Сьогодні, 27 червня 2020 р., демократична спільнота Чехії відзначає 70-ті роковини смерті Мілади Горакової (1901–1950), страченої за підсумками політичних процесів, що проходили в Чехословаччині в перші роки після приходу комуністів до влади (1948–1953 рр.). Горакова стала єдиною жінкою, засудженою до смертної кари. Її послідовна позиція та відмова йти на компроміси з людиноненависницьким режимом зробили її символом опору тиранії компартії. У наш час, коли в багатьох країнах Європи зростають тенденції до повзучого авторитаризму, доречно пригадати цю видатну особистість історії Чехії та розповісти про неї українській аудиторії, яка про неї знає небагато.

Біографія

Мілада Кралова в університетські роки

Мілада Горакова (Milada Horáková, дівоче прізвище Кралова) народилася 25 грудня 1901 р. в чеському місті Краловске-Віногради (з 1922 р. входить до складу м. Праги). Вперше потерпіла за політичні переконання ще в часи Австро-Угорщини – вступила до реальної гімназії, проте була виключена через участь в антивоєнних демонстраціях 1 травня 1918 р. Втім, юній студентці дозволили перевестися до іншої гімназії, яку вона успішно закінчила в 1921 р. Отримавши атестат зрілості, Горакова вступає на юридичний факультет Карлова університету в Празі. В 1923 р. захворіла на скарлатину, через яку була змушена перервати навчання, проте підступну хворобу спромоглася подолати. Повернувшись до навчання, отримала диплом та ступінь доктора прав у 1926 р. В університеті зустріла перше кохання – сільськогосподарського економіста та майбутнього програмного директора Чехословацького радіо Богуслава Горака, з яким уклала шлюб 15 лютого 1927 р. (у 1933 р. в них народилася дочка Яна).

Франтішка Пламінкова

Закінчивши навчання, Горакова пішла працювати до Центрального соціального управління міста Праги. Переломним моментом її життя стало знайомство з Франтішкою Пламінковою – засновницею Жіночої національної ради, найбільш помітної організації руху емансипації жінок у 1920–30 рр. Вступивши до лав цієї організації, Горакова невдовзі стає однією з її провідних діячок та активною захисницею прав жінок, – зокрема, часто захищала їх у судах. Крім того, вона була членкинею Чеської народно-соціальної партії та низки громадських об’єднань соціального спрямування, включаючи Чехословацьку організацію Червоного Хреста. Їздила до Великої Британії, Франції та СРСР; вільно володіла англійською, французькою та німецькою мовами. Активно діяла в сфері законодавчого урівняння жінок у правах – брала участь у створенні нового Цивільного кодексу в частині сім’ї та рівноправності жінок, розгляді питань соціальної\ справедливості, соціального захисту та забезпечення.

У 1939 р., після анексії прикордонних Судет гітлерівською Німеччиною, Міладі Гораковій як заміжній жінці довелося піти з державної служби, аби звільнити місце для тих, хто був змушений виїхати з окупованих територій. Коли гітлерівці невдовзі окупували всю Чехію, створивши картонну псевдодержаву «Протекторат Богемії та Моравії», Горакова долучається до діяльності організацій спротиву «Петиційний комітет «Залишимося вірними» та «Політичний центр». Займається пошуком для них нових нелегальних працівників, забезпечує конспіративні квартири та добуває розвідувальні дані.

2 серпня 1940 р. Міладу Горакову та її чоловіка заарештовує гестапо та піддає обох жорсткому допиту. Тримають її спочатку в празькій в’язниці на Панкраці, потім перевозять до Терезіна, де Мілада знову зустрічається з Пламінковою (згодом страченою). Після Терезіна утримується спочатку в Лейпцигу, а потім – Дрездені, де в 1944 постає перед судом. Цікавий факт – Горакова, вільно володіючи німецькою мовою, захищалася самостійно. Прокуратура вимагає смертної кари, проте суд пом’якшує покарання, замінюючи страту вісьмома роками ув’язнення.

