Сьогодні, коли анексія Криму практично відбулася, прийнято дуже багато говорити про «зелених чоловічків» і політику В. Путіна. У даній риториці найчастіше губляться першопричини і ключові особи, а також організації, які роками виконували роль 5-ї колони Кремля в Криму. Проросійські організації, які активно діяли в АР Крим та місті Севастополі, були представлені політичними партіями, громадськими організаціями, їх коаліціями (тематичними об‘єднаннями), а також різними «культурно–просвітницькими» і «дослідними» установами.

Проросійські політичні партії, які активно готували грунт для анексії Криму:

• «Російський блок» (Рускій блок) (лідер – Генадій Басов, також представлена ​​кримським республіканським відділенням – лідер Кирило Бєлов).
• «Російська єдність» (Рускоє єдінство) (лідер – Сергій Аксьонов (нині самопроголошений “прем‘єр Криму“), також представлена ​​севастопольським міським відділенням – лідер Антон Тицький).
• «Союз» (лідер – Лев Миримський).
• «Русь єдина» (Русь єдіная) (представлена ​​Севастопольським відділенням – лідер Володимир Тюнін).
• Комуністична партія України (КПУ) (представлена ​​Кримським республіканським комітетом – лідер Олег Соломахін та Севастопольським міським комітетом – лідер Василь Пархоменко).
• Прогресивна соціалістична партія України (ПСПУ) (представлена ​​Севастопольським міським комітетом – лідер Євген Дубовик).
• Комуністична марксистсько–ленінська партія України (лідер – Леонід Грач).

Проросійські громадські організації, які активно діяли на території АР Крим та у м.Севастополі:

• «Російська громада Криму» (Руская общіна Крима) (останнім часом перебувала в стані організаційного розколу: одну частину очолював Сергій Цеков, а іншу контролював Олексій Мельников);
• «Російська громада Севастополя» (Руская общіна Сєвастополя) (лідер – Тетяна Єрмакова);
• « Російська громада Севастополя» (російская общіна Сєвастополя) (лідер – Раїса Тєлятнікова);
• Медведчуківськими «Український вибір» (був представлений Кримським відділенням на чолі з Євгеном Супрунюком, а також Севастопольським відділенням – лідер Іван Комель, до речі колишній голова “Фронту Змін” у Севастополі);
• «Координаційна рада російських організацій Тавриди і Севастополя» (Коордінаціонний совєт рускіх організацій Тавріди і Сєвастополя) (лідер – Володимир Тюнін);
• Народний фронт «Севастополь–Крим–Росія» (лідер – Валерій Подьячий);
• «Російський молодіжний рух» (Рускоє молодьожноє двіженіє) (лідер – Антон Тицький);
• «Таврійський союз» (Таврійскій союз) (лідер – Анатолій Філатов);
• «Конгрес російських громад Криму» (Конгрес рускіх общін Крима) (лідер – Сергій Шувайніков);
• Правозахисна група «Равелін» (лідер – Ольга Тімофєєва);
• Кримська правозахисна організація «Віра» (Кримская правозащітная організація «Вєра») (лідер – Святослав Компанієць);
• «Союз робітників Севастополя» (Союз работніков Сєвастополя) (лідер – Валерій Большаков);
• «Діти війни Севастополя» (Дєті войни Сєвастополя) (лідер – Ганна Цисар);
• «Союз радянських офіцерів» (Союз совєтскіх офіцеров) (лідер – Леонід Лопацький);
• «Суть часу» (Суть врємені) (загальноросійська громадська організація, мережа регіональних представництв якої в Криму діяла без єдиного лідера).

Окремо варто відзначити активні козачі організації (мова про них була також в статті: “Сепаратисти Криму”

• Об‘єднання козаків Криму, Рада отаманів Криму  (Об‘єдінєніє казаков Крима, Совєт атаманов Крима) (лідер – Сергій Юрченко)
• Чорноморська козача сотня (лідер – Анатолій Марета)
• Козача громада «Патріоти Севастополя» (казачій совєт «Патріоти Сєвастополя) (лідер – Ігор Руденко–Мініх)
• Кримський Козачий Союз (лідер – Володимир Черкашин).

Коаліції проросійських організацій:

• Кримська Координаційна рада організацій російських співвітчизників (Кримська КРОРС) (Кримскій Коордінационний совєт організаций російскіх соотечественніков) (лідер – Сергій Цеков);
• Севастопольська Координаційна рада організацій російських співвітчизників (Севастопольська КРОРС) (Сєвастопольскій Коордінационний совєт організаций російскіх соотечественніков) (лідер – Дмитро Бєлік);
• Севастопольський «Фронт проти НАТО» (Сєвастопольскій «Фронт протів НАТО») (лідер – Євген Дубовик);
• Всекримське об‘єднання «9 травня» (Всєкримскоє об’єдінєніє «9  мая») (лідер – Олег Соломахін).

