Міжнародна волонтерська спільнота InformNapalm представляє цікавий огляд експерта з інформаційної безпеки групи “Інформаційний спротив” В’ячеслава Гусарова; до статті ми підготували власну інфографіку.

На початку 90-х років на території Югославії відбулися відомі військово-політичні події. А вже влітку 1992 року «перші російські добровольці» самостійно поїхали в нову гарячу точку після війни у Придністров’ї. Хтось вважав, що там теж нібито треба було захищати слов’ян.

Тоді серед групи «патріотів» опинився відомий персонаж Ігор Стрілков-Гіркін (мабуть, не випадково).

Чомусь у російських ЗМІ цей факт подавався з пафосом “російського патріотизму” та “зі слізьми на очах”.

Проте слід подумати, «як із пострадянської Росії можна було виїхати за кордон з бойовим спорядженням та ще й брати участь у бойових діях?»

Російський письменник М. Полікарпов твердить, що у 1992–1995 рр. на території Боснії постійно діяли кілька сотень “російських добровольців”, застосовуючи тактику розвідувально-диверсійних груп. Основа загону – бійці охоронної фірми із Санкт-Петербурга під назвою «Рубікон».

Тоді логічно ще запитати: невже всі вони пробралися в Югославію під виглядом російських туристів? Тоді очевидно, що без участі КДБ-ФСБ не обійшлося.  Одразу після розпаду СРСР органи державної безпеки створили таємний спеціальний підрозділ з бойовиків-професіоналів, яких використовували в гарячих точках пострадянського простору, а також за кордоном.

Під прикриттям національних ідей “захисту інтересів Росії” бійців спецпідрозділу кидали в райони конфліктів – у Придністров’я, Нагірний Карабах, Крим, Грузію.

«Державні терористи» лишили свій кривавий слід у багатьох місцях, а це не могли не помітити.

З часом виникла потреба створити правові основи, які могли б завуалювати дії незаконних збройних формувань під державні інтереси Росії.

Нормативно-правова ілюзія

Глобальна інформатизація наступала на п’яти секретним операціям спецслужб РФ, і у відкритих джерелах все частіше почали з’являтися небажані матеріали. Потрібна була правова база, як це зроблено в цивілізованих країнах.

Однак традиція Росії приймати закони подвійного призначення глибоко увійшла в менталітет російських чиновників. Цю рису народ колись висловив у приказці “Закон – як дишло, куди повернув – там і вийшло”.

Однією з перших спроб стали поправки до російського закону “Про зброю” (2008 р.), що дають закордонним охоронним структурам корпорацій «Транснафта», «Лукойл» та «Газпром» право використовувати бойову зброю для забезпечення безпеки об’єктів. Прикриваючись нововведеннями, створили перші озброєні групи за кордоном.

Цього виявилося замало, і, починаючи з 2011 р., у російській пресі почало активно обговорюватися питання про створення в Росії військового інструменту урядового впливу. Тоді в медіа з’явився вал інформації про потребу формування “добровольчих загонів резервістів у ФСБ, Службі зовнішньої розвідки Росії, а також у Збройних силах РФ”. Інформаційна кампанія була організована “згори” за класичним сценарієм:

·         в Держдуму РФ представники партії Путіна «Єдина Росія» подали законопроект № 574772-5 «Про внесення змін до окремих законодавчих актів РФ з питань створення мобілізаційного людського резерву»;

·         у провідних ЗМІ РФ розгорнулася «бурхлива» дискусія про «нагальну потребу» створити бойовий резерв у силових структурах;

·         законодавча діагональ влади була підготовлена, щоб прийняти закон «заднім числом».

У результаті закон прийняли, але багато специфічних питань “заховали” під нечіткими фразами.

Для довідки: Закон N 288-ФЗ (2012 р.) регулює порядок проходження служби у спецслужбах РФ способом “перебування в резерві”, який створюється президентом РФ. Перебування в резерві визначається як спеціальним Положенням, так й “іншими нормативними правовими актами РФ”. Обов’язки резервіста можуть бути визначені “іншими федеральними законами та іншими нормативними актами”. Крім цього, резервісти можуть проходити професійну підготовку в “спеціальних професійних закладах”, якими сьогодні можуть бути російські   ПВК – приватні військові компанії (вони мають право на навчання та підготовку спеціалістів потрібного профілю). 

У 2013 році депутат російської Думи О. Мітрофанов вніс до Державної Думи Росії законопроект  № 62015-6 «Про державне регулювання створення та діяльності приватних військових компаній». Законопроект дозволяє ПВК (цитати):

·         мати в користуванні предмети військового призначення;

·         займатися підприємництвом та іншою прибутковою діяльністю;

·         надавати інші військові послуги.

