"Преса під пресом": історія журналіста-розслідувача Дениса Івашина

Публікуємо переклад статті проєкту “Преса під пресом” з історією журналіста-розслідувача та редактора білоруської мовної версії сайту міжнародної волонтерської спільноти InformNapalm Дениса Івашина.

«Без права переписки». Історія журналіста-розслідувача Дениса Івашина

Дениса Івашина затримали 12 березня 2021 року співробітники КДБ у Гродно. Його звинувачували у «втручанні у дії співробітника органів внутрішніх справ». Через пів року до першого звинувачення додали друге — «державна зрада». Історію журналіста розповідають його колеги та рідні.

Денис Івашин живе в Гродно, він редактор-волонтер білоруської версії сайту міжнародної волонтерської спільноти InformNapalm та позаштатний кореспондент білоруського видання «Новы Час».

Відомий за розслідуваннями впливу «русского міра» на Білорусь і Сирію, про скандальне будівництво ресторану біля урочища Куропати в Мінську, а також про службу колишніх співробітників українського підрозділу «Беркут» у силових структурах Білорусі.

У в’язниці журналіст переніс серцевий напад. Не менше п’яти разів його садили до карцеру. Останні два місяці листи Денису і від нього не доходять, йому відмовляють у побаченнях з рідними. Правоохоронні організації визнали Івашина політичним в’язнем.

«На суді може бути будь-що»

Ольга Івашина, дружина

З Денисом ми познайомилися більш як 7 років тому і, можна сказати, випадково: мене спіймали з листівками на акції на підтримку України, яку я організувала, призначили суд. І він дізнався про цю акцію і запитав, хто я, чому він мене досі не знає. Знайшов через Facebook, потім познайомився на курсах «Мова наново». Майже відразу і почали зустрічатися.

Денис мені відразу сподобався тим, що він досить відкритий, щирий, чесний. Поважає свою роботу, впевнений, що робить щось варте і потрібне.

Журналістика, пошук та аналіз інформації займали дуже важливе місце в його житті. Іноді я навіть скаржилася й обурювалася на Дениса, що він приділяє мені набагато менше часу.

Фото: Facebook Ольги Івашиної

«За кожну провину отримує по десять діб карцеру»

Проблеми з листуванням є і серйозні. Листи до нас і від нього не доходять більш як два місяці. Нещодавно перестали приймати мої листи. Я намагалася вирішити проблему. Зараз є повідомлення, що майже всі листи, які я надсилала, забрали. Але чи дійдуть вони до Дениса – велике питання. На всі свої скарги отримую відповіді: «Все добре, все віддаємо». І Денис нічого не отримує. Я не знаю, куди ще скаржитися. Навіть пропонували подати до суду, але цього ще не сталося.

Ми мало знаємо, що з ним там коїться. Телеграми не доходили, жодна не пройшла. Передачі приймають, коли він не сидить у карцері.

Наскільки нам відомо, він потрапляє до карцеру за незначні порушення порядку, за які інших ув’язнених не карають. І він отримує десять діб за кожну провину.

Також невідомо, чого чекати від слідчих органів. У суді може бути що завгодно, а про суд поки нічого не кажуть. І це не ініціатива органів, а наказ згори. Що буде зверху, те, відповідно, й станеться.

Я не знаю, чи є сенс писати листи, якщо вони не доходять. Можна надсилати грошові перекази або посилки – їх повинні передавати.

«Понад усе вони бояться розголосу»

Людмила Івашина, мати Дениса

Журналістикою серйозно Денис зацікавився після Майдану, дуже переживав за Україну… Батько Дениса українець, і він сам має карту закордонного українця. Він зірвався тоді й поїхав в Україну, був там близько трьох тижнів. Я тоді була вся на нервах, не відходила від комп’ютера, дивилася у прямому етері, що відбувається.

У Києві він познайомився з хлопцями з InformNapalm, щоб відстежувати російську агресію в Україні. Вони по крихтах вишукували інформацію у відкритих джерелах, за методикою OSINT, і несли правду народу.

Денис спочатку там займався перекладами, вчився на місці. Потім почав писати про Білорусь і з головою поринув у цю роботу. Він буквально цілодобово шукав інформацію.

