40 одиниць, бойових броньованих машин — зросла вшестеро, а ракетних систем залпового вогню — у 6,5 рази.

[7]

«Довга рука»: сумарний залп вогневих засобів ЧФ РФ в Криму за дальністю. «Український тиждень»

Росіяни за сім років нашпигували Крим зброєю, перетворивши півострів зі здравниці на наступальний військовий плацдарм. І продовжують його посилювати. Так, військово-політичне керівництво РФ нещодавно пообіцяло найближчими роками збільшити чисельність військового угруповання в Криму до 45 тисяч військовослужбовців.

Нарощення сили

Найперше, на що слід звернути увагу, — це значне збільшення ракетного ударного потенціалу, передовсім за рахунок носіїв протикорабельних ракет (ПКР) «Калібр-НК/ПЛ» із дальністю стрільби 220—300 км, а також їхніх берегових аналогів — протикорабельних ракетних комплексів (ПКРК) «Бал» (120 км) і «Бастіон» (300 км). Однією з важливих оперативно-стратегічних характеристик будь-якого військового флоту є «сумарний залп», тобто кількість закидуваної вибухівки в першому залпі усіх засобів флоту. На сьогодні сумарний залп ЧФ ракетним озброєнням складає 73 тони. Це важливий параметр, який має не тільки викликати занепокоєння у причорноморських країн, а і враховуватися партнерами по НАТО в Центральному і Східному Середземномор’ї. Чому і як відбулося таке різке зростання бойового потенціалу?

[8]

Головний корабель проєкту 11356 «Адмірал Григорович» повертається в Севастополь з бойової служби в Середземному морі. Грудень 2016. Фото МО РФ

Передовсім за рахунок поповнення бойового ядра флоту фрегатами — сторожовими кораблями проєкту 11356 [9]. Це вкотре свідчить про те, що посилення ЧФ в Криму планувалося Росією задовго до його фактичної окупації. Проєкт 11356 є наступним кроком проєкту 1135М, який розроблявся для військово-морських сил Індії. Саме для них у 2000— 2010 роках на Балтійському заводі та Калінінградському «Янтарі» в кооперації з українським ДП «Зоря-Машпроект» побудували шість фрегатів типу «Тальвар». Після цього російська влада вирішила розвивати успішну серію і в інтересах власного ВМФ — і в Калінінграді у 2010—2013 роках було закладено серію з ще шести кораблів. На три з них до 2014 року встигли поставити українські газові турбіни — через два роки вони повернулися в Україну вже на ворожих кораблях. Втім, через українське ембарго, введене після початку російсько-українського збройного конфлікту, три борти залишились недобудованими.

[10]

Підводний човен «Великий Новгород» проєкту 636 в Південній бухті Севастополя. Березень 2019. Фото МО РФ.

Другий компонент, який суттєво поповнив ракетний потенціал ЧФ — підводні човни проєкту 636 [11]. До 2014 року в складі ЧФ РФ перебував фактично один підводний човен — «Алроса» проєкту 877В (ще один, ПЧ Б-380, як бойову одиницю можна не рахувати, адже він постійно перебував на ремонті). Цього для Чорного моря вважалося явно недостатньо. І в 2010 році командування ВМФ РФ ухвалило рішення про будівництво серії підводних човнів із шести одиниць за експортним проєктом 636, який є продовженням того-таки проєкту 877 «Варшав’янка». Через обмеження на заміну озброєння, накладені Україною для ЧФ РФ у Криму, за місце дислокації бригади підводних човнів обрали пункт базування, що будувався в Геопорту Новоросійська. Човни прибули на ЧФ протягом другої половини 2014 — кінця 2016 років. І хоча місцем дислокації новосформованої 4-ї бригади ПЧ є Новоросійськ, значну частину часу вони базуються в Південній бухті Севастополя.

[12]

Малий ракетний корабель «Серпухов» проєкту 21631 на виході з Севастопольської бухти. Березень 2016. Фото МО РФ.

