У Сирії дуже масштабно та розмаїто діють усілякі групи опозиції, кожна така група, кожен активіст роблять свою справу, але разом це складається в значний результат. Велика робота проводиться в інформаційній сфері, хтось займається статистикою, хтось працює у ЗМІ, веде блоги та сторінки в соцмережах, поширюючи відомості про події. Мені вдалось поспілкуватись з дівчиною, яка займається такою інформаційною роботою, і взяти у неї інтерв’ю.

Я розумію, що нині в Сирії кояться страшні речі, особиста безпека будь-кого, хто виступає проти режиму, під загрозою, тому я прошу Вас розказати так, як це можливо. Все ж хочеться, щоб люди, які прочитають цю публікацію, розуміли, яка особистість стоїть за написаними словами.

Катерино, про себе поки що нічого розказати не можу з міркувань безпеки — тих, хто висвітлює звірства режиму, знищують першими.

Але все, що вас цікавить про повстання, радо розкажу.

Маріє, ми нині отримуємо величезну кількість інформації з Сирії про бомбування та обстріли, про руйнування та страждання мирного населення, про гуманітарну катастрофу. Це інформаційний потік такий щільний та емоційно насичений, що створює дві основні реакції — або людина окрім цього вже не здатна що-небудь сприймати та аналізувати, або вона взагалі відгороджується від цієї інформації, щоб зберегти власну психіку і нерви. Думаю, щоб розібратись у ситуації, потрібно вийти з неї, подивитись збоку, узагальнити та систематизувати ті дані, які у нас є. Пропоную Вам спробувати це зробити для сайту міжнародної волонтерської спільноти ІнформНапалм, читачі якого непогано знаються на поточній ситуації в Сирії, а от історію даного питання знають, мабуть, недостатньо. Поговорімо для початку про те, яким є сирійський народ, про особливості суспільства і культури, про те, чому так сталось, що в далекому 70-му році до влади зміг прийти диктатор.

Хафез Асад очолював військовий переворот 1963 року. В 1967-му році він був міністром оборони і успішно програв війну та продав Голани. Саме продав, це засвідчили численні соратники, яких він запроторив до в’язниці під час свого другого військового перевороту в 1970, оскільки катастрофічне фіаско з війною викликало невдоволення з боку його соратників. Тоді легітимний уряд був знищений повністю. Асад встановив 16 видів охранки за профілями, охранка вирішувала цілком усе: від призначень на роботу до відкриття бізнесу. Він перетворив Сирію в країну мочання через страх, тортури та зникнення людей. Важливо: в охранках працювали лише алавіти, і способи катувань мали кілька категорій за зростанням. Багато катувань запозичили з середньовіччя. Це щодо питання, як він міг протриматись. Іншим фактором стало співробітництво з ним олігархів-сунітів. Лівим партіям заборонили працювати в армії та освіті. Вся офіцерська верхівка була алавітською.

Розкажіть будь ласка про страшну трагедію 1982 року, що сталось, і як люди в Сирії це сприйняли тоді та що думають про це нині.

В 1982 році почалось повстання в містах Хама та Ідліб і частково в Алеппо. Очолювали повстання “Брати Мусульмани” – це організація, створена наприкінці 20-х рр минулого століття, і є так званим “політичним ісламом”. Головні події відбувались в Хама. Після початку повстання місто було блоковане армією, придушенням керував особисто брат Асада, який тепер живе в Іспанії, в Марбейя. Місто бомбували з повітря, він був майже повністю зруйнований, вцілілі будівлі зносили бульдозерами. Військові заходили у будинки і розстрілювали усіх, разом з дітьми та старими, дівчаток і жінок виводили на вулицю і ґвалтували на танках на очах чоловіків і батьків. За різними даними загинуло від 35 тисяч до 40 тисяч осіб. Не було інтернету і не було мобільників, щоб показати це світові, СРСР повністю замовчав цю катастрофу, оскільки мав великі прибутки від продажів зброї владі Сирії: 60% ВВП витрачалось на озброєння під просторікування про звільнення Палестини, хоча за 45 років перебування сім’ї при владі кордон Сирії та Ізраїлю був найспокійнішим з усіх.

Знаю, що після смерті Хафеза Асада деякі очікування сирійської громади були пов’язані з його сином — він здобував освіту в Англії, дружина теж звідти, сунітка. І перші часи так і було — почав розвиватись інтернет та мобільний зв’язок, з’явилось більше свободи. Як Ви гадаєте, що сталось потім, через що все перетворилось на страшну диктатуру? Може причини ховаються в особистості Башара Асада?

