“Гарматне м’ясо” – саме так можна схарактеризувати численні російські добровольчі загони, які формуються по всій Росії. Замість того щоб “витрачати” своїх професійних військових, росіяни зробили ставку на добровольців-маргіналів, які в мирний час не могли б служити в регулярній армії.
Добровольці – професіонали чи ні?
Ставитись до російських добровольчих загонів зверхньо не варто. Ступінь ненависті до України та жага до легких грошей жене на війну з Україною велику кількість колишніх робітників охоронних органів. Мова йде про колишніх військових, що вийшли на пенсію – практично всі вони так чи інакше встигли десь повоювати, бо росіяни ніколи не жили в мирі. Сюди можна додати колишніх робітників міліції-поліції. Росіяни активно залучали зведені “міліцейські” загони у всіх чеченських війнах. Відрядження до Чечні та Дагестану – це буденність російських поліціянтів.
До того ж після розпаду СРСР росіяни постійно скорочували армію і “на волі” опинились сотні тисяч колишніх професійних військових. Окрім професіоналів на війну потрапляли сотні тисяч російських строковиків, яким “пощастило” повоювати в гарячих точках.
Паралельно зі скороченням армії росіяни нарощували кількість силових структур – РосГвардія стала такою собі тіньовою армією, свій вплив розбудовувало ФСБ, завдяки Шойгу розбудовувалось його “рідне” МНС. Сюди додавались “парамілітарні” структури на кшталт козачків, численні приватні охоронні компанії та загальна мілітаризація суспільства. Отже, людей з досвідом володіння зброєю в Росії вистачає.
Робота в силових структурах була мрією багатьох росіян через гарне соціальне забезпечення, ранню пенсію та умовно “легкі” гроші. Строкова служба в якихось десантниках відкривала багато соціальних ліфтів для росіян. Своєю чергою, якщо хтось вилітав по НУК (“невыполнение условий контракта”), то це ставило хрест на кар’єрі в державних органах. Сюди додаються формальні обмеження для прийняття на роботу у силові органи – вік, судимість, фізична підготовка, або ж наявне звільнення по НУК.
Отже, за бортом офіційних російських силових структур опинились мільйони росіян, які вміють воювати, які воювали та які хотіли б повоювати саме проти України (читай “НАТО – Америка”). Не треба применшувати кількість росіян, які просто ненавидять Україну та українців за факт їх існування.
ПВК, БАРС, добровольчі загони
З початком широкомасштабної війни з Україною у росіян з’являється чудова можливість повоювати, обходячи офіційні обмеження. Якщо більш менш професіонал, то йди у численні ПВК – це по суті ті самі державні військові частини, дещо з прикриттям “комерційності”, але такі, що чітко виконують в першу чергу державні завдання. Є ПВК більш наближені до армії, є більш наближені до інших органів. У них є свої куратори, частина військових у них скоріш за все кадрові “відпускники”. Не треба мати ілюзій, що це приватні компанії.
Згодом до них додались БАРС – бойовий армійський резерв. Така собі спроба переписати та організувати всіх готових встати до бою в разі пом’якшення умов набору до армії.
Військові частини почали пропонувати короткі контракти, почали приймати на службу з можливістю подальшого поновлення навіть тих, хто звільнився по НУК. Збільшили граничний вік.
По суб’єктах федерацій почали збирати добровольчі загони – тут взагалі нема практично ніяких обмежень. Було б бажання піти повоювати, а відповідний військовий загін знайдеться.
Зарплата у 200+ тисяч рублів на місяць, обіцяні бойові, обіцянка зарахувати стаж та отримати статус УБД, всілякі регіональні та федеральні виплати за поранення та в разі смерті – все це мотивує десятки тисяч росіян йти воювати з Україною на “добровольчій” основі.
Юридичні тонкощі
І все-таки це гарматне м’ясо, тому відповідне ставлення. З ПВК все зрозуміло – це формально “комерційна” структура. Знав, куди йшов. Якщо завтра таке ПВК зникне, то і нема до кого звертатись.
А от з “барсами” та добровольцями все складніше. Частенько підписування контракту затягують до останнього, коли вже людина знаходиться на війні. Контракти підписують чи то з військовою частиною, чи то з відділом МО РФ, чи то з Управлінням МО РФ.
Але є нюанси – в залежності від контракту такий “контрактник” не є військовослужбовцем, а всього лише найманий працівник МО РФ. Стандартні військові виплати можуть не виплачуватись. Замість зарплатні йде матеріальна допомога від благодійного фонду.
Такий поранений росіянин може отримати допомогу не по лінії МО РФ, а через Міністерство соціального захисту.
