Прем’єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу відвідав російську столицю з коротким візитом посеред юдейського святкового тижня – між Новим роком та Судним днем. Це помітив навіть президент Володимир Путін. Для такого надзвичайного візиту були підстави.  Очевидно, що розгортання російських збройних сил у Сирії – а якби цього не відбувалося, до того ж серйозно й цілеспрямовано, то ізраїльського прем’єра не було б у Москві – стало серйозною загрозою для національної безпеки Ізраїлю.

Напередодні візиту газета El Mundo написала про “нічне жахіття” Нетаньягу: БПЛА помітили в Сирії колону, що везе “Хезболлі” іранські ракети. Ізраїльська авіація завдає удару, але знищує кілька російських військовиків, Путін скаженіє, починається дипломатична криза. Або ще похмуріший сценарій: воєнне зіткнення між ізраїльськими та російськими військовими.

Насправді – ще не нічне жахіття. Адже можна домовитися й запобігти таким зіткненням. Не випадково Нетаньягу приїхав до Москви разом з керівниками генштабу і військової розвідки і заявив про створення механізму координації між ЦАХАЛ та російськими збройними силами. Справжнє нічне жахіття – це те, що лишається за межами цих домовленостей.

Коли Путін починав вторгнення на Донбас, цю операцію він планував як продовження “гібридної війни”. Російських військових немає, “ополченці” є, у “ополченців” з’являється сучасна зброя, навіть комплекси “Бук”, з яких можна буде збивати українські військові літаки, щоб не допустити можливості знищення угрупувань супротивника. Хто б міг подумати, що з одного з “Буків” зіб’ють малазійський лайнер? Навіть Путін не міг уявити такого розвитку подій. Просто новітнє озброєння опинилося в руках “мавп з гранатами”, точніше – з “Буками”. Результат відомий. І причина теж відома. Це відсутність того, що в цивілізованому світі називають терміном “держава”. Ізраїль – держава. А Росія – не держава. Путін може прийняти будь-яке рішення, але воно буде “скореговане” розхлябаністю, дезорганізованістю, дурістю й корумпованістю чиновників та військового апарату.

Саме тому можна не сумніватися: якщо сучасна російська зброя буде у військових Башара Асада, то рано чи пізно – найімовірніше, рано – вона опиниться в руках “Хезболли” та інших радикальних угрупувань. Щось куплять, щось украдуть, щось сам Путін захоче по-тихому дати, щоб закріпитися в статусі повелителя Близького Сходу. І рано чи пізно гвинтівка, яку Путін вирішив повісити на близькосхідній стіні, вистрілить. Не може не вистрілити по Ізраїлю.

Тому ізраїльські політики чи експерти, які твердять, що безпека єврейської держави пов’язана з потребою координації дій Путіна для збереження режиму Асада як “найбільш притомного”, дурять і себе, і своїх співгромадян, і решту світу.Тому цілком можливо, що суперники Асада не настільки “притомні”, але у них немає тієї сучасної зброї, яку Путін вирішим повезти в Сирію. Просто немає. А у Асада якщо немає, то тепер буде. І у “Хезболли” буде. І в інших радикалів буде – на Близькому Сході все дуже добре купується і продається.

Тому гарантія безпеки Ізраїлю та інших країн регіону – не в угоді з Путіним, а у видворенні російських збройних сил із Сирії, з Асадом чи без нього. І в мораторії на постачання сучасної зброї сторонам конфлікту, якого Путін явно не дотримується.

Інакше ми будемо якщо не на межі великої війни, то на межі великої трагедії. Значно серйознішої, ніж загибель малазійського “Боїнга”.

Віталій Портников, Glavred.info.

Переклад А. В.