Ми продовжуємо розкривати нову інформацію про колишніх бійців розформованого українського спецпідрозділу «Беркут» на службі диктатури в Росії й Білорусі.

У другій частині географія розслідування значно розширюється. Колишні бійці спецпідрозділу «Беркут» виявлені не тільки в Мінську, але й в інших регіонах. У рамках розслідування вперше представляємо інформацію про колишнього «беркутівця» з Одеси, який нині служить у лавах мінського ОМОНу.

Читайте також: Спецрозслідування: що захищає «Беркут» в Білорусі. Частина I

Не тільки Мінськ

У результаті вивчення акаунтів у соцмережах згаданого в першій частині розслідування Дмитра Анцупова на території Білорусі був виявлений його колега, боєць миколаївського спецпідрозділу «Беркут» Володимир Дідик. У своєму акаунті в «ОК» Анцупов назвав Дідика колегою.

Дідик Володимир Володимирович

Народився 3 серпня 1988 року в селі Антонівка Новоодеського району Миколаївської області (Україна). Закінчив Миколаївський політехнічний коледж. Після демобілізації був прийнятий в роту міліції особливого призначення (РМОП) «Беркут» при Управлінні МВС України в Миколаївській області. Після перемоги Революції Гідності втік з сім’єю в Білорусь. Імовірно служить в ОМОНі УВС Гомельського облвиконкому.

Ідентифікований на групових фотознімках з колегами з миколаївського «Беркуту».

Володимир Дідик позначений кружком. Зліва і справа від нього – фігуранти першої частини розслідування мінські омонівці Сергій Панасенко і Микола Стогорняк

Судячи по погонах на фото, Володимир Дідик на цей момент носив звання сержанта міліції.

Також Дідик виявлений на знімку з весілля бійця миколаївського «Беркуту» Артема Мельниченка, який в 2017 році звільнився з правоохоронних органів.

Володимир Дідик стоїть в центрі

На відміну від більшості бійців миколаївського «Беркута», що втекли в Білорусь,  Дідик живе не в столиці чи її околицях, а в Гомелі.

Володимир Дідик з донькою під час святкової ходи на честь Дня Перемоги на вул. Совєтській у Гомелі, 9 травня 2016 року. На другому плані гомельський Дім профспілок

У ході вивчення відкритих джерел ім’я Володимира Дідика було виявлене в списку громадян, які потребують поліпшення житлових умов в Залізничному районі Гомеля.

Рішенням районної адміністрації від 6 червня 2017 року він був поставлений в загальну чергу. За допомогою онлайн-сервісу Гомельського облвиконкому можна з’ясувати, що станом на липень 2020 року Володимир Дідик перебував у черзі на житло під №14370.

Ця офіційна інформація додатково підтверджує дату народження Дідика.

Умови постановки в чергу на отримання житла передбачають щорічну перевірку – підтвердження статусу в органах місцевого самоврядування за місцем прописки. Цікаво, що адміністрація Залізничного району Гомеля відкрила для вільного доступу навіть повну адресу проживання колишнього беркутівця в одному з гуртожитків ЖК «Сельмашевське».

Володимир Дідик у бойовій екіпіровці бійця спецпідрозділу “Беркут”

Згідно з білоруським законодавством, громадяни, які прописані в гуртожитку і стоять в черзі на отримання житла, повинні фактично проживати за місцем прописки. Щоб підтвердити це, виконком навіть запитує письмові свідчення сусідів чи коменданта гуртожитку. Виходить, щонайменше з 2017 року до недавнього часу Володимир Дідик проживав у Залізничному районі Гомеля.

Восени 2020 року Дідик вибув із загальної черги. Найбільш ймовірна причина – отримання житла за місцем роботи. Закон дозволяє стояти в черзі на житло одночасно і за місцем проживання, і за місцем роботи. Крім того, співробітники МВС мають переважне право на отримання службового житла. Також відомо, що після 5-7 років служби в ОМОНі бійці отримують власне житло.

З Володимиром Дідиком може бути пов’язана історія, що сталася в Гомелі з українським мігрантом Євгеном Кириченком, який у 2014 році через загрозу наступу російських військ вивіз свою сім’ю з Донецької області до Білорусі.

Євген Кириченко / Фото з акаунта у Facebook

Увечері 11 серпня 2020 року Кириченко був затриманий гомельським ОМОНом у центрі Гомеля як «мітингувальник» і поміщений в мікроавтобус «Газель». Після того як Кириченко сказав, що він українець, його перевели в автозак, де були 8-10 чоловіків у чорній формі без розпізнавальних знаків.

