Якось тут ми звикли до вибухів, пострілів, бахів, бухів. Облаштовуємо бомбосховища-льохи, навчаємось розрізнювати звуки пострілів. Але це передмова. Історія в іншому. У нашому селищі лишились дерев’яні будинки, іх називають «стандарти». Вони двоповерхові. Їх будували після війни полонені німці. Стіни тонкі, зручності на дворі, сходи дерев’яні скрипучі. Щоб вночі не бігати на подвір’я, у коридорах (у квартирах) ставлять нічні горщики (відра). Люди в них живуть (три під’їзди по дві квартири) дуже дружно и дуже добре один одного чують. На вулиці біля будинків сарайчики, намети, столики, де вечорами всі збираються грати у карти, пити пиво, пригощати один одного смачненьким.
Дві сусідки у спеку вирішили поїсти холодник. Рецепт був новий та «ну дуже міцний». Нарізка як завжди, а от заправка: молочна сироватка на родзинках, що заграла, склянка світлого пива, сметана.
Вночі в однієї з сусідок , що поїла міцний холодник, раптом сталося бродіння й негайна потреба у нічній вазі. Нічна ваза – залізне відро. Тітка Валя жінка огрядна. Я опишу все тактовно й толерантно… Після пострілу, що здетонував у залізне відро з відлунням по дерев’яному будинку з дерев’яними стінами, всі 12 сімей евакуювались на вулицю. Бомблять! Бігти немає куди. Бомбосховища нема.
Хтось прийняв рішення і стрибнув через огорожу в сусідній город. Туди стрибнули усі. Хто не зміг стрибнути , просто розтрощили паркан. Впали на рядки. Лежать. Ніч. Сусідів собака, який наважився брехати, побачивши таку кількість стрибаючих через паркан, заскиглив та сховавсь у буду.
Через кілька хвилин, відлежавшись, усі стали телефонувати знайомим та рідним, щоб попередити про обстріл. В селі почало гаснути світло… Полежавши на городі півгодини, люди, оцінивши тишу, вирішили повертатися у домівки. Полягали. Раптом…холодник, сироватка та пиво не ужилися в організмі другої сусідки… Нічна ваза та сама. Звук той же. Реакція мешканців така ж самісінька. Місце схованки вже звичне. З квартир вибігали швидше (вже мали досвід) . Але… У тітки Олі був чоловік, який зрозумів ситуацію , але ж сказати соромився. Поки лежали в сусідовому городі, село було піднято по тривозі. Світло згасло навіть у віддалених вікнах. Тиша…
Від стресу холодник в організмі обох постраждалих вирішив все ж піти прогулятись. До вуличних зручностей через паркан обидві сусідки бігли дружно. Після того, як в усіх відлягло на серці та шлунку, була проведена нічна нарада (однаково не спали), і вирішили: до кінця АТО заборонити в будинку споживання квасу, пива, сироватки, молока, огірків, та (після зізнання однієї сусідки) червоного буряка.
Зранку, відіспавшись, чоловіки полагодили сусідську огорожу, та домовились разом побудувати бомбосховище: вирили льох, забетонували, встановили лавки, провели світло. Ніхто з мирних мешканців не постраждав. Ледь постраждав сусідський паркан та город, але собака вже відійшов від стресу й навіть почав знов брехати.
Джерело: https://www.facebook.com/olena.stepova
