- InformNapalm.org (Українська) - https://informnapalm.org/ua -

Макрон чи Ле Пен – хто стане тріумфатором французьких виборів

23 квітня відбувся перший тур виборів президента Франції. У другий тур прогнозовано вийшли Еммануель Макрон і Марін Ле Пен. Вирішальне голосування відбудеться 7 травня, і це може стати історичним моментом для Франції та Європейського Союзу. Недарма на ці вибори вперше так уважно дивляться не тільки у Франції, а й у всьому світі.

Більшість аналітиків сходяться на тому, що президентське крісло, найімовірніше, дістанеться Макрону, причому перевага в голосах буде на рівні 60% на 40%. Проте з математичної точки зору перевага може виявитися не такою великою, якщо подивитися на результати всіх кандидатів у першому турі.

«Ні лівий, ні правий» — нове обличчя чи вдалий піар

Переміг у першому турі незалежний кандидат Еммануель Макрон, який набрав 24,01 % голосів. Він намагається позиціювати себе як ні лівий, ні правий, безпартійний (залишимо поки за дужками його новостворений блок), єврооптиміст і нове обличчя у французькій політиці. Політичний стиль Обама-Трюдо, який останнім часом входить у моду.

Зазначимо, що піарники цього кандидата дуже вдало вибудували його образ. Візьмемо вихідні дані: Макрон виріс у родині лікарів, навчався в елітних ліцеях. У Парижі вчив філософію в Університет Париж X — Нантер, продовжив навчання в елітному Інституті політичних досліджень (Sciences Po) – мабуть, в наших реаліях цю школу можна порівнювати з КІМВ/МДІМВ. Зауважимо, що свого часу в цьому виші навчалися чинний президент Франсуа Олланд, колишні президенти Жак Ширак, Франсуа Міттеран, Ніколя Саркозі (не закінчив) та багато інших. Також він навчався в Національній школі адміністрації (ENA) – кузня кадрів французьких чиновників.

Після навчання пішов у чиновники і працював у міністерстві економіки (2004-2008), звідти пішов у приватний сектор і працював у банку Ротшильдів (прим.: здається, цей факт як червона ганчірка для бика для багатьох його опонентів). Після перемоги Франсуа Олланда на президентських виборах у 2012 році почав працювати в його штабі. З літа 2014 року обійняв посаду міністра економіки, на якій пропрацював до серпня 2016 року. Був членом Соціалістичної партії, але створив власний політичний рух «Вперед!» і оголосив про президентські амбіції. Цікаво, що в  Соц. партії йому для цього слід було спочатку виграти внутрішньопартійні праймеріз, що в його становищі було майже неможливо.

Якщо почитати світову пресу, то складається враження, що він нове обличчя у французькому політикумі. Але його біографія показує, що він типовий французький системний чиновник. До того ж, після першого туру його кандидатуру підтримали багато представників старого політикуму: чинний президент Олланд, його суперники по першому туру Фійон і Амон, міністр закордонних справ Ейро та інші.

Ле Пен — від тіні батька до самостійної сили

На другому місці в першому турі фінішувала Марін Ле Пен – за неї віддали голоси 21,30%. Вона представляє партію «Національний фронт», засновану її батьком Жаном-Марі Ле Пеном ще в 1972 році. Довго вона було в тіні свого батька, який був радше маргінальним політиком з правого флангу, але збирав непогані відсотки на виборах. Слід віддати йому належне, адже його партія має свою ідеологію і вірних їй виборців. Але Марін Ле Пен дуже складно боротися з політичним спадком батька – у партії є як запеклі прибічники, так і запеклі противники. У неї складне завдання перевести партію з політичних маргіналів у системну силу, за яку будуть голосувати всі. І тут Макрон зі своїм рухом «Вперед!», який сам назвав його «ні лівим, ні правим», звісно, збирає політичний урожай.

Але – і це, мабуть, найголовніше на цих виборах – загальний тренд на бунт проти системи особливо виразно помітний на виборах останнім часом. В Австрії до влади ледь не прийшов націоналіст Хофер, у Британії несподівано для всіх проголосували за вихід із ЄС, в Америці переміг Трамп. Європейські чиновники з осторогою ждуть кожних нових виборів – несподіваний успіх євроскептиків в одній із країн може поставити під питання існування ЄС. І треба розуміти, що в євроскептиків, антиглобалістів, критиків безмежної міграції та інших є свої досить чіткі аргументи, за які люди голосують. Найпростіше стигматизувати виборців Ле Пен і схожих на неї рухів як невдах від глобалізації, ісламофобів, расистів чи дрімучих провінційних консерваторів. В принципі, приблизно так і робить європейський естеблішмент і продовжує свою ідеологічну лінію далі. Тобто, розв’язувати проблеми обивателя ніхто не збирається і страхи середнього європейця чиновники не сприймають серйозно. У результаті нічого не змінюється, і євроскептики набирають ще більше голосів.