Усі ці реформи Башара були лише косметикою. Володарював, звісно, не він, а охранка: в Сирії найменший сержантик в охранці міг знищити кого завгодно на будь-якій посаді в уряді чи в армії. Були деякі ліберальні рухи, були так звані “Гайд парки” в будинках, де збирались опозиціонери і висловлювали свої думки. Був рух “Резолюція Дамаску”, куди входила інтелігенція, налаштована на демократичні реформи, писали пропозиції Асаду про те, як мирно полегшити життя людям. Туди входили мусульмани, християни, алавіти, курди. Представники усіх конфесій. Але поступово усі “Гайд парки” заборонили, почали присилати поліцію розганяти їх. Пам’ятаю, як при одному такому розгоні, я питала поліцейського: “Чом би нам не поговорити? Сядьмо і поговорімо, ми ж мирні люди, не озброєні” Відповідь була одна: “Говорити нам дозволено, всі йдіть по домах.”

Маріє, народ жив 40 років в умовах диктатури, строк, за біблійними мірками, показовий, і ось стається революція. Мабуть, якщо 40 років не вистачило, щоб народ звик до рабства, значить це взагалі неможливо, адже прагнення людей до свободи і справедливості — це природний, нічим непереборний процес. Але все ж, у будь-якої соціальної події є причина, чому вона сталась саму тут і зараз. Ми знаємо про дітей в Дара, це скоріше був привід. А справжні причини, чому народ практично по всій країні вийшов на вулиці і не підкорився режиму, що шалено тиснув, використовуючи стрілянину та насилля, в іншому. Назвіть нам будь ласка ті причини сирійської революції, які особисто для Вас є головними.

Можна назвати багато причин: безсовісний олігархат, особливо кузен Башара, який прибрав до рук майже всю економіку Сирії, можна назвати астрономічну корупцію, – це була держава в державі, до речі, за таким же сценарієм працюють “Вартові революції” в Ірані, вони контролюють наркоторгівлю, торгівлю алкоголем та зброєю, мають свої летовища та порти і не сплачують жодного мита, мають чистий прибуток до 12 мільярдів на рік. (Алі Нурі Зада. Інститут стратегічних досліджень Ірану — арабський світ). В Сирії на тлі казкового багатства народ жебракував, працюючи на кількох роботах і все одно не в змозі впоратись з матеріальними труднощами.

Але основною причиною, що невідворотно привела до повстання, було методичне приниження сунітів: всі робочі місця в державі віддавались алавітам, поліція могла побити кого завгодно і як завгодно, за доносом люди зникали, дівчат викрадали і вертали збезчещеними. Хоча древнім звертанням сирійців один до одного було ВІЛЬНИЙ. Суніти-сирійці створили неповторну цивілізацію Андалусії з 8 по 14 століття — це Омайяди, в їхніх містах Кордові та Альгамбрі населення суцільно письменним і збирало бібліотеки. Ця пам’ять про гідність методично плюндрувалась 45 років та неухильно вела до повстання.

Будь-яка кількість перетворюється в якість: не можна півстоліття знущатись над народом, що ніколи не знав рабства, і вважати себе убезпеченим. В Дарі охранкою була сказана нечувана образа: коли батькам повертали трупи дітей зі слідами катувань під розписку про те, що це зробили терористи, охранка казала так: пришліть до нас своїх жінок, і ми зробимо вам дітей замість цих. В Сирії так ніхто не розмовляє. Нині, коли повстанці йдуть на смерть, вони кажуть: ми йдемо захищати землю і честь.

Я часто чую від сирійців саме цю назву — революція гідності. В Україні під час майдану казали так само. Ви пов’язуєте події в Україні і в Сирії?

Прямо — ні, але ми розуміємо, що агресор в Україні і Сирії той самий. І методи цього агресора однакові: бійня в Дебальцевому схожа на бійню в Дарі. Сирійці в Європі виходили на демонстрації разом з Українцями. Перші й другі разом піднімали український та сирійський прапори повстання. Один халіф сказав слова, які знає будь-який школяр у Сирії: як ви сподіваєтесь загнати у рабство тих, кого матері народжують вільними? Народи схожі у прагненні до СВОБОДИ. Це найцінніша річ на цій землі.

Я добре це розумію, для мене особисто свобода є базовою цінністю. Зараз я хочу перейти до найтяжчої форми її тиранічного обмеження. З моєї точки зору, одним з найперспективніших напрямків обвинувачення сирійського режиму — це ситуація у в’язницях. Я брала інтерв’ю у чоловіка, який пробув 7 місяців в застінках, він розказав про тортури. Чи можете Ви розказати про якісь випадки такого, відмові Вам?

