Продовжуємо серію публікацій про санкції США щодо Росії, причини їх виникнення, механізми застосування та наслідки цих дій.

За даними міжнародних правозахисних організацій та незалежних вітчизняних ЗМІ, серед поширених порушень прав людини в Росії найбільш поширені смерть під вартою, масові та систематичні катування людей, які перебувають під вартою, вчинені поліцією, силами безпеки та тюремними охоронцями; “дєдовщіна” в російській армії; нехтування та жорстокість у російських дитячих будинках та порушення прав дітей. Згідно з доповіддю Amnesty International від 2003 р., дискримінація, расизм та вбивства представників етнічних меншин також мають місце. Починаючи з 1992-го року принаймні 50 журналістів були вбиті, деякі з них під час збройного конфлікту, а інші стали об’єктами замовних убивств. У 2020 році Росія посіла 129 місце зі 180 країн в Індексі сприйняття корупції Transparency International, що є найгіршим показником Європи.

Вбивства журналістів

Небезпеки, з якими стикаються журналісти в Росії, добре відомі з початку 1990-х років, але занепокоєння кількістю нерозкритих вбивств значно зросло після вбивства Анни Політковської у Москві 7 жовтня 2006 року.

У червні 2009 року було опубліковано широке розслідування Міжнародної федерації журналістів (англ. IFJ) смертей журналістів у Росії. Одночасно МФЖ запустило базу даних онлайн, яка містить документи про понад триста смертей та зникнень людей, починаючи з 1993 року.

У звіті, опублікованому у вересні, Комітет із захисту журналістів (англ. CPJ) повторив свій висновок про те, що Росія є однією з найсмертоносніших країн у світі для журналістів, і додав, що вона й досі одна із найгірших у розкритті їхніх вбивств. Журналісти померли або були вбиті, стверджувала CPJ, через роботу, яку вони виконували, і лише один випадок призвів до частково успішного судового переслідування.

Нижче наведено посилання на список журналістів (репортерів, редакторів, операторів, фотографів), які були вбиті в Росії з 1992 року. Це включає смерть від насильницьких, передчасних та незрозумілих причин.

Список журналістів, вбитих у Росії

Права ЛГБТ

Попри офіційну декриміналізацію одностатевих приватних стосунків між дорослими громадянами за умови їх спільної згоди, більшість росіян не схвалюють гомосексуалізм, а одностатеві пари та домогосподарства одностатевих пар не мають правового захисту, доступного для різностатевих пар. Найгірша ситуація в Чеченській Республіці, хоча на її території мають діяти закони Російської Федерації, оскільки вона є її частиною. Фактично ж захист ЛГБТ громадян відсутній, а чеченська влада навіть заохочує вбивство людей, яких їхні родини підозрюють у гомосексуалізмі.

Чистки проти геїв у Чеченській Республіці включали примусові зникнення, таємні викрадення, ув’язнення та катування владою – дії, спрямовані проти осіб на підставі їхньої сексуальної орієнтації. Значна кількість чоловіків, затриманих владою за підозрою у гомо- або бісексуалізмі, померла після утримання у закладах, які очевидці та правозахисні групи називають концтаборами.

Перші звинувачення були опубліковані 1 квітня 2017 року в російськомовній опозиційній газеті «Новая газета», яка повідомляла, що з лютого 2017 року понад 100 чоловіків нібито були затримані та піддані тортурам, і щонайменше трьох було вбито без суду. Газета, посилаючись на свої джерела в чеченських спецслужбах, назвала хвилю затримань «профілактичною зачисткою». Журналіст, який вперше повідомив про це, переховується. Лунали заклики до репресій проти журналістів, які продовжують повідомляти про ситуацію.

11 січня 2019 року повідомлялося, що в грудні 2018 року в країні розпочалася чергова «гей-чистка», коли затримали декількох геїв. Російська ЛГБТ-мережа вважає, що близько 40 осіб були затримані, а двоє вбиті.

Катування правоохоронними органами

Згідно з опитуванням до Міжнародного дня підтримки жертв катувань 26 червня 2019 року, кожен десятий росіянин зазнав тортур з боку правоохоронних органів. Такі дії мали на меті принизити або залякати затриманих. Результати опитування, в якому взяли участь 3400 респондентів у 53 регіонах Росії, вперше опублікувала російська щоденна газета «Комерсант».