До того ж, класичний поділ на правих і лівих відступає на другий план – люди просто голосують проти системи. І за такого розкладу навіть середній клас може почати голосувати за абсолютно соціалістичні популістські гасла. Чи респектабельний житель глибинки буде голосувати не за щось, а проти поширення мечетей і под. При такій розстановці сил навіть найбільш маргінальний кандидат може зібрати протестний електорат з усіх політичних спектрів.

Зазначимо, що вперше у післявоєнній історії Франції чинний президент Франсуа Олланд не пішов на перевибори через дуже низький рейтинг. До того ж, кандидати класичних партій-старожилів не пройшли у другий тур президентських перегонів.

І ось тут обидва кандидати намагаються показати, що вони не зі старої системи. І якщо з  Ле Пен це доволі легко – вона ніколи не була у владі і відноситься радше до політичних маргіналів – то у піарників Макрона завдання складніше: їм треба подати виборцю класичного чиновника, колишнього банкіра Ротшильдів, як нове політичне обличчя. Судячи з результатів першого туру, їм це вдалося – уже після першого туру перевага в 2,71%.

[1]

Розгорнуті результати першого туру виборів

А в другому турі найцікавіше буде в тому, за кого віддадуть голоси ті, хто не проголосував у першому турі за інших кандидатів.

На третьому місці Франсуа Фійон з 20,01%. Ще недавно саме він був фаворитом президентських перегонів, але після скандалу з фіктивним працевлаштуванням дружини втратив шанси на президентство. Фійон – легка версія Ле Пен, поміркований євроскептик. Після першого туру закликав своїх виборців голосувати за «класичного кандидата» Макрона. Мабуть, електорат цього кандидата поділиться на тих, хто справді євроскептик, і тих, хто «не дай Бог Ле Пен». Але свої % отримають обидва кандидати.

Четверте місце зайняв Жан-Люк Меланшон – 19,58 %. Він несподівано виграв у телевізійних дебатах у своїх прямих конкурентів. На відміну від «ні лівого, ні правого» Макрона, Меланшон – чітко лівий. Його електорат – ідеологічний і протестний. Він не радив своїм виборцям, за кого голосувати у другому турі, але й так ясно, що більша частина його виборців з ідеологічних і протестних переконань проголосує за Ле Пен.

П’яте місце зайняв представник соціалістів Бенуа Амон – 6,36%. Колись саме представники цієї партії змагалися б за президентське крісло, але не цього разу. Він закликав своїх виборців проголосувати за Макрона, і, найімовірніше, вони так і зроблять.

Шосте місце зайняв Ніколя Дюпон-Еньян – 4,70 %. І трохи євроскпетик-антиглобаліст, і любитель діалогу з Росією, але все ж таки не радикал. По ідеї, більша частина його прибічників могла б спокійно проголосувати за ідеї Ле Пен.

Далі йде Жан Лассаль – 1,21 %. Недавно їздив зустрічатися з Асадом, виступає за зміни в ЄС. По ідеї, його виборець – типовий «ле-пеновець».

Лідер «Нової антикапіталістичної партії» Філіпп Путу набрав 1,09 %. Класичний лівий. Здавалося б, черговий маргінал, що паразитує на лівацьких ідеях, але за нього віддали голоси майже 400 тисяч французів. Ідеологічно вони, найімовірніше, здебільшого проголосують за Ле Пен.

Переконаний критик ЄС/НАТО/американців Франсуа Асселіно набрав 0,92 %. Напевно, це більшою мірою електорат Ле Пен.

Наталі Арто з «Робочої партії» набрала 0,64 %. Троцькістка, комуністка. Черговий лівий ідеаліст і 230 тисяч виборців. І знову це, найімовірніше, електорат Ле Пен.

І останнє місце зайняв Жак Шемінад – 0,18 %. Євроскептик, антиглобаліст, антинатовець, любитель теорії змов. Як на те пішло, то це ще один кадр з протестним електоратом, і знову, найімовірніше, голоси підуть Марін Ле Пен.