Г’юман Райтс, Амністі та Комісія ООН зібрали тоні свідчень про тортури — посилання

Маріє, так виходить, що Сирія раніше ввійшла в цю війну ніж Україна, ми нині вивчаємо ваш досвід; дуже багато технологій, які використовували в Сирії, потім застосовували у нас. Ви довше нас йдете шляхом доведення на міжнародному рівні злочинів проти сирійського народу з боку режиму. Гадаю, нам тут теж є чого повчитися. Який саме міжнародний орган володіє достатньою вагою, щоб це зробити? Чи існують такі правові механізми?

Рада ООН з прав людини, Амністі та Г’юман Райтс. Але найбільше продуктивними є ТВ та Інтернет. Особливо ТВ канали. Відео потонулого малюка-сирійця справді розштурхало світ. Важлива громадська думка в Європі, там виборець дійсно може провалити будь-якого кандидата. Опріч того, вам легше, тому що стосовно вас нема ісламофобії. Нам доводиться вкрай тяжко пояснювати світові, постійно з самого початку, хто до кого відноситься, і хто чим займається.

Але Україна пройшла вже достатньо успішний шлях в цьому сенсі: вам простіше, ви християни і вам не треба витрачати енергію на пояснення труїзмів.

Розкажіть будь ласка про трибунал при ООН — як він організований, які питання буде розглядати, хто там сторони, які докази, якими можуть бути правові наслідки.

За статутом ООН в суді 15 суддів з будь-якої країни, які мають бути високоморальними і бути професіоналами. Але проблема у тому, що для створення трибуналу необхідна резолюція Радбезу. А у Радбезі проти повстання і народу Сирії Росія застосувала 4 вета, останнє було проти гуманітарних коридорів, що призвело до голодомору в районі Дамаска, Ярмука та ще 18 містечках.

Спеціалісти з ООН, які вивчали документи Сезаря та визнали їх справжніми, кажуть, що у Комісії ООН достатньо матеріалів для запиту Радбезу на Трибунал. Але там вето Чуркіна.

Тоді є інші шляхи:

Трибунал за запитом кількох держав у світі в обхід Радбезу. 

Трибунал за запитом кількох регіональних держав з Сирією.

Трибунал за запитом сирійців. Останнє поки що найскладніше.

Але Трибунал буде неминуче.

Розкажіть, які докази розглядатимуться на цьому трибуналі?

Будь які: Комісія постійно зустрічається з біженцями, які пережили катування, з покаліченими, зі зґвалтованими, негласно працює в самій Сирії та збирає матеріали. Зібрана достатня кількість матеріалів щодо усіх хімічних атак, що призвели до загибелі людей. Комісія з розслідування хіматаки вже знає, хто застосовував зарин і хлорин, але Чуркін в Радбезі заблокував в резолюції ім’я того, хто винен, тому було оголошено, що хіматака була без згадки про злочинця. Росія в Сирії показала себе типовим колоніально-фашистською державою, в якій немає ні права, на закону, ні людяності.

Ця Комісія ООН на прес-конференції офіційно звинуватила режим у злочинах проти людяності. Слідчі ООН вимагали негайних сайнкцій проти винних — посилання, посилання, посилання

Маріє, що Ви ще можете сказати про роль Росії? Чи збираєте ви докази і про злочини кремлівського режиму?

Так, звісно. Росія відіграла деструктивну, антилюдяну роль в Сирії, і ось чому:

1. Режим вже був переможений, бої вже точилися у самій столиці, і якби не вторгнення Росії, Сирія нині була б вільною від рабства сім’ї.
2. Кремль за майже 5 років зробив астрономічний гешефт на трупах сирійців: від початку повстання режиму постачається озброєння, оплачуване аятолами Ірану по 500 мільйонів за партію. Про оплату — це інформація Алі Нурі Зада, Інститут стратегічних досліджень Ірану — арабський світ. Це одна з причин продовження конфлікту співорганізаторами з Кремля.
3. Нечувана, брудна політика оббріхування в ЗМІ Росії усього народу Сирії. Тому росіяни вірять, що у Сирії лише ІД проти пухнастого Асада, що події на Близькому Сході — це війна сунітів і шиїтів. І більше нічого. І навіть мало який досвідчений політолог знає, що йде не війна між сунітами і шиїтами, а війна між арабами і іранськими колоніалістичними жаданнями аятол. Лідери Ірану голосно заявляли всі 5 років про те, що “ми контролюємо 4 арабські столиці, а Сирія — це взагалі 35-а провінція Ірану”.
4. Повстання у Сирії — це повстання проти деспотії, а не громадянська війна між алавітами і сунітами. Лідерами протестів є суніти, християни, курди, алавіти. Багато хто з них пройшов через гестапо режиму.

