Багато води збігло з моменту анексії Криму, багато проблем було й не менше з’явилося. Але питання «де поїсти?» і «де попити?» ніколи не перестануть турбувати уми простих обивателів і представників еліти. Якщо з першим у Криму справи більш-менш, то з водою питання відкрите. Через те, що припинилося постачання дніпровської води Північно-Кримським каналом, населення Криму і, передусім, аграрії окупованого півострова мають гостру потребу водопостачання і змушені переходити на добування підземних вод.

Думок про проблеми водопостачання багато. І все-таки: чи є у Криму проблеми з водою? І хто винен у проблемах із водопостачанням? Гадаю, розібратися в цьому питанні хоче кожен кримчанин. Тому висловитися ми запропонували людям, які проїжджали на материкову Україну з території півострова. Анонімне опитування проводили упродовж трьох днів на пунктах пропуску в Херсонській області. У результаті, з 584 опитаних ствердно на перше запитання відповіли 412 (71%) осіб. Немає проблем – констатували тільки 99 (17%), а 73 (12%) сказали, що важко відповісти.

Із 412 осіб, які впевнені, що на Кримському півострові є проблеми з водою, 252 (61%) звинувачують у цьому російську владу, 101 (30%) — українську владу, 59 (9%) — бачать «корінь зла» в інших причинах — наприклад,  «економічна блокада» півострова.

Розберімося з цими запитаннями. Отже, без дніпровської води півострів лишився з весни 2014 р., коли там ще не відшуміли салюти і всенародні радощі з приводу збройної окупації, яку назвали «Кримською весною». У розпал цих подій представники так званого «ополчення» і пройдисвіти всіх мастей почали захоплювати державні об’єкти в автономній республіці. Не стали винятком і насосні станції Північно-Кримського каналу (ПКК),  які під тиском російської влади почали відключати з гучними заявами, що кримчанам зовсім не потрібне водопостачання з «бандерівської» держави. Мовляв, «нехай Хунта подавиться своєю водою».

Втрата контролю над об’єктами ПКК і непрофесіоналізм тих, хто їх захопив, були й залишаються головними джерелами проблем водопостачання Криму. Як розв’язання проблеми самопроголошена кримська влада почала озвучувати різні варіанти  — щодалі фанстастичніші: від опріснення морської води до подавання води з Краснодарського краю. Водночас у Криму для забезпечення потреб сільського господарства практично зразу почали переходити на добування підземних вод. Всього від початку окупації Міністерство природи Криму видало 43 ліцензії на добування підземних вод для сільгоспвиробників. Але виявилося, що цього замало. Як твердить «голова адміністрації» Перекопського району Сергій Біданець, незважаючи на те, що «уряд» Криму вчасно відгукнувся на проблему селян, коли починається спека, степові райони Криму перетворюються без води на випалену пустелю, де неможливо виростити навіть корм для худоби. Отже, розвиток альтернативного скотарства під питанням.

Серйозною, хоча й не катастрофічною, назвав ситуацію з водопостачанням східного Криму на засіданні «комітету Державної ради Криму з аграрної політики, екології та природних ресурсів» «голова Держкомводгоспу» республіки Ігор Вайль. За його словами, замість 20 млн кубометрів природного притоку в Тайганське та Білогірське водосховища від початку року надійшло всього 3,4 млн кубометрів. «Тайган пустий, у Білогірському корисної води для перекачки 3 млн кубометрів, ще 55 тис. кубометрів щодоби надходить із підземних джерел», – уточнив Вайль. Для покращення ситуації з водопостачанням східного Криму, до серпня 2016 року «Держкомводгосп» має намір закінчити роботи для під’єднання водоводу на Просторненському водозаборі, це дозволить додатково направляти 50 тис. кубометрів води у водосховища східного Криму. Також тут обіцяють взятися за очищення дна Зеленоярського водосховища, що додатково дасть 700-800 тис. кубометрів, і заглибити Станційне та Феодосійське водосховище для додаткового подавання 4 млн кубометрів води споживачам.