Всі ці організації в цілому виступали з проросійських позицій, проте належали до різних ідеологічних течій і складалися з різних політичних коаліцій. Частина зазначених проросійських організацій перебували в стані конфлікту і розколу з причини поділу фінансових потоків з РФ.

Загалом, можна виділити умовно три типи проросійських організацій:

• “Помірні” (партії: «Російський блок», «Російська єдність», «Союз»; громадські організації: КРОРС, «Український вибір», «Російська громада Криму» (С. Цеков), «Таврійський союз», «Конгрес російських громад Криму», «Равелін»);
• “Радикальні” (козачі організації, політична партія «Русь єдина»; громадські організації: «Російська громада Криму» (О. Мельников), «Російська громада Севастополя» (Т. Єрмакова), «Російська громада Севастополя» (Р. Тєлятнікова), «Координаційна рада російських організацій Тавриди і Севастополя», Народний фронт «Севастополь–Крим–Росія», «Кримська правозахисна організація «Віра»);

• Ліві (політичні партії: КПУ, ПСПУ, Комуністична марксистсько–ленінська партія України; громадські організації: «Союз робітників Севастополя», «Діти війни Севастополя», «Союз радянських офіцерів», «Суть часу»).

Загальні для всіх організацій ідеї – збереження російського етнополітичного характеру АР Крим та м. Севастополь, посилення політичних, економічних та культурних зв‘язків з РФ, протидія співробітництву України з НАТО та європейській інтеграції України. Що “помірні“, що “радикальні” організації займали націоналістичні, імперські та панслов‘янські позиції. «Радикальні» відрізнялися більш агресивною антиукраїнською риторикою, а також повним або частковим запереченням основ конституційного ладу України. Також “радикальні” організації спочатку виступали з позицій сепаратизму АР Крим та Севастополя. Для лівих організації культивували ностальгію за часами СРСР, а також висували вимоги соціальної справедливості та впровадження соціалістичних відносин в економічній сфері.

Урядові російські структури, а також наближені до керівництва РФ, відкрито висловлювали свою підтримку переважно “помірним” проросійським організаціям, хоча з подачі директора Інституту країн СНД Костянтина Затуліна (особливо після призначення нового генерального консула РФ у Криму В‘ячеслава Світличного) обговорювалася необхідність консолідації всіх типів проросійських організацій з метою узгодженої діяльності по реалізації російських інтересів у Криму.

Напередодні окупації, у взаєминах проросійських організацій замість консолідації превалювали конфлікти та інтриги. Основні конфліктні лінії пролягали між “помірними” і “радикальними” організаціями, а також між різними угрупуваннями організацій лівого спрямування.

У таборі лівих організацій двома конфліктними полюсами були КПУ і ПСПУ. При цьому КПУ тяжіла до співпраці з “помірними” організаціями, а ПСПУ – з “радикальними“. КПУ в основному співпрацювала з партіями «Російський блок» і «Союз». До цієї коаліції також належали «Правозахисна група” Равелін “», «Український вибір», «Суть часу», «Союз радянських офіцерів», Об‘єднання козаків Криму. Дані організації виступали під егідою КПУ у форматах Всекримського об‘єднання «9 травня», ініціативного комітету з організації проведення Всеукраїнського референдуму за вступ до Митного союзу.

Зі свого боку, ПСПУ, Комуністична марксистсько–ленінська партія України, «Координаційна рада російських організаций Тавріди і Севастополя», «Союз робітників Севастополя», «Діти війни Севастополя» займали особливу позицію і об‘єднувалися в Севастопольському «Фронті проти НАТО». Громадські організації «Російська громада Севастополя» (Т. Єрмакова) і «Російськая громада Севастополя» (Р. Тєлетнікова) перебували у складних відносинах між собою і з обома вищезгаданими напрямками. Так само різну позицію займали численні козачі організації.

