Це переклад статті німецької редакції InformNapalm від 2-го лютого 2017. У зв’язку з подіями в Авдіївці, ми вирішили перекласти статтю.

Вже кілька днів на Донбасі йдуть запеклі бої. Українське місто Авдіївка, розташоване за 22 кілометри на північ від Донецька зазнає посилених артилерійських обстрілів з боку російсько-терористичних військ. 29-го січня окупанти почали атаку на промислову зону Авдіївки з мінометів і танків. 30-го січня це українське місто лишилося без електрики, води і опалення при температурі нижче 20 градусів. У місті оголосили надзвичайний стан. Президент Порошенко був змушений перервати свій візит у Німеччину і повернутися в Україну. В ніч на 31-е січня Авдіївку обстріляли російсько-терористичні війська, які перебувають у Донецьку, з важкого озброєння, яке ще два роки тому мали відвести від лінії розмежування на 25 кілометрів. До того ж, позиції окупантів розташовані в жилих кварталах Донецька, звідки терористи безкарно обстрілюють українські позиції, адже ЗСУ не відповідає ударами по густонаселених районах. Україна почала евакуацію лікарні, дітей та літніх людей з Авдіївки, організувала постачання гуманітарної допомоги, точки видачі їжі в місті. Україна втратила 9 своїх синів, десятки солдатів поранено, мирне населення благає українську армію не залишати місто, втрати супротивника більші. Вранці 1-го лютого штаб АТО повідомив, що ситуація залишається напруженою, але під контролем.

Це щодо хронології подій

А тепер поглянемо, як західна преса, особливо німецька, повідомляє про ці події. Крім кількох каналів, які транслюють своїм глядачам брехливу інформацію про ситуацію на фронті й стверджують, що Авдіївка перебуває під «контролем сепаратистів» – що, власне, слід назвати не просто «брехливою інформацією», а елементарною брехнею та перекрученням фактів, адже ця «інформація» означає, що Україна, порушуючи мінські домовленості, атакує окуповані території. Насправді місто звільнила українська армія під час проведення АТО ще 28-го липня 2014, з того часу місто під контролем України.

За посиланням ви знайдете точну карту лінії розмежування у великому розрішенні:

Але на цьому не зупинилися.

30-го січня в Süddeutsche Zeitung було опубліковано статтю, в якій автор, крім всього іншого, стверджував, що Україна першою почала атаку, щоб змусити Захід продовжити санкції проти Росії. І навіть більше: автор покликається при цьому на «джерела в урядових колах» і «рапорти ОБСЄ».

Ми живемо в часи інтернету

Ну, поглянемо на ці «рапорти ОБСЄ». Ось, наприклад, Statement американської місії ОБСЄ від 31. 01.2017:

Вкрай однозначні і чіткі слова, у яких відповідальність за атаку покладено на Росію. Про які «урядові кола» тоді говорить журналіст? Якщо цей рапорт було опубліковано 31-го січня, то зрозуміло, що цю інформацію вже розіслали у всі офіційні інстанції (навіть ми, як волонтерська спільнота, передаємо важливу оперативну інформацію відповідним структурам ДО того, як ми її публікуємо.А американська місія ОБСЄ, значить, так не робить? Велике питання).

Чи маємо ми тут справу з черговим корисним ідіотом Кремля, чи з навмисною брехнею – не відомо. Але дуже бентежить факт, що таке шановане німецьке видання як SZ дозволяє собі поширювати такі голослівні твердження і публікувати статті, в яких практично кожне речення припускає, що Україна винна в тому, що захищає власну країну. Той факт, що російські ЗМІ тепер використовують цю статтю як підставу, щоб стверджувати, що Німеччина на стороні Путіна, також показовий.

Схоже, що ми знову маємо справу з західним небажанням визнати за Україною право на власну свободу.

Недавно одна людина сказала мені: “А хто на Заході буде захищати Україну, якщо всі кинулися в боротьбу проти Трампа?”

На жаль, мені доведеться погодитися. Істерика німецьких ЗМІ сягнула неймовірних розмірів – щодня публікуються статті, у яких нового – тут не зайве нагадати – демократично обраного президента США порівнюють з фашистами.