Цікаво, чи покращиться ситуація з водою у східному Криму, як обіцяє «голова Держкомводгоспу», коли виконають цю роботу? На це запитання та тому ж засіданні відповідає сам Ігор Вайль: «Вона є, але вона в мертвому осаді, який взяти не можна». Тоді для чого проводять затратну роботу? Відповідь виникає відразу – щоб заспокоїти населення, головне – не ровз’язати проблему, а показати, що над проблемою працюють.

Ну, поживемо – побачимо!  Поки причин для оптимізму на загарбаних Росією «ісконно російських землях», як бачимо, не надто багато.

Водогін від «бурятських строковиків-гастарбайтерів»

Під час підготовки цієї статті мені в інтернеті трапилася цікава замітка: у 2015 році, щоб забезпечити населені пункти півострова водою, залучили Трубопровідний батальйон бригади матеріально-технічного забезпечення Східного військового округу РФ. Загалом, за повідомленнями військових, до роботи для забезпечення водою жителів Криму залучили приблизно 300 військовослужбовців округу й понад 90 одиниць військової та спеціальної техніки. На півострові військовослужбовці трубопровідного батальйону проклали 24 лінії польових магістральних трубопроводів завдовжки загалом 288 км напрямком від Просторненського водозабору до Північно-Кримського каналу. І який результат? А результат дивовижний, можна сказати екзотичний. Тепер місцеві жителі, зазираючи в майже порожні русла зрошувальних каналів, з цікавістю розглядають криво прокладені посеред сміття 30-кілометрові нитки трубопроводів, які навіть не прикриті ґрунтом і лежать просто неба. Розглядають і дивуються: які це диво-майстри зробили і який у всьому цьому сенс. Адже води в каналах, як і раніше, не густо.

А втім, не дивно — адже зробили все “по-російськи”, дешево й сердито, безплатною робочою силою в особі строковиків-гастарбайтерів із Бурятії, і з великим пафосом: “Росіяни своїх не кидають!” Зроблено, відрапортовано й забуто. Тішить лише одне, що місцеве населення ще зможе користуватися для своїх потреб по господарству незіпсованими трубами, які залишили “бурятські трубопровідники”.

Вода не передбачається?

З огляду на те, що Кримський півострів порівняно бідний на підземні води й що розв’язати проблему з водопостачанням окупаційна влада намагається способом максимального добування підземних вод, до того ж всупереч екологічним вимогам, виникає низка запитань. Наскільки ефективні методи, які застосовують місцеві генії та їхні кремлівські куратори? Чи вдасться Криму повністю розв’язати проблему з водопостачанням без постачання дніпровської води? Які наслідки це матиме для екології та сільського господарства півострова?

За словами голови Мінприроди Росії Сергія Донського, станом на 5 травня 2016 року сумарне наповнення наливних водосховищ у Криму — головних джерел водопостачання східних районів півострова — становить 35,8 млн кубометрів, що на 5 млн менше ніж торік. А для надійного забезпечення Керчі, Феодосійського та Судакського районів водою потрібно збудувати першу чергу тракту водоподачі. Але ввести його в експлуатацію планують не раніше грудня 2020 року.

Починаючи з 2014 року, щоб наповнити наливні водосховища господарсько-питного призначення Керченського півострова, почали використовувати води Білогірського та Тайганського водосховищ місцевого стоку, які раніше використовували для зрошення, а також артезіанські водозабори, що будуються. До того ж, під час перекидання питної води руслом Біюк-Карасу та Північно-Кримським каналом втрати становлять 18-28% (за іншими даними до 50-60%).

Уже зараз через перехід Криму на місцеві джерела водопостачання аграрний сектор півострова втратив 90% прісної води. Рисова галузь уже відійшла в минуле, а якщо ще пару років не буде зрошення в північному Криму, то в Яни Капу (Красноперекопськ) і в самому Перекопському районі не буде ні рослинництва, ні овочівництва, ні тваринництва.