Будучи обмеженою в будівництві кораблів дальньої морської зони, Росія останніми роками приділяє основну увагу переозброєнню Чорноморського флоту малими патрульними і ракетними кораблями. Адже це дешевше і швидше. З 2015 року флот поповнився шістьма ракетними катерами проєкту 21631 («Буян-М») [13], які будуються для Чорноморського і Балтійського флотів (БФ) на Зеленодольському суднобудівному заводі і потім переганяються внутрішніми водними шляхами в Азовське і далі в Чорне море (два перші з них передані до складу Балтійського флоту). Останній, «Грайворон», увійшов до складу флоту 30 січня цього року. В перспективі — надходження на ЧФ іще одного-двох катерів цього проєкту.

Разом з ракетними катерами Зеленодольський завод випускає і патрульні кораблі для ЧФ, зокрема проєкт 22160 (тип «Васілій Биков») [14]. З 2018 року ЧФ поповнився чотирма кораблями цього проєкту. Останній, «Сергєй Котов», спущений на воду 29 січня, а всього в серії шість одиниць, які планують передати до кінця 2023 року. Важливо, що починаючи з третього борта серії ці кораблі фактично будуються на захопленому Керченському суднобудівному заводі «Залив» [15]. Це має стати не тільки приводом для розширення міжнародних санкцій до заводу-виробника, а й предметом переговорів України з причорноморськими державами щодо обмеження для цих кораблів входу в їхнє територіальне море, передовсім із Туреччиною, та заборони для них проходу Чорноморських проток.

[16]

Церемонія спуску на воду патрульного корабля «Сергєй Котов» проєкту 22160 на Керченському суднобудівному заводі «Залив». Січень 2021. Фото МО РФ

Сухопутний кулак

Посилення корабельного угруповання російського флоту в Чорному морі — суттєва загроза для сусідів. Втім, для України надзвичайно небезпечним є формування на Кримському півострові наступального угруповання сухопутних сил.

Чисельність сухопутних військ у Криму (тільки армійські частини і з’єднання, десант та морська піхота, без урахування різноманітних парамілітарних формувань, як-от «Росгвардія») становить понад 11,5 тисяч, тобто понад третину всього військового угруповання на півострові. Вони об’єднані в армійський корпус флотського підпорядкування — це оперативно-тактичне з’єднання сухопутних військ, підпорядковане командувачу флотом і здатне до ведення військових операцій як самостійно, так і в складі різновидового угруповання сил флоту. Вперше концепцію підпорядкування командувачу флотом усього угруповання збройних сил на локальній території росіяни реалізували на початку 2000-х на Балтиці — тоді командувачу БФ підпорядковувалися всі частини та з’єднання ЗС РФ в калінінградському анклаві. Після окупації Криму вона дійшла логічного завершення — в квітні 2016-го був сформований 11-й АК Берегових військ БФ в Калінінграді, а в 2017-му — армійські корпуси Чорноморського, Північного і Тихоокеанського флотів.

22-й АК (штаб — Сімферополь) включає:

Оперативно штабу армійського корпусу підпорядковуються також 810-та окрема бригада морської піхоти (Севастополь) і підрозділи (як правило, батальйонні тактичні групи) повітряно-десантних і мотострілецьких бригад, які на ротаційній основі перебувають у складі ударного угруповання в північному Криму (чисельністю до 1,5 тисяч військовослужбовців).

Завдання 11-го і 22-го армійських корпусів схожі: ведення оборонних і наступальних бойових дій на приморському напрямку як самостійно, так і у взаємодії з військами відповідно Західного та Південного військових округів. І якщо для АК Балтійського флоту головним завданням є ліквідація «Сувальського коридору», що з’єднує територію Балтійських країн із Польщею та рештою країн НАТО, то для ударного угруповання військ у Криму — захоплення Каховського гідровузла, а також наступ (контрнаступ) у напрямку Мелітополя. Для цього, на думку російських військових, корпуси мають усе необхідне починаючи від танкового кулака і завершуючи потужним ракетно-артилерійським угрупованням.

Характерною ознакою підготовки до наступальних бойових дій прийнято вважати передислокацію до державного кордону (лінії фронту) підрозділів специфічних родів військ — повітряно-десантних і десантно-штурмових, армійської авіації. На Джанкойському аеродромі в січні 2015 року сформовано 39-й вертолітний полк на розвідувально-ударних вертольотах Ка-52 (1-ша ескадрилья), транспортно-бойових Мі-35 і ударних Мі-28 (2-га ескадрилья) і транспортно-бойових Мі-8АМТШ (3-тя ескадрилья). В 2016—2017 роках росіяни також хотіли передислокувати в Джанкой десантно-штурмовий батальйон 97-го полку 7-ї десантно-штурмової дивізії, на базі якого сформувати окремий десантно-штурмовий полк [17]. Ці плани з певних причин досі не втілились, але ідея формування аеромобільного кулака в структурі «полк АА — полк ПДВ» є цілком логічною й остаточно не похована.