Що б Трамп не говорив досі – факт, що він ще кілька місяців тому не відігравав жодної ролі в міжнародних подіях, чого не скажеш про російського президента. Полковник ФСБ, що прийшов, у результаті перехоплення влади ФСБ у 1999 р., на пост російського президента, має сотні тисяч людських життів на своїй совісті. Можна, звісно, твердити, що Захід не розумів ситуації з Чечнею у 1990-х, де в результаті російської кампанії було вбито приблизно 200 000 цивільних, але от про війну в Грузії у 2008 р. і, особливо, про війну в Україні, яку Росія розпалила у 2014 р. і продовжує вести вже понад три роки, сказати так не вийде.

Та якимось дивним чином німецька преса, на відміну від російських експертів (я повторю – російських експертів, громадян Росії) – таких як Андрій Піонтковський і Юрій Фельштинський, ніколи не дозволяла собі порівнювати дії Російської Федерації, і особливо Кремля і його фюрера, з німецьким націонал-соціалізмом.

Ось що говорив Піонтковський про Путіна в інтерв’ю виданню Гордон ще у 2014 році:

– На вашій сторінці у Facebook викладено перелік 14 ознак фашизму, складений доктором Лоренсом Бріттом. Якісь із них, на вашу думку, в Росії проявляються? 

– Всі перелічені пункти до Росії можна застосувати, та особисто я найбільш явним підтвердженням російського фашизму вважаю «кримську» промову Путіна, яку він виголосив у Кремлі 18 березня з нагоди формального, так би мовити, входження Криму до складу РФ. Не тільки я, а й багато інших спостерігачів помітили, що це був майже стовідсотковий рімейк промови канцлера Німеччини Гітлера після анексії Судетських земель. У цій промові було запозичено всі основні концепції німецької нацистської зовнішньої політики. Путін тоді вперше сказав: «Ми, росіяни, – роз‘єднаний народ». Саме з цієї концепції Гітлер почав свою серію загарбницьких воєн. «Збирання одвічно російських земель» –  це подоба ще однієї концепції Гітлера. Крім цього, Путін вжив термін, якого не було раніше в російському політичному словнику: «націонал-зрадники», і це також якось дуже по-фашистськи звучить.

Путінська «Кримська промова», з якою він виступив у березні 2014 року в Кремлі, зрештою, не що інше як дешева копія гітлерівської «судетської промови»: «розділений народ», «одвічно наші землі», «збирання своїх територій», «захист російського населення» …

У німецькій пресі 2014 року після незаконного, зафіксованого на тисячах фото і відеозаписах, ворожого загарбання Криму Росією – імперіалістичної анексії по типу Судетів, дивним чином не було ні звинувачень, ні тим більше прямих порівнянь цієї анексії з діями Гітлера. І тільки коли не було вже жодної можливості відкрутитися від міжнародного визнаного терміну «анексія» і його справжнього значення через величезну кількість доказів російської участі – тільки тоді це поняття почало з’являтися то тут, то там, майже вимушено, у німецьких ЗМІ.

Ну, кому потрібні суперечки з Росією, чи не так? Краще вже далі підживлювати антиамериканізм – через цю тему в Німеччині тебе навряд чи будуть сильно критикувати.

Якби в німецьких ЗМІ була хоч би мізерна частина того обурення Трампом у ставленні до Росії і особливо – до Кремля… Як відомо, Трамп «всього лише» американський президент – у його країні є демократичні інститути: Конгрес, є опозиція у формі партії демократів і навіть власна партія республіканців, яка абсолютно не згідна з деякими поглядами свого президента і говорить про це прямо (як, наприклад, Джон Маккейн).

На відміну від російського президента, який має не лише необмежену владу в Росії, але і є, за його власними словами, переконаним «російським націоналістом», і чия політика має фашистський та імперіалістичний характер. І завжди мала – з 1999.

Не на словах. Фактично. Імперіалістична та шовіністична політика щодо власних сусідів. У 2014 р. ця політика стала фашистською. В діях. Підкріплено фактами.

