Генерал на броньовику

Останнім часом мене часто запитують про колони російських військ в Краснодоні.

Очевидно, що з пявою першого “КамАЗ Мустанг” захисного кольору чи “Уралу 43206” в Луганській та Донецькій областях відповідь на питання про вторгнення армії Росії на територію України ставала позитивною. Так, армія РФ вторглась в Україну, а військовослужбовці цієї армії вдають повстанців і сепаратистів. При цьому вони це роблять дуже погано, якщо пригадати кількість провалів, зафіксованих в пресі. Тут і говорити нема про що.

А тепер те, про що варто розповісти. Для повного розуміння простежимо хронологію подій.

До грудня 2014-го року ситуація з “новоросією” для Кремля зайшла у глухий кут. Просування не спостерігалось, розвинулось мародерство; економічних прибутків проект не давав – навіть після вивозу промислового обладнання з окупованих територій. Розмірковувати про політичні дивіденди Кремля після розв’язання кривавої війни в Україні може лише божевільний або Жириновський. Настання Нового року вимагало змін у підході. І це відбулось.

Змінам передувало засідання отаманів і польових командирів, яке відбулось у кінці жовтня 2014 року. Спочатку вони обрали собі нового полководця. Цей вибір був настільки дивним, що змушує замислитись про особи самих виборців. Як сепаратисти (все ж таки, громадяни України) спромоглися обрати своїм воєначальником генерал-майора російської армії? Більш того, ця пропозиція була такою “теплою”, що генерал не зміг відмовити! Ось що значить правильна мотивація.

Правильна мотивація полягала в наступному. Незважаючи на те, що як мінімум три з п’яти окремих мотострілецьких бригад 58-ї армії брали участь в боях на території України від самого початку подій в зоні АТО, значних успіхів їм досягти не вдалось. Можливо, командуючий 58-ї армії не відчував особливих потреб успіху. На командуючого 58-ї армії Гурульова в Кремля була лише одна кримінальна справа, та й вона, як для російської армії, просто смішна.

Двоє його підлеглих відбували військовий обов’язок в якості денщиків (посильних) у начштабу Південного військового округу. Зрозуміло, що майже за два роки відсутності в частині хлопці отримували не лише належні їм грошові знаки, але й звання.

Справу відкрили у 2013 році, якраз перед вторгненням. Але це не додало генералу Гурульову мотивації. Інша справа, Кузовльов. Проти нього була не справа, а лише позов від академії, в якій Кузовльов навчався. Родина Кузовльова зайняла апартаменти в місті Москві, які надавались їй на час навчання, а повертати їх після завершення навчання не збиралась. І російська держава стала на сторону… Кузовльова. Гагаринський суд Москви визнав правоту відповідача, мотивуючи рішення тим, що Кузовльов – участник АТО в Чечні.

На той момент (2011 рік) Кузовльов командував 18 омсбр. Повернімось у 2014 рік. Кузовльов у заходах по зачистці Чечні вже участі не бере. Тобто настав час звільняти житло. Саме час Кремлю нагадати генералу про його борг перед батьківщиною і відкритим текстом відправити генерала на Донбас, щоб вже там відвойовувати квартирку в столиці. Тому після прочитання розповіді про раду отаманів Луганщини, що призначила діючого генерала РФ на посаду “головного полководця”, відразу стало зрозуміло, хто ці отамани: Шойгу, Медведєв, Путін!

Фото 2. Кузовльов.

Але Кузовльов, незважаючи на те, що він десантник, з усіма проблемами окупаційної єдиноначальності сам би не впорався. Тому 21 грудня на допомогу Кузовльову відповідальним по гуманітарних конвоях (якщо називати речі своїми іменами – по забезпеченню військовим майном обмеженого контингенту російських військ в Україні) призначається… прем’єр-міністр Російської Федерації громадянин Медведєв. Інших проблем в Росії, мабуть, не залишилось.

Потім про призначення цих панів всьому світу півомляє такий собі Дрьомов.

І саме тепер те, що зараз відбувається, легко пояснюється. ГБшні призначенці під різними приводами залишають насиджені ними місця, поступаючись місцем десантнику, що рветься у бій, та його армії. Колона броньованих “швидких” “Постріл” виконує відразу дві функції: показує всім, хто тепер господар на луганських полях (звичайно, з барського дозволу) і допомагає незгідним залишити займане житло. Цілком можливо, що, після появи в ТО “ЛНР” генерала з власним невирішеним житловим питанням і перспективою зайняти місце свого начальника на Луганщині, почнеться метушня та певна бойова діяльність.

З технічної точки зору здивував ГАЗ-39371 “Водник” з відкритими дверцятами. В РФ він не прижився, але 48 машин збули в Уругвай. Невже “новоросія” почала отримувати “гуманітарку” ще й звідти? Дверцята, що не закриваються на морозі, лише посилюють підозру про злив ТО “ЛНР” вадливої продукції.

Також здивувала поява на території т. зв. “новоросії” трьох Т-72, до речі, один з них ніс на собі, крім всіх звичайних атрибутів російських танків в Україні, стандартний для армії РФ тризначний номер.

До осені 2014 року в окупантів склалась традиція: для ТО “ЛНР” відправляти Т-64, а для ТО “ДНР” – Т-72. Задум такого рішення зрозумілий: уникнутии проблем з обслуговуванням одночасно двох моделей танків, що вирішують однакові бойові завдання. Це складно не лише для терористів “ДНР” чи “ЛНР”, але й для Росії. Він не завжди дотримувався, але тим не менш. І ось тепер Т-72 знову пішли до ТО “ЛНР”. Можливо, це лише “пожежна команда”, і незабаром вона разом з танками повернеться в Росію. Майбутнє покаже.

І нарешті, вантажівки. Раніше вони завжди їздили закритими. Цього разу вміст кузовів було видно неозброєним оком: виявилось, що всередині військовослужбовці.

Тепер згадайте всі-всі безкінечні колони вантажівок, що впродовж року проїхали дорогами т. зв. “новоросії” перед нашими очима, а ще ті, які підтягнули до кордонів України на території Росії. Спробуйте порахувати, скільки військовослужбовців РФ вони перевезли. Навіщо це було потрібно?

А на закуску пропоную чергову кремлівську брехню-виправдання.

Історія із “закупівлею броньовиків простими громадянами” могла б пройти, якби не те, що: броньовики озброєні крупнокаліберними кулеметами (бойова зброя) та оснащені радіостанціями, що точно не входить у вартість набору. Плюс патрони. Однак потрібно розуміти, якщо Кремль досі намагається приховати очевидний факт своєї присутності в Україні, значить ще не всі карти кинуті на стіл. Тим більш уважно будемо слідкувати за ситуацією. І поки триває ця війна, нам завжди буде що сказати.

Матеріал підготований спеціалістом по відеомоніторингу Al Gri спеціально для INFORMNAPALM.ORG. При передруку матеріалу активне посилання на наш ресурс і згадка про автора обов’язкові.

Переклад Людмили Кирилюк