На початку листопада дослідницький центр Conflict Armament Research (CAR) опублікував звіт про походження стрілецької зброї та боєприпасів, які використовуються у бойових діях на сході України. Це дослідження проводилося за підтримки Європейського Союзу та уряду Німеччини. Автори вказують, що робота над проєктом тривала три роки.

Газета New York Times назвала це дослідження “одним з найбільш всеосяжних на сьогодні з цього питання… яке дає детальне уявлення про незаконне постачання зброї в Україну та ілюструє масштаби торгівлі зброєю, яка живить єдину активну війну в Європі”.

У цьому матеріалі ми коротко розглянемо зміст звіту CAR, запропонуємо наші висновки щодо встановлених фактів, а також зіставимо методологію та пріоритети наших британських колег та міжнародної волонтерської спільноти InformNapalm.

Методологія Conflict Armament Research

У кінцевій частині свого звіту розслідувачі CAR пишуть, що зусилля щодо верифікації повідомлень про постачання озброєння до зони конфлікту на сході України досі значною мірою ґрунтувалися на аналізі фотографій та відеозаписів зброї та боєприпасів з відкритих джерел, а не на систематичних оперативних розслідуваннях на місці подій. Щоб заповнити цю прогалину у доказовій базі, CAR провів трирічне розслідування речових доказів – матеріальних засобів, захоплених у так званих “Л/ДНР”.

Відповідно до загального методологічного підходу CAR, це дослідження було зосереджене на відстеженні походження стрілецької зброї та боєприпасів, захоплених українськими військами під час бойових дій на сході України. Детальне та кропітке вивчення тисяч набоїв, десятків одиниць вогнепальної зброї та гранатометів було виконано практично з криміналістичним підходом – у звіті наводяться описи всіх маркувань та інших особливостей кожної вивченої одиниці зброї, а також дано докладні фотографії з масштабними лінійками. Дослідники спробували відстежити кожен предмет до заводу-виробника та встановити дату його виробництва.

У звіті також є відносно скромний розділ, який містить фотографії кількох російських вантажівок та бойових машин, на яких зафіксовані зафарбовані тактичні знаки, стерті бортові номери, у деяких випадках роки випуску.

Важке озброєння та сучасні зразки російської військової техніки в цьому звіті не відстежувалися.

Розслідувачам вдалося відстежити 41 тип стрілецької зброї та тисячі набоїв до заводів-виготовлювачів, які у переважній більшості випадків розташовані в Росії. Розшукові запити були надіслані до відповідних органів та компаній у багатьох країнах, але, що найважливіше, – в Україні та РФ. Команда розслідувачів отримала повну допомогу з української сторони, але не отримала жодної відповіді від російської сторони.

Відмінності в методології та підходах InformNapalm та CAR

Найбільш важлива методологічна відмінність полягає в тому, що InformNapalm використовує дані з відкритих джерел (OSINT), у той час CAR використовує дані з відкритих джерел лише час від часу, воліючи працювати безпосередньо з наявними речовими доказами.

У вступі до звіту CAR заявляє, що Україна веде боротьбу із “сепаратистськими елементами” на Донбасі, які у звіті називаються “озброєними формуваннями”. CAR не дає жодної політичної оцінки своїм висновкам через обмеження, зумовлені рамками та форматом даного дослідження. Міжнародна волонтерська спільнота InformNapalm, не має таких обмежень, і ми по-іншому розцінюємо суть цього збройного конфлікту. Ми маємо вагомі підстави вважати, що Україна протистоїть гібридній агресії з боку Російської Федерації, тоді як місцеві сепаратисти на Донбасі – лише посібники держави-агресора, а “окремі райони Донецької та Луганської областей”, а також Крим – це частини української території, окуповані Росією.

Розслідування CAR в основному зосереджені на стрілецькій зброї та походженні цієї зброї з точки зору її виробництва. Водночас спільнота InformNapalm на ранньому етапі своєї діяльності прийняла усвідомлене рішення зосередитися на тих видах важкої та технологічно складної військової техніки (такої як артилерійські системи, основні бойові танки, системи РЕБ та БПЛА, бойові та транспортні машини тощо), які не стоять на озброєнні у ЗСУ та інших силових структурах України, але стоять (або стояли) на озброєнні російської армії. Ми вважаємо, що наявність такої техніки на території України беззаперечно доводить участь Російської Федерації як держави-агресора у збройному конфлікті на Донбасі. InformNapalm також приділяє особливу увагу особовому складу з діючих російських військовослужбовців, які експлуатують цю техніку та озброєння на території України.

Зважаючи на ці відмінності, ми спробували проаналізувати факти, встановлені в результатах розслідування та подані у звіті CAR.

