99-та річниця перемоги Болгарської армії над російськими військами у вигині ріки Черна в Македонії

9 травня 1917 року – «чорний день» для російської армії в Македонії.

Комуністи і русофіли замовчували у болгарських підручниках з історії епізод російсько-болгарської війни (1915-1918). Епізод, про який не розкажуть «зелені» військові псевдоісторики, старі радянські комуністичні кадри.

«Чорний день» російської армії в Македонії є логічним результатом антиболгарської політики Росії під час Першої світової війни (1915-1918), коли воювали проти Болгарії на всіх фронтах.  Російські війська атакували Болгарію із суші, повітря і води.

Улітку 1916 року, після звільнення Македонії і Поморавії від сербської окупації і їхнього об’єднання з Болгарією, Росія − союзник Сербії – долучилася до великомасштабної війни проти Болгарії, завдаючи подвійного удару: з півночі в Добруджа, підтримавши  Румунію, з якою була союзником із 17.08.1916 року, а з півдня − у Македонії на Салонікському фронті.

У серпні 1916 р., у переддень спільного наступу сил Антанти, на Салонікський фронт прибули перші російські війська, які підсилили ворогів Болгарії. Це – 2-га Спеціальна бригада під командуванням російського генерала Михайла Діхтеріса. Її сформовано протягом травня-червня 1916 року поблизу Москви з  3-го і 4-го Спеціального піхотного полку і парадного батальйону. За штатом вона налічувала 224 офіцери і 9338 вояків нижчого рангу.

З вересня 1916 р. 2-гу Спеціальну бригаду кинули в бої проти першої болгарської армії на бітольському напрямку. Російські війська допомагали французам і сербам у захопленні двох болгарських міст у Македонії: Лерін  (23.09.1916 р.) і Бітоль  (19.11.1916 р.)

У жовтні 1916 року в Македонії російських військ побільшало. Тут дислокувалася 4-та Спеціальна бригада, формування якої почалося у червні 1916 р. у Москві. Її сформували в основному з резервістів, входили і шість рот чинної  армії. Бригаду створено в Москві за змішаною системою, її, як і 3-ю бригаду, відряджено до Франції. Спочатку 4-та Спеціальна піхотна бригада налічувала 180 офіцерів і 9368 нижніх чинів;  складалася із двох спеціальних полків з номерами 7 і 8; командир − генерал-майор Максим Леонтьєв.

4-та російська Спеціальна бригада входила до складу 3-ї сербської армії. Протягом 28-30 листопада 1916 року вона брала участь у наступі проти болгар на Салонікському фронті.

Особливо активно діяв 7-й російський полк, підтримуючи атаки сербів, у результаті яких було вбито чи поранено 251 чоловік. Всього в ці дні бригада втратила 301 особу.

За даними штабу генерал-майора М. Леонтьєва 12.02.1916 р. його бригада перебувала у вигині ріки Черна в селі Брод. Вона була частиною 1-ї сербської армії і разом з нею брала участь у боях проти болгарських частин на цій ділянці Салонікського фронту. Появляється на фронті 12.07.1916 р. Бригаді не вдалося досягнути хоч якихось успіхів, але вона зазнала  важких втрат у ході бойових дій і була тимчасово виведена з фронту для відновлення.

Наприкінці 1916 року на бітольській ділянці фронт стабілізувалася на висотах, приблизно за 5 км на північ від Бітола. Болгарська захисна лінія розгорнулася поблизу Червоної стіни – знак висота 1248 – знак висота 1050 − Маково − Градешниця. Тут болгарські війська мали надійні оборонні позиції, які займали до кінця війни в Македонії в 1918 році.

У жовтня 1916 р. почалися активні бойові дії у вигині р. Черна. Спочатку тут діяли сербські війська, однак невдовзі з’явилися і російські. Відповідно до наказу Головнокомандувача союзницьких військ №2139/3 від 11/24.11.1916 р. 2-га Спеціальна бригада увійшла до складу 1-ї сербської армії, проте була під командуванням російського Генерального штабу і займала позиції у вигині р. Черна.

Станом на 28.11.1916 р. 2-а Спеціальна бригада розташувалася біля Араток, залишаючись тут як армійський резерв до 12.03.1916 р. і поповнюючи матеріальну частину та особовий склад солдатами з парадного батальйону. У районі р. Черна запеклі бої велися до 27.11.1916 р., поступово стихаючи.

Проти ночі 04.12. 1916 р. 2-а Спеціальна бригада змінила у вигині р. Черна сербські Вардарську і Моравську дивізії.