11 серпня 2020 року в Гомелі пройшли масові затримання не тільки протестувальників, а й випадкових людей / Відео з сайту gomel.today

За словами Кириченка, його ображали, запитували, скільки йому платять і хто його координатор, потім повалили на підлогу і сильно побили. Один з омонівців запитав: «Так, може, це ти, падла, палив мене на Майдані?» Потім Кириченка знову перевели в «Газель» і відвезли в РОВД Центрального району Гомеля, де катування продовжилися. Згідно з рішенням суду, Кириченко після цього кілька днів перебував в ізоляторі тимчасового утримання.

Операція МВС Білорусі по придушенню акцій протесту в Гомелі, 11 серпня 2020 року / Кадр відео gomel.today

Незважаючи на оскарження рішення суду і експертизу, ініційовану СК за фактом побиття, Кириченка викликали в Управління по громадянству і міграції та звідти знову відвезли в слідчий ізолятор. Через 14 днів тримання під вартою його депортували з Білорусі з забороною на в’їзд на наступні три роки.

Можливо, Володимир Дідик і омонівець, який розпитував Євгена Кириченка про Майдан в автозаку, одна й та сама особа? Щоб з’ясувати це, автор розслідування зв’язався з Євгеном Кириченком. За його словами, затриманих посадили в автозак спеціально для того, щоб побити.

Жорстоке побиття затриманих у автозаках / кадр відео з сайту tut.by.

За словами Кириченка, він не бачив облич омонівців у автозаку: вони були в балаклавах, деякі – в шоломах. Крім того, затриманим не дозволяли дивитися в бік силовиків, тому він не зміг впізнати омонівця.

Якщо у читачів є додаткова інформація про це, просимо повідомити автору розслідування. Анонімність гарантуємо.

«Ах, Одеса, перлина біля моря»

У лавах мінського ОМОНу виявлений ще один боєць розформованого українського спецпідрозділу «Беркут» – Сергій Кімінчижи. Встановлено, що раніше він служив в окремому батальйоні міліції спеціального призначення (ОБМОП) в Одесі. Це перший беркутівець-одесит, виявлений серед білоруських міліціонерів.

Кімінчижи Сергій Петрович

Народився 4 серпня 1983 року в селі Василівка Болградського району Одеської області (Україна). Жив у селі Вигода Біляївського району тієї ж області. Після демобілізації був прийнятий на службу в БМОП «Беркут» при ГУ МВС України в Одеській області. Після перемоги Революції Гідності втік до Білорусі. Режим Лукашенка надав йому громадянство і прийняв на службу в ОМОН ГУВС Мінського міськвиконкому.

У результаті поглибленої розвідки відкритих джерел (OSINT) Сергій Кімінчижи був виявлений серед бійців «Беркуту», які брали участь у виїздних днях відкритих дверей для учасників Одеського дитячого оздоровчого табору імені Юрія Гагаріна.

Сергій Кімінчижи (в центрі зліва) під час показового виступу бійців “Беркуту” з Одеси / odessitua.com

Захід був організований на початку серпня 2013 року Управлінням кримінальної міліції у справах дітей ГУ МВС України по Одеській області. Крім беркутівців, були запрошені й співробітники кінологічного центру цього управління. Кімінчижи брав участь не тільки в показових виступах свого загону з основними прийомами рукопашного бою, а й у демонстрації наявної у беркутівців зброї та спеціальної техніки.

Сергій Кімінчижи демонструє помпову гвинтівку 12-го калібру “Форт-500”. Багато учасників Революції Гідності, зокрема Михайло Жизневський, були вбиті з цієї зброї / Фото: odessitua.com

Відомо, що під час подій Революції Гідності 19 лютого 2014 року бійці одеського «Беркуту» прорвали оточення, виставлене одеськими активістами біля місця дислокації батальйону, і двома автобусами виїхали до Києва. Вже 21 лютого депутат Анатолій Гриценко супроводжував загони «Беркуту», зокрема з Одеської області, при їх виїзді з Києва. Одеські беркутівці брали безпосередню участь у подіях 20 лютого 2014 року в Києві, один з них навіть був поранений на вулиці Інститутській.

Бійці спецпідрозділу ведуть по демонстрантах вогонь на ураження. Київ, 20 лютого 2014 року / RFE / RL

Зі службою Сергія Кімінчижи в мінському ОМОНі пов’язані відразу кілька випадків затримання і судового переслідування білоруських активістів.

3 квітня 2018 року в Мінську затримали відомого білоруського анархіста В’ячеслава Касінерова. Напередодні він взяв участь у пікеті, де вимагав декриміналізувати легкі наркотики в малих дозах і прийняти відповідні поправки до однієї з найбільш репресивних статей КК Білорусі – статті 328 «Незаконний обіг наркотичних засобів».

