СХІД – ЗАХІД? Голова Громадянської демократичної партії (ГДП, одна з опозиційних парламентських партій Чехії, до дострокових виборів 2013 р. була однією з двох найбільших чеських партій та в 2010–2013 рр. головною партією урядової коаліції – прим. перекладача) Петр Фіала вважає, що нам слід бути лояльними по відношенню до Заходу навіть тоді, коли він робить значні помилки (а він їх робить), оскільки це – в наших інтересах з точки зору безпеки та свободи розвитку. Фіала застерігає від російського імперіалізму. На його думку, міжнародний правопорядок, гарантами якого виступають США та Захід, для нас підходить. Не бажає давати оцінки Путіну, Порошенку та Майдану – добрі вони чи погані, проте йому не подобається анексія Криму, яку він вважає небезпечним прецедентом. В інтерв’ю мова заходила про багато інших палючих та делікатних питань, доходячи до гострої полеміки.
Петр Фіала під час зустрічі з громадянами в місті Двур Кралове
Деякий час тому екс-президент Вацлав Клаус заявив, що кризу в Україні спровокували Захід та США, що бажали безглуздого конфлікту з Росією, і на боці Росії та Путіна немає ніякої вини. Якої ви думку з цього приводу?
Деякі речі є непростими, і будь-які спрощувальні тези не в змозі їх пояснити. Я зовсім не заперечую, що західні демократії та США роблять у міжнародній політиці деякі помилки. У своїй книзі «Наприкінці безтурботності» я критикую, наприклад, дестабілізацію, що мала місце як один з наслідків так званої «Арабської весни». Здатен критично розглядати дії західних демократій, хоча при цьому почуваюся їх частиною та не бачу для Чеської Республіки та Заходу іншої альтернативи, крім захисту своїх інтересів.
Проте, що стосується української кризи, не бачу тут ніякого безпосереднього прагнення Заходу та США до протистояння з Росією. Якщо вже вести мову про якісь помилки, слід відзначити невдалий перебіг переговорів з боку Європейського Союзу, що, по суті, в порядку угоди про асоціацію пропонував Україні деякі економічні умови, що були для України набагато менш вигідними, ніж те, що пропонувала Росія. А потім ми дивувалися, що Україна на пропозицію ЄС спочатку не згодилася. У цьому – одне з джерел тих проблем, що мали місце згодом, хоча й не найсуттєвіше. Проте мені в цій справі видається найважливішою інша річ.
Яка?
Я маю на увазі дії Росії при анексії Криму. Її причина – не в діях Заходу, а в традиційній імперській політиці Росії, що скористалася тогочасною дестабілізацією ситуації в Україні. Проте я зовсім не вірю тому ходу думок, що в Росії, мовляв, погано, бо там Путін, а в Україні – демократія. Це називається «видавати бажане за дійсне» та ґрунтується на незнанні суспільства цих країн. Для мене не так важливо, де гірше становище з точки зору демократії – в Україні чи Росії, для мене важливо оцінювати ситуацію з позиції інтересів Чеської Республіки, які в цьому випадку збігаються з інтересами західного демократичного світу.
В якому розумінні?
Росія у випадку Криму порушила міжнародний правопорядок, порушила угоди, які сама уклала, діючи в різнобій, без домовленості з провідними учасниками міжнародної політики. З цієї точки зору позитивним є те, що нині проходять перемовини, до яких Росію активно втягнуто. У цьому вбачаю певну надію, як вибратись з конфлікту.
А чи справа ще й не в тому, що в Україні був якийсь законно обраний президент Янукович, а Захід підтримував Майдан? Заступник міністра закордонних справ США Вікторія Нуланд зізналася, що США інвестували п’ять мільярдів доларів до «підтримки демократії» в Україні, під чим можна уявити собі що завгодно. Західні державні діячі приїздили на Майдан, підтримуючи опозицію проти Януковича, про якого можна думати будь-що, проте він був демократично обраний. Після цього там прийшли до влади сили, ворожі по відношенню до Росії. Чи не було поганим усунення Януковича в такий спосіб? Не була реакція Росії необхідністю? Як би реагували США, якби у них, наприклад, була важлива військова база в Мексиці, а на головну площу Мехіко приїздили російські політики та підтримували повалення проамериканського президента, а потім там встановилася антиамериканська проросійська влада?