За російськими військами були закріплені дві ділянки на цій позиції: праворуч – від знаку моря 1 050 до дороги Суходіл – Mиглєнці, ліворуч − дорога до струмка, на схід від верхів’я Хлєбніца. Праву ділянку зайняв 4-й полу, який змінив 2-у бригаду Моравської дивізії та 1-у бригаду Вардарської дивізії.

На першій ліній тут стояв 1-й і 2-й батальйон із трьома ротами кулеметників, а в резерві − 3-й батальйон у впадині на південь від знаку висота 1050. Штаб полку облаштувався у Орахов. Ліву ділянку зайняв 4-й полк, змінивши бригаду Вардарської дивізії. На першій ліній полку були 2-й і 3-й батальйони та дві роти кулеметників. Його штаб-квартира розташувалася у Суходолі. На півночі Суходолу розташувався бригадний резерв − 1/3 батальйону з ротою кулеметників.

У травні 1917 року російські війська долучилися до весняного наступу міжсоюзницьких сил у вигині р. Черна, їхньою метою був прорив болгарської оборони. При підготовці союзники об’єдналися в ударну групу, яку очолив французький генерал Леблуа. До ударної групи входили французькі, італійські і російські війська. На думку російських істориків, російські війська в основному використовувалися як живий таран і як «гарматне м’ясо».

Перед боями 2-а російська Спеціальна бригада генерала М. Діхтеріса розташувалася на р. Орле вниз між верхів’ями Хаїнцелман і Міге.

На першій лінії оборони на р. Черна стояла 302-а німецько-болгарська дивізія і підсилена 22-а піхотна німецько-болгарська бригада. 302-ю дивізією командував генерал фон Цигезар. Вона складалася із трьох бригад, п’яти піхотних полків, 22 батальйонів. Із трьох бригад 302-ї дивізії дві були болгарські, одна німецька (201-а). Болгарські бригади: 2-га Тракійська полковника Кірілова і 3-тя Рильська полковника Хрісто Бояджієва.

До 2-ї Тракійської бригади входили два піхотні полки (9-й Пловдівський і 27-й Чепінський). Це ті самі полки, які отримали героїчну перемогу над франко-англійськими військами при їх першій атаці Дойран в серпні 1916 року.

До 3-ї Рильської бригади входив тільки один піхотний полк − 54-й з чотирма батальйонами під командуванням полковника Miнчо Банковскі.

302-а німецько-болгарська дивізія була частиною 11-ї німецької армії – у той час одна з трьох армій Четверного союзу на Салонікському фронті, інші дві − 1-а і 2-а армії.

11-ю німецькою армією командував генерал-лейтенант Арнольд фон Вінклер.

22-а підсилена німецько-болгарська бригада розташовувалася на так званій ділянці Ройтер. Вона покривала три полкові ділянки − західну, середню і східну. Болгари розташувалися на середній і східній ділянці. Західна ділянка була за німцями. Захищаючись, 42-й полк німецький взяв верхів’я Дабіца або Бомсдорф.

Артилерійська підготовка в завороті р. Черна почалася 5.05.1917 р.

Артилерійська підготовка і розвідувальна діяльність міжсоюзницьких військ у районі вигину р. Черна тривала протягом 5-8.05.1917 р. Брали участь 91 батарея (372 гармат і важких мінометів), якими противник цілодобово обстрілював болгаро-німецькі позиції.

09.05.1917 р. командування військ Антанти вирішило піти у рішучу піхотну атаку  проти болгарсько-німецьких військ у вигині р. Черна.

Російська 2-а Спеціальна бригада мала атакувати і захопити об’єкти Дабіца і Хайнцелман, які німці називали відповідно «Вільгельм» і «Фердинанд». Виконавши успішно це завдання, бригада мала захопити вододіл р. Маковка і р. Дубіца від Орле до верхів’я Міге. Більш конкретні завдання перед частинами поставлено оперативним наказом командира бригади від 23.04.1917 р. та інструкцією від 30.04.1917 р.

Праворуч від російських військ наступала 17-а французька дивізія, а ліворуч уздовж хребта Селечка – 16-та французька дивізія. На бойовій лінії 2-ї Спеціальної бригади були два його полки – 3-й і 4-й. У бригадному резерві залишався один батальйон 3-го російського полку.

9.05.1917 р. 2-а Спеціальна російська бригада та 17-а колоніальна дивізія мали наступати на ділянку 22-ї підсиленої болгарсько-німецької бригади. Бригада атакувала двома колонами: 3-й спеціальний полк полковника Тарбаєва і 4-й спеціальний полк полковника Александрова.

3-й спеціальний полк з двома батальйонами був на першій лінії і рушив до Хайнцелмана, де розташовувався 3-й батальйон 42-го німецького полку.