Через неконтрольоване самовільне буріння свердловин кримськими фермерами-орендаторами порушується геологічний баланс підземних вод. Якщо раніше зрошення було промивним і це дозволяло підтримувати нормальний стан ґрунту, то якщо збережеться нинішня ситуація, може початися справжня екологічна катастрофа.

Загалом сьогодні ситуація з водопостачанням Криму дуже близька до критичної, оскільки всі методи її вирішення, які використовує “нова влада” – несистемні, тобто, це банальне затикання “дірок”. Чистка й заглиблення водосховищ, нарощування частки підземних джерел, будівництво перекладок і под. – це все локальні заходи, які не можуть дати глобального ефекту. Більшість таких заходів продиктовані політичним керівництвом, без опори на здоровий глузд. Яскравий приклад – будівництво тимчасового трубопроводу від двох водозаборів, Просторненського та Ніжинського, до русла Північно-Кримського каналу.

Не випадково до реалізації залучили військовослужбовців, адже інакше засоби стандартно розікрали б, вартість суттєво завищили, а терміни зірвали. Технічний бік цього рішення вельми сумнівний — адже вода з підземних джерел здебільшого високої якості, а після зливання її в канал, якість втрачається, потрібна додаткова обробка.

За офіційними даними, спрацьованість інфраструктури водопостачання Криму у 2013 році сягнула 74,4%, втрати у водопровідних мережах складають 20–25%. З огляду на великі втрати під час транспортування води Північно-Кримським каналом (20%) до споживача доходить не більше 60% від усієї води. Щоб це виправити, потрібно 10–12 млрд рублів до 2020 року. Також планують відремонтувати приблизно третину всіх 1,5 тис. артезіанських свердловин, які вже є у Криму. Плюс треба пробурити додатково 150 свердловин. На це потрібно витратити 5 млрд рублів до 2020 року.

Проблему степового Криму «нова влада» вирішила просто – її по суті кинули. Також кинули й маленькі поселення, водопостачання яких у цій ситуації налагодити вельми важко. Головне завдання — забезпечити великі міста, які показують по телевізору. А головне – на реалізацію довгострокових заходів у них не лишилося часу. Те, що встигнуть зробити, не дасть потрібного ефекту.

Та не менш важливий екологічний чинник. Буріння свердловин на велику глибину, неконтрольоване буріння, збільшення використання води з наявних свердловин, зникнення проточного зрошення земель обов’язково завдасть величезної шкоди ґрунтам, водоносним горизонтам і под.  Екологічні збитки від такого варварського підходу важко оцінити.

Так без дніпровської води Крим не вимре, але опиниться на порозі водної катастрофи. Щоб знайти розумне зерно правди в цій суперечці, треба розуміти регіональну природну специфіку Криму і відмотати час назад, у період кримського життя до побудови Північно-Кримського каналу.  Катастрофічна нестача води призвела до того, що до 30-х років минулого століття в роки посухи люди вимирали цілими селами. Воду привозили возовим транспортом, і на невелику сім’ю виділяли одне відро води. Про землеробство взагалі не йшлося. Цю проблему вирішили, збудувавши Північно-Кримський канал.

Точно так, як колись Північно-Кримський канал дав життя півострову, його пересихання життя забере.

Незалежний журналіст Катерина Логінова

ГО «Медіа клуб суспільного діалогу «Європростір» (Сімферополь, Україна)

Нагадуємо, що цю тему ми  раніше піднімали, читайте статтю «Російські окупанти знищують екологію Криму«, опубліковану InformNapalm 20 квітня 2015 року.

(CC BY 4.0) Інформація підготовлена спеціально для сайту InformNapalm.org, при повному або частковому використанні матеріалу активне посилання на авторів та на статтю на сайті обов’язкове.

Ми закликаємо читачів активно ділитися нашими публікаціями в соціальних мережах. Винесення матеріалів у публічну площину може переломити хід інформаційного та бойового протистояння.