На цьому тижні Україна знову вийшла на арену світової політики. В авторитетному американському виданні The New York Times вийшла стаття, у якій Україні приписують можливе постачання ракетних двигунів Північній Кореї. Автори проводять логічний ланцюжок: сама КНДР навряд чи могла б розробити такі системи в короткий термін, а тому придбала ракети на вторинному чи тіньовому ринку. Самі ракети, можливо, були вироблені в Україні чи Росії. Причому країни згадуються саме в такій послідовності і саме слово Україна винесли в назву статті, що начебто не залишає нам простору для маневру.

Стаття переповідає доповідь технічного спеціаліста Майкла Еллемана (Michael Elleman), яка вийшла в один день зі статтею в NYT. Мабуть, автори статті працювали у зв’язці з Еллеманом, або працювали з версією його доповіді ще до першої публікації.

Якби така стаття-доповідь вийшла на безіменному блозі чергового think-tank, то на неї ніхто б не звернув уваги. Тому цінність таких статей-доповідей зазвичай дорівнює цінності медіа, в якому вони з’являються чи передруковуються. В статтю з NYT люди будуть вірити, і вона буде вважатися надійним джерелом.

Окремо зазначимо, що NYT ніколи не страждав на любов до України і часто давав публікувати дивні статті про Україну, та зазвичай це було в розділі «Думки» (по суті це простий блог на сайті), але цього разу стаття вийшла від імені редакції видання.

Who is Mr. Elleman?

Українські медіа поквапилися зробити з американського ракетного спеціаліста Еллемана агента Кремля, так знайшли найшвидший спосіб пояснити появу такої статті в NYT. У 90-х Еллеман працював у програмі з роззброєння в Росії. А раз працював у Росії, значить агент Кремля чи був завербований, і з ним все ясно.

Але йдеться про програму Cooperative Threat Reduction Program – так звана програма Нанна-Лугара – міждержавна програма між США та країнами колишнього СРСР, що існувала з 1991-го року. Американський уряд виділяв гроші на утилізацію ядерного, хімічного та іншого озброєння масового ураження, засобів його доставки і загальне роззброєння. На 2012-й рік американці виділили на програму 8,97 млрд доларів. У програмі також брала участь Україна.

Еллеман вивчав фізику в Берклі (University of California, Berkeley), працював у різних програмах з роззброєння, має досвід роботи в компанії Lockheed Martin. З 1995 по 2001-й рік він очолював програму з роззброєння в Росії, а з 2003 по 2009-й рік працював у компанії Booz Allen Hamilton, яка допомагала реалізувати програми з роззброєння. У цій компанії часто працюють колишні працівники американських спецслужб. Також слід нагадати, що майже всю свою активну кар’єру в спецслужбах Едвард Сноуден провів саме в цій компанії (2009-2013).

Фактично, Еллемен – вузькопрофільний технічний спеціаліст, який якщо й працював у Росії, то працював там за завданням американського уряду, після чого опинився в наближеній до американських спецслужб компанії і далі вважався експертом по ракетних технологіях. Чи бувають такі люди «колишніми» – велике запитання, але швидше риторичне.

Він чимось нагадує міністра закордонних справ України Павла Клімкіна, який теж вивчав фізику і в 90-х займався питаннями роззброєння з американськими партнерами. Але його чомусь ніхто не називає американським агентом.

Чому Еллеман звинувачує Україну?

Після прочитання статті в NYT не залишається сумнівів, що Україна так чи інакше постачала ракетні двигуни в Північну Корею. Погана економічна ситуація в Україні, великий досвід ракетобудування, досвід співпраці з Росією, невідомі контрабандисти ракетних двигунів і взагалі, ви ж знаєте цю Україну – типова стаття-кліше без жодних доказів, але, мовляв, і так всі все розуміють. Україна згадується у статті 26 разів, Росія – 13 разів. Акценти розставлено точно.

Проте в самій доповіді Еллемана інформація подана в такому ключі, що, можливо, двигуни були вироблені в Росії чи в Україні. Можливо, навіть в Україні, але ще в совітський період. Акценти розставлено саме так – Russia and Ukraine (таку згадку бачимо в статті кілька разів, а точніше – 5-7 по всьому тексту). Зокрема Україна згадується в статті 12 разів, а Росія – 20. Тобто журналісти NYT поміняли акценти доповіді Еллемана і виставили Україну головним винуватцем, хоч в початковій статті йшлося радше про Росію, а не Україну.