В’ячеслав Касінеров / Фото з акаунта у FB

За словами дружини В’ячеслава Касінерова Марини Насенко, затримання відбулося на вулиці. Його здійснили співробітник Московського РВВС Мінська і двоє омонівців у штатському. Один з них тоді не представився, а другий, згідно з документами, мав прізвище Кімінчижи. Група захоплення посадила Касінерова в мікроавтобус, який з самого ранку стояв під його вікнами. Наступного дня, 4 квітня, Касінерова оштрафували за не менше репресивної статтею 23.34 КоАП РБ.

Другий інцидент пов’язаний з розглядом 10 січня 2020 року в Совєтському районному суді Мінська адміністративної справи щодо заступника голови КПК-БНФ і БНФ «Відродження» Сергія Попкова. У ході судового засідання Сергій Кімінчижи і ще один свідок-омонівець, Віктор Мартинчик, дали свідчення про те, що 21 грудня 2019 року на Жовтневій площі Мінська Попков нібито вигукував гасла і порушував громадський порядок. У цей день проходила одна з акцій на підтримку незалежності Білорусі.

Мінськ, Совєтська площа, 21 грудня 2019 року

Попри те, що Попков представив суду всі необхідні докази своєї невиннуватості, судове рішення винесли на підставі показань омонівців, зокрема Сергія Кімінчижи. У результаті Попкову присудили адміністративний штраф у розмірі 20 базових величин (540 рублів).

У матеріалах адміністративної справи є протокол опитування Сергія Кімінчижи:

Цей документ повністю підтверджує не тільки виявлені в ході розслідування ім’я, дату і місце народження фігуранта, а й факт його служби в Мінському ОМОНі.

Наступним гучним інцидентом за участю Сергія Кімінчижи стало затримання «діджеїв змін» Кирила Галанова і Владислава Соколовського. На суді над ними Кімінчижи знову дає свідчення.

Владислав Соколовський і Кирило Галанов, Мінськ, Київський сквер, 6 серпня 2020 року / Надія Бужан, nn.by

6 серпня 2020 року влада Мінська вирішили провести в Київському сквері – на одному з дозволених майданчиків для агітації – день відкритих дверей установи додаткової освіти «Калейдоскоп мистецтва». Цього ж дня в Парку дружби народів повинна була відбутися заявлена ​​раніше зустріч Світлани Тіхановської з виборцями. Однак, попри спеціально призначений владою культурний захід, Світлана Тіхановська закликала всіх прийти саме до Київського скверу. Тут зібралися тисячі противників режиму Лукашенка. Звукооператори Кирило Галанов і Владислав Соколовський, які відповідали за музичну програму державного заходу, на підтримку протестуючих включили пісню «Змін!» групи «Кіно». Їх затримали в той же день.

Кімінчижи засвідчив, що він особисто і ще один омонівець, Руслан Ковальчук, здійснювали пошук, переслідування і затримання Галанова і Соколовського, які при цьому, за його словами, не корилися вимогам силовиків. Згідно зі свідченнями Кімінчижи і Ковальчука, омонівці під час затримання були в цивільному, затриманих вони помістили в автомобіль Volkswagen Transporter, а потім відвезли в Центральне РУВС Мінська.

Співробітники ОМОНу Сергій Кімінчижи (зліва) і Руслан Ковальчук (справа) затримують «діджеїв змін», 6 серпня 2020 року, Мінськ / кадр з відео Telegram-каналу Нехта

На підставі цих та інших свідчень Галанова і Соколовського засудили в цілому до 10 діб адміністративного арешту за дрібне хуліганство і непокору міліції.

Постанова про адміністративне правопорушення №6-2342/2343/2020 щодо Кирила Галанова не тільки додатково підтверджує факт служби екс-беркутівця Сергія Кімінчижи в мінському ОМОНі, але також містить відомості про його посаду і звання.

Згідно з документом, Сергій Кімінчижи – командир групи ОМОН ГУВС Мінміськвиконкому і має звання капітана міліції.

Що ж стало основним мотивом для раптової втечі Кімінчижи з України в Білорусь?

Світло на це допоможе пролити його аккаунт у соціальній мережі «ВК», перенасичений інформаційними продуктами російської пропаганди. Кімінчижи активно репостить не тільки з групи «Антимайдан», а й з пабліків колаборантів: «Комітет визволення Одеси – Антимайдан», «Народна Дружина Одеси (Антимайдан) НД», «Ввічливі люди, Армія, Росія».

У кінці червня 2014 року Сергій Кімінчижи в своєму репості закликає МВС і Національну гвардію України не брати участь у бойових діях на Донбасі, тобто практично не протистояти воєнній агресії Росії.

Слідчі органи України мають право розслідувати діяльність Сергія Кімінчижи як представника командного складу одеського підрозділу «Беркут» під час подій весни 2014 року в Одесі. Вони можуть поєднати це розслідування зі справою його безпосереднього начальника Дмитра Фучеджі.