Для довідки: У ст. 27 «Повноваження уряду РФ» вказано, що федеральні органи виконавчої влади повністю контролюють діяльність ПВК та «здійснюють інші повноваження в рамках діяльності приватних військових компаній». У законі немає тлумачення поняття “надання інших військових послуг” (ст. 18, п. 2).

Характерно, що на рік раніше, у 2012 р. депутат О. Мітрофанов отримав благословення від прем’єра В. Путіна на розробку цього закону. Тоді В. Путін назвав систему приватних військових компаній в Росії «інструментом реалізації національних інтересів без прямої участі держави». Найточніше визначення діяльності російських ПВК.

У жовтні 2014 р. депутат Г. Носовко подав у Держдуму ще один законопроект «Про приватні військові компанії». Сьогодні обидва законопроекти проходять процес розгляду.

Приватні військові компанії Росії

Протягом кількох останніх років у Росії було створено близько десяти приватних військових компаній. У зоні АТО часто траплялися бойовики, які раніше проходили спецвишкіл в російських ПВК. Найвідоміші з них:

«РСБ-Груп» – називає себе приватною компанією військового консалтингу. Важлива деталь – офіційно «РСБ-Груп» працює в зонах з нестабільною політичною обстановкою за згодою легітимних урядів інших країн. Під таке формулювання легко підходить військова діяльність «днр» та «лнр», бо лідери цих утворень признаються Росією як представники «державного уряду».

«Антитерор» – група компаній, що складається з навчального центру, загону розмінування та кількох громадських організацій колишніх офіцерів спецназу. Організація навчає й готує бійців для виконання різних спеціальних завдань у зоні військового ризику. Компанію прямо підтримує ФСБ, це допомогло їй закріпитися в регіоні Іраку.

«МАР» – приватна військова компанія, що надає повний спектр “послуг охорони” в зонах з високою терористичною активністю чи нестабільною політичною обстановкою. Займається навчанням, консалтингом, розвідкою, продає товари воєнного призначення і т. п. На практиці «МАР» посилала бійців у зону АТО ніби для забезпечення доставки «гуманітарних вантажів» на окуповану «днр» територію.

«Moran Security Group» – група компаній військового призначення, що займається захистом морських та сухопутних вантажів. Має військово-морський навчальний центр у Санкт-Петербурзі.

«Центр R» (інша назва «Тигр Топ-рент сек’юриті» та «Редут-Антитерор») – типова приватна військова організація; її спеціалісти брали участь у бойових діях у Югославії, на Кавказі, в Іраку, в Афганістані. Компанія готує спеціалістів снайперської (контрснайперської) підготовки, стрільців, саперів, радіоінженерів, бійців швидкого реагування в умовах міста і т. д.

Вірогідно, що діяльність названих ПВК так чи інакше була пов’язана з веденням війни в Україні – вербування, підготовка бійців, супровід або забезпечення. Водночас, в районі проведення АТО, а також у Сирії, зустрічали бойовиків від компаній «АТК-ГРУП», «Slavonic Corps Limited», «Візантія».

Крім цього, у РФ працюють ПВК із «сірою репутацією», тобто ті, яких можна сміливо ставити в один ряд з терористичними угрупуваннями.

Наприклад, «Приватна військова компанія Вагнера» (зареєстрована в Аргентині) – закрита воєнізована структура, табір підготовки розташований у п. Молькіно Краснодарського краю на полігоні 10-ї бригади спеціального призначення Головного розвідувального управління ГШ РФ. З великою часткою ймовірності можна припустити, що тут реалізований той самий механізм створення добровольчих загонів резервістів ГРУ ГШ Росії.

Там все організовано як  у спецназі – прибуття, співбесіда, навчання, карантин, інтенсивна підготовка, екзамен і направлення на завдання. Перший пріоритет – принцип збереження інформації в таємниці.

За інформацією закритих джерел, головне завдання «ЧВК Вагнера» – підготовка бійців для війни в Сирії, відправлення їх туди. Цю версію підтверджують дані численних матеріалів у пресі.

Очевидно, вони складають кістяк загонів сухопутних операцій, які там воюють під маскою добровольців на боці Асада. Загони «відпускників» відправляють в Сирію з Приморсько-Ахтарського військового аеродрому, це за 200 км від навчального центру.

За конфіденційними даними, у «ПВК Вагнера» уже є кілька сотень загиблих бойовиків. Ця інформація частково підтверджується у відкритих джерелах:

24.09.2015 р. – 10 гробів прибуло із Сирії в Севастополь;

20.10.2015 р. – У Севастополь прибуло судно з тілами 26 загиблих морпіхів 810 окремої бригади морської піхоти;

27.10.2015 р. – У Севастополь привезли гроб загиблого в Сирії солдата.

