Пропонуємо до вашої уваги україномовний переклад статті, яка спершу була підготовлена волонтером англомовної редакції InformNapalm для західної аудиторії. Ця публікація пояснює епохальні події, які відбуваються нині в Україні в православному середовищі, і спростовує найпоширеніші фейки та маніпуляції російської пропаганди по цій темі, що закидаються на Захід.

Кожен президент незалежної України, крім Віктора Януковича, намагався зробити Українську православну церкву незалежною від російської й, усунувши цю перепону, об’єднати три окремі православні церкви України. Проте лише минулого року Президент Порошенко дійсно доклав неабияких зусиль і був підтриманий Вселенським Патріархом. Оскільки Україна наближається до отримання своєї незалежної і об’єднаної помісної Православної церкви, розглянемо основні факти процесу, історію та логіку, а також інформаційну війну довкола нашої церкви.

Останні факти

На початку квітня 2018 року Президент України Петро Порошенко провів переговори про перспективи українського православ’я з Вселенським Патріархом Варфоломієм I, предстоятелем Константинопольського Патріархату та духовним лідером православних християн у всьому світі. Згодом, 17 квітня, було зроблено офіційний запит на церковну незалежність (або автокефалію) Православної церкви України (ПЦУ) від Росії і Російської православної церкви. Фанар (офіційна резиденція Вселенського Патріарха) почав вивчати це питання, включно із проведенням консультацій про об’єднання трьох окремих православних церков в Україні: Української православної церкви московського патріархату (УПЦ-МП), Української православної церкви київського патріархату (УПЦ-КП) та Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) в об’єданну ПЦУ, для зцілення багаторічного розколу українського православ’я. Влітку в Україну були відправлені екзархи Вселенського Патріархату. Офіційно Фанар оголосив остаточне позитивне рішення 11 жовтня. У відповідь РПЦ після синоду (зібрання своїх єпископів) у Мінську 15 жовтня оголосила про розрив усіх зв’язків з Константинополем, спровокувавши масовий розкол у православному світі.  Підготовку Томосу про автокефалію ПЦУ було завершено 29 листопада після Синоду Вселенського Патріархату. Документ переданий новообраному керівнику об’єднаної церкви. Об’єднавчий собор Українських православних церков було успішно проведено 15 грудня 2018 року, після чого було сформовано єдину Православну церкву України та обрано її очільника, УПЦ-КП та УАПЦ саморозпустились. У Раді взяли участь представники всіх трьох українських православних церков, які обрали митрополита Епіфанія (Думенка) Предстоятелем ПЦУ. Церемонія передачі автокефалії (Томосу) була запланована на 6 січня 2019 року, напередодні Різдва за Юліанським календарем. Верховна Рада України прийняла закон, що забороняє УПЦ-МП використовувати назву “Українська”, відтепер зобов’язуючи її називати себе “Російська православна церква в Україні”.

Це дуже короткий і сухий виклад основних подій навколо українського православ’я у 2018 році. Насправді процес автокефалізації був сповнений драматизму, а також жорстокого опору і лобізму з боку РПЦ і Російської Федерації.

ЗМІ та інформаційна війна

На наш подив, новини про процес автокефалії для українського православ’я та аналіз подій в основних західних ЗМІ були більш-менш коректними як на рівні фактів, так і на рівні розуміння. Наводилися такі причини, як російська агресія, підтримка гібридної війни на сході України з боку РПЦ, і як наслідок – падіння популярності УПЦ-МП.

• Незалежність церкви України збільшує ізоляцію Росії (FT)

• Тертя між Україною та Росією провокує історичний релігійний розкол (The Guardian)

• Путін втрачає вплив, оскільки українська православна церква прагне незалежності (Bloomberg)

Була невелика кількість і явних ляпів, як ось твіт Reuters “Після 1000 років Україна відколюється від російської церкви”. Твіт було швидко вилучено після того, як на його очевидну абсурдність відреагувала проукраїнська громада.