Російська реакція чи її відсутність

Дуже цікаво простежити саме російську реакцію. Якщо ми виходимо з того, що поява такої статті – це справа рук російських спецслужб чи агентів впливу, то варто було б очікувати на бурхливу реакцію російських експертів та дипломатів, але чомусь Марія Захарова мовчить.

Цікаво, що стаття вийшла в понеділок вранці, а ввечері на радіостанції «Ехо Москви» виходить передача «Арсенал». Гостем передачі цього разу був Борис Обносов – генеральний директор АТ «Корпорація «Тактичне ракетне озброєння». Тема передачі ідеальна – «Російське ракетобудування». Здавалося б, у випадку цілеспрямованого російського інформаційного вкиду половину передачі присвятили б викриттю підлої України, яка продає ракетні технології країнам-ізгоям. Але за цілу годину запитання про Україну так і не поставили…

Треба зазначити, що як би не намагалися притягнути Україну до постачання ракетних технологій для Північної Кореї, та Україна не може фізично доправити ці технології режиму Кім Чен Ина. Доставка так чи інакше проходила б через Росію чи Китай. Зайві санкції ще й через Північну Корею Росії навряд чи потрібні.

Зрештою в світі не існує чорного ринку ракетних двигунів, як немає вторинного ринку турбін компанії Siemens. У цьому питанні так чи інакше є російський слід. Навіть якщо двигун колись виготовили в Україні чи в УРСР, то доправили його в Північну Корею, найімовірніше, росіяни. Навіть якщо технології чи сама ракета в КНДР прийшли з Китаю, то в Китай вони, знову ж таки, потрапили або з Росії, або з відома Росії.

Тому російська інформаційна машина, півдня вагаючись, обирала офіційну позицію – починати звинувачувати Україну чи про всяк випадок вдати, що нічого не сталося. Схоже, обрали саме другий варіант.

Як писали про корейські ракети раніше?

Питання постачання ракетних технологій уже не раз піднімалися в західній пресі. Україну згадували мимохідь або не згадували взагалі.

Так, ще 1-го червня 2017 р. на круглому столі «Trump and North Korea: Where Do We Go From Here?» в Університеті Джонса Хопкінса з участю Еллемана вже обговорювали питання постачання ракетних технологій в Північну Корею. Але формулювання знову зводилися до того, що це, мабуть, ще совітські ракетні технології, які виробляли в Росії чи в Україні. Співвідношення згадок двох країн знову 22 до 10 «на користь» Росії.

Цікаво, що ще 4-го липня у статті «Wie zum Teufel kommt Kim an eine solche Rakete?» («Звідки, чорт забирай, у Кіма такі ракети?») німецький Die Welt згадує Україну та… Іран як можливі джерела ракетних технологій у Північній Кореї, але той інформаційний вкид, схоже, українські ЗМІ так і не прочитали.

Американська преса часто розглядала це питання. Так, ще за два дні до статті в NYT, 12 серпня, в провінційній The Salt Lake Tribune з’являється стаття «North Korea still mastering how to deliver a nuke to US», експертом у якій виступає саме Майкл Еллеман, але Україну в статті навіть не згадують. Збіг?

Ідеальний вибір жертви

Проте саме після аналітичних доповідей Еллемана про російсько-український слід північнокорейських ракет у статті NYT змінюються акценти і тема стає українсько-російською, точніше просто українською.

Зазначимо, що в цьому питанні жертву обрали ідеально. Воююча країна має й без того купу проблем, з незрозумілою передісторією постачання озброєння у всі гарячі точки світу, країна, яка має технології виробництва практично всього озброєння масового ураження, з дивною верхівкою керівництва, яке можна звинуватити в чому завгодно і навіть не треба шукати особливих доказів, адже… і так все ясно.

Як доказ ніхто не буде представляти обвуглені таблички з написом Made in Ukraine і датою випуску після початку російської агресії. Просто в інформаційне поле вкинуть очевидний факт – це ж могла бути Україна. Доказів ніхто шукати не буде, всі просто використовуватимуть погану репутацію України.