Маріє, наше інтерв’ю буде опубліковане у моєму блозі на сайті Міжнародної волонтерської спільноти ІнформНапалм, яке займається збиранням доказів злочинів російського режиму в Україні, а тепер і у Сирії. Чи використовуються такі докази в процесі підготовки трибуналу?

Можуть бути використані у тому сенсі, що направляють відповідні організації до свідка. Вони визнають лише прямий контакт з людиною.

А докази, що пов’язують події, наприклад бомбування сирійського міста, з російським літаком, який це зробив, і який належить військовій системі Росії, прийматимуться до уваги?

Вони приймають будь-яку інформацію і фільтрують. Я дивилась розслідування ІнформНапалма, передавала їх військовим. У будь-якому разі, для САС ці дані були корисні, а мене вразила спостережливість тих, хто аналізував ці дані. Просто й геніально.

Що, на Ваш погляд, є перспективним в контексті такого суду? Яку роботу потрібно проводити вже зараз? Дайте свої рекомендації українцям.

Не рекомендації, це голосно сказано. Просто поділюся досвідом. Ми збирали все по дещиці. Фільмували мобільниками, прихованими камерами, передавали в дуже складних умовах. Спочатку навіть арабські канали відмовлялись приймати картинки. Спочатку, ще не усвідомлюючи планованого звірства, знімали прямо на демонстраціях, шабіха — ви їх називаєте тітушки, – миттю хапали тих, хто знімав, і забирали, адже повстання починали саме демократичні сили. Саме демократів ненавидить режим і в Росії, і в Сирії. Тому спочатку всі засоби боротьби були мирними: знімали з дахів будинків, підкидали агітки під двері, влаштовували летючі демонстрації, щоб охранка не встигала схопити. Був навіть один смішний випадок: в Дамаску проходило бієнале скульпторів, були учасники з інших країн і з Росії. На прощання усім подарували коробки відомих солодощів прямо на летовищі. А там на споді була агітка з поясненням становища в Сирії, кожному його мовою.

Демонстрації знімали на камери зі спини, щоб охранка не переслідувала, лозунги тримали в бік камер, назад. Відтак усі були або вбиті, або арештовані, або утекли. На звірства режиму народ озброївся, і почалася війна.

У наш час вага інформації велика. Ми переконались в цьому, висвітлюючи блокаду в Мадаї, коли за допомогою соцмереж, блоґерів та ЗМІ вдалось залучити світову спільноту до розв’язання цієї проблеми. Мені дуже подобається робота сирійців у цьому напрямку — є обліковки в соцмережах, де документуються факти, викладаються світлини та відео, використовується інфографіка, ведеться статистика. Але це війна, війна на інформаційному фронті не менш напружена ніж там, де стріляють. Розкажіть про приклади інформаційної агресії проти сирійської опозиції, котрі вдавалось викрити.

Недавно БіБіСі виграло позов проти РашаТудей у справі про дифамацію. БіБіСі показало матеріал про хіматаку в серпні в передмісті Дамаска, РТ сказала, що це фабрикація, і ніякої атаки не було. БіБіСі позвалося до суду проти РТ і виграло процес. Там ще й компенсація була.

Є багато ляпів російських ЗМІ, я раніше розважалась відстежуючи їх. Для прикладу, журналістка передає репортаж з Сирії, а за нею перебуває картинка з Ємену. На мейл.ру пишуть про режим, а на картинці прапор повстання.

Проханов на початку подій разом з Леонт’євим приїжджали в Дамаск. Його режим привіз начебто в Дараю, там шабіха намалювали на стінах з жахливими помилками такі слова: “Спасибі, Ізраїлю, за допомогу”, “Спочатку Сирія, потім Росія”. Ніколи повстанці такого не напишуть. А Проханов пустив це по каналах.

Я часто ставлю це запитання, мене цікавить думка людей. Спочатку революція мала соціальний характер, була спрямована на боротьбу людей за свої права, але через деякий час її вдалось повернути у напрямку міжконфесійної суперечностей. Це позначається й досі, зокрема, на єдності опозиції та їхньому баченні майбутнього Сирії. Яка ваша думка — хто стоїть за цим, з якою метою це було зроблено, і головне, де вихід?