Довідка: 810-та окрема бригада морської піхоти (в/ч 13140) має подвійну дислокацію – у м. Севастополь (штаб) та у м. Темрюк Краснодарського краю (основні частини), що за 200 км від штаб-квартири «ПВК Вагнера». Неважко здогадатися, що «вагнерівці» займалися вербуванням в Сирію бійців із 810 ОБрМП – з підготовлених морпіхів можна швидко сформувати загін спецназу.

Такою ж «сірою» структурою є московська ПВК «E.N.O.T. Corp». На відміну від попередньої, ця компанія має свій сайт, де розмістила трохи інформації про себе.

«E.N.O.T. Corp» займається нібито військово-патріотичною роботою та збирає допомогу для «новоросії». Але є свідчення про причетність «E.N.O.T. Corp» до військових операцій в зоні АТО – «зачистці “ополчення” в Антрациті», «бойових діях на боці терористів» та «супроводі «гуманітарних» конвоїв». До діяльності ПВК причетний О. Бородай, який безпосередньо пов’язаний з російською ФСБ.

Компанія має арсенал зброї, можливості навчати стрільбі, саперній справі, питанням розвідки та плануванню бою. Вірогідно, що військово-патріотичний та гуманітарний компонент “єнотів” – елемент  маскування головних завдань – спеціальних операцій постачання зброї та матеріальних засобів для луганських бойовиків та участь у бойових діях.

За даними з конфіденційних джерел, куратори ПВК «E.N.O.T. Corp» займаються вербуванням терористів з Донбасу в Сирію. Є інформація, що з окупованих регіонів України вже поїхало від 700 до 1000 бойовиків. Для мотивації донецьким бойовикам пропонують російське громадянство, зняття судимостей, пристойні зарплати (від 90 до 250 тис. руб.). Бойовикам рекомендують їхати «захищати Росію» не тільки в Сирію, але й у Таджикистан та Нагірний Карабах, де ситуація складна і будь-якої миті може загостритися.

Казачество – громадська військова організація Росії

За останнє століття історична функція казачества з охорони кордонів імперії деградувала, вони перетворилися на зборище замовних вояк. Підрозділи російського казачества широко використовує керівництво РФ для дестабілізації ситуації в прилеглих до Росії державах.

Така практика була в Чечні, Абхазії, Південній Осетії, Придністров’ї, Криму, Донбасі та в Югославії.

Наприклад, у 1993 р. в Югославському місті Вишеграді дислокувалася Перша казача сотня – 70 чоловік. Люди приїхали з Ростовської області, Поволжя та Москви, пізніше із Санкт-Петербурга та Сибіру.

У недавніх подіях 2014 р. по анексії Криму брали участь казачі підрозділи краснодарських казаків. А в регіони Донбасу приїжджали “захищати російський світ” озброєні загони з Ростовської області.

Як і в попередньому випадку, виникає логічне запитання: як пояснити появу воєнізованих казачих формувань на чужій території й з бойовим завданням? 

Казачі громади в Росії функціонують під контролем російського керівництва через Раду у справах казачества при президенті РФ. В основі підтримки казачества принципи казачої культури, військового побуту та історія.

Та все це відмовки.

Згадаймо «правове дишло» російського законодавства.

Наприклад, відповідно до закону «Про державну службу російського казачества», підрозділи казаків  можуть займатися:

·       заходами для попередження та ліквідації надзвичайних ситуацій, наслідків стихійних лих, заходами цивільної та територіальної оборони;

·         охороною громадського порядку, захистом кордонів, боротьбою з тероризмом;

·         різними діями спільно з федеральними органами виконавчої влади.

Треба розуміти, що військовому казачеству офіційно дозволено займатися не тільки історією та традиціями, але й військовою та бойовою підготовкою. В реальності в деяких містах Росії їм на відкуп віддали сферу охорони та безпеки, що дає можливість утримувати власний арсенал озброєння.

Та ще й російське казачество “підсаджене” на державні гранти – виплати коштів на “підтримку казачих дружин”.

Така ситуація дозволяє використовувати казачі дружини в псевдопатріотичних акціях згідно з планами Кремля.

***

Отже, війна на Донбасі та в Сирії наочно демонструє присутність у цих конфліктах організованого компоненту російських найманців з приватних військових організацій Росії.

З допомогою недержавних військових організацій РФ Кремль фактично створив прихований важіль військового впливу на ситуацію в інших державах.

Аналітика: В’ячеслав Гусаров, експерт з інформаційної безпеки ЦВПД, група “ІС”
Інфографіка: InformNapalm.

(CC BY 4.0) При повному або частковому використанні матеріалу пряме посилання на автора і статтю на сайті InformNapalm.org обов’язкове.
Активне поширення матеріалу в соцмережах вітається!

Переклад А. В.