
Американський менеджер, колишній президент компанії Ford і голова правління корпорації Chrysler Ентоні Якокка абсолютно точно сказав про заголовки: “Більшість людей не читає статті, а проглядає тільки заголовки. Тому той, хто їх формулює, має колосальний вплив на сприйняття новин читачами”.
Сьогодні наштовхнулася на чудовий зразок мистецтва заголовка в німецькій газеті Die Zeit, та про це трохи згодом. Наведу для початку пару прикладів заголовків німецьких ЗМІ за останні місяці, тобто через понад два роки з початку окупації українського Криму і наступної воєнної агресїї Росії проти України.
Такі faux pas з’являються час від часу то тут, то там. Ось, наприклад, газета Die Welt від 22-го лютого 2016 про Євробачення і Джамалу із заголовком:“Україна провокує Росію кандидаткою з Криму”. Чули, знаємо, аякже. Україна вже два роки як провокує Росію. Спочатку Україна влаштувала в себе вдома революцію, потім дозволила загарбати свій півострів, спровокувала кадрових російських військових прийти на Донбас і вбивати її громадян, після цього нахабно почала захищати власні території на сході власної країни, примудрилася викликати західні санкції, відмовилася купувати в Росії газ, а тепер ще й виступає проти “російського світу” й говорить про якесь власне уявлення про її власне майбутнє. Явна чистої води провокація.
У травні вийшов документальний фільм режисера BBC про конспірологічні теорії довкола МН17. Режисер доволі відомий, в інтернеті легко знайти його фільми. Драматургічний принцип простий: він знаходить всяких диво-ботаніків із цікавими теоріями про ті чи інші події (як 9/11, наприклад), дає їм на екрані виговоритися, а потім розбиває їхні теорії в пух і прах. Але що пише німецький Stern, анонсуючи цей фільм у Німеччині? У кращих традиціях кремлівської пропаганди ми читаємо: “Документальний фільм ВВС: Український винищувач міг збити МН17”… Ясно.
Або ось цей прекрасний заголовок, який пару тижнів тому видала також вельми шанована і серйозна газета Німеччини, франкфуртська FAZ: “Володимир Путін назвав американську ПВО-систему в Україні загрозою”. Я відразу поцікавилася на форумі ФАЦ, де саме в Україні німецькі журналісти встановили американську протиракетну систему – мені хотілося передати таку чудову новину своїм друзям, які, на відміну від німецьких журналістів, були в невіданні щодо такого позитивного розвитку подій. А втім, у самій статті йшлося про американську ППО в Румунії. Як у заголовку раптом опинилася Україна – не дуже зрозуміло. І що це – гонитва за читачами чи навмисний саботаж, з огляду на той факт, що тема американської зброї, американських солдат і тонн американських печеньок в Україні – одна з улюблених тем кремлівської пропаганди?
Складається враження, що журналістика як така перестала існувати. Є окремі люди, які справді є журналістами, та чи існує журналістика?
Чомусь журналісти абсолютно впевнені у своїй цілковитій недоторканності, адже демократія ставить в основі демократичного суспільства, зокрема, свободу слова.
Дилема тут для мене в наступному: будь-яка свобода передбачає відповідальність. Свобода неможлива без розуміння власної відповідальності, права – без власних обов’язків. Передусім, перед самим собою.
Прикриваючись свободою слова терористи і пропагандисти множать свої медіа-ресурси у всьому світі, навмисно поширюють брехню, спотворюють реальність на догоду сильним світу цього, ведуть війну за мізки й душі людей.
Ніхто не згадує про “етику журналіста”, яка також прописана в законі. Обов’язки доносити до людей правду, докопуватися до неї, виявляти сутність речей…
Прикриваючись свободою слова, “журналісти” (давайте просто називати їх працівниками ЗМІ) навчилися передавати свою суб’єктивну особисту думку (що досі було прерогативою лише художників, від інших завжди вимагалося обґрунтування й логіка) і вибудовувати сюжети так, що славнозвісна об’єктивна реальність просто-напросто перестала існувати. Її просто немає.