4-й спеціальний полк із двома батальйонами на першій лінії і одним на другій рухався до Дабіца (Бомсдорф), де розташувався інший німецький батальйон (2-й того ж 42-го німецького полку).

У резерві бригади залишився діяти один батальйон 3-го спеціального полку.

Піхотну атаку підтримував артилерійський вогонь бригади − 54 гармати.

Російська бригада координувала свої дії з французькою 17-ю колоніальною дивізією, яка мала в своєму складі чотири піхотні колоніальні полки (1-й, 3-й, 51-й і 54-й) і 50 гармат.

Співвідношення сил у районі Ройтера було на користь сил Антанти. 18 франко-російських батальонів та 104 гармати постали проти 10 німецьких батальонів і 60 гармат.

У районі Ройтера артилерійська підготовка батареї 17-ї колоніальної дивізії і 2-ї російської бригади почалася о 5:15 ранку 9.05.1917 р. Обстрілювалися головні об’єкти, три важливі висоти Дабіца, Хайнцелман і Міге. О 6:00 вогонь посилився і став барабанним. О 6:30 під його прикриттям франко-російські батальйони піхоти почали наступ.

Німецькі та болгарські батареї відкрили загороджувальний і знищувальний вогонь.

3-й Спеціальний російський полк частково досягнув успіху біля Хайнцелмана. Успішнішими були атаки 4-го спеціального російського полку: незадовільна німецька артпідготовка полегшувала просування російської піхоти.

20:45 першу атаку ворога вдалося відбити при Міге і Хайнцелман, Дабіца опинилася у руках росіян. У другій половині дня 3-й російський полк знову атакував Хайнцелман.

Після кровопролитного бою Дабіцу повністю захоплюють росіяни 9.05.1917 р. о 8:00 ранку, взявши в полон 78 німців, у тому числі чотирьох офіцерів 42-го німецького полку.

Успіх у захопленні тактичної висоти Дабіца не розвивався тому, що російські війська не отримали підтримки з боку французьких частин.

Один з учасників цих боїв записав таке: «Франко-російські атакувальні маси вже підійшли до колючого дроту, потрапивши під надзвичайно сильний дощ із заліза і свинцю, який безжально сипався на сміливців 54-го колоніального і 3-го російського полку … Весь міжпозиційний простір більше п’яти хвилин нагадував киплячий котел. Атакувальники розсіялися, рухаючись у різних напрямках, але більшість із них були вбиті або поранені, усіявши повторно поле, інші залягли в ями перед колючим дротом і тільки незначній частині вдалося повернутися у свої окопи, їхню втечу супроводжував вогонь польських батарей».

Щоб повернути Дабіцу штаб 22-ї посиленої бригади розробив план, задумка якого полягала в тому, щоб атакувати російські окопи на висоті з двох флангів. До цього, однак, необхідно було провести швидку артпідготовку. А це потребувало зосередженого вогню прилеглих батарей. План реалізовано блискуче.

Проведено недовгу артилерійську підготовку за участю п’яти болгарських батарей. Після цього ввечері 9.05.1917 р. почалася зразкова контратака.  У ній брали участь німецькі єгери, які атакували із заходу, і одна рота (6-та капітана Шишкова) 2-го батальйону 44-го піхотного полку, яка атакувала «на ніж» зі сходу. Велика частина російських військ, які захищали Дабіцу, загинули під гарматним і бомбовим вогнем, решта в паніці повтікали.  О 20:15 німецько-болгарські частини, нарешті, захопили Дабіцу, яка була в руках росіян тільки 13 годин.

Втрати під час болгарсько-німецької контратаки на Дабіцу незначні, але, на жаль,  загинув командир 6-ї роти 44-го стрілецького полку капітан Шишков.

Болгарський офіцер П. Дошкінов зауважив: «Успіху вдалося досягнути завдяки потужній підтримці болгарської артилерії, стійкості 44-го піхотного полку і відважним контратаками останнього».

Захоплення висоти Дабіца в бою 9.05.1917 р. – важлива перемога болгаро-німецьких військ.

Російські війська не просто переможені, їх розгромлено. Із 3000 багнетів, які брали участь в атаці, росіяни втратили 1300 убитими, пораненими, контуженими і зниклими без вісті.

Поразка російських військ у вигині р. Черна дуже серйозна. 09.05.1917 р. став «чорним днем» для російської армії в Македонії. 09.05.1917 р. 2-а спеціальна російська бригада втратила 25 офіцерів, у тому числі троє убитими і 950 солдатів. Дуже серйозно постраждав 4-й спеціальний полк.