Фото: Facebook Ольги Івашиної

«Вони лише дивляться в очі й мовчать»

У тюрмі Дениса серйозно пресували. З ним постійно проводили якісь «бесіди» без адвоката, переводили з однієї камери до іншої. Можна лише здогадуватися, які це були «бесіди».

Ми були шоковані, коли з Денисом стався серцевий напад. Він ніколи не мав жодних проблем із серцем і нападів. Крім того, він дуже спокійна і витримана людина, ніколи не кричав, не ображав когось і не лаявся – це виключено. А тут цей напад!

Ці тортури припинилися лише тоді, коли ми підняли ґвалт, після цього серцевого нападу, після його постійних карцерів. Тому я впевнена: найбільше вони бояться розголосу.

Вже понад два місяці ми не отримуємо від Дениса листів. Гадаю, хтось заборонив. Без права листування.

Я ходила на прийом до заступника начальника тюрми. Намагалася з’ясувати, чому його позбавили права листування, закликала до їхньої совісті. Але вони лише дивляться у вічі й мовчать.

Денис писав дуже зворушливі листи. Лист сто разів перечитуєш і сто разів сльози ллєш. У листах він більше нас підтримував, мене заспокоював: «Мамо, я тут живу. Я тут влаштовую свій побут, прийми це і менше переживай, менше думай». Але як можна про це не думати?

Через шість місяців після затримання йому висунули друге звинувачення. З ним не вели жодних слідчих дій, окрім тих «розмов». І, певне, треба було визначатися: випускати чи ні. Так Денису вирішили додати «зраду батьківщині» – статтю 356 Кримінального кодексу.

Тільки про це ми дізналися не одразу: все було засекречено, адвокат під підпискою. Ми писали звернення, просили пояснити, у чому звинувачують Дениса. Не знаю, з якого разу вдалося домогтися [інформації про] назву та номер статті. Навіщо це приховувати?

У такій ситуації допомогти складно. Незабаром дев’ять місяців. Ані листів, ані зустрічей. Залишається тільки сподіватися, що режим звалиться, і всі невинні вийдуть на волю. А Денис потім напише книгу для майбутніх поколінь – про те, що відбувалося в сьогоднішній Білорусі.

«З Дениса хочуть зробити злочинця, яким він не є»

Андрій Мелешко, журналіст

Я знаю Дениса Івашина майже тридцять років, ще зі школи.

Головним поштовхом до журналістської діяльності Дениса стало те, що він поїхав на Революцію Гідності на Майдані в Україні. Денис почав співпрацювати з InformNapalm: спочатку як журналіст-волонтер робив для них дослідження, а згодом став редактором білоруської версії сайту.

Чесно кажучи, я ніколи не очікував, що Денис буде журналістом-розслідувачем. Одна справа писати статті про буденність, про політичні речі. Інша — проведення масштабних розслідувань із запитами даних, у тому числі від іноземних відомств. Я був дуже шокований його роботою.

Минулого року Денис дуже критично ставився до того, що відбувається в Білорусі. Він збирався робити розслідування про Світлану Тихановську, Віктора Бабарику – великий політичний огляд. У березні він не встиг цього зробити.

Якщо говорити про Дениса як журналіста, то його основні риси – принциповість, досконалість, точність. Якщо про людину, то це чесність, відповідальність. Він дуже розбірливий у друзях. У нього їх небагато, але якщо дружить, то до кінця.

Денис Івашин і Андрій Мелешко. Фото надано Андрієм Мелешко

«Думав, що Дениса швидко випустять»

Я чекав на результати обшуку під дверима його квартири. Думав, що Дениса незабаром випустять, бо справи проти нього не варті виїденого яйця.

Він завжди чесно працював, користувався відкритими джерелами, надсилав офіційні запити в різні установи, на які отримував відповіді й за ними писав статті. Тому щодо першої кримінальної справи проти Дениса (ст. 365 КК РБ «Втручання в дії працівника міліції») можу сказати лише одне: «Люди, ви самі надали цю інформацію».

Денис кілька місяців перебуває в заручниках. Я вважаю, що це спроба тиску на українців, тому що Денис має картку закордонного українця, знайомий з багатьма українськими журналістами, брав участь у багатьох конференціях. З нього хочуть зробити незрозумілого злочинця, яким він не є.

