- InformNapalm.org (Українська) - https://informnapalm.org/ua -

Заява Українського Мусульманського Центру про фетву підросійських муфтіїв по Криму

“Хвала Аллаху, Господу світів, мир, милість і благословення Пророку Мухаммаду, його роду і сподвижникам! А потім…”

Нещодавно, у Криму пройшла конференція, організована Духовним управлінням мусульман Криму, з гучною назвою «Нові виклики єдності мусульманської умми Криму», в якій взяли участь муфтій Татарстану Каміль Самігуллін та інші гості з РФ. Приводом стала діяльність учасників блокади Криму й неодноразово озвучені плани по створенню кримськотатарського батальйону імені Номана Челебіджихана й окремого Духовного управління мусульман, покликаного займатися релігійним життям тих кримських мусульман, що не змирилися з окупацією та анексією Криму.

За результатами конференції і ДУМК, і Каміль Самігуллін дали свої фетви, в яких фактично засудили тих, хто не визнає нинішній окупований статус Криму і готовий усіма силами наближати його деокупацію.

Що можна сказати про ці фетви? Безумовно, вони мають рацію, коли кажуть про те, що такий релігійний вердикт як «такфір» (звинувачення в невір’ї) має виноситися лише за наявності певних умов, і щоб звинуватити когось у невір’ї необхідно володіти відповідною кваліфікацією. Учасники блокади Криму, не будучи вченими Ісламу, використовували ті формулювання, які легко можуть бути спростовані, особливо такими людьми як Каміль Самігуллін, один з небагатьох муфтіїв в РФ, які по-справжньому володіють знанням. Тим не менш, цими резонними зауваженнями просувається найголовніша думка, яку намагаються нам донести — «Республіка Крим, в якій мусульмани та їхні співгромадяни, що дотримуються інших переконань, живуть в умовах безпеки, користуються релігійною свободою і мають реальну можливість здійснювати всі обов’язкові релігійні приписи (фард), не є територією війни. Республіка Крим і Севастополь — територія миру!».

Це звичайно ж брехня.

Російська Федерація — одна із найбільш ісламофобських держав на Землі. Це відомо будь-якій людині, яка стежить за життям мусульман у Росії. І нас не повинні збивати з пантелику ні нова грандіозна мечеть, відкрита нещодавно в Москві, ні вихідні дні в мусульманських республіках у дні Ураза-Байрам і Курбан-Байрам, ні балаканина Кадирова. Росія, як будь-яка імперія, завжди вміло використовувала і батіг, і пряник, і звичайно ж, не обходилася в придушенні мусульман Євразії одним лише насильством. Однак, пряник у цій країні завжди був лише додатком до батога, і це особливо відчули на собі мусульмани Російської Федерації, більшість із яких належать до корінних народів Росії.

Про яку релігійну свободу в Росії говорять муфтії, якщо Федеральний список екстремістських матеріалів регулярно поповнюється мусульманськими книгами? Причому, не стільки сучасної писаниною екстремістських організацій, скільки класичною інтелектуальною спадщиною Ісламу, включаючи такі книги як Сіра (Життєпис Пророка) Ібн Хішама, Сорок хадисів імама Нававі, Сади Праведних, Мізан аль-Амаль (Терези діянь) імама аль-Газалі та інші книги. У якій ще країні світу заборонили Сорок хадисів імама Нававі, як екстремістську літературу?! Навіть простий Мухтасар Ільміхаль, підручник про те, як робити обмивання, молитися і постити, потрапив у цей список.

Про яку релігійну свободу та мир можна говорити, якщо в країні регулярно влаштовуються облави в мечетях, коли людей просто під час молитви кладуть обличчам у підлогу? Де переслідують як «терористів» членів принципово аполітичних спільнот, наприклад Нурджулар або Таблігі Джамаат — які спокійно діють у всьому світі, і вважаються лікарями від екстремізму? Що за безпека може бути в державі, де за останні роки зникло безвісти близько 8000 мусульман тільки на Північному Кавказі?

Про становище мусульман у Росії можна і потрібно розповідати дуже довго, але одне можна сказати точно — ми в Україні були завжди вільні від цього. Так, між кримськими татарами як етносом, тим більше корінним народом Криму і державою (тобто, «домайданівською» Україною) завжди були напружені стосунки, і кримським татарам у цілому є на що скаржитися. Однак, треба визнати, що мусульманська громада України ніколи не відчувала переслідувань та принижень, подібних тим, які відчувають мусульмани в Росії. Навіть при тому, що відносини українських мусульман і української держави були далекі від ідеальних, у нас не проводили масові арешти в мечетях і не забороняли книги з хадисами. І це незважаючи на те, що російські ЗМІ та їх епігони в Україні, наполегливо намагалися роздмухати тему «ісламського екстремізму» в Криму, шукали бази ісламістів на плато Ай-Петрі, джихадистські осередки в кожній кримській мечеті і т.д.