Я завжди був противником так званого «експорту демократії», оскільки демократія – це не лише вибори та механізм ухвалення рішень більшістю, демократія вимагає певної політичної культури та передумов у суспільстві. Коли демократія впроваджується там, де таких передумов немає, це закінчується погано. Я проти «експорту» демократії, але не проти того, аби Захід підтримував демократичні сили в країнах, де наявні підходящі умови для демократії або її паростків. Силами нашого громадського об’єднання «Центр вивчення демократії та культури» ми багато років організували в Харкові на Сході України у взаємодії з університетами та місцевими елітами семінари, орієнтовані на громадянську освіту, через які пройшов цілий ряд людей. Нам відоме ставлення українського суспільства до демократизації та підвищення ролі громадян, включаючи східну частину з її переважно російським населенням. Не можна стверджувати, що демократичні процеси для України чужі та має місце «експорт» демократії.
… а Майдан хіба можна назвати демократичним процесом? Адже Янукович був демократично обраний. Коли раніше був обраний Ющенко, то Янукович, хоч і без задоволення, визнав це та поважав. Адже вулиця не може вирішувати справи відставки президента…
Не можна вирішувати, що має відбуватись в інших країнах. У деякий спосіб в Україні формувалися внутрішньополітичні умови. Нам це може подобатись або не подобатись, Росія може підтримувати Януковича, а Захід – якісь сили на Майдані, таке ще може бути… З точки зору міжнародних відносин при цьому нічого особливого не відбувається. Принциповим є те, що одна наддержава захопила частину території іншої держави. А це – вже докорінна проблема, про яку йде мова, що є найсуттєвішою та перетворює проблему на глобальну. Все інше – це внутрішні справи держави, що можуть бути трагічними та сумними, але не доторкаються міжнародного правопорядку. Натомість вищезгадане створює загрозу для міжнародного правопорядку.
Скажімо, був демократично обраний президент, якого скинули та встановили прозахідну владу, а на Сході, в свою чергу, встановили проросійську владу. В чому ж тоді різниця? Навіщо підтримувати ту чи іншу частину? Це, якщо завгодно, дві самопроголошені путчистські влади, що воюють між собою. Адже це можна сприймати й так…
Гадаю, що буквально в такому дусі тлумачити не можна. Те, що відбувалося в Києві, є діаметрально відмінним від того, що відбувається на Сході України, де за підтримки Росії з’являються сепаратистські напівдержавні утворення. Це має зовсім інший перебіг, ніж певна форма заколоту проти президента, правління якого було в багатьох аспектах проблематичним (хоча давати йому оцінку – не наша справа). Одна справа – це внутрішні події, що відбулися в Україні, і зовсім інша справа – коли якась наддержава захоплює частину іншої держави. Це зрозуміло. Проблема не в тому, хто має рацію – Майдан чи Янукович, і навіть не в тому, хто кращий – Порошенко чи Путін. Проблема в тому, що анексовано частину території іншої держави без згоди міжнародної спільноти. А це – небезпечний прецедент, що спричиняє зростання напруженості в міжнародних відносинах. Україна та Крим – це місця, що традиційно несуть у собі геополітичний потенціал світового конфлікту. Це вже сталося під час Кримської війни в XIX столітті та може статися знову.