«Це помста Денису»

Сергій Пульша, Заступник редактора газети «Новий Час»

Ми познайомилися з Денисом, коли він працював в InformNapalm. Ми іноді друкували те, що він викладав у соціальних мережах. Тоді це було дуже цікаво, бо він досліджував діяльність російських військ, їхню присутність на Донбасі та в Україні загалом. 2014 рік був на той час гострою темою. Потім залучився до нашої редакції і почав досліджувати білоруські питання.

Денис дуже професійний у своїх розслідуваннях. Ніколи не публікує неперевірену інформацію, дуже ретельно підбирає слова. У своїх матеріалах, якщо на 100% не впевнений, обов’язково напише «ймовірно».

Він проводив дослідження з відкритих джерел щодо ресторану «Поедем поедим» у Курапатах. Попри всі позови, які засновники ресторану подали проти «Нового часу». І за великим рахунком, ми з певністю виграли ці процеси: один виграли чисто, у другому – це не Дениса вина, а редактора видавництва, який виклав матеріал про цей ресторан з іншого джерела.

Ця ситуація свідчить про те, наскільки відповідально Денис підійшов до подачі матеріалу, його перевірки. Навіть за наших обставин нам вдалося виграти справу в такій справі, враховуючи наші суди та особи засновників ресторану. Це, на мою думку, найбільше визнання Дениса як журналіста, як розслідувача, показник його професіоналізму, того, наскільки добре він працює.

У «Новому Часі» ми знімали міні-фільми на чотири-п’ять хвилин за статтями Дениса, де Денис щось розповідав і відеоряд. Я був присутній, коли знімали відео. Це читання тривало чотири, іноді п’ять годин. Саме тому, що Денис був дуже прискіпливий, він казав: «Ні, це слово тут не доречне. Давайте відпрацюємо», або «Ми не дуже впевнені, давайте змінимо слова, я перекажу речення», або «Ми не дуже впевнені, скажу «ймовірно», «скоріше за все»».

Було досить цікаво спостерігати за цими зйомками з Денисом, який постійно все уточнює, щоб кожне слово стало на своє місце, щоб у будь-якому разі не було на що скаржитися.

Фото: Facebook Вольги Івашиної

«Він у повній ізоляції»

Листування з ним немає і не було. Він у повній ізоляції. На листи, які йому писав, я не отримав відповіді. Коли ще була паперова газета «Новий час», ми відправили її Денису в СІЗО. На це також не було ніякої реакції, тобто, можливо, він нам писав, але ці листи не були пропущені. Ми досі не знаємо, отримав він газету чи ні.

Очевидно, це, швидше за все, помста Денису. За його останнє розслідування щодо співробітників українського «Беркуту», які влаштувалися на роботу до Мінського ОМОНу. Бо подані йому статті звинувачення були відповідними.

Нам відомо, що його звинувачують у нібито розголошенні даних поліції. Це абсолютна нісенітниця, адже всі свої розслідування Денис робив за технологією OSINT – за даними відкритих джерел, жодних секретних даних він ні звідки не брав. Він працював з цією відкритою інформацією, систематизував її, робив власні висновки. Наприклад, інформація з сайту Мінського виконкому, МВС. Якщо когось і слід підозрювати за цією кримінальною статтею, то це лише ті державні органи, які виклали в Інтернет інформацію, якою скористався Денис.

На мою думку, тут немає складу злочину, але зараз в країні «іноді не до законів».

«Розслідування про «беркутівців» не сподобалося владі»

Оксана Колб, Головний редактор «Нового Часу»

Денис дуже дотепний, ідеальний. Розслідування – це його. Він вміє працювати з великими обсягами даних, щось знаходити, виділяти, аналізувати. Він завжди працював з відкритою інформацією: усі його розслідування ґрунтуються лише на відкритій інформації. Використовував записи з Єдиного Державного Реєстру, з офіційних органів – все, що є у відкритому доступі, але не настільки помітно. Але Денис це помітив, зібрав, викристалізував.

Серія його розслідувань щодо Курапат коштувала йому та редакторам двох судів. Один із них ми виграли, інший частково програли. Але програли скоріше через помилку того, хто розмістив матеріал на сайті, і це був не наш матеріал, а передрук. Ми не помітили невеликої неточності – нам це коштувало оплату за позовом. До власне Дениса претензій не було.

