OSINT-волонтери міжнародної розвідувальної спільноти InformNapalm провели невеликий експеримент: співставили публічні зведення Генерального штабу ЗСУ по окремих напрямках фронту із сигналами західних OSINT-аналітиків та моніторингових акаунтів, які геолокують оприлюднені відео бойової роботи.
Методологія доволі проста. Ми порівнювали три інформаційні шари: що на конкретний момент офіційно повідомляє українська сторона; що вже можна встановити з оприлюднених фото та відео методами OSINT; і які додаткові висновки на основі цих даних роблять зовнішні аналітики.
Це не спроба визначити, хто «точніше малює фронт». Зведення Генштабу і OSINT-карти мають різні завдання. Відсутність населеного пункту в оперативному зведенні не означає відсутності там бойових дій, так само як геолокація окремого відео сама по собі не доводить сталого контролю над територією. Геолокація насамперед підтверджує присутність або певну подію у конкретному місці та часовому проміжку.
Але при систематичному порівнянні цих джерел проявляється цікава закономірність.
[інфографіка збільшується за кліком]
Коли OSINT випереджає офіційну картину
Іноді зовнішні OSINT-аналітики фактично випереджають офіційну комунікацію.
Український підрозділ публікує дозволене до поширення відео бойової роботи. OSINT-дослідник визначає місце зйомки, співставляє його з попередніми геолокаціями та картою бойових дій — і отримує вже значно ширший висновок: про просування, відхід, інфільтрацію противника або присутність українських сил там, де офіційні джерела ще не фіксували зміни.
Такі геолокації використовують і великі аналітичні центри. Наприклад, у зведенні за 17 вересня Institute for the Study of War спирався на геолоковані матеріали при оцінюванні ситуації на Куп’янському та Добропільському напрямках.
У результаті виникає певний інформаційний парадокс: первинний матеріал уже дозволений до публікації, але сукупність висновків, які можна отримати шляхом його подальшої геолокації та зіставлення з іншими джерелами, може виходити далеко за межі інформації, яку офіційно розкрила українська сторона.
Іншими словами, публікація відео ≠ автоматичне зняття OPSEC з усіх даних, які з цього відео можна отримати.
Чим більше таких матеріалів накопичується, тим вужчим стає простір для інформаційної тиші. Зовнішній OSINT може суттєво деталізувати картину ще до того, як військове командування вважає доцільним її описувати.
Водночас було б некоректно автоматично стверджувати, що саме OSINT-публікації «змушують» командування розкривати інформацію. Такий причинно-наслідковий зв’язок з відкритих джерел довести неможливо. Але вони безумовно змінюють інформаційне середовище, в якому військовому командуванню доводиться працювати.
«Вівальді»: OPSEC очима противника
Особливо показовий зворотний приклад — наступальна операція «Вівальді» на Лиманському напрямку.
Ще 11 вересня, до її офіційного розкриття українською стороною, великий російський Z-канал «Военный Осведомитель» та афільований з МО РФ «Рыбарь» повідомляли [архів] про надходження інформації щодо українського контрнаступу північніше Лимана та можливого відкидання російських сил у напрямку річки Жеребець.
Але автори каналу одночасно визнавали принципову проблему: вони не могли достовірно визначити масштаб українського просування, оскільки Сили оборони підтримували режим інформаційної тиші та не публікували відео своїх успіхів.
15 вересня ситуація змінилася. Командування 3-го армійського корпусу офіційно розкрило перший етап «Вівальді»: повідомило про зачистку 75 км² від російської інфільтрації, деокупацію ще 10 км², звільнення Середнього та зачистку низки інших районів. Наступними днями почали виходити карти, GoPro-відео штурмовиків та інші матеріали операції.
Після цього змінилася й риторика російського каналу. Якщо раніше там констатували відсутність підтверджень через українську інформаційну тишу, то тепер повідомили про появу «перших підтверджень». Джерелом нового знання стали саме геоприв’язки оприлюднених українською стороною кадрів. На їхній основі російські автори вже намагалися реконструювати нову конфігурацію Лиманського виступу. [архів]
Фактично перед нами майже лабораторна демонстрація життєвого циклу інформації на сучасному полі бою:
- Операція Сил оборони
- інформаційна тиша
- фрагментарне розуміння ситуації навіть противником у вищих штабах
- контрольоване розкриття завершеного етапу
- публікація бойових матеріалів
- OSINT-геолокація
- значно детальніша реконструкція подій.
Причому українська сторона прямо підтверджує, що інформаційна тиша була складовою задуму. За оцінкою того ж ISW, жорстке дотримання OPSEC допомогло забезпечити оперативну раптовість під час «Вівальді» та обмежувало ситуаційну обізнаність російського командування.
Показово й інше: після розкриття першого етапу операції її OPSEC не був просто «вимкнений».
Командування 3-го АК продовжило поступово публікувати матеріали вже завершених бойових епізодів, тоді як щодо наступних фаз зберігалася інформаційна тиша. Станом на 18 вересня українські військові прямо зазначають, що операція триває і тому частина її деталей не розголошується.
Тут проходить принципова межа. OPSEC — це не перемикач «увімкнено/вимкнено». Можна розкрити результат завершеного етапу, назвати підрозділи, показати старі GoPro-кадри та дозволити реконструкцію минулих боїв — і водночас продовжувати приховувати актуальне розташування сил, наступний напрямок дій, резерви та задум наступної фази.