Ви говорите про міжнародний правопорядок, про який багато говориться у вашій книзі «Наприкінці безтурботності». Є очевидним, що Росія, приєднавши Крим, порушила міжнародні угоди. З іншого боку – що відбувалося в Косово? США проти волі Сербії відірвали цю територію від суверенної держави, фактично оголосивши там протекторат. Чим було друге вторгнення США до Іраку, якщо не порушенням міжнародного права? Чим іншим були вже згадані вами операції США на Близькому Сході? Адже і США такими інтервенціями порушують міжнародний правопорядок. Якщо, як ви кажете, нам слід бути на боці того, хто не порушує міжнародний правопорядок, то його порушником є саме США. А якщо ми перебуваємо в якійсь всесвітній геополітичній шаховій партії, у грі між наддержавами, то якщо я – наддержава та бачу, як інша наддержава порушує правила, то потрапляю в невигідне становище, якщо сам їх буду надалі дотримувати. Двобій між США та Росією відбувається не лише в Україні, але також між Сирією та Іраном з одного боку та Саудівською Аравією з другого боку. США дестабілізували сирійський режим, що є союзником Ірану, Китаю та Росії. Крім того, було ясно, що у Росії в Криму – важлива база, що їй треба забезпечити доступ до Чорного моря, і росіяни не знали, чи не захопить їхню базу нова влада, в якій брали участь українські неонацисти. А другий бік медалі – це той факт, що і США порушували міжнародний правопорядок…
Зрозумів вашу аргументацію, пояснюю своє бачення. Якщо в мене десь база, це ще не означає, що треба захоплювати всю країну. В іншому разу Куба вже була б захоплена п’ятдесят років. Але це другорядне. Не існує ніякого об’єктивного міжнародного правопорядку, що підходив би всім. Проте існує міжнародний правопорядок, що підходить провідним наддержавам, підходить лише декому, а іншим країнам підходить тому, що залишає їх у спокої. Такого міжнародного порядку ми більш-менш досягли наприкінці вісімдесятих років. Тепер Росія, зрозуміло, заявляє, що такий правопорядок для неї не підходить. Це – цікава зміна риторики, і тоді незрозуміло, зокрема, навіщо вона підписувала деякі угоди, – наприклад, будапештську. Проте є різниця – втрутитись кудись як наддержава, а потім піти з країни (все-таки інший ступінь відповідальності) та анексувати частину сусідньої країни. Але важливе інше.
Що саме?
Скажімо, всі наддержави роблять те, що хочуть, та порушують якісь правила. Добре. Але в цьому разі слід зважати на те, що є вигідним з точки зору інтересів Чеської Республіки. Я стверджую, що для нас вигідно бути частиною демократичного Заходу. Навіть такого Заходу, що робить помилки та який я критикую в деяких аспектах внутрішнього розвитку та міжнародної політики. Проте для Чеської Республіки не бачу ніякої перспективи бути десь посередині, а також жодної вигоди від альянсу з Росією. Ніколи в минулому це не приносило нам захисту. Зараз ми входимо до складу спільноти, що надає нам безпеку та захист. Це має для мене першорядне значення. Найважливіше – це інтереси Чеської Республіки. А їх я бачу в складі НАТО. Правда, може, хтось дійсно зробив помилку в Лівії, Сирії або Іраку, і тут слід розрізняти, але для мене суттєво, що інша наддержава захоплює шмат держави, яка – дуже близько та частина якої колись входила до складу Чехословаччини, і це для мене – неприйнятне, небезпечне, веде мене до того, що я стоятиму на боці Заходу, що для Чеської Республіки є запорукою суверенітету, невтручання, свободи розвитку та безпеки, у той час як Росія – ні.
У своїй книзі ви й зараз говорите, що наше членство в НАТО та ЄС забезпечує нашу безпеку та суверенітет. З точки зору нашого суверенітету Європейський Союз являє собою, скоріше, протилежне, якщо 80 відсотків чинного у нас законодавства створюється в Брюсселі…
…але вам добре відомо, що я – великий критик централізаційних тенденцій в ЄС.
Так, проте питання в тому, чи дійсно НАТО забезпечує нашу безпеку. Чому в наших інтересах повинно бути втручання до якогось конфлікту в Україні? Чи не може це для нас бути, навпаки, небезпечним? Чи було в наших інтересах повалення Януковича та втягнення до українських подій? Адже в наших інтересах – скоріше, торгувати з будь-ким. У нас не було суперечок з Росією з приводу України, але завдяки участі в НАТО ми дістаємося до конфлікту з Росією незалежно від свого бажання. Ви говорили також про російський імперіалізм, проте нагадаю слова Володимира Путіна про те, що найбільш агресивну політику в світі проводять США, бо вони повалили декілька незручних для себе режимів на Близькому Сході, мають у десять разів більшу армію та видатки на озброєння, ніж Росія, утримують військові бази у більш ніж ста країнах світу. З іншого боку, російська імперія після завершення Холодної війни весь час відступала. Існував статус кво, що полягав у тому, що Україна була більш-менш нейтральною, а тепер Захід раптом захотів перетягти Україну на свій бік. Чи не було помилкою порушення статусу кво України, – зокрема, з точки зору населення, що є роздвоєним? Справа не в тому, що Росія боїться наближення НАТО до своїх кордонів. США набагато сильніші у воєнному відношенні. Чи не варто поглянути на ситуацію також з позиції Росії? Чи не були б США також незадоволені, якби Росія мала в десять разів численнішу армію, ніж США, наближалася до кордонів США та здійснювала інтервенції в сусідніх з США країнах? А в кого більша імперія – у США чи Росії?