Особиста думка – це в кращому разі. У половині випадків (я просто ідеаліст, тому пишу в половині, гадаю, що на ділі їх більше як 50%) йдеться про елементарний підкуп. Тобто, про корупцію в середовищі журналістів. Про державний апарат усі люблять розмірковувати, але “корупція в журналістському середовищі” – такий вислів коли-небудь хто-небудь взагалі чув? Ну от, я його придумала.
Що ми маємо? Людей, які володіють словом, вміють ним грати й підносити його так, щоб слово швидше входило у свідомість людей. Це їхня професія. Донести повідомлення. Гонець. Вісник.
А в умовах нашої сучасності, коли дозвілля населення складається з вечірньої програми телебачення тієї чи іншої країни, ми маємо в особі “журналістів” армію солдат, здатних захопити найголовніше: розум людини, її дух. Здатних перепрограмувати її уявлення про світ. Вплинути на її сприйняття дійсності… Віртуальну армію, яка в наш час справді може переломити хід реальних подій, тому що віртуальний світ давним-давно змішався з реальним і став його частиною. І вся ця армія тримає перед собою величезні плакати, на яких великими чорними буквами написано: “СВОБОДА СЛОВА!”
І цей плакат розмітає будь-яких протестувальників чи тих, хто намагається спростувати…
Що таке свобода слова? Свобода висловити свою думку (СВОЮ думку). Для кожної людини. Але ж “кожна людина” не працює у структурах, які впливають на масову свідомість. Чи не повинні люди, які мають такий вплив, бути у своїй свободі слова обмежені правдою, честю, чесністю, етикою, мораллю?
Чи мають право журналісти після обстрілу представників ОБСЄ на Донбасі писати заголовки: “Україна: ОБСЄ-представників обстріляли на східній Україні!” (сьогоднішня Die Zeit, одна з найбільших газет Німеччини).
Цікавий заголовок, як думаєте? І цілком достовірний… Адже в Україні. ОБСЄ. Обстріляли. А що не так?
Та так. Психологія – наука вже сто років як визнана, і факт, що після такого заголовка в голові людини залишається одне: “Україна! ОБСЄ! Обстріл!”
Все.
А як вам заголовок: “Представників ОБСЄ обстріляли на окупованому Донбасі проросійські терористи з російської зброї”?
Трохи інше враження, чи не так?
Таж другий заголовок – об’єктивна реальність. Але про неї “журналісти” змовчали. Формально водночас “нічого не спотворивши”.
“Нічого” означає: залишили в мізках читачів чітке уявлення про те, що в Україні стріляють, навіть у закордонних представників. Росія ні при чому. Російські солдати ні при чому. Російська зброя там взагалі й поряд не лежала. Донбас не позначили окремо, як територію України, яка вже два роки окупована нацистами й за яку два роки йде війна. Нічого цього немає.
Журналізм)
Матеріал підготувала Іринай Шлегель спеціально для InformNapalm
(CC BY 4.0) Інформація підготовлена спеціально для сайту InformNapalm.org, при повному або частковому використанні матеріалу активне посилання на автора і статтю на сайті обов’язкове.
Ми закликаємо читачів активно ділитися нашими публікаціями в соціальних мережах. Винесення матеріалів у публічну площину може переломити хід інформаційного та бойового протистояння.Також ви можете зробити цільову пожертву на купівлю техніки для волонтерів-розвідників InformNapalm.
One Response to “Свобода слова: Мистецтво заголовка в контексті російсько-української війни”
01.05.2017
Про спроби в німецьких ЗМІ нівелювати провину Росії - InformNapalm.org (Українська)[…] тему маніпуляцій терміном «Україна» в німецьких ЗМІ. Про маніпуляції із заголовками в німецьких ЗМІ ми писали ще торік, але з того часу мало що змінилося — […]