Відкрите джерело ще не означає «безпечне для поширення»
Сучасне поле бою стало безпрецедентно прозорим. Дрони, супутникові знімки, пожежі, відео самих військових, російські удари по українських позиціях, українські удари по російських, повідомлення місцевих жителів та десятки незалежних OSINT-дослідників залишають величезну кількість цифрових слідів.
Повністю приховати сам факт події стає дедалі складніше.
Але кейс «Вівальді» показує: можна приховати реальний масштаб операції, результат, конфігурацію сил і подальший задум достатньо довго, щоб інформаційна перевага мала практичний військовий ефект.
Навіть російські інформаційні ресурси, які спеціалізуються на війні, певний час бачили лише окремі сигнали й не могли скласти їх у достовірну картину. Після появи українських матеріалів цю прогалину почав швидко заповнювати OSINT.
Саме тому InformNapalm свідомо не фокусується на щоденному картографуванні найдрібніших змін лінії фронту та механічному перенесенні в український інформаційний простір усіх геолокацій західних OSINT-груп.
Це не означає відмову від OSINT картографії фронту. Йдеться про розуміння різниці між можливістю встановити факт і доцільністю негайно його систематизувати, посилити додатковими даними та поширити на значно більшу аудиторію.
Є й ще один аспект. ISW, аналізуючи «Вівальді», окремо звертає увагу на системну проблему викривленої звітності всередині російської військової вертикалі: неправдиві або надмірно оптимістичні доповіді можуть погіршувати ситуаційну обізнаність російського командування та сприяти помилковим рішенням.
InformNapalm у своїй роботі також неодноразово стикався з матеріалами, які вказують на розрив між реальною ситуацією та тим, що російські командири доповідають нагору. Частину таких напрацювань ми свідомо не публікуємо або відкладаємо їх публікацію на прохання української сторони — саме з міркувань OPSEC.
Навіщо допомагати противнику швидше виправляти власні помилки?
Замість висновку
Для ілюстрації експерименту ми підготували схематичну інфографіку. Це не карта актуальної лінії бойового зіткнення, а порівняння трьох інформаційних шарів станом на 18 вересня 2026 року: офіційної української комунікації, доступних у відкритих джерелах OSINT-сигналів та нашої оцінки рівня фактично знятого OPSEC.
Ситуація динамічна, тому окремі елементи такої матриці з часом неминуче переходять із «чутливих» у «розкриті постфактум». Власне, це і є одна з головних закономірностей, яку показав наш експеримент.
Чим більше часу минає від події, тим більше інформації потрапляє у відкритий доступ. Але сама наявність інформації у відкритому доступі ще не означає, що OPSEC щодо неї знятий.
І тому для OSINT-спільноти важливе не лише питання «чи можемо ми це встановити?», а й друге:
«Чи потрібно нам це публікувати саме зараз?»
Самоцензурування українських та західних OSINT-груп заради сприяння досягнення успіху Силами оборони України — це більш шляхетна справа, ніж намагання «бігти поперед паротягу» в прагненні доповісти всім, хто і що звільняє в моменті.
Публікацію підготував Андрій Лісіцин спеціально для читачів сайту міжнародної волонтерської розвідувальної спільноти InformNapalm. Поширення і передрук з активним посиланням на джерело вітаються. (Creative Commons — Attribution 4.0 International — CC BY 4.0). Підписуйтесь на сторінки міжнародної розвідувальної спільноти InformNapalm в соцмережах.
InformNapalm працює понад 12 років, досліджуючи та документуючи російську агресію. Ми не отримуємо фінансування від урядів, грантових програм чи великих донорів. Роботу сайту та проєктів спільноти забезпечують волонтери.
Якщо ви вважаєте нашу роботу важливою, можете долучитися до InformNapalm як волонтер або підтримати нашу діяльність щомісячними чи разовими внесками через Patreon, BuyMeACoffee чи зробити криптовалютний переказ через WhitePay.
Ваша підтримка допомагає нам зберігати незалежність, розвивати напрям OSINT- і CYBINT-досліджень, підтримувати операційну діяльність та продовжувати документувати російську агресію для української й міжнародної аудиторії.
Читайте також інші матеріали по темі:
- Шлях вогню: дванадцять років війни InformNapalm проти Кремля
- Українські хакери виявили як оператори російських дронів використовують Білорусь
- OKBMLeaks: таємні документи виробника компонентів для Су-57 і ПАК ДА “Посланник”
- CYBINT-операція проти супутникової системи “Гонец”, яку називають “російським аналогом Starlink”
- Wildberries між двома вогнями: удари дронами та кібероперації
- 10 років від OSINT-фіксацій до уражень: ВМС ЗСУ завдали удари по російському БРК «Бастіон» у тимчасово окупованому Криму
- Хакери розкрили нову закриту документацію “СТЦ”, російського виробника БПЛА “Орлан-10”
- CYBINT. Злам російського виробника БПЛА. Частина 1. Хто збирає “Герань-2”
- AlabugaLeaks. Частина 2: Kaspersky Lab та нейромережі для російських військових дронів
- AlabugaLeaks. Частина 3: Альбатрос, війна, NVIDIA, Sony та Saito
- Російська дронова загроза 2026–2027: уроки України для НАТО
No Responses to “OSINT, лінія фронту та OPSEC: коли відкрита інформація випереджає офіційну”