Після звільнення з мюнхенської в’язниці американською армією в 1945 р. Горакова повертається до Праги, де знову зустрічається зі своїм чоловіком, який вижив після так званого «Маршу смерті». Відновлює Національний рух жінок та активно включається в громадське життя (наприклад, стає співголовою Спілки звільнених політичних в’язнів). Вступає до керівництва поновленої Чеської народно-соціальної партії, отримує депутатський мандат Тимчасових національних зборів. У 1946 р. обирається до Національних зборів на постійній основі, стає членкинею комітетів з іноземних справ та конституційного права. Разом з колежанками по Раді жінок у 1947 р. створює жіночий журнал Vlasta, який виходить і досі. Через критичну позицію в сфері соціальних справ, економіки та зарубіжної політики Горакову моніторить STB («Державна безпека», аналог радянського КДБ), яка вже тоді контролювалася комуністами.

Після комуністичного путчу 25 лютого 1948 р., для позначення якого офіційна пропаганда декілька подальших десятиліть вживала назву «Переможний лютий», Міладу Горакову позбавляють усіх громадських посад (включаючи показово навіть ті, які вона ніколи не обіймала). Проте, на відміну від колишніх колег по громадській роботі, які з приходом комуністів до влади займають позицію «моя хата з краю», Горакова продовжує діяти, намагаючись довести широкому загалу, що нова влада не є ні соціалістичною, ні робітничою та зовсім не захищає інтереси трудящих, а являє собою звичайнісіньку диктатуру однієї партії. Коли боротьба виявляється марною, Горакова в березні 1948 р. демонстративно відмовляється від депутатського мандата. Маючи можливість виїхати з Чехословаччини, вирішує залишитися, продовжує політичну діяльність проти комуністів, підтримує контакт з політиками у вигнанні та допомагає людям, що бажають емігрувати.

Процес

Мілада Горакова в суді

У вересні 1949 р. Міладу Горакову заарештовує чехословацька служба держбезпеки STB. Пройшовши численні допити та катування, Горакова стає центральною фігурою інсценованої за радянським зразком та порушеної за безпосередньою вказівкою президента Клемента Готвальда кримінальної справи за обвинуваченням у державній зраді, де їй відводиться роль очільника вигаданої нелегальної групи під назвою «Директорія». У судовому процесі проти неї та дванадцяти інших обвинувачуваних значну роль відіграли радянські консультанти, в яких було запозичено методи ведення допиту та постановочних сценаріїв. Публічні слухання справи були зняті на кіноплівку в пропагандистських цілях. Втім, ці історичні кадри доносять до нас виступи самої Горакової в залі суду, де вона відкрито захищає свої ідеали та ідеї президентів Бенеша і Масарика. Процес тривав вісім днів, і за його підсумками чотирьох обвинувачуваних, включаючи Горакову, було засуджено до смертної кари через повішення, ще чотирьох – до довічного ув’язнення, а решту – до тривалих строків від 20 до 28 років.

Заключна промова Мілади Горакової в суді 8 червня 1950 р.

Судове вбивство

“Народна резолюція” з вимогою найсуворішого покарання всіх підсудних

Під час розгляду справи до судової зали мішками носили резолюції з підписами тисяч людей, які начебто вимагали найсуворішого покарання обвинувачуваних – ці акції за радою радянських консультантів організувалися заводськими комітетами КПЧ, «народною міліцією» та вуличними комітетами. Звичайні люди, що пам’ятали республіку Масарика та Бенеша, часто підписували такі резолюції лише зі страху за себе та своїх дітей. Водночас оголошення вироку викликало величезну хвилю солідарності у світі – відомі діячі політики, науки та культури закликали владу Чехословаччини відмовитися від страти Мілади Горакової, посилаючись, зокрема, на те, що ніколи раніше в Чехословаччині до такої міри покарання не засуджувалася жінка, а також на те, що навіть нацисти, які спочатку теж мали намір засудити Горакову до смертної кари, згодом вирішили пом’якшити вирок. Так, широкого розголосу набула телеграма Альберта Ейнштейна, в який він клопотався перед тогочасним «робітничим» президентом К. Готвальдом про помилування Горакової та інших засуджених до смертної кари. Висловився з цього приводу також Вінстон Черчилль: «Я цілком поділяю горе та обурення, яке ви відчуваєте при жорстоких судових вбивствах у Чехословаччині …».

Телеграма Альберта Ейнштейна з клопотанням про помилування всіх засуджених до смертної кари

Сама Мілада Горакова відмовилася просити помилування, проте це зробили її дочка та адвокат. Незважаючи на це, а також на заступництво численних міжнародних авторитетів, президент Готвальд усі вироки смерті підписав – начебто за рекомендацією міністра юстиції.