На першу частину вашого питання відповім, що такі країни, як ми, конфлікти часто не вибирають, але повинні бачити небезпеку. Так, ми заодно в тому, що в наші інтереси не входить втягування до будь-яких конфліктів, напевно нашим бажанням є торгувати з усіма країнами, і в нас безсумнівно були добрі ділові взаємини як Росією, так і з Україною. Але конфлікт виник та має місце. Поблизу від нас відбувається серйозне зіткнення, і нам необхідно встати на одну з сторін. Я не вірю ні в які нейтралітети та мости. Бували особливі випадки, коли нейтралітет виправдав себе, але в більшості випадків не виправдовує. Набагато краще бути постійною складовою деякої групи, здатної себе захищати, ніж вважати, що ми станемо мостом. Мости першими захоплюють інші.
Той факт, що Чеська Республіка в цьому конфлікті стає на бік західних демократій, – це необхідність, бо жодного іншого варіанта в нас немає. На жаль, цей конфлікт може стати ширшим, ніж зараз. Ми не можемо стояти осторонь, нам треба бути в оборонному союзі, що забезпечить: якщо конфлікт буде поширюватись, він не торкнеться нашої території. Ми перебуваємо в сфері впливу та інтересів Росії. Якщо вибирати, то я бажаю справді бути частиною Заходу, Західної Європи, а не якоїсь російської імперії. Просто це так. Це не означає, що я не люблю Росію. Я люблю Росію, люблю російську літературу, мені в Росії подобається безліч речей, але я не хочу бути частиною цієї культури та цього цивілізаційного контуру, бо він відрізняється від того, до якого належить Чеська Республіка.
Після Холодної війни в Росії не було можливості здійснювати більш-менш потужну імперську політику. Зараз вона бачить, що ситуація змінилася. Хоча Захід, можливо, до певної міри поставив російські інтереси в Україні під загрозу, Росія скористалася дестабілізацією в Україні для того, аби поновити свою імперську політику, та пробує, що станеться. Це – небезпечне та створює для нас загрозу. А також небезпечне як міжнародний прецедент. Наприклад, Китай проводить стриману міжнародну політику, де імперські амбіції відсутні (або приховуються). Проте Китай може розмірковувати, що якщо для Росії такий імперський крок справдиться, тоді і він може свою стриману політику переглянути. Це – такі демони, що вилазять з пляшки після такої уявної дрібниці, як анексія Криму з російським населенням. Захід повинен показати силу. Ви кажете, що США втручаються. Ряд людей вам скаже, що Захід – втомлений, ослаблений, його цивілізація підходить до кінця та приходять нові цивілізації. А я за цих обставин скажу, що в інтересах Чеської Республіки – аби ця цивілізація протрималася якомога довше, оскільки жодна інша не пропонує кращих умов з точки зору соціального захисту, культурних досягнень та рівня життя.
Проте предметом обговорення може бути те, чи не ставить нашу безпеку під загрозу той факт, що США розладнали значну частину Північної Африки та Близького Сходу, через це мусульманське населення радикалізується, з’являються сотні тисяч, навіть мільйони біженців, що прямують до Європи. А хто несе відповідальність? Хіба росіяни після завершення Холодної війни коли-небудь спричиняли смерть сотень тисяч, мільйонів людей, появу мільйонів біженців? Хто винен у винищенні християн в Іраку? А ми можемо тільки сказати: «Американці, зробили там таку собі помилку». Коли після завершення Холодної війни на совісті росіян були сотні тисяч, мільйони людських трагедій? Приплив іммігрантів та біженців може стати для нас набагато більшою загрозою. Ми живемо в однополюсному світі з одним гегемоном – США. У теорії політики завжди говориться про небезпеку тоталітаризації за наявності монополії на владу. Адже ми знаємо Кіссінджера, знаємо Меттерніха – завжди було правильним створення балансу влади, аби жодна наддержава не могла робити те, що їй до вподоби. Не знаємо, що відбуватиметься в США. Відомо, що Обама в певних питаннях прямує до обмеження свобод та тоталітарної практики. Адже американцям не можна робити в світі те, що їм заманеться. Чи не було б добрим, аби існували інші наддержави, що врівноважують їхній вплив? Аби сказали американцям: «Більше не можна просто так розвалювати іноземні держави та непрямо викликати там смерть сотень тисяч християн».