Примітні факти, встановлені у звіті CAR, та висновки щодо них:

1. Арсенал “збройних формувань”, який був відстежений або згаданий у звіті CAR, включає автомати та снайперські гвинтівки, гранатомети та ракетні установки, високоточні боєприпаси, міни, протитанкові керовані ракети (ПТУР), переносні зенітно-ракетні комплекси (ПЗРК), бронетранспортери, основні бойові танки та БПЛА. Це великий спектр озброєнь, який навряд чи можна було б накопичити у вигляді трофеїв, “захоплених ополченцями Донбасу” в боях проти регулярних Збройних сил України.
2. Заводи на території сучасної Російської Федерації виробили абсолютну більшість патронів і 41 з 43 одиниць стрілецької зброї, описаних у звіті. Значна частина захоплених одиниць озброєнь та техніки була зроблена після розпаду Радянського Союзу. З іншого боку, українські компетентні органи у своїх офіційних відповідях на розшукові запити з CAR щодо практично всієї описаної стрілецької зброї підтвердили, що ці одиниці не перебували на озброєнні Збройних сил України та не були зареєстровані як вкрадені, втрачені чи списані, не передавалися ні в які інші військові частини. У сукупності ці результати доводять, що вказана зброя не могла бути захоплена в бою в українських військ або “знайдена в шахтах Донбасу”.
3. Розслідувачі CAR також направили розшукові запити російським компетентним органам та на заводи, тим самим дали РФ можливість відповісти на обґрунтовані та політично нейтральні запити, і тим самим довести, що вона не є стороною збройного конфлікту на території України. Відповіді з російської сторони не надійшло. На наш погляд, відмова РФ від відповіді є черговим свідченням її безпосередньої участі у війні проти України, більш промовистою, ніж будь-яке звинувачення з політичних трибун.
4. У звіті наголошується на сильному переважанні автоматів і ручних кулеметів калібру 5,45 × 39 мм у порівнянні з більш застарілим калібром 7,62 × 39 мм. Це різко контрастує із результатами CAR в інших регіонах (89,47% зброї калібру 5,45 у війні в Україні у порівнянні з приблизно 5% у конфліктах в Азії та Африці). Дев’ять із 20 зразків зброї, зафіксованих в Україні, ніколи не потрапляли у поле зору CAR деінде. До них відносяться снайперська гвинтівка 9×39 мм ВСС “Гвинторіз” та великокаліберна снайперська гвинтівка АСВК 12,7×108 мм, виготовлена у 2013 році. CAR не виявили доказів співпадінь ланцюжків постачання з іншими конфліктами. На відміну від конфліктів в інших регіонах світу війна в Україні, схоже, не залежить від позарегіональних постачання. Практично вся ця стрілецька зброя була зроблена в Росії, тоді як гвинтівки ВСС та АСВК є армійськими зразками зброї, які стоять на озброєнні армії та сил спеціальних операцій РФ, вони не надходять на ринок цивільної зброї. І ВСС, і АСВК також було зафіксовано у матеріалах InformNapalm. Ці дані спростовують наративи російської пропаганди про “воєнторг” як джерело постачання для збройних формувань, що діють на Донбасі.
5. Практично всі одиниці зафіксованої стрілецької зброї мають однакові серійні номери на основних компонентах, що вказує на те, що компоненти є оригінальними та не були взяті з іншої зброї. Така комплектація говорить про те, що ланцюжок постачання зброї від виробничого підприємства або військового складу був дуже коротким. Таким чином, згадка журналіста New York Times про “торгівлю зброєю” у цьому конфлікті є недоречною. Два попередні встановлені факти разом переконливо свідчать про те, що стрілецька зброя постачалася безпосередньо з російських військових складів.
6. У звіті зафіксовано систематичне стирання основних розпізнавальних знаків на деяких зразках зброї, боєприпасів, транспортних засобів та БПЛА з явним наміром утруднити встановлення походження та відстежуваність, приховати докази точного місця передачі чи замаскувати країну виробника. Зокрема, були стерті маркування, наприклад, на двох третинах гранатометів РПО-А та на всіх одноразових гранатометах МРО-А, на ряді електронних компонентів БПЛА Орлан-10 та Елерон-СВ, були зішкрябані бортові номери з БМД (не полягає на озброєнні української армії), розпізнавальні маркування були стерті з протипіхотних мін МОН-50 і т.д. CAR зазначає, що підхід до видалення розпізнавальних знаків згодом змінювався у відповідь на більш пильну увагу. Послідовні зусилля щодо видалення серійних номерів та інших ідентифікаційних маркувань повністю узгоджуються з широко відомою російською інформаційною стратегією заперечення присутності на кшталт “их там нет”, що ще раз доводить гібридний характер війни, яку РФ веде проти України.
7. Хоча учасники російських збройних формувань в Україні та їхні постачальники стирали одні маркування, вони навмисно залишили недоторканими інші. Маркування, що залишилися, як от вторинні серійні номери або номери партій, дозволяли користувачам вести облік майна. Цей метод свідчить про те, що постачальники та кінцеві користувачі цієї зброї застосовують процеси обліку матеріально-технічних засобів відповідно до офіційної військової доктрини і, що вони діють у рамках більшої централізованої структури матеріально-технічного забезпечення. Контекст звіту CAR, а також дані та висновки InformNapalm та інших OSINT-груп з усією очевидністю демонструють, що це доктрина та структура матеріально-технічного забезпечення ЗС РФ.
8. Невеликий розділ у звіті присвячено мінам. Розслідувачі CAR описали п’ять моделей мін: МОН-50, ОЗМ-72, ПМН-2, ПОМ-2 та ТМ-62М. Усі вони вироблені у Росії; більшість із них було випущено поле розпаду СРСР. Чотири зразки зі списку є протипіхотними мінами , які заборонені Оттавською конвенцією (ратифікована Україною, але не ратифікована РФ). Україна перебуває у процесі утилізації своїх запасів протипіхотних мін. ЗСУ не використовують протипіхотні міни, на відміну від ЗС РФ.
9. У CAR зазначили, що озброєні формування експлуатують в Україні цілий парк військових БПЛА російського виробництва, документально зафіксувавши “Орлан-10”, “Елерон-3СВ”, “Гранат-2”, “Заставу”, а також БПЛА невідомої моделі, зовні схожий на “Орлан-10” У матеріалах InformNapalm зафіксовано чотири типи БПЛА, з описаних у звіті, та ще чотири додаткові типи. Ми також писали і про невідомий БПЛА. Крім використання в Україні, цей же загадковий тип БПЛА був збитий над Туреччиною, де, ймовірно, експлуатувався російськими військами, дислокованими в Сирії. CAR повідомляє, що російські сили використовували ці ж невідомі БПЛА над територією країн-членів ЄС, таких як Литва та Польща, запускаючи їх із території Білорусі. Військові відомства Литви, Туреччини та України не змогли ідентифікувати цей тип БПЛА, зазначивши, що це новітня та секретна розробка російського ВПК. У сукупності дані та висновки CAR, а також InformNapalm переконливо свідчать про те, що нове та дуже дороге російське обладнання для повітряної розвідки в Україні експлуатують не “ополченці” та “сепаратисти”, а професійні російські військові.
10. Розділ звіту, присвячений БПЛА, також торкнувся важливої проблеми використання іноземних (у тому числі й європейських) військових технологій і технологій подвійного призначення в описаних російських безпілотниках. Попри ембарго на постачання зброї, запроваджене щодо Росії у 2014 році всім цивілізованим світом, у виробництві цих БПЛА використовувалися компоненти, виготовлені у Великій Британії, Чехії, Франції, Німеччині, Іспанії та США. У звіті простежуються європейські та російські компанії, що беруть участь у ланцюжку постачання оптики, електроніки та двигунів від їх виробників у ЄС, до підсанкційних російських оборонних компаній через мережу російських та закордонних незалежних дистриб’юторів електроніки та компонентів. У звітах також порушено специфічну проблему непрозорих правил ліцензування компонентів подвійного призначення та низької ефективності ембарго щодо виробництва безпілотних літальних апаратів.
11. Дані CAR також свідчать про те, що російські збройні формування в Україні використали зброю, яку раніше захопили ЗС РФ у Грузії під час російсько-грузинської війни в серпні 2008 року. Йдеться про польські зенітні ракети GROM. Грузія закупила у Польщі 100 пускових установок ПЗРК та ракет цього типу. Велика кількість цих систем використовувався в бойових діях, і як мінімум 26 ракет залишилися в розпорядженні грузинської армії. Однак деякі з них були втрачені на полі бою, були захоплені російськими військами та згодом опинилися у зоні конфлікту в Україні. Відповіді компетентних органів Польщі, Грузії та України на розшукові запити CAR переконливо показують, що ці ПЗРК не могли потрапити туди з жодного іншого джерела, ніж ЗС РФ.