З іншого боку, підконтрольні російській владі засоби масової інформації реагували різко негативно, цитуючи і повторюючи риторику РПЦ, називаючи процеси в Україні “розколом”. Висвітлення процесу автокефалії з боку РТ і ТАСС є нічим іншим як пропагандистською кампанією із заголовками на кшталт “київське втручання в релігію”, “ідолопоклонники з кров’ю на руках” і навіть суворими попередженнями від патріарха Кирила, що “розкольники” приведуть Україну до духовної смерті”. Адміністрація президента Росії, відома своєю схильністю спілкуватися за допомогою “сигналів” з міжнародною спільнотою, також натякнула на можливе кровопролиття в Україні на релігійному ґрунті.

Ось деякі із заголовків російських ЗМІ:

• “Розкол узаконено і поглиблено”: як православний світ відреагував на автокефалію нової релігійної структури на Україні (RT)

• “Ніхто не думає про реальні наслідки”: що чекає Україну після оголошення автокефалії нової церкви (RT)

• Експерт: створення нової церковної структури України призведе до пограбування УПЦ (ТАРС)

• Патріарх Кирило назвав злочинними дії Константинополя на Україні (ТАРС)

Заголовок видання RT “РТ: “Українські розкольники – це ідолопоклонники з кров’ю на руках””

У наступній частині ми обговоримо улюблені постулати російської пропаганди про автокефалію Української православної церкви.

Наразі розглянемо причини, чому питання про незалежність ПЦУ від РПЦ стало таким важливим? Настільки, що Президент України задіяв усі свої дипломатичні важелі у цьому процесі. Чому Порошенко називає це питанням національної безпеки для України і ставиться до нього відповідно?

Хоча західні ЗМІ широко визнають “нездатність російського православ’я засудити кровопролиття на сході України, яке коштувало 10 тисяч життів”, і погоджуються, що “дійсно, православні російські бізнесмени та чиновники відіграли певну роль у розпалюванні конфлікту” (FT), вони все ще наполягають на тому, щоб називати РПЦ “церквою” і розглядати її як таку. Однак ця організація насправді не є церквою, а є продовженням російської держави, структурною ланкою ФСБ (а до цього КДБ) і Адміністрації президента Російської Федерації. Вона використовується як пропагандистська та агентурна мережа, а також як бізнесове прикриття.

Трохи історії

Ключ до цього розуміння лежить в історії жорстокого переслідування православної віри у перші десятиліття радянського періоду і наступного “приручення” церкви.

Криваві напади на Православну церкву з масовими вбивствами духівництва в Росії та на інших територіях, окупованих більшовиками, почалися ще в 1917 році. Вони тривали з різним ступенем жорстокості до 1943 року. У 1917–1935 роках було заарештовано понад 130 тисяч російських православних священиків; 95 тисяч було вбито. У перші роки правління більшовики часто прилюдно катували священиків із показовою жорстокістю. Потім, лише під час чисток 1937 і 1938 рр., церковні документи зафіксували арешти 168 300 членів російського православного духівництва; з них понад 100 тисяч було розстріляно. Репресії 1917-1943 рр. фізично знищили переважну більшість традиційного православного духівництва і залякали решту до повної покори.

Під час Другої світової війни Йосип Сталін вирішив відродити Російську православну церкву, щоб використовувати її як політичний та ідеологічний інструмент. Сталін викликав трьох митрополитів Російської церкви 4 вересня 1943 року і запропонував створити Московський патріархат. Вони прийняли пропозицію і отримали дозвіл скликати Помісний собор. Один з трьох, Алексій (Сіманський), був обраний Патріархом Московським і всієї Русі в 1945 році. Архів Митрохіна і архіви КДБ, оприлюднені СБУ у грудні 2017 року, підтверджують, що делегати того Помісного собору РПЦ ретельно відбиралися та перевірялися місцевими організаціями НКДБ. Це призвело до того, що всі делегати буди або агентами, або офіцерами НКДБ (попередник КДБ).