Навесні 2014 року Дмитро Фучеджі був заступником начальника Одеської обласної міліції та очолював міліцію громадської безпеки. Був звільнений за підозрою у співпраці з бойовиками “Антимайдану”, котрі спровокували в Одесі криваві події 2 травня, в результаті яких загинуло 48 осіб. Ховаючись від слідства, Фучеджі втік на підконтрольну Росії територію так званої “Придністровської Молдавської Республіки”. МВС України подало його в розшук, але Російська Федерація надала Фучеджі громадянство і відмовила у видачі за запитом української сторони.

Полковник Дмитро Фучеджі (справа) на чолі колони озброєних бойовиків “Антимайдану”, 2 травня 2014 року, Одеса

Саме підтримка (про)російських сил і початок їхньої поразки в Україні могли стати основною причиною того, що Кімінчижи раптово залишив родичів і друзів, зруйнував довгу кар’єру в силових структурах України і втік в чужу йому Білорусь.

Співпраця беркутівців з окупантами в період активної фази гібридної російської агресії проти України була масовою. Особливо це було помітно в Криму і на Донбасі.

Тимчасово окупований Крим

Серед контактів у стрічці багатьох миколаївських беркутівців є акаунт їхнього товариша по службі Олександра Біткова. Фігурант розслідування 2017 року Сергій Гавриляк називає його своїм колегою. Саме завдяки свідченням Біткова, який нині переховується в окупованому Криму, можна зробити висновок, що миколаївський «Беркут» брав найактивнішу участь у прямих зіткненнях із захисниками Майдану, в спробах його штурму і придушення Революції. Ці свідчення цінні іще й тим, що також вони пояснюють головний мотив, який підштовхнув беркутівців до втечі.

Бітков Олександр Сергійович

Кадр із сюжету «Російського питання» про діяльність фонду «Ми всі – Беркут».

 

Крім Затуліна, у створенні цього фонду брали участь особистий друг Путіна байкер Олександр Залдостанов («Хірург»), голова і беззмінний член чорносотенного «Ізборського клубу» Олександр Проханов і журналіст Михайло Леонтьєв, представники окупаційної влади Криму Володимир Константинов і Олексій Чалий, а також колишній народний депутат від Партії регіонів, поплічник російських окупантів Олег Царьов. Формально засновником фонду став Інститут країн СНД, а його виконавчим директором – Сергій Ткачук, прес-секретар помічника Путіна Сергія Глазьєва.

Саме Затулін, Глазьєв і Ткачук фігурують у перехоплених і опублікованих Генеральною прокуратурою України переговорах про координацію дій (про)російських бойовиків на території України в рамках спецоперації «Російська весна».

Олександр Бітков також був запрошений для участі в пропагандистському ток-шоу «Прямий ефір» на державному телеканалі «Росія 1», де він розповів про те, як його підрозділ під час запеклих зіткнень і штурму київського Майдану 18 лютого 2014 року захопив Жовтневий палац.

 

З цих зізнань випливає, що миколаївське підрозділ «Беркуту» було одним з найактивніших при кривавому придушенні народних протестів. Масову втечу миколаївських беркутівців у Білорусь, Росію і окупований Крим можна пояснити бажанням уникнути відповідальності за свої дії на Майдані.

Встановлено, що після перемоги Революції Гідності на територію Криму виїхав ще один миколаївський беркутівець – Олександр Попов.

Попов Олександр Миколайович

Народився 29 травня 1989 року в Очакові Миколаївської області. З 2007 по 2009 рік служив у 79-й окремій аеромобільній бригаді (в/ч А0224, ППД – Миколаїв). Після демобілізації був прийнятий на службу в РМОП “Беркут” при УМВС України по Миколаївській області. У листопаді 2013 року в складі свого підрозділу був перекинутий до Києва. Після перемоги Революції Гідності поїхав до окупованого Криму. Донедавна проживав з сім’єю в Севастополі.

Впізнаний на груповому фото зведеного підрозділу миколаївського «Беркуту». Фото зроблене на вулиці Грушевського, біля Кабінету Міністрів України, під час подій Революції Гідності.

Олександр Попов на фото позначений

 

На територію Криму втекли й інші бійці миколаївського «Беркуту». Завдяки вже згадуваному Сергію Гавриляку встановлено, що один з втікачів – Олександр Верьовкін.

Вєрьовкін Олександр Володимирович

Народився 9 серпня 1990 року в селі Євгенівка Снігурівського району Миколаївської області (Україна). Колишній боєць миколаївської роти спецпідрозділу «Беркут». Ідентифікований разом з Олександром Бітковим на груповому фото «беркутівців» у пункті постійної дислокації миколаївського підрозділу.

Цифрами позначені: 1 – Олександр Вєрьовкін; 2 – Олександр Бітков; 3, 4, 5 – екс-бойовики «Беркуту» в Білорусі Сергій Панасенко, Володимир Дідик і Микола Стогорняк / InformNapalm