8 жовтня 2026 року Південна Корея відкликала свого посла з України через дипломатичний конфлікт навколо двох військовополонених КНДР. Прикметно, що цей демарш відбувся одночасно з міжнародним скандалом через постачання пального до Росії з південнокорейських портів, зокрема підсанкційними танкерами. Але за дипломатичними суперечками залишається значно серйозніше питання. Поки Сеул ходить по лезу, обираючи, з ким більше дружити — з Москвою чи Києвом, армія КНДР за підтримки Росії системно засвоює бойовий досвід сучасної війни. І одного дня може використати його вже проти самої Південної Кореї.
Двоє полонених і дипломатичний демарш
8 жовтня Reuters повідомило про рішення Сеула відкликати посла з України. Причиною стала суперечка навколо розголошення передачі двох північнокорейських військовослужбовців, захоплених українськими силами на Курщині в січні 2025 року.
Полонених передали Республіці Корея в середині вересня 2026 року. 23 вересня президент Володимир Зеленський оголосив про це під час виступу на Генеральній Асамблеї ООН.
Сеул заявив, що передача мала залишатися конфіденційною, зокрема через ризики для військових та їхніх родин у КНДР. Українська сторона заперечувала існування відповідної домовленості. Після кількох раундів дипломатичних контактів і незадоволення Сеула отриманими поясненнями конфлікт завершився відкликанням посла. Водночас південнокорейське МЗС повідомило про готовність продовжувати переговори з Києвом.
Питання захисту полонених справді важливе. Однак ця суперечка оголила значно ширшу проблему у відносинах держав, які мають спільний безпековий інтерес: протидіяти військовому посиленню КНДР завдяки співпраці з Росією.
Адже ще восени 2024 року Південна Корея мала унікальну можливість отримати практичну інформацію про армію свого головного противника.
Що Сеул планував ще у 2024 році
22 жовтня 2024 року Yonhap повідомило, що уряд Південної Кореї розглядає можливість направити в Україну військових і розвідувальних фахівців для вивчення тактики, озброєння та бойових можливостей військ КНДР. Обговорювалася також їхня участь в опитуванні майбутніх полонених.
Для Сеула це був рідкісний шанс. Південнокорейська розвідка десятиліттями вивчала армію КНДР переважно дистанційно: через супутникові знімки, агентурні дані, військові навчання та свідчення перебіжчиків. Тепер з’явилася можливість спостерігати за поведінкою північнокорейських підрозділів у справжній війні — проти армії, яка активно використовує FPV-дрони, засоби радіоелектронної боротьби, артилерію та сучасні системи розвідки.
Тоді ж Сеул допускав перегляд своєї політики щодо постачання Україні летального озброєння.
Але за наступні два роки ця можливість так і не перетворилася на масштабне публічно підтверджене оборонне партнерство.
Південнокорейська Національна розвідувальна служба (NIS) справді співпрацювала з українськими спецслужбами в роботі з полоненими КНДР. Південна Корея надавала Україні фінансову, гуманітарну та нелетальну допомогу. Проте прямих поставок летальної зброї не відбулося.
Частина розвідувальної співпраці могла залишитися закритою. Але публічно доступних фактів недостатньо, щоб говорити про повне використання Сеулом того стратегічного потенціалу, який створила участь КНДР у війні проти України.
InformNapalm: від листівок на Курщині до перших полонених
Ще в грудні 2024 року InformNapalm оприлюднив відео, отримане від українських військових, на якому дрони скидали корейськомовні листівки над позиціями північнокорейських підрозділів на Курщині.
For North #Korean soldiers in the Kursk region, #Ukrainian drones bring not only death but also an offer to survive and start a new life as free individuals.
More info: https://t.co/v2IF8F5qKT https://t.co/b4NtYQDGos— InformNapalm (@InformNapalm) December 19, 2024
Також військовослужбовцям КНДР пропонували здатися, зберегти життя та отримати сприяння в переїзді до Республіки Корея. Йшлося не просто про заклики припинити участь у війні, а про можливість почати нове життя за межами тоталітарної системи Кім Чен Ина.