Перший лозунг, піднятий на 1-ій демонстрації був у Дамаску і був “нас не можна принижувати” і “селміе” – “мирна”. Це взагалі був перший виступ. Другий лозунг був “ми неподільний народ”. Перші лозунги не були соціальними, вони відразу були політичними: “Народ воліє скинути режим” був піднятий в Дарі після вбивства дітей.

8 місяців протести були мирними, народ виходив з піднятими лозунгами і без зброї. У цей час велись тотальні арешти та вбивства іранськими снайперами демонстрантів точно в голову і серце. Режим розповсюджував відео катувань та знущань, бажаючи залякати. Навіть віце-прем’єр Фарук аль Шаре визнав: влада хотіла, щоб народ озброївся, щоб нарешті оголосити, що це не всеохопне повстання, а тероризм. Він також визнав, що охранка навмисно підкидала зброю демонстрантам.

Коли вбивства перейшли усі мислимі межі, народ став до зброї.

Чому революція набула конфесійного характеру? Усі диктатори бояться не маргіналів, з цим все просто. Диктатори бояться демократів. Будь-яке виконання вимог демократичних сил означає крах диктатури. Режим у Сирії був копією кріпацького — радянського режиму. Заборонялось цілковито усе: переконання, зібрання, друк, критика. Все було сумно, похмуро по Орвелу. І одночасно розпусно, по-дикунськи багато у олігархії. Режим арештував увесь демократичний рух, або вбив, решта повтікали. І тоді їх змінили ті, хто лишився: ті, хто пам’ятав з розповідей батьків бійню в Хамі, радикали, Брати Мусульмани. Але все одно, це не конфесійна війна, це повстання народу Сирії проти деспотії.

Немає сумнівів, що народ Сирії переможе. Як ви гадаєте, воєнним шляхом чи політичним це станеться?

Нині 150 тисячне військо стоїть на кордоні з Турцією. Це військо Саудії, Турції, інших країн Затоки, Марокко. Схоже, саудити і турки знали, що “перемовини” будуть провалені, просто хотіли показати це світові. Військо на кордоні увійде начебто для боротьби з ІД, а там буде видно. Політично вже не розв’язати. Путін через своє невігластво та мислення урки думав, що сирійців можна налякати бомбуваннями і упокорити, як росіян. Але це інший менталітет і інша релігія: в ісламі не бояться смерті. Крім того, тут діє закон вендети і дозволити після голокосту Кремляді хазяйнувати навряд чи вдасться, хоча нині вони поводяться, як у своїй колонії: від режиму нічого не лишилось, керують російські та іранські військовики. Один генерал САС сказав: “Вони хочуть перманентну війну? Вони її отримають, але відновлення режиму не буде.”

Маріє, ситуація в Сирії характеризується наявністю хаосу, коли кожен проти всіх, немає стійких партнерів, ясних цілей. Як гадаєте, чи не збільшиться рівень хаосу зі введенням цього війська на територію виснаженої від воєнних дій країни?

Це не хаос, це колоніальна окупація Росії, Ірану та Хезбали. Іншого виходу поки що немає. Росія поводиться як варвар-вбивця, який вдерся в древню країну древніх традицій. Андрєй Піонтковський наводить в одній статті уривок з “Хаджи Мурат”: “Старці господарі зібрались на майдані і сидячи навприсядки обговорювали своє становище. Про ненависть до росіян ніхто не казав. Почуття, що відчували усі чеченці від малого до великого, було сильнішим за ненависть. Це була не ненависть, а невизнання цих російських псів людьми і така огида, осоружність та розпач перед безглуздою жорстокістю цих створінь, що бажання винищення їх, як бажання знищення пацюків, отруйних павуків та вовків, було таким самим природним почуттям, як почуття самозбереження”. І у Сирії тепер до російських окупантів вже не ненависть, а огида, яка буває до гадів і пацюків. Кремль думає, що голокост Сирії минеться їм, як минувся голокост Джохара.

Або Росія лишиться, а сирійці підуть, як вже пішла половина народу. Або Росія піде, і народ повернеться. Але ніколи Сирія більше не буде колонією.

Інтерв’ю взяла Катерина Яресько

(CC BY 4.0) При повному або частковому використанні матеріалу пряме посилання на автора і статтю на сайті InformNapalm.org обов’язкове.
Поділіться публікацією в соцмережі й випалюйте окупантів разом з InformNapalm!