Литовський спецназ JTAC на маневрах НАТО у Литві / Джерело: сторінка спецназу Литви у Facebook.

Тим часом Китай накопичує економічний потенціал та починає дедалі чіткіше демонструвати свої геополітичні амбіції.

Спільнота спецназу США вже реагує на це впродовж кількох років. Видно тенденції у навчанні та зміні обладнання, а також проводяться спільні навчання з країнами-союзниками на Східному фланзі НАТО та в Україні.

Однак підхід авторів до оцінки організації опору на окупованій ворогом території країн НАТО, України та Південно-Східної Азії як єдиного виклику є помітною помилкою. Можливо, автори припустилися цієї помилки ненавмисно, оскільки складно викласти різні концепції для різних регіонів чи країв в одній статті.

Однак ми б не хотіли, щоб читач помилково узагальнював, читаючи цю статтю. “Універсальний” або специфічний досвід “зелених беретів” (а також інших членів спільноти спеціальних сил) може призвести до непорозумінь як у плануванні, так і у виконанні операцій.

Спеціальні операції для кожної країни вимагають особливого підходу (конкретні стратегічні, оперативні та тактичні рішення). Ми можемо дуже чітко сказати, що те, що спрацює в Литві, може взагалі не працювати в Латвії, а тим більше в Україні (не кажучи вже про Південно-Східну Азію).

Литовський спецназ рятує афганських перекладачів / Джерело: сторінка спецназу Литви у Facebook.

Наприклад, якщо сили оперативного реагування спецназу (SFOD-A), які прибувають до району операцій у Литві, вважатимуть боротьбу за «серця та розум» місцевих росіян одним із своїх головних завдань, це буде висміяно місцевими партизанами, оскільки проблема російськомовної меншини в Литві менш значна, ніж у Латвії чи Естонії. Безсумнівно, що це зрозуміло Командуванню спеціальних операцій США (SOCOM), але надзвичайно важливо, щоб і академічна спільнота, зацікавлена ​​у питаннях оборони, також це розуміла.

Ми хотіли б зазначити, що заява про те, що «посилення ролі спецназу сприятиме стримуванню Росії з суттєво меншими витратами, ніж інші альтернативи, такі як збільшення чисельності сил оборони країн Балтії або розгортання до семи бригад США та НАТО на постійній основі» є дуже суперечливим.

Просто уявіть собі, що хірург під час операції кладе на стіл лише скальпель і вимагає винести все інше з операційної та продати.

Спецназ і звичайні збройні сили доповнюють один одного і дають можливість діяти як окремо, так і разом. Це суть стримування та захисту.

Однак уявіть собі, що ми починаємо будувати стримування та оборону НАТО, спираючись лише на спецназ, наприклад, ми переміщуємо одну з американських груп спеціальних сил до країн Балтії.

Спілкування литовських бойових плавців та групи спеціальних операцій флоту США SEAL під час міжнародних маневрів / Джерело: сторінка спецназу Литви у Facebook.

Який сигнал це посилає до Росії? Ми не маємо сил, бажання і волі до боротьби за землі країн НАТО, ми схильні втратити її хоча б на деякий час, під час нетрадиційної війни на ворожій території.

Ми вважаємо, що Росія (якщо вона вирішить кинути військовий виклик НАТО) буде задоволена такою стратегією, оскільки 1) якщо вона забере шматок землі, вибити її звідти буде дуже важко (Крим, Донбас, Осетія, Абхазія); 2) має величезний репресивний апарат та досвід боротьби з партизанами (холодна війна, Північний Кавказ).

Тому ми вважаємо, що така зміна пріоритетів дасть ефект, протилежний бажаному. Росію можна стримати від агресивних дій проти НАТО за допомогою ефективних систем національної оборони, колективної оборони та ядерного стримування.

Коли ми намагаємось замінити всю цю систему якимось «розумним і дешевим інструментом», Росія сприймає це як крах цієї тріади і починає гамселити барабан війни. Якщо ми залишимо лише якийсь елемент (і – особливо з точки зору бойової сили та глибини операцій – не найпотужніший), ми не стримуємо суперника, а заохочуємо його діяти.

Важливо, що стаття зосереджена не на бойових підрозділах першого ешелону (1SFOD-D, DEVGRU, тощо), а на оперативних підрозділах спеціальних сил (SFOD-A), більше відомих як «зелені берети».