У результаті все залежить від рішучості виборців Фійона (20,01%) і Меланшона (19,58%, от тут особливо багато буде за Ле Пен!) і цілої купи антисистемних кандидатів (4,70% + 1,21% + 1,09% + 0,92% + 0,64% + 0,18% = 8,74%) продовжити голосувати проти системи. За такого розкладу Ле Пен може спокійно вийти на результат 45-50% і відрив від Макрона буде не на десятки процентів (зараз це умовно 60% на 40%), а всього на кілька процентів на користь одного чи іншого кандидата.

Розклад сил перед другим туром – 60% на 40%

У такому випадку дуже важливо, як пройдуть кандидати останній тиждень перед виборами 7 травня. Так, 3 травня кандидати зійдуться в телевізійних дебатах: тут Макрону треба не програти, а Ле Пен спробувати показати свої кращі популістські якості.

Соціологи вважають Макрона явним фаворитом з великим відривом (20%), і це створює заспокоєння його виборців у кінцевому результаті – це може зрештою зіграти з ним злий жарт. До того ж, у понеділок після виборів вихідний день, і, можливо, частина виборців вирішить скористатися довгими вихідними для відпустки, а не для виборів. Там же й так все ясно… чи ні?

Окремо треба згадати про можливість мобілізувати електорат. Явка в першому турі становила 77,77% – це хоч і високий результат, але не винятковий для французьких виборів. У 2012 році явка становила у першому 79.48 % і в другому турі 80.35 %. У 2007 р. – 83.77% і 83.97% відповідно.

Якщо поглянути на кращі результати батька Ле Пен, то це було в 2002 році, коли він вийшов у другий тур, набравши в першому турі 16,86 %, а його конкурент Жак Ширак – 19,88 %. Явка в першому турі становила «всього» – 71.60 %. Ситуація було схожа на сьогоднішню в тому плані, що багато хто пішов голосувати у другому турі за принципом «тільки б не Ле Пен», і явка підросла до 79,71 %. У результаті Ширак впевнено переміг Ле Пен – 82,21 % проти 17,79 %. Явка хоч і виросла, але допомогло не це – у другому турі Ле Пен збільшив свій результат всього на процент, а решта виборців віддали голоси за Ширака. Зараз у Марін Ле Пен шанси набагато кращі. І не факт, що навіть збільшення явки зіграє на руку Макрону – цього разу прийти підтримати свого кандидата можуть саме антисистемні виборці.

Чого чекати Україні від французьких виборів?

І все-таки Франція далека від нас і, здавалося б, їхні проблеми всього лише далекий відгомін європейської політики. Якщо президентом стане Макрон (а, найімовірніше, так і буде), то буде продовжена політика Олланда і млявий Мінський формат переговорів. У Макрона досить складне завдання по реформах у французькій економіці. Невдовзі після президентських пройдуть і вибори в Сенат, і не факт, що за його нову політичну силу будуть так активно голосувати, як за нього. А замість внутрішніх проблем завжди можна спробувати розв’язати проблеми зовнішні – пригадуємо як французька дипломатія пропонувала план Мореля чи неохоче прощалася з ідеєю продати «Містралі» Росії. Який буде для нас Макрон – таке ж злободенне питання, як і те, яким буде в результаті правління Макрона для Франції. Стосовно Ле Пен, то її прихід до влади безперечно ускладнить поточні завдання української дипломатії. Це очевидно. З іншого боку, наші «західні партнери» дивляться на проблеми Східної Європи, на страхи балтійських країн і війну в Україні як на якісь віддалені локальні проблеми. Україна може довго й нудно розповідати про вплив Росії та її підривну діяльність на Заході, але це тільки одна з проблем в порядку денному. А от прихід до влади в одній з провідних країн відверто пропутінського кандидата дасть змогу звернути на цю проблему більше уваги. Як зараз європейська бюрократія об’єднується проти Великобританії, яка проголосувала за Брексіт, так і з обранням Ле Пен може посилитися загальна антиросійська риторика. Не забуваємо про вибори в Сенат у вересні, на яких у Ле Пен теж не буде більшості. І згадуємо приклад з Трампом, якого яким тільки проросійським кандидатом не називали, але саме його показова «проросійськість» зіграла з ним злий жарт.  І тепер за кожним його кроком уважно стежить преса, опоненти і рідні спецслужби. Не забуваємо, що війна в Україні стала можливою саме при «хороших» правителях типу Обами, Меркель чи Олланда.


Матеріал до публікації підготував  Антон Павлушко [2]

(Creative Commons — Attribution 4.0 International — CC BY 4.0 [3]) Інформація підготовлена спеціально для сайту InformNapalm.org [4]. При повному або частковому використанні матеріалу активне посилання на автора і статтю на сайті обов’язкове.