Справа в тому, що світ не є однополюсним. Існують нові наддержави. США не можуть дозволити собі робити, що їм заманеться, а також цього не роблять. При цьому можна вести розмови про те, що сталося після падіння колоніального світу. Виникає доречне питання – чи не забезпечував колоніальний устрій деяким країнам набагато вищу стабільність, ніж зараз? При цьому колоніалізм був особливістю Заходу. Питання: чи не виникає зараз у цих країнах набагато більше конфліктів та ненависті між різними племенами та родами?..
…це правда, але тоді Захід стабілізував ситуацію в цих країнах, забезпечуючи порядок та безпеку, а зараз її дестабілізує та приносить хаос. Чи не слід пристосуватись до нової ситуації?
Слід розрізняти. Коли Рейган бомбив Тріполі, я це вважав цілком правильним, оскільки тогочасний режим Каддафі підтримував міжнародний тероризм, а після демонстрації сили це припинилося. Але повалення режиму Каддафі призвело не до утворення нової чудової Лівії, а до дестабілізації та розколу держави. Якби держава поводилась по-імперському, слід було б зробити крок Б. Проте для цього в нас бракує сил, бажання, можливостей та внутрішніх умов. Ми ніколи не здатні домовитись про те, що нам слід подбати про Лівію як державу, підтримуючи там якусь систему, за якої б людям добре жилося. Це те, що ви називаєте західним імперіалізмом…
…скоріше, інтервенціонізмом…
…Так, у Заходу імперської сили вже немає. Крім того, я не вважаю, що світом керують США або Захід. Ми намагаємось, причому не завжди вдало, на територіях, які вважаємо стратегічними, робити втручання, що покликані нас захистити. Якщо йдеться про втручання, що захищають нас та наші інтереси, такі втручання я охочий підтримувати. Якщо йдеться про втручання, що переслідують фантасмагоричну мету, – хтось десь поганий, ми його повалимо, і там буде хтось добрий, але не знаємо, хто саме та як відреагує місцеве суспільство, – це погано, бо в цьому разі ми діємо всупереч своїм інтересам. Коли почалася «Арабська весна», я казав, що Захід зацікавлений в підтримці режиму Мубарака, бо будь-який інший варіант був бу гіршим. Прийшло «Мусульманське братство». Зараз там, на щастя, президент Сісі, що є нашим союзником у боротьбі проти радикального ісламу…
Гарно сказано, але хто допомагав повалити Мубарака? Американці. А хто допоміг Сісі? Сісі допоміг Путін…
Момент, момент. Дайте завершити свою думку. Нам слід оцінити, що він закликав до протидії радикальному ісламу всередині мусульманського світу. Та атакував Мусульманську державу в Лівії через те, що терористи нападали на єгипетських християн. Адже це чудово. Проте в період між поваленням Мубарака та інавгурацією Сісі загинули тисячі людей, аби Єгипет потім міг повернутись приблизно до того ж режиму, що існував раніше.
Але це не є предметом суперечки. Тільки те, що світські сили підтримав Путін. Як Сісі, так і Асада в Сирії…
Треба поводитись розумно. Я нічого не маю проти інтервенцій, коли ми захищаємо свої інтереси, але слід бути обережними з інтервенціонізмом, що ґрунтується на сумнівній ідеології. Але повернімось до української кризи. З точки зору наших національних інтересів вона має чіткі контури. Мені все одно, хто кращий а хто гірший. У наші інтереси не входить російський імперіалізм, не входить можливість Росії анексувати частину території країни, що знаходиться неподалік від нас. Якщо якісь зміни території України мають відбутися, то лише на підставі міжнародної угоди між усіма провідними гравцями, а не одностороннього акту.