Ця угода зі Сталіним поклала край системному кривавому переслідуванню Православної церкви в Росії і стала початком періоду співпраці і приручення РПЦ радянською державою. У період між 1945 і 1959 рр. офіційна організація церкви була значно розширена, хоча окремих членів духівництва іноді все ще заарештовували і висилали. Кількість відкритих церков в СРСР досягла 25 тисяч. До 1957 р. відкрилося близько 22 тисяч російських православних церков. Але в 1959 році Микита Хрущов розпочав власну кампанію проти РПЦ і змусив закрити близько 12 тисяч церков. До 1965 року залишалися активними менше 7000 церков. Члени церковної ієрархії були ув’язнені або витіснені, їхні місця зайняли слухняні клірики, багато з яких мали зв’язки з КДБ.

У 1965 році державний контроль над Православною церквою в Радянському Союзі, і в першу чергу в Росії та Україні, було зміцнено об’єднанням двох урядових наглядових органів з релігійних справ у єдину Раду в справах релігій (РСР). Диктаторські повноваження управління релігійними організацій в СРСР були закріплені за цим органом офіційно згідно з чинним законодавством. Кілька років по тому Василь Фуров, заступник голови РСР, написав у звіті для ЦК КПРС: “Патріарший Синод перебуває під контролем Ради у справах релігій. Обрання та розподіл його постійних членів – повністю в руках Ради; кандидати на переобрання в Синод також узгоджуються з відповідальними працівниками. Патріарх Пімен і постійні члени Синоду узгоджують з керівництвом Ради всі питання порядку денного, як і самі постанови Священного синоду”. У 1975 році РСР отримала офіційну юридичну наглядову роль над низовими справами церкви завдяки праву вирішувати питання реєстрації релігійних громад або парафій і видавати дозвіл на богослужіння. РСР в Україні навіть критикували за надмірно жорстку позицію. РСР доповідала ідеологічному відділу ЦК КПРС і передавала інформацію до КДБ.

Ідеологічні відділи КПРС і КДБ затверджували усі ключові посади в Церкві, включаючи єпископів. Священиків використовували як агентів впливу у Всесвітній раді церков і таких організацій прикриття, як Всесвітня рада миру, Християнська мирна конференція та Товариство “Родина”, засноване КДБ у 1975 році. У 1989 році Костянтин Харчев, голова РСР, підтвердив, що Російська православна церква суворо контролювалася з боку ЦК КПРС, особливо її ідеологічного відділу. Пізніше в інтерв’ю від 8 червня 2015 р. він сказав про церковних ієрархів: “Адже вони були плоть від плоті радянської влади. Подивишся їхні біографії – вони всі однакові. Деякі з них в молодості були навіть секретарями первинних комсомольських організацій. Потім для них малювали “біографії”. Потихеньку протягували через основні етапи церковної кар’єри. Обов’язково повинні були пройти через посаду ректора академії, потім правлячого єпископа. Їх просвічували, як на рентгені”.

У П’ятому управлінні (контррозвідка) КДБ існував цілий Четвертий відділ, присвячений церковним справам. Це якраз те управління, де Володимир Путін почав свою кар’єру офіцера КДБ. Саме там перевіряли призначених священиків і “малювали біографії“. Цей відділ кував агентурні кадри для Першого управління, яке відправляло ієрархів церкви за кордон формувати сприятливе сприйняття позиції та політики Радянського Союзу на міжнародному рівні та збирати розвідувальні дані.  У січні 1992 року в Росії було створено парламентську комісію з розслідування причин і обставин путчу 1991 року. У звіті Комісії, опублікованому 6 березня, містилися шокуючі викриття: “Співробітники КДБ, використовуючи такі псевдоніми, як Святослав, Адамант, Михайлов, Нестерович, Огнєв та інші здійснювали закордонні поїздки, організовані Департаментом зовнішніх зносин Російської православної церкви [який очолював митрополит Кирило (Гундяєв), майбутній патріарх РПЦ], виконуючи завдання, поставлені перед ними керівництвом КДБ. Характер їхніх місій показує, що цей відділ був нерозривно пов’язаний з державою і що він виник як таємний агентурний центр КДБ серед вірян”.