Висновки

CAR подають свої власні дані та висновки дещо розрізнено, залишаючи тим самим простір для неправильних інтерпретацій (таких, як ми спостерігали у статті New York Times) або для пропагандистських маніпуляцій Кремля. Відсутність згадки про важкі артилерійські системи та сучасні системи радіоелектронної боротьби (які були задокументовані в зоні конфлікту на сході України не лише OSINT-групами, а й СММ ОБСЄ) може справити враження на непідготовленого читача, що ця війна ведеться здебільшого автоматами. З іншого боку, щоденні зведення ЗСУ із зони конфлікту показують, що артилерійський та снайперський вогонь є основною причиною втрат, як серед військових, так і серед цивільного населення.

Водночас висновки звіту CAR у цілому переконливо вказують на Росію як на єдине джерело зброї у гібридній війні на Сході України. Навіть поверховий аналіз встановлених фактів також спростовує тези російської пропаганди про “трофейну зброю, захоплену бунтівними шахтарями”, “воєнторг” або “знахідки в шахтах Донбасу” як про джерела озброєнь для цієї війни. Звіт переконливо доповнює дані та висновки InformNapalm та інших OSINT-груп інформацією про походження зброї, що використовується у цій війні. Він також надає для міжнародних судів корпус високоякісних доказів судового рівня проти Росії як держави-агресора.

Ми хотіли б подякувати колегам з Conflict Armament Research за їхню ретельну та професійну роботу. Ми також пропонуємо їм свою співпрацю у будь-яких подальших можливих розслідуваннях щодо війни в Україні. Ми закликаємо дипломатів України вивчити дані та висновки звіту CAR та додати їх до свого інструментарію разом із даними, зібраними OSINT-групами та СММ ОБСЄ.