До того ж по факту Україна – слабка країна третього світу, яка не зможе адекватно відповісти на інформаційні вкиди. Спростування  «Південмашу», Турчинова чи Горбуліна в США просто не почують, українські журналісти не отримають місце в NYT, щоб відповісти на звинувачення. В історії просто залишиться заголовок «North Korea’s Missile Success Is Linked to Ukrainian Plant»…

Мовчання китайських ягнят

Окремо треба звернути увагу на мовчання китайської сторони, завдяки якій Північна Корея власне й існує. Довжина кордону Китаю і Північної Кореї – 1420 кілометрів, кордону Росії та Північної Кореї – трохи більше 39 кілометрів. То чому ракетні технології в Південну Корею мали прийти саме з Росії чи України, а не з Китаю?

По суті зараз адміністрація Трампа відволікається на нікому не потрібний конфлікт з країною-ізгоєм, яка навіть не може дістати своїми ракетами до американської території і вже, згідно з останньою версією, погрожує тільки знищити базу технічного забезпечення ВМС США на острові Гуам.

У цей час адміністрація Трампа могла б розв’язувати економічні проблеми, заявлені у виборчій кампанії – зменшення залежності Америки від закордонних товарів. Саме бажання Трампа зменшити кількість німецьких та європейських товарів на американському ринку спричинило хвилю анти-трампівської істерії у європейських політиків та ЗМІ. Зараз у Німеччини позитивне сальдо в торгівлі зі США на понад 50 млрд євро, позитивне сальдо країн Єврозони – приблизно 100 млрд євро.

У торгівлі з Китаєм у США навіть торговий дефіцит сягає майже 350 млрд доларів. Якщо адміністрація Трампа і почне нову економічну політику в стилі America First, то найбільше постраждає експортноорієнтована економіка Китаю.

Саме Китаю на руку, що США замість розв’язання економічних проблем раптом змушені боротися з Північною Кореєю, у якої звідкись взялися ракетні технології, що дають змогу дістати до території США. Хай там як, умиротворення Північної Кореї – такий собі саморобний козир в руках китайської дипломатії.

Цікаво, що саме в день публікації статті про постачання українських ракетних двигунів Китай показово посилив свої економічні санкції проти Північної Кореї. Просто збіг чи це черговий результат торгів Китаю та США?

Саморобна «Кольчуга» проти «Джавеліна»

Можливо, нам не варто шукати такі складні пояснення. Був час, коли Україну вже звинувачували в постачанні «Кольчуг» в Ірак. Після цього в Ірак зайшли американці, але слідів українських «Кольчуг» так і не знайшли. Але з українського президента Кучми тоді показово зробили заледве не президента-ізгоя. Тепер, через роки, історія все розставила на місця, але осад залишився.

Зараз нарешті, на четвертому році війни, в Америці заговорили про передавання Україні летального озброєння. Та не даремно це питання розглядають роками. Проти цих поставок виступають і агенти впливу Кремля (тут цікава стаття в Bloomberg), і внутрішньоамериканські сили, які не бачать для Америки прямої вигоди у швидкій перемозі України. Власне, навіщо Америці швидка перемога ЗСУ на Донбасі, якщо питання можна обговорювати роками, не випускаючи РФ з чергового конфлікту?

Ми знаємо, що, при бажанні, доступ до сучасних технологій отримують і таліби, і сирійська опозиція. І тільки питання постачання озброєння в Україну поки буксує.

Цікава реакція американської сторони на цю статтю. Можливо, про неї просто забудуть, і вона стане невдалою інтерпретацією статті Еллемана. Та може бути, що цей кейс використають у внутрішньоамериканських суперечках, як аргумент проти передавання Україні летального озброєння.

Матеріал підготував Антон Павлушко спеціально для сайту InformNapalm.
(Creative Commons — Attribution 4.0 International — CC BY 4.0)

При використанні інформації активне посилання на джерело обов’язкове

Тисніть репост і діліться з друзями.
Підписуйтеся на сторінки спільноти InformNapalm у
Фейсбук / Твіттер / Telegram
і оперативно отримуйте інформацію про нові матеріали.

Помітили помилку? Напишіть нам, будь ласка, приватне повідомлення на сторінку Фейсбук – і ми її виправимо. Дякуємо!