Нехтування та жорстокість у російських дитячих будинках

«Г’юман Райтс Вотч» (англ. Human Rights Watch, HRW — Нагляд за правами людини) виявила, що з моменту, коли держава починає опікуватися дітьми, сиріт у Росії — з яких 95 відсотків досі мають принаймні одного із батьків, піддають приголомшливій жорстокості та зневазі. Немовлят, класифікованих інвалідами, відокремлюють до т. зв. «лежачих» кімнат, де їх переодягають і годують, але там вони позбавлені медичної допомоги та засобів розвитку.

Отримавши офіційне тавро відсталості, російські діти-сироти стикаються з черговим серйозним порушенням їхніх прав у віці приблизно чотирьох років, коли їх вважають «нездатними до навчання» й утримують усе життя в психоневрологічних інтернатах. Окрім браку освіти в таких інтернатах, цих сиріт часто тримають у мішках, прив’язують їхні кінцівки до меблів, відмовляють у стимулах, а іноді залишають лежати напівголими у власних випорожненнях. Прикутих до ліжка дітей віком від п’яти до сімнадцяти років утримують у лежачих кімнатах разом з немовлятами, які недоукомплектовані медперсоналом, а відсутність догляду часом призводить до їхньої смерті. Тих, хто доживає до дорослого віку, потім до інтернатів (ще один різновид «тоталітарної інституції»), де вони назавжди позбавлені можливостей пізнати свої громадянські та політичні права та користуватися ними.

«Нормальні» покинуті діти — ті, кого держава оцінює як інтелектуально здатних функціонувати у суспільстві — зазнають жорстокого, нелюдського та принизливого ставлення з боку персоналу таких інституцій. Їх б’ють, замикають у морозильних кімнатах на кілька днів, жорстоко принижують фізично та сексуально, постійно ображають, а також не забезпечують адекватною освітою.

Співробітники таких закладів також провокують такі випадки, як побиття та приниження, виправдовують і підтримують жорстокість старших сиріт до молодших та слабших. Деякі діти описують такі жахливі види знущань, як викидання їх з вікна замкнутими всередині у дерев’яному ящику. Коли діти-сиріти, нарешті, залишають заклади свого «виховання», вони до кінця свого життя страждають від руйнівних наслідків тортур, психологічних та тілесних травм, а також статусу сиріт другого сорту.

Расизм

Расизм у Росії проявляється переважно у формі негативного ставлення та дій деяких росіян до людей, які не є етнічно росіянами. Традиційно російський расизм включає антисемітизм і татарофобію, а також ворожість до різних етнічних груп Кавказу, Центральної Азії, Східної Азії та Африки. У 2006 році Amnesty International повідомила, що расизм у Росії «вийшов з-під контролю».

У період з 2004 по 2008 рік у Росії нараховано понад 350 расистських вбивств. Світова антирасистська організація SOVA підрахувала, що близько 50% корінних росіян бажають вигнання етнічних меншин з їхнього регіону. За даними Центру SOVA, з 2004 року в цілому сталося 4537 расистських нападів, з них 572 спричинили смерть.

“Дєдовщіна”

Багатьох молодих людей щорічно вбивають або доводять до самогубства через т. зв. дєдовщіну. Офіційна статистика щодо кількості випадків цього виду злочинності в армії відсутня, але американська газета The New York Times повідомляє, що у 2006 році щонайменше 292 російських солдатів були вбиті дєдовщіною. Тим часом британська інформаційна агенція ВВС повідомляє, що у 2007 році 341 солдат покінчив життя самогубством. У звіті російського веб-сайту новин РБК зазначено, що у 2018 році понад 1100 військовослужбовців були засуджені за зловживання владою та ще 372 – за насильство. Інша військова громадська організація “Право матері” оцінює, орієнтуючись на отримані запити про допомогу, що лише 4% смертей військовослужбовців строкової служби спричинені виконанням службових обов’язків, тоді як 44% – самогубства.

Корупція

Корупція в Росії сприймається як значна проблема, яка впливає на всі аспекти адміністрації, правоохоронних органів, охорони здоров’я та освіти. Феномен корупції міцно закріпився в історичній моделі державного управління в Росії і пояснюється загальною відсутністю верховенства права на її території. У 2020 році Росія посіла 129 місце зі 180 країн в Індексі сприйняття корупції міжнародної організації Transparency International, що є найгіршим показником у Європі.