Це була спроба прямої інформаційної комунікації з військовими противника, які перебували під впливом багаторічної державної пропаганди та, ймовірно, мали обмежене уявлення про реальні умови життя в Південній Кореї.
Кампанія привернула увагу південнокорейських медіа, зокрема Yonhap і News1TV.
InformNapalm тоді наголошував, що Південній Кореї стратегічно вигідно підтримувати Україну озброєнням, поки військовий потенціал КНДР можна стримувати далеко від Корейського півострова.
Були також інші спроби заохотити солдат КНДР скласти зброю і почати мирне життя.
Військовий Південної Кореї 🇰🇷 зробив відеозвернення корейською мовою до військових #КНДР, що воюють проти України на боці РФ (субтитри українською).
Ми прагнемо дати шанс солдатам Північної Кореї зробити правильний вибір, вижити й здобути волю, якої у них ніколи не було.
Ми закликаємо дружні канали та ресурси долучитись до поширення цього відеозвернення, зі свого боку ми докладаємо максимум зусиль, щоб інформація дійшла до адресатів різними засобами, не тільки через інтернет, але і безпосередньо на полі бою.
#Korea #Ukraine
— InformNapalm (@InformNapalm) December 3, 2024
11 січня 2025 року Україна повідомила про захоплення двох поранених військовослужбовців КНДР у Курській області, яких взяли в полон оператори ССО ЗС України. Це відкрило нові можливості для отримання розвідувальної інформації безпосередньо від людей, які проходили підготовку в північнокорейській армії та брали участь у бойових діях.
У січневих публікаціях InformNapalm також розглядалася можливість передачі таких полонених Південній Кореї та їхня цінність як джерела відомостей про армію КНДР.
Показовою стала й архівна публікація InformNapalm від 20 січня 2025, присвячена вдосконаленню корейськомовних листівок після отримання інформації від перших полонених. Українські військові адаптували зміст і візуальне оформлення матеріалів з урахуванням нових відомостей.
Отже, йшлося вже не просто про розповсюдження листівок, а про спробу використовувати отриману інформацію для вдосконалення роботи з військовими КНДР.
При цьому немає доказів, що саме листівки спричинили здачу конкретних північнокорейців у полон. Але сама кампанія демонструвала можливості, які можна було розширювати за участю фахівців Південної Кореї.
Сеул отримав доступ до унікального досвіду українських військових. Питання в тому, наскільки повно він ним скористався.
Зауважимо, що це лише невелика частина матеріалів, які InformNapalm публікував про участь військових КНДР у війні проти України. У Telegram-архіві спільноти за пошуковими запитами «КНДР», «північнокорейські» та інші можна знайти десятки тематичних повідомлень, зокрема унікальні відео з Курщини, свідчення участі північнокорейських військових у боях та матеріали про полонених. Радимо скористатися архівом усім, хто бажає глибше дослідити тему та простежити розвиток подій у хронології.
Курщина стала бойовим полігоном для армії КНДР
Перші місяці участі військ КНДР у боях супроводжувалися значними втратами. Українські військові фіксували масовані піхотні штурми та пересування щільними групами, які ставали вразливими до артилерії й FPV-дронів.
Однак було б помилкою вважати, що північнокорейські підрозділи залишилися на тому самому рівні підготовки.
У березні 2025 року Yonhap із посиланням на NIS повідомило, що військові КНДР у Росії вже навчаються застосуванню безпілотників.
Інший показовий епізод — свідчення одного з полонених, який розповів південнокорейському депутату Ю Йон Вону про використання російських антидронових засобів та зміни в їхній ефективності через адаптацію українських БПЛА.
