Наближаються парламентські вибори у Грузії, призначені на жовтень 2016 року, і грузинська громадськість стає свідком цікавих подій, зокрема, активізації місцевих адептів «російського світу». Цей огляд не має на меті висвітлити весь спектр політичних партій Грузії, що мають парламентські амбіції, а ознайомить читача з деякими політичними силами та їхніми поплічниками, котрі певною мірою є фаворитами Кремля й перебувають на російських дотаціях.

Після останніх парламентських виборів, що відбулись восени 2012 року, внутрішньополітична ситуація у Грузії істотно змінилася. Більшість у парламенті здобула коаліція, до складу якої ввійшли як окремі особи, так і партії-антиподи. Нова парламентська більшість оголосила амністію, під яку потрапили не тільки тисячі кримінальних елементів, а й люди, які відбували термін за державну зраду і шпигунство на користь Росії. Була проголошена політика налагодження взаємин з РФ, хоча через 4 роки, попри всі спроби конструктивного діалогу, з урахуванням головних принципів суверенітету й цілісності Грузії, це ні до чого доброго не призвело. Росія, як і раніше, залишається країною-окупантом і контролює два регіони Грузії, і продовжує процес «повзучої окупації», захоплюючи нові землі, викрадаючи і вбиваючи мирних громадян Грузії.

На фоні політики «примирення» помітно посилилася активність російської пропаганди, проросійських організацій і прихильників «російського світу», які представлені декількома політичними й неурядовими організаціями. Серед них можемо виділити такі:

Парламентські сили:

• Парламентську фракцію «Промисловців», людей із непевним минулим, котрі нажили статків у часи хаосу і свавілля 90-х років минулого століття, обличчям якої є пивовар, шанувальник сталінізму й затятий антизахідник Топадзе,
• Парламентарій Мечіаурі, відомий своїм радикалізмом і антизахідними заявами, від якого відхрестилися навіть його соратники по коаліції «Мрія», котрий створив нову проросійську партію «За єдину Грузію», що об’єднує корупціонерів епохи Шеварнадзе, зокрема, колишнього губернатора Мамаладзе, котрий втік до Москви.

Непарламентські сили:

• «Альянс патріотів», що збирається об’єднати у своєму складі 5 партій, які всотали в себе негідників епохи шеварднадзівского хаосу 90-х, а також нових осіб – провокаторів та інтриганів, які зробили піар на парламентських ігрищах 2012 року, на чолі з комісаршею Інашвілі.
• Об’єднання «Центристи», яке «обіцяє» виборцям російські пенсії, скасування візового режиму з Росією, відновлення територіальної цілісності. Головними особами цього об’єднання є колишній міністр МВС і член бандитського угруповання «Мхедріоні», який відбував термін за тероризм, Хачішвілі й головний фігурант т. зв. «тюремних кадрів», садист Бендукадзе.
• «Демократичний рух – Єдина Грузія» на чолі з Ніно Бурджанадзе, що має чітко окреслену проросійську спрямованість та амбіції повернутись до державного корита.

Крім перерахованих партій і об’єднань, готових взяти шматочок від кремлівських дотацій, є й інші, менш амбітні сили, але з чітко вираженим російським акцентом. Насамперед це – місцевий фаворит Дугіна, клоун Арчіл Чкоїдзе, лідер об’єднання «Євразійський вибір» і «соціаліст» Валерій Кварацхелія, що перебуває в пошуку донорів-господарів із Золотоглавої.

Також не треба списувати з рахунків неурядові організації місцевої російської діаспори, діяльність яких особливо активізувалася останнім часом. Умовним центром російської культури у Тбілісі є Грибоєдівський театр під керівництвом Миколи Свєнтіцького. Театр живе своїм життям, там також міститься офіс представництва «РІА Новини», де періодично проводять свої прес-конференції різного роду маргінали – той же Чкоїдзе зі своїм «Євразійським вибором» і «Товариство Іраклія II».

Заглиблюючись у деталі, можна дізнатися, що заслужений діяч мистецтв РФ, кавалер Ордена Дружби (без банта) Свєнтіцький, крім усього, є членом президії Міжнародної Ради російських співвітчизників. До речі, крім пана Свєнтіцького, до цієї організації мають стосунок щонайменше двоє «клієнтів» сайту «Миротворець», що веде облік зрадників і терористів:

• Колесніченко В. В. – голова президії
• Цеков Сергій Павлович – заступник голови президії

Окремо слід виділити «Союз російської молоді Грузії» й «Центр правового  захисту російських співвітчизників Грузії» – це дві організації з однаковою емблемою й одним керівником – Олександром Бєженцевим, його мати керівник низки місцевих і міжнародних об’єднань діаспори. Своєрідний сімейний підряд коло офіційного російського корита.

Примітка: Проект  реалізується за сприяння «Фонду підтримки та захисту прав російських співвітчизників, які проживають за кордоном» 
Фонд – це виплід МЗС Росії:

• Лавров Сергій Вікторович – Голова Опікунської ради
• Карасін Григорій Борисович, статс-секретар – Голова Ради, Керівник ради Фонду

Деякі проекти ЦПЗ фінансуються фондом “Російський світ”. І цим фондом керують Сергій Лавров, Фурсенко і т. д.