Будучи глибоко віруючою людиною – християнкою віри євангельської – Мілада Горакова не скорилася та не втрачала сили духа до останніх днів життя. Ось що пише вона в своєму останньому листі, написаному в камері смертників за декілька годин до страти:

«…Я цілком спокійна та готова… Не безпорадна та не зневірена – я не прикидаюся, всередині в мене все так спокійно, бо моя совість чиста… Знову повторюю – те нове життя, що наближається, робить мене напрочуд примиреною. Моя музика дограла – завіса вже спускається, але починається нова п’єса. Хай у ній буде тільки звитяжний та переможний герой – більше ніяких трагедій!.. Я – покірна та віддана волі Божій, Він призначив мені це випробування, і я проходжу через нього з єдиним бажанням – підкоритися законам Божим та зберегти своє чесне людське ім’я. Не плачте, не сумуйте занадто – так для мене краще, ніж вмирати поступово. Тривалої неволі моє серце вже б не витримало. А так – полечу в поля та луки, понад схили та ставки, по горах та долинах. Ніщо мене не буде зв’язувати, а до того – отой спокій та мир… Птахи вже прокидаються – починає світати. Я йду з піднятою головою – програвати теж треба вміти. Це не ганьба. Навіть ворог не втрачає повагу, якщо він правдивий та чесний. У боротьбі гинуть, а що таке життя, якщо не боротьба? Будьте здорові! Тільки й тільки Ваша Мілада».

Смертну кару Мілади Горакової приведено у виконання через повішення у дворі празької в’язниці Панкрац 27 червня 1950 р. о 5 годині 35 хвилин. У в’язниці Панкрац застосовувався примітивний спосіб повішення за допомогою тривалого душення без традиційної петлі. Засудженому вдягали удавку, і кат тягнув його мотузкою за зв’язані ноги. Горакова задихнулася майже через п’ятнадцять хвилин з моменту початку страти.

Останні слова Мілади Горакової були такими:

«Я гину, гину, цей бій програла, йду чесно. Я люблю цю країну, люблю цей народ, будуйте його процвітання. Відходжу без ненависті до вас. Бажаю вам цього, дійсно бажаю…»

Реабілітація та пам’ять

Тіло Мілади Горакової було спалено, урну з прахом сім’ї так і не видали, і місце її поховання до сьогодні не встановлено. Звичайною практикою тих часів було повернення після кремації урн з прахом жертв політичних репресій до в’язниці Панкрац, де комуністична влада ховала їх від громадськості, – ймовірно, побоюючись того, що похорон може перетворитися на демонстрацію проти режиму. У 60-ті роки, коли урн на складі було вже занадто багато, їх розподілили по різних цвинтарях невеликими партіями. Деякі урни з прахом політв’язнів навмисно знищувалися – бо, мовляв, «їхні співучасники живуть у США на волі».

Символічна могила Мілади Горакової на Вишеграді в Празі

У 2000 р. на Вишеградському цвинтарі в Празі, де поховано визначних особистостей чеської історії та культури, з’явилася символічна могила Мілади Горакової – на пам’ятнику викарбувано напис, що є даниною пам’яті «всіх жертв та противників тоталітарних режимів».

3 червня 1968 р., під час «Празької весни», вирок Міладі Гораковій скасовано Верховним судом ЧССР за незаконністю. Проте її повна реабілітація відбулася тільки в 1990 р., після «Оксамитової революції». У 1991 р. президент ЧСФР Вацлав Гавел посмертно нагородив Горакову орденом Томаша Гарріга Масарика I ступеня.

У 2004 р. дату судового вбивства Мілади Горакової, 27 червня, оголошено Днем пам’яті жертв комуністичного режиму. Це рішення було ухвалено, незважаючи на значний опір Комуністичної партії Богемії та Моравії, яка є правонаступником КПЧ. Ця партія, яка досі не зрівнялася зі своїм минулим, намагається традиційно замовчувати, применшувати і тенденційно перекручувати тему Мілади Горакової та політичних репресій комуністів загалом. Зокрема, тогочасна депутатка Палати представників Їтка Ґрунтова, обрана від КПБМ, пропонувала перейменувати дату на «День пам’яті жертв холодної війни», бо термін «комуністичний режим» вона як історик вважає неправильним. За її твердженням, Міладу Горакову страчено не за політичним замовленням КПЧ, а внаслідок «судової помилки». Інша одіозна колишня депутатка від КПБМ Марта Семелова, відома, зокрема, тим, що окупацію Чехословаччини військами країн Варшавського договору в 1968 р. вважає «дружньою інтернаціональною допомогою», неодноразово висловлювалася в тому плані, що вирок Міладі Гораковій був правосудним, бо остання сама зізналася в скоєному без будь-якого зовнішнього тиску. За ці висловлювання Семелову, педагога за освітою, минулого року виключили з наглядових рад чотирьох навчальних закладів, засновником яких виступає муніципалітет міста Праги.