Всі ці факти дозволяють зробити висновок, що напередодні розпаду СРСР в РПЦ було побудовано ефективну дворівневу систему управління з боку радянської держави: від низового парафіяльного рівня церкву більш-менш відкрито контролював уряд через РСР, а церковна ієрархія включно до найвищих рівнів була під негласним контролем КДБ. РСР був розпущений у 1991 році, але існують вагомі докази того, що Федеральна служба безпеки (ФСБ) і Адміністрація президента Російської Федерації успадкували і зберегли значну частину впливу на справи РПЦ.

Підривна діяльність РПЦ в сучасній Україні

Ієрархи РПЦ, які згадуються як в архіві Мітрохіна, так і в архівах КДБ, відкритих СБУ, як джерела розвідувальної інформації та агенти впливу КДБ, продовжили служити в церкві і просувати свою кар’єру. Деякі з них відкрито визнали свою співпрацю з КДБ і покаялися, пояснюючи це як вимушений крок для захисту своїх парафіян. Проте більшість промовчали, включаючи патріарха Кирила (Гундяєва). Його зв’язки з КДБ відомі з початку 1990-х років, де він працював під псевдо “Михайлов“.

Наведемо ще раз слова Костянтина Харчева з його інтерв’ю в червні 2015 року: “Після 1991 року РПЦ дійсно виявилася вписаною у владу. Вийшло приблизно те ж саме, що і при царі. Церква – державний департамент. Тепер вона безпосередньо контактує з усіма міністерствами і відомствами, укладає договори, вказує, як нам жити. Звичайно, Рада у справах релігій з її контролем за діями керівництва Церкви в таких умовах їм не потрібна”.

Крім того, РПЦ отримувала щедре фінансування та податкові пільги від держави, яка допомагала їй просувати свої бізнесові інтереси, при тому під дуже поблажливим державним наглядом. РПЦ оточувала себе цілою екосистемою “православних бізнесменів” з чорносотенним менталітетом. Одного з них, Костянтина Малофєєва, ФСБ прямо залучила до фінансування та підтримки гібридної агресії Російської Федерації на Донбасі. За “дивним збігом” Малофєєв мав у своєму підпорядкуванні Ігоря Гіркіна (Стрєлкова) і Олександра Бородая – офіцерів ФСБ, які відіграли центральну роль на ранній стадії війни на Донбасі. СБУ перехопила телефонну розмову Малофєєва, в якій він дає детальні інструкції і тактичні вказівки Гіркіну та Бородаю. Це, а також інші відомі факти свідчать про безпосередній зв’язок Малофєєва з ФСБ. Він фігурує у багатьох розслідуваннях InformNapalm, пов’язаних не тільки з підривною та терористичною діяльністю в Україні, а й з фінансуванням правих та ультраправих політичних партій та груп в ЄС.

РПЦ стала магнітом і центром для інших груп православних фанатиків і мракобісів, таких як донські казаки, монархісти і навіть православні фашисти в Росії. Ці групи стали основним джерелом “добровольців” для незаконних збройних формувань (НЗФ) на Донбасі з вираженим “православним” забарвленням, для всіляких “казачих військ”, які тероризували Луганську область, або для Російської православної армії (РПА), незаконної озброєної групи, яку благословляла і підтримувала як РПЦ, так і УПЦ-МП. РПА була причетна до грабежів, викрадень, тортур і вбивств протестантських священиків. УПЦ-МП також стала осередком православних джихадистів по всій території України.

