Поступово відголос втрат на війні з Україною доходить до кожного росіянина. Російська влада востаннє говорила про свої військові втрати ще у березні. З того часу лічильник втрат росіян оновлює тільки український Генштаб. В останні декілька місяців по російських регіонах розвішують меморіальні дошки, присвячені знищеним в Україні військовим. У школах місцеві чиновники навипередки вшановують чергового “Ваньку“.
Регіональні російські чиновники полюблять організовувати посмертні нагородження, які пафосно документують місцеві державні ЗМІ. Мало яка програма місцевих новин проходить без повідомлення про чергового росіянина, який не повернувся з України.
Проте московські новини та чиновники тримаються осторонь цього тренду. Хоча у війні беруть участь і мешканці Москви та області, але вшановують їх втрати без такого офіціозу як десь в дагестанській глибинці, де кожна втрата – це подія ледь не республіканського значення. У Москві все простіше – там для вшанування втрат зробили спеціальний меморіал.
У далекому 2013-му році в підмосковних Митищах був відкритий Федеральний військовий меморіал “Пантеон захисників Батьківщини”, де планували ховати видатних чиновників, військових начальників, громадських діячів, космонавтів та військових, що проявили надзвичайну звитягу.
Елітне кладовище розраховане на приблизно 40 тисяч поховань. Одним з перших гучних клієнтів кладовища став легендарний Калашніков (2013). Біля нього лежать космонавт Леонов (2019), маршал СРСР Язов (2020) та багато інших генералів з російсько-радянського генштабу. Крім них там знаходять останнє місце чиновники радянської епохи та чиновники путінської доби. Свого часу в СРСР ховали у Некрополі на Червоній площі, а у сучасній Росії найелітніше кладовище з військовою складовою – це “Пантеон” в Митищах.
Формально на кладовищі могли б ховати й звичайних військових, що чимось відзначились під час бойових дій. Так на цьому кладовищі приземлились пасажири Іл-20 (2018), який збили над Сирією чи Ту-154 з хором Александрова (2017), що не долетів до Сирії.
Проте російське суспільство дуже кастове. Тому навіть не кожен генерал, що формально підпадає під критерії поховань на “Пантеоні”, потрапляє на це елітне кладовище. Для більш простих полковників та генералів є численні військові некрополі, розкидані по всій Росії. Поховання у Підмосков’ї – це ознака елітарності.
Станом на минулий рік на “Пантеоні” було приблизно 300 могил. Всі поховання документувались на офіційному сайті. Хтось вів сторінку могильника на Вікіпедії.
Нові “герої”
Але з початком війни росіяни раптом перестали додавати нові поховання на офіційний сайт. Хоча поступово на кладовище додавались могили вже з війни з Україною.
7-го червня на “Пантеоні” поховали знищеного в Україні генерал-майора Романа Кутузова. Тут все зрозуміло – заступник командувача армією, начальник штабу армії, командувач 1-м армійським корпусом ДНР, Герой Росії.
6-го липня поховали старшого лейтенанта Максима Єщенко – звичайного командира роти 18-ї гвардійської мотострілецької дивізії 11-го армійського корпусу Балтійського флоту. Звичайна посада і ніяких особливих звитяг. Здавалось би, чому російських “героїв” з периферії ховають в рідних аулах та по сільських занедбаних кладовищах? Все дуже просто – Єщенко народився в Москві та закінчив елітне Московське вище загальновійськове командне училище (посилання на ВК, архів).
Також на кладовищі знайшлось місце капітану спецназа ГРУ Віталію Кокоріну, що загинув десь в Україні 31-го травня (посилання на ВК, архів). Він сам з Митищ, де знаходиться кладовище.
На фотографіях з поховань можна розгледіти цілу ділянку нових поховань та прочитати декілька прізвищ зі свіжих могил: “Соколов Денис Владимирович (02.02.199х-0х.0х.2022)”, “Рыжиков Владимир Олегович”, “Дьяченко Григорий Михайлович” та інші. Це свіжі могили, бо за задумом “пантеону” всі могили повинні отримати стандартний бюст героя та гранітний монумент.
Якби на Росії були журналісти, то вони б зацікавились похованням на своїх військових кладовищах. А поки що втрати росіян цікавлять хіба що українських блогерів.
Публікацію підготував 