А зараз я задам таке принципове, кардинальне, цивілізаційне питання стосовно Заходу та Росії. Ви тут казали, що якщо вже обирати, то краще бути стабільною частиною Західної Європи та Заходу, ніж частиною російської імперії. У своїй книзі ви написали, що чеська міжнародна політика повинна підтримувати права людини в світі. Але я спитаю по-іншому: чи не слід нам підтримувати права людини в країнах Європейського Союзу та НАТО? Бо знаємо юстицію в справах неповнолітніх. У Норвегії дітей забирають у батьків за те, що ті їм дали стусана, або за фальшивим обвинуваченням у статевих зносинах з дітьми. Те саме відбувається і в Швеції. У Великобританії вже в кількох десятків чеських сімей відібрали дітей. «Консерваторський» уряд Кемерона прийняв закон, відповідно до якого католицькі установи, що займаються посередництвом при всиновленні дітей, повинні пропонувати їх і гомосексуалістам. В Італії мають місце намагання криміналізувати критику всиновлення дітей гомосексуалістами та гомосексуальних шлюбів. Як бачимо, тут, у Європі, здійснюється напад на найбільш елементарні свободи людини, на право батьків виховувати своїх дітей. Здійснюється втручання до найбільш інтимної області людського життя – сім’ї та сексуальності. У Німеччині батьків саджають у в’язницю за відмову відправляти дітей на уроки сексуального виховання, де дітей навчають мастурбації та анальним зносинам. З іншого боку, бачимо Росію, що заборонила пропаганду агресивної гомосексуальної ідеології серед юнацтва, де немає сексуального виховання, гендеру в школах та юстиції в справах неповнолітніх. Росія прагне обмежити аборти, підтримати сім’ю, традиційні християнські цінності. Зараз я дещо скажу як громадянин цієї країни, що живе в Чеській Республіці. Якщо в нашій країні буде впроваджено юстицію в справах неповнолітніх, що відбиратиме дітей у батьків, якщо в школі моїм дітям будуть нав’язувати сексуальне виховання в тому тлумаченні, що мастурбувати з п’яти років та займатись анальним сексом – це правильно (а ЛГБТ-діла підтримуються США в усьому світі), і якщо в мене буде можливість вибрати, чи слід нам стати частиною російської імперії (або слов’янської, – наприклад, за концепцією Карела Крамарша), то я як громадянин, що бажає захищати своїх дітей, не знаю, чи оберу Захід – ЄС та США, що підтримують гомосексуальні діла, сексуальне виховання та юстицію в справах неповнолітніх. Чи, скоріше, оберу Росію, де дітей не забирають у батьків, не примушують їх до сексу з п’ятирічного віку тощо. Чи існує взагалі той Захід, що гарантує найбільш елементарні свободи людини? Тобто право жити без покарання за те, що я хочу виховувати своїх дітей та не згоден з ЛГБТ та гендер-ділами? Це принципове питання.
Так. Дивіться, пане докторе, ви добре знаєте, що взяли пару деталей, що можуть бути важливими, я це зовсім не ставлю під сумнів…
Це не деталі. Це – загальна тенденція…
…та поставили обидва суспільства одне проти одному. Все зовсім не так. Не можна оцінювати Росію на прикладі Москви. Відвідайте інші регіони Росії. Якби вам справді довелося обрати це суспільство, то там для вас дійсно не буде життя. Та ймовірно, що ви навіть не зможете займатись тим, чи займаєтесь зараз.
Але все залежить від тенденції – куди все прямує. Може, за пару років тут саджатимуть за те, що говорите.
Вам при цьому добре відомо, що, по суті, з усім тим, описаним вами, що стосується питань суспільства та етики, я борюся. Зокрема, зараз ми збираємося винести на розгляд таку символічну дрібничку – оновлення Цивільного кодексу. Його мета – запобігти ситуаціям, коли у вас оформлено житлові будівельні заощадження на дитину, ви бажаєте витратити ці гроші на ремонт дитячої кімнати, і рішення про це повинен виносити суд у питаннях опікунства, як це робиться зараз. У цьому випадку держава через суди цілком безглуздо втручається до життя сімей. Таких прикладів є ціла низка. З цим можна дещо зробити, буває і складніше.
Зрозуміло, що чеська держава не може погодитись з тим, що відбувається в Норвегії, де втручання до сімейного життя є жахливим. Зрозуміло, мені відомо, що в ЄС сім’ї ставляться в невигідне становище, хоча й не всюди, має місце відмова від низки традиційних цінностей та безліч дурниць. Але я намагаються з цим щось робити та привертати до цього увагу. Наведу приклад для порівняння. Скажімо, у вас є дитина – неслухняна, проблематична, вередлива, що провокує вас та інших, і ви намагаєтесь дати їй виховання. Але потім хтось чужий захоче її побити або навіть вбити, бо не може витримати її поведінки. Що ви зробите? Просто будете її захищати, незважаючи на те, чи має дитина рацію – навіть у разі, якщо вона сама спричинила конфлікт. Адже це просто ваша дитина. І саме так я сприймаю Захід. Борюся проти безлічі речей, мені не подобається, в якому напрямку прямує Європейський Союз, західна цивілізація, хочу внести до цього корективи, і саме тому пішов у політику. Але в той момент, коли мене поставлено перед вибором між іншою культурою, хоч і великою в багатьох аспектах, та цією, то саме це – моя домівка, мій світ. А російський світ – ні.