Литовський спецназ / Фото: Міноборони Литви.

Тому варто проаналізувати досвід партизанської війни у країнах Балтії та в Україні проти Радянської Росії у 1944–1953 роках, а також дії Росії щодо придушення партизанського (нетрадиційного) опору на Кавказі після 2001 року. Тому все має бути інакше: проникнення, патрулювання, контактні операції, розвідка, вогнева підтримка, прямі дії та евакуація. Саме до цього має підготуватися спецназ НАТО.

Варто також обговорити пропозиції авторів стосовно тактичних аспектів. Ми вважаємо вирішальною пропозицією американським операційним підрозділам спеціальних сил (SFOD-A) повернутися до свого колишнього досвіду та навчитися користуватися російською та китайською зброєю, щоб полегшити навчання місцевих партизанів під час конфлікту.

Звісно, ​​тут не йдеться про АКМС чи РПГ7, які добре відомі мешканцям країн Балтії (не кажучи вже про потенційних бійців в Україні чи Південно-Східній Азії).

Йдеться про те, щоб дозволити партизанам використовувати захоплені ПТРК, ЗРК, міномети та артилерію, засоби електронної боротьби, тощо. Це значно б посилило їхню боєздатність та наблизило визволення. Дуже важливо почати цю роботу зараз, бо початок таких дій вже під час війни може виявитися недоцільним. Таку діяльність мають здійснювати самі країни, але вирішальними є також увага та забезпечення технічних можливостей союзниками США та НАТО для такого навчання.

Водночас важливо згадати, що у разі конфлікту союзний спецназ не потрапить до непідготовленого до бою місця, де навчання, логістику, операції доведеться розпочинати з нуля.

Після відновлення незалежності в 1990 році Литва зрозуміла, що ставлення Росії до сусідів, швидше за все, не зміниться, і необхідно готуватися до найгірших сценаріїв.

Група литовського спецназу з собакою / Джерело: сторінка спецназу Литви у Facebook.

Їхня розвідка, ситуативна та місцева обізнаність можуть дозволити союзникам сформувати набагато ширше уявлення про оперативний простір і належним чином спланувати операції всіх масштабів, знайти цілі, які вони не можуть знайти іншими засобами. Тому в цьому контексті важливо, щоб оператори спецназу та партизани говорили однією мовою.

У цьому контексті автори пропонують наголосити на підготовці «зелених беретів» до опанування тими мовами, які будуть корисними для спілкування з місцевими бійцями в районах операцій (литовська, українська, тощо).

Важко коментувати Південно-Східну Азію, але в нашому регіоні володіння місцевою мовою спецназом не матиме вирішального значення для успіху операцій. Перш за все, слід зазначити, що солдати та офіцери Збройних сил Литви під час навчань та операцій постійно співпрацюють із союзниками, і тут відсутній мовний бар’єр.

Крім того, рівень володіння англійською мовою громадянського суспільства в цілому дуже хороший. За різними даними, англійською мовою користується приблизно 50% населення в міських районах і близько 30% всього населення Литви.

У цільовій групі «бійцівського віку» ситуація ще краща – у віці до 40 років, близько 79% населення розмовляє англійською. Звичайно, завжди є місця для вдосконалення, але це наше домашнє завдання. Тому, ймовірно, що місцеві бійці в Литві та американські оператори спеціальних сил спілкуватимуться і розумітимуть один одного.

Однак набагато важливіше, щоб і союзницький спецназ, і Збройні сили Литви, і партизани говорили однією військовою мовою, тобто використовували однакові терміни та процедури, які є зрозумілими взаємно.

Тільки так вони домовляться про хід операцій, зможуть належним чином повідомляти та передавати інформацію до штабу, координувати та підтримувати дії. Тому необхідно поглибити вивчення англійської військової мови воїнів KASP та членів спілки стрільців, щоб під час партизанського опору не виникло непотрібних непорозумінь.

На закінчення ми хотіли б подякувати авторам статті та команді “Війна на скелях” за те, що вони торкнулися цієї важливої теми та надали цінну інформацію. Сподіваємось, деякі наші спостереження стануть у нагоді вашим читачам і сприятимуть кращій підготовці Сил спеціальних операцій до змагання великих держав.