Російська корупція процвітає в умовах глобалізації та залежить від доступу до світової фінансової системи. За цією моделлю слабкі права власності та відсутність верховенства права підтримують корумповану систему всередині Росії, де ринки спотворені, а суди політизовані. Державні кошти розкрадаються, а активи набуваються шляхом корпоративного рейдерства та вилучення активів інших суб’єктів права. Потім «подєльщікі» переводять національні кошти в безпечні схованки за межі країн колишнього СРСР.

Офшорні гроші використовуються для купівлі нерухомості, плати за освіту та отримання медичних послуг у США та Європі. Ці гроші також застосовують для фінансування фальсифікації виборів на території РФ та поза її межами, підтримки потрібних місцевих політичних діячів, винагороди лояльних друзів та фінансування проєктів, стратегічно важливих для геополітичних цілей Росії. Вкрадені гроші використовуються для купівлі впливу та підтримки уряду іноземних держав. Тим часом невдоволення населення назріває всередині Росії.

Відповідь США та Закон Магнітського

У 2009 році російський податковий адвокат Сергій Магнітський помер у московській в’язниці після розслідування шахрайства на суму 230 мільйонів доларів за участю російських податкових службовців. Російська влада перед цим звинуватила Магнітського у вчиненні шахрайства і заарештувала. Перебуваючи у в’язниці, у Магнітського розвинулися камені в жовчному міхурі, панкреатит та калькульозний холецистит. Протягом кількох місяців йому відмовляли у лікуванні. Після майже року ув’язнення його скоріш за все забили до смерті під час перебування під вартою. Друг Магнітського Білл Браудер, видатний бізнесмен американського походження, який після розпаду СРСР багато працював у Росії, оприлюднив цю справу. Також він лобіював у американських чиновників прийняття законодавства, що санкціонує російських осіб, причетних до корупції. Браудер передав справу сенаторам Бенджаміну Кардіну та Джону Маккейну, які приступили до розробки законодавства.

У червні 2012 року Комітет із закордонних справ Палати представників США оголосив законопроєкт під назвою «Закон про відповідальність за верховенство права» Сергія Магнітського від 2012 року. Основний намір закону полягав у покаранні російських чиновників, які винні у смерті Сергія Магнітського, заборонивши їм в’їзд до США та користування банківською системою Сполучених Штатів. Наступного тижня під керівництвом сенатора Б. Кардіна цей законопроєкт був прийнятий комісією Сенату і застосований на тлі наростання напруженості у міжнародних відносинах між США та РФ. Пізніше Браудер писав, що Закон Магнітського швидко отримав двопартійну підтримку, оскільки викрита Магнітським корупція була очевидною і безперечною, такою, що не підлягає сумніву. У травні 2021 року згідно із Законом Магнітського до санкційного списку потрапило 55 осіб.

Ще 14 росіян були додані до санкційного списку відповідно до Глобального закону про відповідальність за права людини у справах Магнітського (P.L. 114-328, Розділ XII, Підзаголовок F; 22 USC. 2656 примітка) та EO 13818, які розглядають порушення прав людини та корупцію у більш широкому світлі.

Закон про підтримку суверенітету, доброчесності, демократії та економічної стабільності України від 2014 р. із змінами, внесеними згідно з § 228 КРІВНА (SSIDES; PL 113-95; 22 USC 8901 та надалі), вимагає санкцій щодо осіб, відповідальних за серйозні злочини порушення прав на “будь-якій території, примусово окупованій або контрольованою іншим чином” Росією. У листопаді 2018 року Адміністрація призначила трьох осіб для роботи з порушеннями прав людини в окупованих Росією регіонах України.

Ця стаття була підготовлена ​​до друку волонтерами литовської редакції міжнародної розвідувальної спільноти InformNapalm і вперше опублікована на веб-сторінці Res Publica – Центру громадської стійкості. Переклад з англійської для читачів InformNapalm підготував Андрій Григанський.

Фото на обкладинці – Камера спостереження показує журналістку Анну Політковську, праворуч, яка входить до будинку, де її було вбито, та підозрюваного у її вбивстві / NTV,  Agence France-Press.