Найбільш “помірною” частиною проросійських організацій були ті, що входили до Севастопольської та Кримської КРОРС. (До речі, Всеукраїнську КРОРС очолював відомий Вадим Колесніченко). Структури КРОРС, як організації російської діаспори, отримували офіційну підтримку з боку МЗС РФ, тому до певного моменту прагнули уникати радикальних дій і заяв, що шкодять репутації РФ. З іншого боку, ті, що не потрапили туди, проросійські організації різко критикували структури КРОРС – нібито за політичну пасивність і корупцію. Свідченням «зради російським інтересам» вважалося, наприклад, призначення на посаду заступника голови СМДА лідера Севастопольської КРОРС Д. Бєліка. Перед цим Бєлік публічно відмежувався від партії «Російський блок» (від якої висувався і пройшов на посаду депутата Севастопольської міської ради), а також погодився стати заступником голови СМДА “регіонала” Володимира Яцуби. Особливо жорстко піддавався критиці заступник голови політичної партії «Російська єдність», лідер «Російської громади Криму» і голова Кримської КРОРС С. Цеков. У результаті конфлікту Цекова з головами територіальних осередків «Російської громади Криму», дана організація розкололася на дві окремі. Крім того, Цекова звинувачували в намірі ліквідувати партію «Російський блок» з метою прибрати конкурента для партії «Російська єдність» на території Севастополя.

Раніше між політичними партіями «Російський блок» і «Російська єдність» існувала негласна домовленість про розмежування територій діяльності: «Російський блок» діяв у межах Севастополя, а «Російська єдність» – в АР Крим. Після виборів до Верховної Ради України 2012 року між цими партіями вибухнув конфлікт, що проявився у взаємних недружніх діях. Зокрема, член політради «Російського блока», голова ГО «Російський молодіжний рух» А. Тіцкій таємно від Г. Басова ініціював процедуру юридичної ліквідації партії «Російський блок». Ця акція не увінчалася успіхом, однак завдала істотної шкоди репутації Басова і «Російському блоку». Пізніше Тицький сплив як голова севастопольського міського відділення «Російської єдності», який виступив конкурентом «Російського блоку» на території Севастополя. Зі свого боку активізувало діяльність кримське республіканське відділення «Російського блоку» (голова – К. Бєлов), що виступило конкурентом «Російської єдності» на території АР Крим. Зокрема, фракція розколотої «Російської громади Криму» під керівництвом О. Мельникова заявила про свою прихильність до Кримського республіканського відділення «Російського блоку» і виступила з критикою «Російської єдності», заступником голови якої був інший претендент на лідерство в «Російській громаді Криму» – С. Цеков.

З найбільш радикальних позицій виступали Народний фронт «Севастополь–Крим–Росія» і «Кримська правозахисна організація «Віра». Ці та близькі до них організації проповідували відновлення сепаратистського державного утворення «Республіка Крим» (що існувало в 1992-1998 роках) і вимагали повернення до влади його колишнього президента Юрія Мєшкова.

Розпочате в кінці лютого 2014 рейдерське захоплення Криму Росією показало, що класифікація 5-ї колони на “помірну” і “радикальну” частини вельми умовна і застосовна лише для мирного часу. Адже головним “квіслінгом” автономії виступив цілком собі “помірний” Аксьонов, а в Севастополі – і зовсім непомітний раніше Олексій Чалий, який відзначився на терені «російського дєла” лише фінансуванням проросійських гуманітарних проектів. Більше того, напередодні російської інтервенції і сепаратистського заколоту, головним запалювачем мас на боротьбу з “бєндєровцамі” в Севастополі виступив призначений президентом губернатор Яцуба. Всі проросійські організації міста його ненавиділи і зневажали як уособлення “київської влади” і “заборони обирати мера“. Після анексії ж Яцуба опинився в числі нагороджених затулінською медалькою “За звільнення Криму і Севастополя“.

Як бачимо, список проросійських організацій, що вільно діяли в Криму перед вторгненням з боку Росії, досить великий. Ці організації протягом багатьох років вели підривну діяльність у Криму і проводили антиукраїнську пропаганду. Куди дивилися відділення Служби безпеки України, коли у них під носом крутилася така кількість «засланих козачків» та інформаційних диверсантів і провокаторів – питання риторичне. Усі кримські структури СБУ з самого початку окупації Криму Росією швидко перекинулися на бік ворогів. Це означає, що операція по анексії Криму готувалася щонайменше 5-7 років: призначалися кадри, вербувалися потрібні ключові фігури і т. д. Російські спецслужби пустили таке коріння у всіх українських структурах – не тільки в Криму, але й на материку. Так що викорчовувати їх доведеться роками і для цього знадобляться справжні професіонали і патріоти, з глибоким розумінням першопричин і наслідкових зв‘язків …

(с) Burkonews

4 квітня 2014 року

Переклад на українську мову Vyacheslav Shamrai