Історія повторюється: 1 березня 2014 Путін звертався до сенаторів за дозволом ввести війська в Україну – після того як російські військовослужбовці вже перебували у Криму для силового забезпечення “правильного” голосування депутатів Верховної Ради АРК. 30 вересня 2015 Путін знову отримав дозвіл Ради Федерації на використання військ в Сирії – після того як про присутність в порту Латакія російських винищувачів Су-30 стало відомо всьому світу.
17 липня минулого року ракетою, випущеною з контрольованої проросійськими сепаратистами території, в небі над Донецькою областю був збитий пасажирський лайнер авіакомпанії Malaysia Airlines. До того часу перестало бути секретом присутність в Україні кадрових військових з РФ, як і постачання зброї з Росії терористичним загонам на Донбасі. З того моменту Путін став для всього цивілізованого світу парією, провідні світові ЗМІ вийшли з обкладинками, які не допускають іншого тлумачення – російський президент винен у загибелі 298 осіб борта МН-17.
Але для України ця трагедія виявилася вчасною. Крім того, що Путін отримав дуже погану пресу, саме з того моменту західний світ включив режим санкцій проти РФ на повну, які після того трагічного випадку йдуть по наростаючій. А значить – слабшає наш ворог. Опускається до нашого рівня.
Але Путіна це не зупинило – місяць по тому він зробив масштабне вторгнення російських військ, щоб зупинити процес звільнення частинами української армії та добровольчими підрозділами окупованої території. В результаті Україна зазнала найбільшої поразки в цій війні (якщо брати в облік кількість людських жертв, а не втрату території), після чого були підписані перші мінські угоди, які при всій їх сумнівній вигоді для Києва забезпечили перепочинок на фронті. Україна виграла час для зміцнення армії і отримала можливість провести парламентські вибори.
Що показав тоді Путін – у минулому році, коли стало чітко видно контури антипутінської коаліції? Він показав, що не має наміру відступати від своїх цілей в Україні. Міняючи тактику, Путін не відмовився від стратегії – знищити Україну як самостійну державу. Тому логічним було очікувати від нього після підписання других мінських угод ескалації напруження на Донбасі. Так воно і сталося – Дебальцеве цьому зайве підтвердження.
Але він вміє і відступати. Та не в тих випадках, коли на нього чиниться тиск. А коли йому необхідно, наприклад, провести перегрупування сил.
Очевидно, що для Путіна рішення ввести війська в Сирію не є миттєвим капризом. Затишшя, що встановилось на фронті після ухвалення Верховною Радою закону про внесення змін до Конституції, має те ж походження, що і часті випадки загибелі в Росії військових літаків, які збільшили число польотів. Саме на повітряній частини військової операції в Сирії робить наголос російське керівництво. Тому Кремль одразу після голосування Радфеда вимагає від США припинити польоти бойової авіації над сирійською територією.
Затіявши війну в Україні, попередньо відкусивши її частину, Путін переконався в правильності своїх дій у зовнішній політиці. Підготовлене телебаченням населення Росії готове терпіти всі негаразди, які приносить йому як економічна ситуація, так і зростаюча міжнародна ізоляція країни. Тому сміливо можна сказати, що Путін – це не “срамная” хвороба російського народу, а його генетичний код.
Російська пропаганда твердила весь останній рік, що в Україні Росія відбиває атаки США. Для самоствердження така версія більше підходить, ніж міф про братні народи. Однак, не зумівши добитися повної перемоги в Україні, вже програвши її стратегічно і починаючи програвати тактично, Путін вирішив нарешті використати шанс повоювати з Америкою.
Але тут теж не все так складається, як йому хотілося б. Цілком можливо, що битися зі Сполученими Штатами Росії не вдасться. Для початку доведеться повоювати з Саудівською Аравією, яка вустами міністра закордонних справ заявила 28 вересня, що Башар Асад повинен піти зі своєї посади, інакше він буде відсторонений від влади насильно. При цьому Саудівській Аравії не обов’язково вступати в прямий військовий конфлікт з Росією – достатньо прийти до згоди з адміністрацією президента США про різке зниження ціни на нафту. Барак Обама, який має намір забезпечити спадкоємність демократів у Білому домі, міг тільки мріяти про таку пропозицію в передвиборний рік.
Втім, яке матиме значення для РФ ціна на нафту, коли все вже підготовлено до введення ембарго на її експорт з Росії? Очевидно, Обама попередив Путіна про це під час їхньої останньої зустрічі. Помирати – так з музикою, вирішив Путін. І попросив Асада попросити його, щоб він попросив своїх сенаторів дозволити йому ввести російські війська в Сирію.
Україна ніколи не була гравцем у світовій політиці. Була фігурою. Фігурою і залишається. Але її позиції на шахівниці поліпшуються щоразу, як тільки погіршується становище Росії. Існує ймовірність того, що Росія перестане бути гравцем і перетвориться на кілька фігур – ще за нашого життя. Років через два-три. Україна в черговий раз може отримати історичний шанс. Ні, не стати гравцем, але – самостійною фігурою. Це називається опинитися в потрібний час у потрібному місці. І для нас все складається на краще – потрібно вибрати найбільш вигідне положення до моменту вибухової хвилі, яка виникне в результаті самогубної політики російського керівництва.
Автор : Сергій Нещадим