Судячи з активності і вгодованості Бєженцева і його дружка Дмитра Брегвадзе, у МЗС РФ (а може і не тільки у МЗС) їх непогано «годують». Бєженцев досить часто буває в Росії, а також любить позувати перед камерами в компанії з керівником Секції інтересів РФ при посольстві Швейцарії у Грузії Вадимом Горєловим. Російський дипломат не втрачає жодного шансу й буває на всіх заходах, організованих Бєженцевим та іншими об’єднаннями проросійських організацій.

Зліва-направо: Дмитро Брегвадзе, Олександр Бєженцев, Вадим Горєлов

З недавно створених російських організацій фігурує «Координаційна рада організацій російських співвітчизників у Грузії». Голова – такий собі Георгій Томаш. 

Серед друзів у нього – названі вище НПО. Конференції відкривають під гімн Росії, святкують День Росії  і т. д. Часті гості – Олександр Бєженцев, Вадим Горєлов, а також останнім часом особливо активні Ліка Захарова та Михайло Татевосов.

Треба зазначити, що місцеві російські організації повністю абстраговані від активності в цивільно-громадському секторі Грузії й не виявляють особливого бажання брати участь у суспільному житті країни, у якій проживають.

Вони практично повністю ігноруються такі пам’ятні дати: 9 квітня (розстріл мирної демонстрації у Тбілісі в 1989 році), 26 травня (День Незалежності) та інші.
Нема чого й казати про участь в акціях протесту проти «повзучої окупації» і викрадення людей. Все це  має «добрий» вигляд на тлі постів, які рясніють триколором країни-агресора, й розмов про дружбу й «народну дипломатію», до того ж більшість з них – жителі та громадяни Грузії.

Є ще Грузинська Православна Церква, що має неабиякий вплив на громадськість. Не новина, що серед священнослужителів чимало прихильників дружби з «одновірцями-православними», тобто з Росією.

Деякі представники ГПЦ відкрито проповідують ненависть до всього західного, ще й звеличують Росію і розповідають про необхідність дружби народів. Водночас деякі священнослужителі явно виходять за межі своєї компетенції, йдуть на відверті провокації. Наприклад, випадок із нещодавнім зривом міжнародного рок-фестивалю, а також новина про спробу «віджати» території, що належать Сачхерському військовому центру гірської рятувальної підготовки. Деякі консерватори-священнослужителі не соромляться фотографуватися з представниками МЗС країни-окупанта.

Зліва-направо —  Вадим Горєлов (МЗС РФ), Митрополит Серафим (Боржосько-Бакуріанська єпархія), Микола Свєнтіцький («Російський клуб»)

Все це забезпечується безперешкодною і відкритою роботою російської пропаганди у Грузії. Це й російські телеканали, що виходять в ефір через кабельні мережі, і місцеві однокамерні студійні канали типу «Об’єктив», і ЗМІ на кшталт видання «Сакінформ», які, не соромлячись, пропагують російську лінію і висвітлюють події у вигідному для них форматі.  

Відомо, яку роль відіграла російська пропаганда в Україні. Основна ідея – відродження фашизму, нацисти, заборона російської мови. І як наслідок – підготовлений ґрунт для прямої агресії щодо сусідньої держави.

Що відбувається у Грузії? У Тбілісі з’явилися нечисленні ультранаціоналістичні групи, футбольні фанати та інше – данина моді, так би мовити. Їх зовсім небагато, і в суспільному житті вони не відіграють жодної ролі. Але для російських ЗМІ й цього було досить, щоб стати основою для перебільшень, перекручувань і підміни фактів. Як заведено в кісельовщини, сила в заголовках. Так, наприклад, після гучного випадку у вегетаріанському кафе, на шпальтах російських інформаційних видань з’явились заголовки на кшталт «М’ясоїди-неонацисти закидали шашликами відвідувачів веганського кафе у Тбілісі». Потім з’ясувалося, що націоналісти не мали жодного стосунку до цього епізоду, але хіба про це напишуть «РІА Новини» чи до них подібні? Російська пропаганда, зачепившись за цей випадок, завзято почала приписувати цим групам гасла «Грузія для грузинів», перекрутивши зміст фактичних гасел: «Грузини для Грузії» чи «Слава Грузії, смерть ворогам», а в оригіналі просто: «Слава Грузії».

Внаслідок такої інформаційної політики та пропаганди, подібна інформація впливає не тільки на мешканців сусідньої країни, але й мотивує місцевих маргіналів посилено поклонятися «російському світу» й боротися з міфічним фашизмом у Грузії.

Зазвичай за такою кількістю тексту йдуть ВИСНОВКИ, але тут вони вочевидь зайві. Розклад проросійських сил і адептів «російського світу» у Грузії очевидний, але до виборів у нас ще досить часу, щоб «грузинське засмічення» увібрало в себе побільше л-на, яке підлягає змиву.

Автор огляду Андрiй Вачнадзе, спеціально для InformNapalm.

(CC BY 4.0) Інформація підготовлена спеціально для сайту InformNapalm.org, при повному або частковому використанні матеріалу активне посилання на автора і статтю на сайті обов’язкове.

Ми закликаємо читачів активно ділитися нашими публікаціями в соціальних мережах. Винесення матеріалів у публічну площину може переломити хід інформаційного та бойового протистояння.