Тетяна Деркач, журналістка сайту petrimazepa.com, здійснила комплексне дослідження зв’язків УПЦ-МП з “казачими” організаціями в Україні і показала зв’язок п’ятнадцяти великих єпархій УПЦ-МП в різних частинах країни з НЗФ, що брали активну участь у російській агресії проти України. Зокрема її статті містять фотографії збіговиськ цих “казаків” з прапорами Російської імперії, прапорами з іконами Христа, такими ж самими прапорами, якими розмахували НЗФ російської гібридної армії у зоні бойових дій на Донбасі. Серія статей свідчить про системне залучення УПЦ-МП до підривної діяльності РПЦ на території України.

Ідеологічний зв’язок РПЦ з Адміністрацією президента Росії, а також системне втручання у внутрішню політику України через РПЦ і УПЦ-МП волонтери InformNapalm продемонстрували у серії розслідувань #FrolovLeaks. Наша команда проаналізувала електронну пошту “воцерковленого експерта” Кирила Фролова з 2004 по 2016 рік. З одного боку, він співпрацював з такими політичними фігурами РФ як Костянтин Затулін, Владислав Сурков, Сергій Глазьєв, з іншого – з різношерстними “православними активістами” в Україні та ієрархами УПЦ-МП. Серія розслідувань демонструє довгу історію втручання у справи українських церков та політичних кіл, чвар всередині РПЦ, гучних скандалів у Росії та Україні. Кульмінацією саги є викриття у частині VII безпосереднього співробітництва між секретарем Одеської єпархії та ФСБ у фінансуванні антимайданівського та сепаратистського руху в Одесі, що призвело до кровопролиття 2 травня 2014 року в Будинку профспілок.

УПЦ-МП, дочірня структура РПЦ в Україні, також служила і продовжує служити мережею проросійської пропаганди, молячись за російську армію і Путіна й одночасно відмовляючи вшановувати загиблих українських воїнів, пропагує сприйняття росіян, білорусів і українців як “адін народ” тощо, тобто повторюючи основні пропагандистські штампи російських державних ЗМІ.

Ієрархи РПЦ і багато їхніх колег в Україні відомі розгульним життям і любов’ю до розкошів. За православними канонами вони дають чернечі клятви безкорисливості. Любов до швейцарських годинників, швидкісних німецьких автомобілів та яхт показує, ким вони є насправді – рядженими у рясах.

Висновки

Ми усвідомлюємо, що в РПЦ були і є праведні священики справжнього злету духу, як от Гліб Якунін або Олександр Мень. Проте вони були рідкісними маргіналами, які, попри свій високий моральний авторитет, ніколи не потрапляли на бодай якийсь важливий рівень церковної ієрархії. Такі священики та миряни зберегли церкву в найтемніші періоди сталінських репресій. Вони також є силою, що завжди прагне самоочищення церкви.

Однак ієрархія, як РПЦ в Росії, так і УПЦ-МП в Україні, була глибоко і системно пронизана радянськими спецслужбами. Є серйозні підстави вважати, що в сучасній Росії ФСБ (правонаступник КДБ) значною мірою зберегла владу над ієрархічною структурою РПЦ і, як наслідок, УПЦ-МП. Ступінь такого проникнення ставить під сумнів правомірність застосовування терміну “церква” до РПЦ. Тому об’єднання трьох православних церков в Україні та виведення українського православ’я зі сфери прямого впливу РПЦ давно назріли і мають першорядне значення для державної безпеки України.

У наступній частині команда InformNapalm обговорить і спростує деякі з улюблених постулатів російської пропаганди щодо процесу об’єднання Православної церкви України та її автокефалії.

Артем Величко спеціально для InformNapalm. Переклав Андрій Григанський.
При використанні інформації активне посилання на джерело обов’язкове
(Creative Commons — Attribution 4.0 International — CC BY 4.0 )
Тисніть репост і діліться з друзями
Підписуйтеся на сторінки спільноти InformNapalm у
Фейсбук / Твіттер