Вкрадене небо

[18]

Посадка пари Су-30М2 на аеродром Бельбек після перельоту з Кубані в Крим. Грудень 2018. Фото МО РФ

За сім років окупації Росія створила над Кримом міцну повітряну «парасольку» з потужного авіаційного угруповання і наземних засобів ППО. Йдеться передовсім про переозброєння старих зенітних ракетних полків, які за України мали на озброєнні ЗРК С-300ПС, новими зенітно-ракетними комплексами С-400. При цьому межі зони їх прикриття від авіації противника зросли з 75—150 до 400 км. Фактично вони здатні вражати ударну авіацію України до досягнення нею рубежу застосування зброї.

Чисельність і бойова потужність винищувальної та фронтової авіації, що базується на аеродромах Криму, також зросла на порядок (за чисельністю літальних апаратів — утричі). Це винищувачі-перехоплювачі Су-27СМ і Су-27П, фронтові винищувачі Су-30М2 на аеродромі «Бельбек» у Севастополі. На аеродромі «Гвардійське» (ст. Остряково) замість передислокованого в Саки (Новофедорівка) 43-го омшап ЧФ на Су-24/24М і Су-30СМ, сформований 37-й змішаний авіаційний полк ВПС двоескадрильного складу (ескадрилья фронтових бомбардувальників Су-24М і ескадрилья штурмовиків Су-25СМ по 12 машин в кожній).

Що ж до чуток про передислокацію в Крим дальніх бомбардувальників-ракетоносців Ту-22М3 [19](а до 1991 року в Криму базувалась ціла дивізія морських ракетоносців — 2-га мрад на аеродромах «Гвардійське», «Саки», «Октябрьське» і «Веселе»), то це не більше ніж «мильна бульбашка», створена з метою полоскотати нерви НАТО. Річ у тім, що в епоху холодної війни ракетоносці з кримських аеродромів для завдавання удару по об’єктах ОВМС НАТО в центральній частині Середземного моря (основною ціллю було угруповання 6-го флоту США в Неаполі) здійснювали вихід на ешелон застосування зброї над західною Болгарією і Румунією. Нині Румунія і Болгарія — члени Альянсу, прикриті надійною протиповітряною та протиракетною «парасолькою» союзників. Отже, цілі в Середземному морі стають для стратегічної авіації РФ недосяжними, а щоб лише вийти на рубіж застосування зброї і не потрапити в зону дії ППО противника, Ту-22 з аеродромів в Криму потрібно було б здійснювати набір висоти в бік Кубані і Азовського моря, а потім, після розвороту — пускати ракети безпосередньо над Кримом. В Москві це швидко зрозуміли і від цієї ідеї відмовились. Поодинокі польоти в Крим Ту-22 з авіабаз у центральній Росії можливі, втім, вони матимуть демонстраційний характер і слугуватимуть для вивчення театру їхніми екіпажами.

[20]

Зліт Ту-22М3. Ілюстративне фото. Автор Dmitriy Pichugin. GFDL

Слабким місцем морської авіації ЧФ залишається відсутність заміни парку протичовнової авіації. Кількість фізично і морально застарілих літаків-амфібій Бе-12 невпинно зменшується (залишилось усього п’ять одиниць різного ступеня боєготовності у складі 318-го окремого морського змішаного авіаполку, «Кача»). Сучасної заміни їм російська промисловість так і не змогла запропонувати. Один-єдиний дальній протичовновик Іл-38Н, перебазований у 2017 році в Єйськ, не може їх замінити.

Ядерний курорт

Говорячи про мілітаризацію Криму, не можна оминути проблему наявності чи відсутності на півострові ядерної зброї — адже навколо цієї теми сьогодні виникає багато спекуляцій.

