Хотіли б сьогодні поговорити на тему маніпуляцій терміном «Україна» в німецьких ЗМІ. Про маніпуляції із заголовками в тих самих німецьких ЗМІ ми писали ще торік, але з того часу мало що змінилося — так само говорять про «обстріл ОБСЄ у Східній Україні» і немає навіть спроб розрізнити між вільною Україною і окремими районами східноукраїнського регіону Донбасу, які з 2014 року окуповані Росією та її найманцями. Хоч окуповані райони займають всього 3% території України, а поняття «Східна Україна» охоплює, по ідеї, половину її території… Я жодного разу не бачила, щоб, коли в Саксонії в черговий раз обирають праворадикальні партії, німецькі ЗМІ писали б про «Східну Німеччину».

У шанованому німецькому журналі Spiegel з’являються статті, в яких публікують карти, на яких Крим показано частиною Росії — і тільки після масового обурення читачів та звернення в редакцію карти виправили.

Іноді заходять ще далі. Наприклад, після першого попереднього рішення інтернаціонального суду в Гаазі у позові України проти Росії, на першому німецькому каналі АРД вийшов вечірній випуск новин і репортаж про суд під назвою «Україна програла свій позов проти Росії».

Мені категорично не зрозуміло, як на першому німецькому каналі прийшли до думки, що перше попереднє рішення суду, в якому Гаазький суд визнав свій prima facie по цьому позову, закликав Росію негайно припинити переслідування кримських татар у Криму і забезпечити доступ до освіти українською мовою в кримських школах, а крім того, попросив Україну надати додаткові докази російської агресії на Донбасі на наступне засідання суду, яке відбудеться 7 травня,  – як можна назвати все це «поразкою України».

Також є проблема з московськими бюро західних ЗМІ. Ця тема цікавить мене вже дуже давно, бо очевидно, що німецькі ЗМІ досі так і не зрозуміли, що Совєцький Союз уже 26 років як помер і його колишні республіки вже давно не просто незалежні держави, але й абсолютно не розділяють точку зору Москви на події, що відбуваються. Більшість німецьких ЗМІ ще й досі мають філіали виключно у Москві, звідки транслюють кремлівську пропаганду на весь світ. Особливо це було помітно на початку російсько-української війни, коли німецькі новини про події в Україні мали вигляд копіпасту повідомлень РІА «Новини» та «Інтерфакс РУ». З часом зміст новин став набагато правдивішим, здебільшого дякуючи деяким відповідальним журналістам, а не через медійну політику того чи іншого видання.

Недавно ми натрапили на дуже «цікавий» допис, наведу його повністю:

У вас теж дивний після смак після прочитання? Ні?

Перечитайте ще.

На тему «Сніданок на кордоні» Кирило Данильченко писав на «Петро&Мазепа» ще у січні цього року, коли тему активно обговорювали у ЗМІ та соціальних мережах.

Абсолютно не зрозуміло, як після трьох років агресивної гібридної війни Росії проти України, анексії Криму та кількох тисяч убитих росіянами українців представник московського бюро АРД може говорити про те, що сталося це тому, що «політики не можуть договоритися».

А як щодо мільйонів людей на Майдані 2013-2014, які здійснили революцію? Російська анексія українського Криму, яку провели в момент політичного ослаблення України через успішну Революцію Гідності та втечу президента Януковича, в умовах загальної розгубленості і одночасно радості звільнення – цей віроломний російський напад був, значить, провиною самої України? Бо словами «коли політики не можуть домовитися» представник АРД ставить Росію і Україну, по суті, в один ряд і прирівнює їх.

Коли Росія в 2014 році почала дестабілізувати ситуацію на сході та півдні України, викрадати і катувати її громадян тільки за те, що вони піднімали український прапор у своїх містах і виступали за Україну, як Володимир Рибак, а потім почала присилати спочатку своїх божевільних псів війни а ля Стрєлков/Гіркін і звичайних садистів на Донбас, а згодом своїх кадрових військовослужбовців — причина була в «нездатності домовитися» між політиками? А що з тисячами українських чоловіків та жінок, які добровільно пішли на фронт, щоб захищати свою країну, їх ніхто туди не посилав, ні політики, ні уряд — ні, вони йшли самі, бо хотіли захиститися від російської агресії, захистити себе від навали на свою країну варварів зі сходу, бо на прикладі таких, Як Рибак і Сенцов вони вже знали, що їм готує Російська Федерація і які наслідки матиме вторгнення для них і для майбутнього їхніх дітей.