До своїх текстів він намагався підійти відповідально. Зрозуміло, що всі його теми були досить гострими, тому редакція також кілька разів вичитувала матеріали Дениса. А частину з них таки відправили юристам, аби не було претензій.

Денис – щира, доброзичлива людина, завжди готова прийти на допомогу, дуже принципова. Можливо, це іноді йому заважало, адже він по юнацькому максималіст. Іноді йому не варто було говорити, а він не витримував.

В редакції «Нового Часу». Фото: Facebook Ольги Івашиної

«Що було у четвертій частині розслідування про «беркутівців», можна лише здогадуватися»

Під час затримання Дениса відбувся черговий рейд по Україні. Нам казали, що вони тренують бойовиків, спецслужби були відверті. Прокоментував Денис, а журналіст запитав, чи зверталися до нього співробітники СБУ у зв’язку з його розслідуванням. Денис відкрито сказав, що вони не виходили, а сам звертався, щоб отримати певну інформацію про тих «беркутівців», які перебувають у Білорусі. Але в той момент це прозвучало в іншому контексті, і я думаю, що це стало поштовхом. А потім… головне ж – схопити.

Розслідування про беркутівців владі не сподобалося. Вийшло три його частини, четверту готував Денис. Матеріали він уже зібрав, залишилося лише обробити. Сказав, що ця частина буде ще сильнішою. «Я вже працюю, скоро буде», – сказав він.

Четверта частина так і не вийшла, що там було, можна тільки здогадуватися. Матеріали, ймовірно, забрали. Але все відкрито, значну частину інформації Денис взяв із сайту МВС.

З Денисом листування майже немає, листи майже не приходять. Здається, жінка колись отримала від нього листа. Давним-давно. Через рідних до нас передаються рідкісні слова: привітання, вдячність і підтримка.

Газету «Новий час» йому так і не привезли, хоча ми її підписували. Йому навіть показали кілька номерів, коли вийшла газета, але йому нічого не дали. Дружина писала скарги, їй сказали, що газета екстремістська, її не віддадуть.

Якби побачила Дениса, сказала б: «Швидше повертайся до роботи. Ти нам дуже потрібен!»

Лист до матері, вересень 2021:

«Привіт, матусенько!

Минув перший тиждень календарної осені. Пишу тобі у день нашої білоруської бойової слави. Сьогодні 507-а річниця знаменитої Оршанської битви. Лицарська слава, честь і гідність наших героїчних предків вселяють і зміцнюють віру в безумовну і остаточну перемогу нашого білоруського народу над силами мороку, відчаю, заціпеніння, брехні, байдужості та людської підступності.

Скільки б було потрібно часу, але Справедливість і Правда запанують на нашій землі. Минуле тільки наближає це, як і возз’єднання нашої родини, яке в будь-якому випадку відбудеться незабаром. Терпіння, витримка, віра, бадьорість духу – наші основні допоміжні чинники на цьому шляху.

Наша доля, доля нашого роду була, а тепер вона ще більше з’єдналася з долею нашої Батьківщини, тому ми маємо пройти цей шлях із Честю і Гідністю – лицарськими ідеалами наших предків».

Лист до дружини, вересень 2021 року:

«На правах паломника, я повідомляю тобі про свій стан. Почуваюся нормально, кожен день у дворі на прогулянці намагаюся пройти не менше 3 км. Мені дуже приємно, але мені також сумно, коли під час прогулянки гарна погода. У мене смуток і туга тільки з однієї причини – я уявляю, як би ми з тобою провели цей час під блакитним небом і сяючим сонцем…

Морально-бойовий стан, як і раніше, знаходиться в стратосфері, націлений виключно на перемогу сил світла і добра, і бажання йти своїм шляхом до тебе.

Адреса для листів, листівок, бандеролей

Тюрма №1, 230023, Гродно, вул. Кірова, 1
Івашину Денису Євгеновичу

Також на ім’я Дениса ви можете переказати гроші:
Тюрма №1, Гродно
УНП 590003691
BIC: BAPBBY2X
IBAN: BY81BAPB36429050005540000000

“Преса під пресом”: історія журналіста-розслідувача Дениса Івашина