Сьогоднішні «борці за свободу новоросії» підняли на Донбасі антиурядовий збройний заколот, залучають в Україну іноземних бойовиків, користуються військово-політичною і дипломатичною підтримкою сусідньої держави. Їхня мета – розпад української держави, відторгнення великих регіонів країни та встановлення в них антиукраїнського ладу. Вони щиро ненавидять Україну, багато з них брали участь у підготовці анексії Криму.

Але, на відміну від Криму, схід російські бойовики так просто не отримали. Якщо в Криму «ополченці» насміхались з пасивності і безпорадності українських військових, то на Донбасі вони з жахом розверещались про «звірства хунти». Українському керівництву вистачило політичної волі почати Антитерористичну операцію – щоб зупинити чергову спробу у виконанні «ввічливих людей». Як кажуть, дай палець – по лікоть відкусять!

При всіх своїх проблемах, АТО проводиться планомірно та цілеспрямовано, зустрівши черговий, з часів Майдану, народний відгук і масове патріотичне піднесення. Не закінчуються добровольці, готові захищати свою Батьківщину. Невтомні і волонтери, які збирають для армії матеріальну допомогу та координують різноманітні проекти підтримки наших військових.

Вже і не сподіваючись на успіх озброєних партизанів, бойовики та їхні кремлівські покровителі намагаються врятувати хоча б занепалий терористичний анклав. У зв’язку з цим, відразу з’явились найрізноманітніші «антивоєнні» та «миротворчі» ініціативи. Керівництво України намагаються посадити за стіл переговорів із заколотниками, щоб виторгувати мир ціною порушення територіальної цілісності і суверенітету нашої країни, ціною залишення мільйонів наших громадян заручниками біснуватих ватажків «православних армій» та їхніх політичних надбудов. Замість обговорення умов своєї капітуляції, зухвалі бойовики, спекулюючи стражданнями мирного населення, пропонують припинити АТО і залишити все, як є.

Звичайно, доки ми впевнені у своїй перемозі і перспективі наведення конституційного ладу на Донбасі, такі пропозиції неприйнятні. Сподіваюсь, що вище політичне керівництво країни це розуміє. АТО повинна тривати!

Заслуговує уваги те, що сили АТО, керуючись гуманними мотивами, обмежили використання важкого озброєння, не застосовують килимове бомбардування та інші засоби безумовної воєнної переваги. Є чітке розуміння, що крім бойовиків у захоплених містах знаходяться мільйони мирних жителів – наших громадян. Цим відрізняється АТО від, наприклад, чеченських війн.

До речі, щодо Північного Кавказу. Нашу увагу привернуло те, що майбутні ватажки «ДНР» Гіркін і Бородай під час  другої чеченської війни  описували дії російських військ у Дагестані та Чечні, як кореспонденти проханівського видання «Завтра».

Виносимо на суд читачів цитати вказаних вище «журналістів» з двох статей, у яких красномовно сказано і про воєнний гуманізм, і про підривну антидержавну діяльність, і про закордонних покровителів тероризму, та про багато інших актуальних зараз речей:

Олександр Бородай, Ігор Стрєлков. Кадарська зона. // «Завтра», 27 вересень 1999.

«Кадарська зона» — так тепер називають землі маленької ваххабітської теократичної республіки «ісламських джамаатів», яка виникла кілька років тому на території Буйнакського району Дагестану.»

…

Але мирне життя тут закінчилось вже кілька років тому. В аулах, що стали оплотом релігійних бузувірів, знайшли прихисток чеченські бандити і міжднародні терористи. Тут одружився та збудував свій дім на російскій землі йорданський садист-моджахед Эмір Аль-Хаттаб.

В кадарській зоні досвідчені інструктори з Туреччини та арабських держав готували диверсантів і терористів для боротьби із ненависними росіянами. У спеціальних цехах, обладнаних за останнім словом техніки, ваххабіти виготовляли свою зброю — міномети і навіть важкі снайперські гвинтівки калібру 12,7 мм. Втім, зброя сюди надходила з-за кордону — наприклад, з недалекого Азербайджану. Частина його осідала в місцевих арсеналах, решту відправляли далі на північ — в Чечню.

Ваххабіти кадарської зони займались не лише активною пропагандою своїх поглядів  у навколишніх селах, але й посилено готувались до оборонної війни. Вони вирили багатокілометрову мережу ходів сполучення, збудували безліч бетонованих бункерів, обладнали десятки вогневих точок. У печерах на схилах гори Чабан звели майже неприступні сховища, командні пункти, склади зброї і боєприпасів.