Бентежить мене також і вислів «прості люди», який передбачає існування якихось дорослих людей, не здатних приймати рішення щодо власного життя і свого майбутнього…

«Прості люди», російські громадяни, у 2014 році на 86% підтримали дії свого уряду, вони впали в ейфорію через крадіжку цілого півострова і всього його майна, писали й кричали про «укрів, яких треба знищувати», носили футболки із зображенням Путіна і телефонували своїм родичам в Україні, щоб обматюкати їх і назвати «фашистами». Це про цих «простих людей» йдеться? Чи про українських жінок, які безстрашно їздили на фронт, щоб відвезти своїм чоловікам їжу і одяг, про українських інженерів, які своїми руками модернізували озброєння, бо українська армія була так ослаблена урядуванням Януковича, що була предметом постійних насмішок «простих росіян». Чи мова про 18-річних українських хлопців, які потайки від батьків записувалися в добровольчі батальйони і тікали на фронт? Це «прості люди»?

Забувають, схоже, і про той факт, що Росія готувалася до нападу на Україну принаймні з 2008 року, що було доведено вже не раз, зокрема, нашою серією публікацій на основі зламаного листування Кирила Фролова з різними діячами російської політики.

У мене багато запитань до цього допису. Логічним я б вважала таке опитування всередині самої Росії, серед її громадян, які розсварилися через російсько-українську війну. Тут же я бачу підготовку до репортажу, в якому під ніжним співчутливим соусом «простих людей, які заплатили таку величезну ціну» виправдовується і нівелюється факт, що одноосібно Росія, її імперіалістична і шовіністична політика у ставленні до сусідів; Україну ж навпаки – звинувачують у захисті власної країни, а обраний демократично президент України Петро Порошенко прирівнюється до російського диктатора, полковника ФСБ, якого у 2000 році привели до влади російські спецслужби.

Дуже тонкі маніпуляції, які все-таки можна розпізнати, якщо придивитися уважніше.

У той час як інші західні ЗМІ – англійські чи американські – давно говорять про безпосередню провину Росії, постійно вказують на те, що без деокупації Криму й передавання східного кордону України під її контроль послаблення санкцій неможливе в принципі, в той час як президенту ПАРЄ, Педро Аграмунту, висловлюють недовіру і відсторонюють з посади через зв’язки з Росією, а в Америці йде слідство проти власного президента за зв’язки з Кремлем, в той час як Польща розслідує катастрофу президентського літака під Смоленськом у 2010 р. і вже відкрито звинувачує Росію, німецькі ЗМІ гарячково намагаються хоч якось цю саму Росію виправдати. І навіть більше: в той час як інші роблять все можливе, щоб звільнитися від газового шантажу Росії, у Німеччині знайшлося аж 5 концернів, які підписують з Росією Nordstream-угоду і ставлять цим Німеччину в залежність від Кремля.

Все це викликає запитання: а які, власне, зв’язки має Німеччина з Росією, якщо навіть німецькі політики дозволяють собі порушувати українське законодавство, відвідавши Крим і вихваляючись у себе у ФБ, що в будь-який момент готові це повторити? І коли німецькі ЗМІ перестануть карати Україну за її бажання звільнитися і залишити позаду совєцьке минуле, за що вона за останні три роки заплатила величезну ціну і продовжує платити?

Автор: Irina Schlegel, спеціально для сайту міжнародної розвідувальної спільноти InformNapalm. Малюнок на обкладинці: Маріан Каменскі. При передруці та використанні матеріалу активне посилання на авторів і наш проект обов’язкове!

(Creative Commons — Attribution 4.0 International — CC BY 4.0 ).

Бажаєте оперативно отримувати сповіщення про нові розслідування InformNapalm?

 Підписуйтеся на сторінку спільноти у Facebook.