Ось красива відповідь російських військових медиків для одного з найманців з підрозділу БАРС-8:
“В связи с тем, что подразделение БАРС 8 не является войсковой частью МО РФ, медицинское обследование бойцов подразделения БАРС 8 военно-врачебными комиссиями МО РФ не правомерно”
Найбільші проблеми у таких “добровольців” почнуться після війни. Може виявитись, що офіційно вони не воювали, що вони не ветерани, їх “військова частина” була розформована, а матеріальна допомога була разова, регіональні соціальні виплати будуть скорочені. “Ми вас туди не посилали” – це вони точно почують від російських бюрократів, яким треба буде оптимізувати бюджети.
На Орден не заслужили
У багатьох російських добровольців проблеми починаються вже зараз. Їх напівофіційний статус не дає їм таких саме гарантій на соціальний захист як і офіційним кадровим військовим, тому найцікавіша битва починається для багатьох після поранень.
Але якась частина російських добровольців вже відвоювали своє. З перших днів війни до російських регіонів потягнулись перші “200-ті” добровольці. Ховали їх не так офіційно, як кадрових військових. Меморіальні дошки з ними не вивішували на школи та їх іменами не називали вулиці. Сюжети про них рідко виринали у місцевих ЗМІ.
Якщо “доброволець” мав військове звання у запасі чи колись мав стосунок до армії, то його можуть нагородити “Орденом Мужества” – це стандартна нагорода для російського кадрового військового. Іноді цей Орден могли отримати окремі ПВКшніки – ще одна ознака “державності” цих угруповань.
Але добровольці та “короткі” контрактники на Орден не заслужили. І дійсно, якби такий військовий посмертний Орден почали роздавати всім добровольцям, то тоді питання почали б виникати в офіційних військових, які по соціальній драбині знаходяться вище добровольців.
Тому в перші місяці війни росіяни ховали добровольців по-тихому і без державних нагород. Але кількість втрат зростала, тому російській владі довелось якось реагувати.
Медаль “За Отвагу” посмертно
Починаючи з липня-серпня ми починаємо фіксувати перші нагородження російських добровольців державними відзнаками посмертно. Замість Ордена їм посмертно виписують Медаль “За Отвагу” – російську копію ще радянської нагороди, яку за статутом можуть видавати посмертно.
Ось декілька нагороджених за останні тижні:
- Карпенко Александр (з Волгограду, 52 роки, активіст ЛДПР, офіцер-танкіст, ветеран бойових дій у Придністров’ї (знищено 02.07. – нагородження 31.07.)
- Тулинов Константин (зек з ПВК, знищено 14.07.)
- Иван Непаратов (ПВК Вагнера)
- Романовский Александр (ПВК Вагнера, знищено 01.08.)- Зариф Жанатаев (ветеран бойових дій, нагородження 26.08.)
- Коков Валерий (нагородження 26.08.)
- Маковеев Василий (Набережні Челни, 56 років, загинув у травні – нагородження 31.08.)
- Халиуллин Наиль (Набережні Челни, 49 років, загинув у кінці квітня – нагородження 31.08.)
Нам пощастило знайти фотографію одного з нагородних наказів “добровольців” №504сс від 28.07., в якому виринають 15 посмертних нагороджень. По 10 з них вдалось знайти інформацію, що це російські добровольці першої хвилі (березень-травень):
Ось російські добровольці, які не заслужили Орден, а всього лише медаль:
- Белов Александр – ???.
- Верхотуров Григорий (49 років, знищено 29.04.) – колишній кінолог в МВС РФ, ОМОН на транспорті
- Гурьев Александр (40 років, знищено 14.05.) – строкова служба в спецназі ГРУ, війна в Чечні, працював в тюрмі
- Демин Сергей – ???
- Дисекенеев Юрий (скоріше за все “Дисекенев”, 38 років, орієнтовно 14.06.) – “звільняв дітей Беслану”
- Ерахтин Владислав (38 років, поховано 19.05.) – колишній прапорщик-десантник, пішов добровольцем
- Кухаренко Дмитрий – ???
- Маковеев Василий (56 років, орієнтовно 31.05.) – колись служив у радянській армії, доброволець
- Меренов Игорь (54 роки, знищено 03.06.) – афган, Чечня, снайпер-доброволець
- Монгуш Адар-Дана (39 років, знищено 02.05.) – програміст, доброволець
- Никитин Алексей – ???
- Савченко Дмитрий (орієнтовно 08.05.) – підполковник у відставці, доброволець
- Статилко Валерий (60 років, знищено 24.04.) – майор запасу, ветеран ВС РФ/СРСР, був у Косово
- Тропина Станислав (49 років, орієнтовно до 03.06.) – просто доброволець
Скоріше за все в Кремлі було прийнято рішення нагороджувати добровольців державними нагородами рангом нижче ніж отримують кадрові військові.
Публікацію підготував 
