Зустріч «армії порятунку Всеправославного собору» в Шамбезі, скликана Вселенським патріархом Варфоломієм, попри похмурі прогнози, відбулася і виявилася вельми дивовижною.
Ще напередодні, наприклад, спікери Московської патріархії висловлювали сумніви, чи патріарх Кирило вшанує своєю присутністю Синаксис — але патріарх поїхав. І не сам. Із собою він несподівано взяв настоятеля УПЦ МП митрополита Київського Онуфрія.
Ті, хто стежить за подіями, гадали — чого б це? У розкладі митрополита Київського цієї поїздки, судячи з усього, не було — раз через неї довелося переносити Архієрейський собор. Та й немає жодної потреби везти на зустріч, присвячену підготовці Всеправославного собору, людину, що висловилася в тому плані, що собор не потрібний і, мабуть, навіть шкідливий. Може, патріарх Кирило вирішив переконати митрополита Онуфрія — і повіз його на зустріч, щоб показати, що не такі вони вже й страшні, ці міжправославні зустрічі. Чи навпаки, привіз митрополита Онуфрія як муроломну зброю, щоб пострахати опонентів: бачите, мовляв, які настрої в моїй церкві?
Читайте також: Православний джихад: спецслужби РФ готують теракти в Криму
Але, як з’ясувалося, роль митрополита Онуфрія в цій поїздці зводилася до мовчазної присутності в якості «наочного посібника» по Україні. Не знаю, що так гнітюче вплинуло на патріарха Кирила, але його виступ був вкрай нервовим, на межі (а часом — і за межею) фолу. Настоятелі православних церков отримали вельми своєрідну картинку подій в Україні, де відбувається справжній розбій — захоплення храмів УПЦ МП «розкольниками й націоналістами», яких дехто з присутніх підтримує і цим сіє спокусу. А митрополиту Київському так взагалі погрожують праскою і паяльною лампою. Тут патріарх процитував Корчинського — але звідки ж знати настоятелям помісних церков ціну таким цитатам? Ось перед ними сидить їхній колега, настоятель великої православної церкви, якому погрожують паяльником. От заради цього паяльника, думаю, митрополит Онуфрій і удостоївся закордонного відрядження — послужити живою декорацією до палкої патріаршої промови. Тому що без паяльника навіть найбільш готична розповідь про події в селі Птича навряд чи запалила б поважну аудиторію.
Але це так — штришок чи, за модною в Кремлі лексикою, «сигнальчик». Найбільша проблема нині — Туреччина. Пристрасті між Кремлем та Ердоганом розбурхуються. А між Ердоганом і Банковою — навпаки, як гриби після дощу ростуть консенсуси. І по Криму, і по Донбасу, і щодо деяких економічних питань. Так і до консенсусу по українській православній церкві можуть добалакатися. Адже президенту Туреччини не важко дати розпорядження своєму чиновнику на Фанарі. Хіба мало було прецедентів, коли Константинопольський патріарх давав Томос про автокефалію із суто політичних міркувань з ініціативи світської влади.
Патріарх Кирило нервується — тому що він у цій історії виявився крайнім. Це не він відправляв напівбожевільних реконструкторів на Донбас «тиснути на гачок» і збивати «пташечок», серед яких опинився один закордонний цивільний борт. Це не він висаджував «ввічливих чоловічків» у Криму. Це не він радив своїм пілотам чхати на кордони повітряного простору Туреччини й ділити на сорок вісім їхні погрози у відповідь. Але чомусь саме він тепер мусить зі шкіри пнутися, щоб зберегти Україну в «російському світі».
Саме це він робить, розмахуючи бутафорським паяльником Корчинського перед носом у патріархів. І щоб не йому одному мати вигляд клоуна, запросив до участі в шоу київського колегу. Паяльник Корчинського — рідний брат розіп’ятого хлопчика. Про це знає патріарх Кирило, і, думаю, здогадуються глядачі шоу, але патріарх відчайдушно бореться за те, щоб світове православ’я дивилося на Україну його очима. І вже тепер бачило в благообразному лиці митрополита Онуфрія вид мучника, останній оплот істинної церкви й істинної віри на українській землі, «де розкольники та уніати…» і далі всюди.
Патріарх Кирило перетягує на себе ковдру не тільки «найбільшої», але й ледь не найбільш страдницької православної церкви світу. А страждання — вагомий аргумент для християнства. І тут патріарх Кирило, запросивши з собою митрополита Онуфрія, вчинив як далекоглядний продюсер: сам він в ролі мученика не дуже переконливий, він відомий життєлюб і асоціюється у публіки з гірськолижними курортами, брегетами й майбахами. Зовсім інша справа митрополит Онуфрій — благообразний старець і бездоганний монах. Його присутність — мовчазне свідчення чорної біди, у якій опинилося в Україні Православ’я — додавала кожному слову патріарха Кирила додаткової ваги. Особливо коли він дорікав представникам Вселенської патріархії за підтримку «розкольників».
Свідомо чи ні, патріарх Кирило завдав чергового удару по митрополиту Онуфрію особисто. Те, що патріарх говорить про Україну й переслідування православної церкви перед світовою спільнотою, можна залишити на його совісті. Але участь в цьому українського ієрарха й за сумісництвом українського громадянина вчергове ставить цього ієрарха під вогонь критики, а може, й робить його предметом зацікавлення й слідства з боку українських державних органів. Це, можливо, входить в плани патріарха Московського.
Автор: Катерина Щоткіна, «ДС»