Але цим не вичерпалися «чорні дні» для російських військ у Македонії. Французький генерал М. Сарай, незважаючи на втрати, не припиняв наступу на цій ділянці фронту та атакував болгаро-німецькі позиції у вигині р. Черна аж до 21.05.1917 р.

Прагнення французького командування за будь-яку ціну прорватися через болгаро-німецьку оборону занадто дорого обійшлося російським військам.

До кінця травня 1917 року втрати російської армії у вигині  р. Черна (убитими, пораненими, безвісти пропалими) досягли 1200 осіб! Отже, за весь період атаки військ Антанти (9-21.05.1917 р.) у вигині р. Черна росіяни втрачали в середньому 100 осіб на день!

4-й Спеціальний полк 2-ї бригади дуже знекровився, втративши 50% свого особового складу. Ще більших втрат зазнали союзники Росії: італійці (2 400 осіб) і французи (4000).

21.05.1917 р. штаб генерала М. Сарая припинив наступальну операцію на Салонікському фронті. Рахунок жертв вражає. Втрати міжсоюзницьких військ під час весняного наступу проти болгарської армії значні і породжують розпач навіть серед найбільших оптимістів. Втрати за різними джерелами коливаються від 13 000 до 20 000!

Діаметрально протилежними були настрої в лавах Болгарської армії, яка вкотре підтвердила свій високий бойовий дух, стійкість в обороні і рішучість у контратаках. Це нова й  блискуча болгарська перемога в епопеї з Македонією. Ось як у збірнику «Черна» повідомляється про переможні результати в травневих боях:

«… Розвіялася легенда, що болгарський солдат відступає перед великими і загальновизнаними в наступальному бою. Те, що зробив болгарин на південному фронті і, зокрема, у вигині ріки Черна під час травневих бойових дій, це щось легендарне і досі невідоме у військовій історії. Незважаючи на сильний і безперервний вогонь і численні атаки майже 40-50-тисячної італо-франко-російської армії на 20-кілометровому фронті у вигині, наші війська не зрушили зі свого місця, не дозволили супернику взяти  ні п’яді болгарської землі! В історії цієї війни назавжди залишиться видатний захист Вердюн. І навіть у цій фортеці, добре укріпленій,  французи змушені були поступитися під німецьким тиском. У вигині р.Черна немає жодного укріплення, які б нагадували вердюнські …»

Після цієї битви  російські війська були знекровлені, дуже впав моральний дух. Цього разу нагород не було. Генерал-майор М. Діхтеріс був шокований від таких втрат і фактично визнав свою поразку, про що свідчать його подальші дії. 18.05.1917 р. він надіслав рапорт головнокомандувачу Східної армії генералу М. Сараю, в якому аргументує необхідність виведення своєї бригади з фронту і відправки в тил. Просить про відпочинок, щоб зберегти її  бойовий дух. Згідно з даними рапорту, російські втрати в бригаді в той час були 4400 осіб убитими і пораненими, 8000 хворих.

Генерал М. Сарай погодився з аргументами свого російського колеги і 24.05.1917 р. розпорядився відвезти російські війська у тил. 2-а Спеціальна бригада відійшла до леринського села Екші су. У тил відведено і 4-у Спеціальну бригаду.

13.06.1917 р. дві російські спеціальні бригади, нарешті, вийти зі складу сербської армії.

З цього моменту російські війська в Македонії безпосередньо підпорядковувалися генерал-майору М. Сараю. Наказ про зняття з фронту і переведення у тил збігається з початком реорганізації російських військ у Македонії, яка тривала протягом травня-червня 1917 р. Залишки бригади об’єдналися у 2-гу спеціальну дивізію.

Вічна слава і шана болгарам, які віддали свої життя за об’єднання Болгарії!

«Великий наш солдат» − один із найпопулярніших болгарських маршів і військова пісня, яка колись була маршем 23-го Шипченського полку, сьогодні − гімн Болгарської армії. Музику до гімну «Великий наш солдат» 1916 року написав рядовий 23-го полку 8-ї тундженської піхотної дивізії Міхаіл Шекерджієв поблизу озера Охрід, слова журналіста підпоручика Костянтина Георгієва.

Матеріал і фотографії до нього підготував болгарський історик Янко Гочев, автор трилогії «Російська імперії проти Болгарії»

(CC BY 4.0) Інформація підготовлена спеціально для сайту InformNapalm.org, при повному або частковому використанні матеріалу активне посилання на автора і статтю на сайті обов’язкове.

Нагадуємо, що ознайомитися з базою даних розслідувань InformNapalm з доказами участі в бойових діях в Україні понад 70 військових підрозділів ЗС РФ можна за посиланням: http://bit.ly/RussianPresence.

Переклад з болгарської мови Nadiia Boiko