9 квітня 2026 року британський аналітичний центр RUSI опублікував дослідження, автор якого Джон Геммінгс звернув увагу на перехід військ КНДР від великих піхотних формувань до малих тактичних груп, використання розвідувальних дронів для коригування артилерійського вогню та впровадження досвіду Курщини у військову підготовку.
Паралельно Пхеньян розвиває власну безпілотну промисловість і поглиблює військово-технічну співпрацю з Росією.
4 жовтня 2026 року Reuters повідомило, що, за оцінкою президента Зеленського, Москва передала КНДР технології реактивних ударних БПЛА. Конкретний обсяг таких передач потребує незалежного підтвердження.
У результаті Пхеньян отримує досвід, якого його армія не мала десятиліттями. Причому досвід не лише штурмових дій, а й протидії сучасним дронам, застосування РЕБ, використання безпілотної розвідки та взаємодії різних засобів ураження.
Це особливо небезпечно з огляду на участь у війні північнокорейських сил спеціальних операцій, які традиційно готуються до проникнення в тил, диверсій і захоплення важливих об’єктів.
У майбутньому отримані навички можуть бути використані проти Південної Кореї — від дронових атак на військову інфраструктуру до підтримки дій невеликих штурмових і диверсійних груп.
Звісно, Курщина не є Корейським півостровом. Сеул має сучасну армію, високотехнологічні системи спостереження та союз зі США. Тому автоматично переносити бойовий досвід КНДР на майбутній конфлікт було б неправильно.
Але ігнорувати факт тактичної адаптації противника — ще небезпечніше.
Сеул гримає дверима, поки танкери везуть пальне до Росії
Особливо прикметно, що нинішній дипломатичний демарш Сеула відбувається на тлі іншого скандалу, який створює серйозні запитання вже до самої Південної Кореї.
6 жовтня британська газета The Guardian опублікувала розслідування, яке ґрунтується на портових документах і даних відстеження суден.
Журналісти встановили, що лише за липень–серпень 2026 року з південнокорейських портів до Росії перевезли понад 176 тисяч тонн нафтопродуктів, переважно дизелю. Сім танкерів здійснили 14 рейсів до російського Далекого Сходу. Три із цих суден перебували під санкціями західних держав.
Серед них — танкер Layla, який двічі перевозив дизельне пальне з Ульсана до Владивостока, загалом близько 57 тисяч тонн. Під час одного з рейсів судно декларувало японський порт Ніїґата як пункт призначення, але фактично попрямувало до Росії.
Також зафіксовано перевалку пального між суднами в південнокорейських водах.
За оцінкою української сторони, у серпні на постачання з Південної Кореї припало близько 31% російського імпорту пального.
Усе це відбувалося, коли Україна системно завдавала ударів по російській нафтопереробній інфраструктурі, а Москва намагалася компенсувати дефіцит пального.
Виходить парадоксальна картина.
Українські військові ризикують життям, щоб руйнувати російську паливну логістику. Водночас через порти Південної Кореї до Росії надходять значні обсяги пального, зокрема на підсанкційних суднах.
Сеул заперечив звинувачення у сприянні обходу санкцій. Південнокорейська влада зазначила, що відповідні нафтопродукти не підпадають під її експортні обмеження, та пообіцяла перевірити можливі порушення.
Отже, наявні факти хоч і не доводять, що уряд Південної Кореї свідомо організовував постачання пального до РФ, але вони порушують питання про ефективність санкційного контролю та політичну відповідальність за економічні операції, що допомагають Росії долати наслідки українських ударів.
На цьому тлі рішення Сеула демонстративно виступити в ролі ображеної сторони у відносинах з Україною виглядає щонайменше суперечливо.
Причому є ще один важливий аспект: Росія, яка отримує пальне з південнокорейських портів, водночас залишається головним військовим партнером КНДР.
Москва використовує північнокорейські боєприпаси й військових, а Пхеньян отримує доступ до бойового досвіду, російських технологій та ресурсів.