На переконання автора цієї статті, на Чорноморському флоті ядерна зброя була, є і буде. Втім, йдеться про тактичну ядерну зброю. Для розуміння питання слід розрізняти стратегічні ядерні боєзаряди і тактичні ядерні боєприпаси (ЯБП). Стратегічні — це «ядерна тріада»: міжконтинентальні балістичні ракети, балістичні ракети підводних човнів та авіаційні ядерні боєприпаси для стратегічної авіації. Стратегічних ЯБП у Криму не було. Але якщо говорити про тактичну зброю з ядерною бойовою частиною (ЯБЧ), то на флоті нею може бути будь-що — від крилатих ракет до торпед і реактивних глибинних бомб. Серйозних відмінностей зброї зі звичайною бойовою частиною і з ЯБЧ немає. Майже усі сучасні наземні засоби ППО також можуть виносити ракети з ядерною боєголовкою, які не відрізняються від звичайних.

Тактична ядерна зброя на Чорноморському флоті була. Вона зберігалася, обслуговувалася і споряджалася в спеціальних військових частинах — ремонтно-технічних базах, об’єктах «С», в Балаклаві (820 РТБ) і в долині Кара-Коба (біля селища Сахарна Головка). Після 1994 року боєприпаси що на них зберігалися, вивезли, частини розформували, а ядерний арсенал почали будувати в Краснодарському краї.

Проте одна справа — споряджати ЯБП і цілком інша — мати такі боєприпаси на борту в готовності до застосування. Згідно з інструкціями на крейсері «Москва» під час бойового чергування мало бути не менш ніж вісім бойових ракет головного комплексу, з них дві — з ядерною бойовою частиною. На ПЧ «Алроса» — шість торпед, у тому числі одна з ЯБЧ. Змоги перевірити наявність ядерної зброї на кораблях ЧФ, які стояли в Севастопольській бухті, Україна не мала. Але такі питання можна було «вирахувати» за опосередкованими ознаками.

[21]

6-й відділ 12-го ГУМО – «Спецвідділ ЧФ». Севастополь, вул. Леніна, 27.
Фото Wikimapia.

У Севастополі в тіні скверу Воїнів-інтернаціоналістів ховається непримітний двоповерховий будиночок за адресою: вул. Леніна, 27. В ньому розташований «Спецвідділ ЧФ». Спецвідділ, або 6-й відділ 12-го ГУМО, — частина, відповідальна за експлуатацію на флоті ядерних боєприпасів, гарантування ядерної безпеки, фізичного захисту й антитерористичної стійкості ядерних об’єктів. Інша опосередкована ознака — серед вертольотів 872-го протичовнового вертолітного полку (аеродром «Кача») є одна унікальна машина — гелікоптер Ка-27Е [22].

[23]

Це спеціальний вертоліт радіаційної розвідки. Він обладнаний високочутливою апаратурою, яка дозволяє провадити розвідку витоку радіоактивних матеріалів та ядерних боєприпасів на борту корабля на відстані до 3 км. Ка-27Е до 2014 року щотижня здійснював обліт акваторії Севастопольських бухт і продовжує робити це й досі. Отже, певні висновки з цього зробити можна.

Оцінюючи військове угруповання на окупованому півострові, слід не забувати, що Крим — не окрема держава, а Чорноморський флот — не її збройні сили. Кримське угруповання військ— лише частина армії Російської Федерації. І у разі збройного конфлікту вони не воюватимуть автономно, а діятимуть у комплексі, за єдиним задумом і у взаємодії з іншими частинами і з’єднаннями ЗС РФ.


Павло Лакійчук, керівник безпекових програм Центру глобалістики «Стратегія ХХІ»


Читайте також інші тематичні матеріали на InformNapalm

[33]Поширення і передрук з активним посиланням на джерело вітаються. (Creative Commons — Attribution 4.0 International — CC BY 4.0). Українські сторінки спільноти InformNapalm в соцмережах: Facebook [34] / Тwitter  [35]Telegram. [36]

[37]InformNapalm не отримує жодної фінансової підтримки від урядів чи донорів. Забезпечувати роботу сайта допомагають лише волонтери спільности та наші читачі. Ви також можете стати одним з волонтерів чи підтримати розвиток унікального волонтерського развідувального ресурса InformNapalm внесками через Patreon [38].