Чіткі визначення з цього приводу в німецькій пресі радше виняток, аніж буденність…

Моя особиста думка, що телефонна розмова Путіна з американським президентом справді має стосунок до загострення ситуації на фронті, але я роблю зовсім не такі висновки, як німецькі істеричні ЗМІ: російський полковник ФСБ не зміг домовитися з Трампом, і саме це стало причиною ескалації ситуації на Донбасі. Все це нам давно знайомо – це звичайна практика Кремля впродовж останніх трьох років, «кращий» приклад цього – зима 2015, коли росіяни, щоб вплинути на Мінські угоди, провели десятки атак у січні-лютому 2015 і холоднокровно розрахували убивство мирних жителів Донецька, Маріуполя, Макіївки, Краматорська, Волновахи і Дебальцевого.

Погляньмо, як американська преса, яка справді (на відміну від німецької) має право на істерику щодо власного президента, пише про цю телефонну розмову. Ось уривок із статті Washington Post:

“Mr. Trump and Mr. Putin didn’t speak much about Ukraine during their call; officials told us that Mr. Trump called it “a tough issue” before moving on. Nor did the White House issue a widely rumored executive order abruptly lifting U.S. sanctions on Moscow for its invasions of Crimea and eastern Ukraine. That may have been due to pushback Mr. Trump heard from British Prime Minister Theresa May on Friday, as well as from senior congressional Republicans. Perhaps a disappointed Mr. Putin felt the need to do some pushing from the other side. Or maybe he wanted to wreck a meeting Ukrainian President Petro Poroshenko had scheduled for Monday with German Chancellor Angela Merkel, his strongest Western supporter. In any case, Russian guns that had been quiescent for weeks suddenly erupted Sunday near the government-controlled town of Avdiivka, north of the separatist-held city of Donetsk. The shelling soon spread south to Mariupol, a key government-held city on the coast of the Sea of Azov. One sign the offensive was serious and Kremlin-directed: Ukrainian soldiers and civilians were swamped with threatening text messages characteristic of Russian electronic warfare units”.

Уже звична кремлівська тактика, яка відповідає терором на відсутність уваги. Манія величі низькорослого суб’єкта. Саме це ми спостерігаємо зараз в Авдіївці.

Знову й знову в західних ЗМІ трапляються публікації, які мають на увазі, що долю України вирішує Росія, Захід і українська еліта.

І саме це і є найбільша логічна помилка, якої припускається Захід: українці не збираються здаватися.

Річ у тім, що якщо Захід зречеться України, він зречеться не тільки себе і своїх цінностей – йому доведеться розраховувати на кілька мільйонів убитих, бо по-іншому Росії Україну перемогти не вдасться.

І саме цей пункт, здається, мало хто враховує – що тут в Україні ніхто не збирається піднімати білий прапор.

Якщо Захід може жити з геноцидом в центрі Європи ХХI століття, зрозуміти це я навіть зможу – нічого іншого Захід щодо України ніколи й не робив. Почитайте історію – новітньою подією в ній була зрада англічанами козаків і видача їх СРСР.

Тільки от в наші дні вже не вдасться замнуть цей злочин і приховати власну участь у ньому – ми живемо в добу інтернету.

Якщо росіяни почнуть бомбити Україну і всі ми завтра опинимося під руїнами – все написане нами залишиться тут. Віртуальний світ Кремль розбомбити не зможе (тому й виділяє мільярди на свою пропаганду).

Заходу доведеться з цим жити – з усіма цими фактами і усвідомленням того, що у 21 столітті він не зробив нічого, щоб врятувати Європу. І це буде стояти перед очима кожного до кінця життя. Українці – не розмінна монета і для них свобода все ще означає так багато, що вони ладні віддати за неї життя.

Хочеться побажати трохи менше істерик і лицемірства й побільше однозначності, вірності власним принципам і усвідомлення того, що всі ми тут – європейці і найбільша цінність для нас – Європа, її цілі і її майбутнє. Фашизму не треба боятися із заокеанської країни – фашизм тут, на кордоні між Європою і Азією, в євразійській країні Росії. І ось уже три роки він намагається загарбати європейську країну – Україну, бо це дасть йому змогу просуватися далі і ствердитися всюди в Європі.