Я вас розумію. Я теж люблю свою домівку. Теж люблю західну християнську цивілізацію. Але про яку цивілізацію зараз іде мова? Чи не пройшли ми вже якусь точку, коли виправлення вже неможливе? На Заході дійсно саджають людей у в’язницю за захист традиційних уявлень про сім’ю та християнських цінностей. Це – вже не жарти. Нам відомі теорії неомарксизму про репресивну толерантність – той, хто не згоден безпосередньо з їхнім розумінням толерантності, повинен бути покараний та примушений прийняти їхнє розуміння толерантності. Як відомо, первісні комуністи займалися, в основному, економічною базою, а у вісімдесяті роки режим «реального соціалізму» не надто втручався до сімейного життя. Перші більшовики ліквідували сім’ю, а нинішні Захід, ЄС та США продовжують цю справу. Американські посольства в усьому світі повинні розповсюджувати ЛГБТ- та гендерну пропаганду. Питається – чи слід людині бути лояльною по відношенню до цивілізації, що хоче відняти в неї дітей та посадити її у в’язницю за її переконання… Знову повторюю та скажу жорстко: якщо в ЧР буде запроваджено юстицію в справах неповнолітніх та сексуальне виховання, що навчає збоченням, геть наступного дня я виїжджаю з такої країни, де дітей перетворено на майно держави, та переїжджаю до Росії. Краще жити, якщо негарно висловитись, у російському безладді, серед п’яниць, що п’ють горілку, але все одно це суспільство – більш вільне, ніж на пост-Заході, екс-Заході, не-Заході…
З цими речами, що котяться на нас, усе ще можна вступати в бій, бо ми – все ще у вільному суспільстві, принаймні значною мірою. Доки я не вступлю в цю битву та остаточно її не програю, просто не можу дійти того висновку, якого дійшли ви. Бачу і протилежні тенденції. Коли приймалася європейська конституція, я критикував її в тому плані, що не можна приймати щось подібне, і всі західні колеги з мене просто сміялися. Та вважали мене «паршивою вівцею». Потім євроконституцію завалили.
Але згодом це протягли через лазівку у вигляді Лісабонського договору…
Але коли питають у людей, ті відповідають «ні». Наразі зміцнюють свої позиції політичні партії, що виросли на фрустрації людей. Подеколи пропонують занадто радикальні рішення. Отримують дедалі вищу підтримку, оскільки ліберальний мейнстрим у ЗМІ та політичних партіях не дозволяє казати неприємні речі. Я з самого початку борюся з політкоректністю та говорю про те, що демократичними засобами слід розглядати і неприємні теми. Так ми діємо, наприклад, по відношенню до ісламу та імміграції. При розв’язанні етичних питань це неймовірно важко, бо роздільні лінії проходять навіть впоперек традиційного поділу політичних сил. Може бути права партія, де буде низка людей, дуже ліберальних у питаннях сексуальної моралі, а також частина, що виступає за пріоритет сім’ї, але вже не «cleaveage». Крім того, необхідно протидіяти досить масивному тиску з боку груп, здатних до доброї організації. Але твердження, що в цьому суспільстві не можна вільно боротися за провідну роль сім’ї, – це неправда.
Поки що…
Неправда, що люди не бачать, що розвалювати традиційні моделі – це погано. Не хочу перебільшувати свій оптимізм, але існують суспільні відхилення. Що залишилося від сексуальної революції шістдесятих років? Живе нинішнє покоління набагато гірше, ніж попереднє? Ні, зовсім навпаки. Для частини людей відповідальне ставлення до життя цілком типове…
Ну, кількість розлучень зростає, позашлюбних дітей також, кількість шлюбів зменшується…
Це вже тема для наступного інтерв’ю.
Джерело чеською мовою: www.parlamentnilisty.cz, дата публікації: 22 лютого 2015 р.