І те, до чого вони так довго готувались, нарешті сталось. Війна прийшла в кадарську зону.

…

Звичайно, дагестанські ваххабіти сподівались, що федеральні керівники і командири будуть себе вести так само, як у свій час в Чечні. Вони розраховували, що їх тривалий і шалений спротив та серйозні втрати федеральних війск примусять росіян піти на переговори. І вже тоді у московських чиновників-миротворців можна буде виторгувати будь які поступки, ще й отримати багатомільйонну «компенсацію». Командири ваххабітів не сподівались, що російські генерали, знехтувавши «міркуваннями гуманності», почнуть спокійно і відкрито застосовувати по населених пунктах авіацію та артилерію. Застосовувати стільки, скільки треба, щоб максимально зберегти життя російських солдатів. Вони серйозно помилялись.

…

Та все ж таки, зачистка закінчилась цілком вдало. Всі сім будинків з сусідніми господарськими будівлями закидали гранатами, та, після обшуків, спалили. У стовпах полум’я і клубах диму в небо піднімався матеріальний добробут «істинних послідовників Пророка». В одному вогні горіли папахи гірських старійшин і японські пральні машини, дорогі килими, кришталеві люстри і гори ісламської літератури, напіврозібрані крадені КамАЗи і багаторічні запаси вівса, картоплі, комбікорму. Трупів у будівлях спецпризначенці не виявили, хоча їх важкий запах відчувався від земельних насипів майже в кожному дворі. У вогонь пішли також розсипи автоматних патронів, постріли до ручних гранатометів і багато іншого військового непотребу, залишеного ваххабітами, що оборонялись.

…

До середини дня частини внутрішніх військ, які штурмували село, почали сходити вниз у свої польові табори, де їх чекали старенькі бетеери, спальні мішки і сухпайки. Загони проходили повз палаючі добротні будинки і поля, завалені тушами корів, що гнили. Спецпризначенці мріяли, щоб клятий ваххабітський анклав був стертий з лиця землі вакуумними бомбами або принаймні спалений вщент, щоб сюди вже ніхто не хотів повернутись. Ми не сумнівались: омонівці, які залишались в селах, докладуть зусиль, щоб виконати це бажання.

Бойовий дух російських військових високий, як ніколи, і переважна більшість рядових не просто готова, але й рветься воювати з чеченцями і ваххабітами, прагнучи не лише помститись за вбитих товаришів, але й змити кров’ю спільну образу «за державу». Не секрет, що  для багатьох простих солдатів війна, яка почалась, стала стимулом для усвідомлення власної національної належності і формування уявлення про історичну місію російського народу. Молодший і середній офіцерський склад також значно  більш «адекватніший ситуації», ніж російський офіцерський корпус на початку війни з Чечнею. Багато офіцерів, починаючи від рівня ротних командирів, мають реальний досвід бойових дій на території “Ічкерії”.

Ігор Стрєлков. Технологія зради // “Завтра”, 9 серпня 1999.

Московські телекомпанії, які ще недавно впадали в істерику через будь-яку спробу обмежити експансію “мирних ваххабітів”, “раптом” помітили, що “радикальні ісламісти” дійсно є серйозною загрозою для територіальної цілісності Росії, прав і свобод її громадян. Підґрунтя теперішньої позиції ЗМІ ясне, як Божий день. Є “замовлення на війну”. Оплачено! І війна – почалась.

…

…згідно з найсміливішими підрахунками, дагестанські і чеченські ваххабіти можуть виставити від сили 2-2,5 тисячі “штиків”. Навіть додавши до них 3-4 тисячі чеченських бойовиків (що сумнівно – вони тільки грабувати збігаються так чисельно, а воювати – ні), армія виходить не особлива. Як би не ослабли російські Збройні Сили, але можуть і побити… та, напевно, і поб’ють, якщо не втрутяться політики.

Плани тих, хто керує конфліктами з тихих кабінетів, повністю зрозумілі: спровокувати одночасно серію збройних конфліктів на Північному Кавказі. Тоді почнуть діяти економічні, зовнішньо- та внутрішньополітичні чинники, здатні призвести до серйозних внутрішніх катаклізмів і нового “параду суверенітетів” – розпаду Російської Федерації. У ситуації, що склалась, плани “ляльководів” можна зірвати лише рішучими ударами по бандах бойовиків та їхнім швидким розгромом. Будь-яке затягування, топтання на місці, нерішучість – злочинні, тому що прирікають нас на чергову поразку.

Товариші офіцери! Вам не здається, що ми занадто довго відступали?

(виділення жирним – наші)

InformNapalm

Переклад Людмили Кирилюк