“Робітнича прокурорка” Лудміла Брожова-Поледнова в часи процесу Мілади Горакової

Лудміла Брожова-Поледнова в останні роки життя

11 вересня 2008 р. Лудмілу Брожову-Поледнову – єдину особу з прокурорського складу процесу Мілади Горакової. яка на той час залишалася в живих – засуджено Празьким вищим судом до безумовного покарання у вигляді позбавлення волі строком на 6 років за участь у судовому вбивстві. 21 грудня 2010 р. президент ЧР Вацлав Клаус помилував Брожову-Поледнову «з урахуванням похилого віку засудженої, факту відбуття нею частини строку покарання та поганого стану здоров’я». Сама колишня «робітнича прокурорка», яка померла в 2015 р. у віці 93 років, схоже, так і не зрозуміла, за що понесла покарання, пояснюючи свої дії тим, що «просто робила те, чого вимагало начальство», і ніякої вини за собою не вбачає. «Слухайте, коли вам хтось дає папку, а там говориться про зброю та ще не знаю які речі… Я була початківцем і геть перелякалася – що ж це за такий страшний злочин? Натомість Мілада Горакова була юристом, і ви, мабуть, могли чути, що вона казала під час судового слухання. Я б на її місці в першу чергу заявила, що те, в чому її звинувачують, не відповідає дійсності. А вона зізналася» – розповіла Брожова-Поледнова в інтерв’ю журналісту IDNES.cz одразу після дочасного звільнення.

Довідково

У політичних процесах 1948–1953 рр. у Чехословаччині було засуджено в загальній кількості приблизно 83 тис. людей. 233 обвинувачуваних засуджено до смертної кари, яку в 178 випадках приведено у виконання. Як встановила спеціально створена комісія Піллера, що працювала в 1968–1969 рр. та розглядала питання реабілітації жертв політичних репресій, рішення про засудження до смертної кари в усіх випадках попередньо ухвалювалося компартійними органами. Загалом за весь період комуністичного режиму в 1948–1989 рр. у Чехословаччині страчено з політичних міркувань 280 людей, застрелено при спробі перетину кордону – 374, померло у в’язницях і таборах – від 4500 до 7000, засуджено з політичних міркувань – близько 250 тис., емігрувало – 200–300 тис.

Читайте також інші матеріали за темою

• Чеське видання: світ стане нормальним, коли компартію буде заборонено так само, як і нацизм
• Для чого Кремлю «справа Конєва» та інші випади проти Чехії? Для підтримки місцевих противників демократії
• Чеські «ельфи» протидіють дезінформації та пропаганді. В їхніх лавах – лікарі та військові
• Чеська партія «Свобода та пряма демократія» – звідки ноги ростуть
• Президентські вибори в Чехії: надії на зміну та пропагандистська чорнуха
• Проросійські воєнізовані угрупування в Центральній Європі
• Як радянські агенти продавали Царство Болгарія (1919–1944 рр.)
• Представництво донецьких сепаратистів у Чехії. Фікція та реальність
• Голодомор – геноцид проти українців, які у 1930–1932 рр. підняли понад 5000 антирадянських повстань
• Уряд Чехії почне боротися з прокремлівськими дезінформаційними сайтами
• Чеський україніст: Страх з бандерівців – це робота російської пропаганди
• The Daily Caller: Віце-прем’єр Чехії – агент Володимира Путіна?

Автор: Сватослав Щиголь, редактор чеської служби InformNapalm, спеціально для InformNapalm

Поширення і передрук з посиланням на джерело вітаються!
(Creative Commons — Attribution 4.0 International — CC BY 4.0).
Україномовні сторінки спільноти InformNapalm в соцмережах:
Facebook / Тwitter / Telegram.

Підтримайте роботу сайту InformNapalm через Patreon.
Кожна копійка іде на випалення агресора.