Подібних переслідувань немає в Україні й зараз, і навіть якщо є якісь проблеми (а вони звичайно бувають у світській державі), у мусульман України є можливість відкрито це обговорювати. У той час із Криму, про який муфтії нам розповідають як про територію миру, ми постійно чуємо новини в дусі «утихомирення» Північного Кавказу. Обшуки й облави в мечетях і медресе, а також у будинках кримських мусульман, постійні перевірки і пошуки забороненої літератури, кримські татари пропадають серед білого дня, а деяких із них знаходять мертвими — все це ніяк не схоже на «мир», це справжнісінька окупація, і справжнісінькі репресії, які вже привели до від’їзду тисяч людей. І ніхто, ні муфтій Аблаєв, ні Самігуллін з Таджуддіном і Гайнутдіном, не можуть засуджувати цих людей.

Нагадаємо для муфтіїв, що в ісламському праві існує таке поняття як макасід, тобто основні принципи, що лежать в основі шаріатських рішень. Цих макасід п’ять, точніше це збереження п’яти речей: релігія, життя, родовід, розум, майно. Іноді до них додають ще шосту річ – гідність. Сказав наш Пророк (хай благословить його Аллах і вітає): «Загиблий при захисті свого майна є шахідом» (аль-Бухарі, Муслім, Абу Дауд, ан-Насаї, ат-Тірмізі, Ібн Маджа і Ахмад). В іншій версії хадиса сказано: «Боріться за своє майно, на яке спокусилися без права, і загиблий при цьому, є шахідом» (Абу Дауд, ан-Насаї, ат-Тірмізі, Ібн Маджа і Ахмад. Ан-Насаї, ат-Тірмізі і Ахмад).

Так от, проукраїнський вибір кримських мусульман, це вибір заради збереження цих п’яти (шести) речей в першу чергу. Бо зберегти свою релігію в умовах тотально ісламофобської країни, та ще в регіоні, зарядженому шовінізмом «російської весни», стає все важче, і це випробували на собі вже багато хто з нас, щоб там не говорив Аблаєв або інші приручені муфтії. Теж саме стосується життя, майна або розуму.

І не варто думати, ніби те, що відбувається в Криму це тимчасова неприємність, або ж це стосується тільки тих, хто зайняв проукраїнську патріотичну позицію. Можна скільки завгодно принижуватись і обізвати себе «магометанами», а свій Крим «Таврією». Але «російська весна» там не заради вас задумувалася, і вас нічого хорошого там не чекає. Крим не стане ще одним Татарстаном, у той час коли і на той, казанський Татарстан, йде повномасштабний наступ.

У підсумку — в українських мусульман, і у кримських зокрема, є безліч причин переселитися з окупованої землі, де їх піддають репресіям, туди де цього не відбувається. І немає абсолютно ніяких підстав засуджувати створення військових підрозділів, які складаються з кримських татар — то чого в російській армії не буде ніколи. І ні в одного підросійського муфтія не вистачить духу засудити це.

Окремо треба згадати питання про створення свого Духовного управління. Насправді, духовні управління в тому вигляді, в якому вони прийняті на пост-радянському просторі, є по суті колоніальними структурами, і безумовно мусульманська громада потребує нового формату самоорганізації. Однак, незрозуміло на якій підставі в ДУМК засуджують можливе створення такої структури. Ніякої шаріатської підстави слідувати за ДУМК і особисто за Еміралі Аблаєвим, не існує. Сама по собі посада муфтія ніколи не мала на увазі обов’язковості слідування за ним, навіть у класичні часи Ісламу. Обов’язково слідувати вердикту кадія (судді), але не муфтія. Більше того, Аблаєв не є муфтієм у шаріатському сенсі слова, у нього недостатньо для цього кваліфікації. Він по суті чиновник, який очолює бюрократичну структуру колоніального типу. Українські мусульмани, кримські татари або інші, не зобов’язані були слідувати за ним і раніше, так що вже говорити про сьогодення, коли голова ДУМК встав на сторону анти-ісламських сил.

Тому, нагальною необхідністю для українських мусульман є виховання своїх учених, своїх духовних авторитетів, які прагнутимуть не зайняти нішу офіційного муфтія в якому-небудь черговому духовному управлінні («духовці», як їх називають мусульмани), але які будуть прагнути до найкращого становища мусульман, як релігійної громади.

Статтю підготувала татарська редакція InformNapalm.org