Виходить, що економічні операції, які полегшують становище Росії, опосередковано допомагають зберігати ресурсну базу держави, яка посилює головного військового противника Південної Кореї.
Чи не є це небезпечним стратегічним протиріччям?
Ставка на Москву замість співпраці з Україною?
Нинішня адміністрація президента Лі Чже Мьона прагне відновити діалог із Пхеньяном та знизити напруженість на Корейському півострові.
Не можна виключати, що в Сеулі також розглядають можливість поліпшення відносин із Москвою в надії використати її вплив на Кім Чен Ина.
Публічних доказів того, що саме такий розрахунок визначив відкликання посла чи політику щодо російських поставок, немає. Але якщо подібна стратегія справді обговорюється, вона має очевидні ризики.
Спроба домовлятися з Кремлем про стримування КНДР означала б покладатися на державу, яка сама зацікавлена у військовому посиленні Пхеньяна.
Історія неодноразово демонструвала, що поступки агресивним режимам без дієвих механізмів стримування можуть не зменшувати, а лише посилювати їхні апетити.
Південна Корея має іншу можливість: поглиблювати військово-технічну та розвідувальну співпрацю з Україною, яка вже безпосередньо протидіяла військам КНДР на полі бою.
Український досвід у боротьбі з дронами, засобами РЕБ, малими штурмовими групами та іншими елементами сучасної війни може бути не менш важливим для безпеки Сеула, ніж традиційна дипломатія.
Фото: трофейна російська військова радіостанція Р-187-П1 «Азарт», знайдена бійцями Сил спеціальних операцій ЗСУ біля тіл загиблих військовослужбовців КНДР на Курщині. Ексклюзив InformNapalm.
Висновки InformNapalm
Ще в грудні 2024 року InformNapalm звертав увагу на стратегічну вигоду для Південної Кореї від активнішої підтримки України. Після захоплення перших військовополонених КНДР ми також наголошували на розвідувальній цінності роботи з ними.
Майже два роки потому ці аргументи залишаються актуальними.
Пхеньян заплатив за участь у війні значними втратами, але отримав можливість випробувати армію в реальних бойових умовах, адаптувати тактику й прискорити розвиток військових технологій.
Сеул теж отримав важливу розвідувальну інформацію та можливості співпраці з Україною. Проте у відкритих джерелах немає достатніх свідчень, що цей потенціал було реалізовано повною мірою.
І тепер, замість поглиблення співпраці проти спільних загроз, ми спостерігаємо дипломатичний конфлікт через двох полонених — на тлі скандалу з постачанням пального до Росії через південнокорейські порти.
Можна сперечатися про дипломатичний протокол, конфіденційність та політичні образи. Але є стратегічна реальність, яку неможливо ігнорувати.
Росія й КНДР продовжують поглиблювати військове партнерство. Москва отримує солдатів і боєприпаси. Пхеньян — бойовий досвід, технології та можливість модернізувати армію.
А Південна Корея ризикує недооцінити час, який отримав її противник для підготовки до нової військової агресії. Київ для Сеула точно міг би стати надійнішим стратегічним союзником у протистоянні агресору, ніж кулуарні обіцянки Москви.
Чи зрозуміє це Сеул завчасно, чи кусатиме лікті постфактум, коли військові КНДР уже почнуть застосовувати набутий бойовий досвід безпосередньо проти Південної Кореї, — час покаже.
Матеріал підготував Роман Бурко спеціально для читачів сайту міжнародної волонтерської розвідувальної спільноти InformNapalm. Поширення і передрук з активним посиланням на джерело вітаються. (Creative Commons — Attribution 4.0 International — CC BY 4.0). Підписуйтесь на офіційні сторінки міжнародної розвідувальної спільноти InformNapalm.
Читайте також інші матеріали по темі:
- Родини загиблих в РФ солдат КНДР зобов’язують підписувати документи про нерозголошення
- Російський НРТК «Кур’єр»: документи розробників ведуть до китайських компаній
