Станом на 16 вересня 2026 року InformNapalm нараховує 16 підтверджених смертей російських генералів, пов’язаних із повномасштабною війною проти України та військовою службою в цей період. 14 із них були чинними генералами на момент смерті, ще двоє — генералами у відставці, які повернулися на війну.
Через десять років після першого «Похоронного маршу»
У 2016 році InformNapalm опублікував розгорнуту хронологію «Похоронний марш російських генералів (Статистика й інфографіка)». Тоді волонтери зібрали випадки загадкових смертей російських генералів та адміралів і відобразили на інфографіці характерні «статистичні спалахи», значна частина яких припадала на періоди російських військових кампаній або час після них.
Показово, що у 2021 році ця вже п’ятирічна публікація, яка була доступна 12 мовами, викликала особливу увагу російського Роскомнагляду: від InformNapalm росіяни офіційно вимагали видалити її з сайту, але були відправлені за адресою, за якою українці вже після повномасштабного вторгнення відправляли російський військовий корабель.
Через десять років ми повертаємося до цієї теми — тепер уже з хронологією російських генералів, які безпосередньо зіткнулися з наслідками агресії РФ проти України.
Як ми рахуємо «двухсотих» генералів. Методологія.
До основного списку потрапляють лише випадки, де смерть підтверджена офіційними повідомленнями, родичами, похованням, державними реєстрами або сукупністю незалежних джерел. Цей критерій принциповий: у 2022 році в українських та міжнародних медіа з’являлися й помилкові повідомлення про загибель окремих російських генералів.
Для звірки ми використовуємо, зокрема, і спільну поіменну базу російської служби BBC, «Медіазони» та команди волонтерів. «Медіазона» формує її за відкритими верифікованими джерелами: повідомленнями родичів, регіональних медіа, офіційних структур, даними про поховання та іншими документальними слідами.
На час написання цієї статті статистика «Медіазони» містила також 16 генералів: п’ятьох генерал-лейтенантів, вісьмох генерал-майорів, двох генералів у відставці та колишнього генерал-майора СБУ Володимира Ляпкіна, який утік до Росії та воював на її боці. Останнього ми не зараховуємо до російського генеральського корпусу. Після верифікації 16 вересня смерті Антона Груніса наша вибірка саме російських генералів зросла до 16.
Хронологія «двухсотих» генералів РФ
2022
28 лютого — генерал-майор Андрій Суховецький, заступник командувача 41-ї загальновійськової армії. Ліквідований під час бойових дій в Україні. Він став першим достовірно підтвердженим російським генералом, що загинув після початку повномасштабного вторгнення.
10 березня — генерал-майор Володимир Фролов, заступник командувача 8-ї гвардійської загальновійськової армії. Дату смерті вдалося підтвердити документально; у квітні Фролова поховали у Санкт-Петербурзі.
22 травня — генерал-майор у відставці Канамат Боташев. Колишній генерал російської авіації після відставки повернувся до бойових польотів. Його Су-25 був збитий над Україною; за даними журналістських розслідувань, на війні він був пов’язаний із ПВК «Вагнер».
5 червня — генерал-майор Роман Кутузов, високопоставлений офіцер 8-ї загальновійськової армії, пов’язаний із командуванням так званого «1-го армійського корпусу ДНР». Ліквідований на Луганщині; смерть підтвердили російські джерела та поховання.
2023
12 червня — генерал-майор Сергій Горячев, начальник штабу 35-ї загальновійськової армії. Ліквідований на Запорізькому напрямку; згодом факт смерті був додатково підтверджений його похованням у Санкт-Петербурзі.
11 липня — генерал-лейтенант Олег Цоков, заступник командувача Південного військового округу. Ліквідований після удару по російському командному пункту в районі окупованого Бердянська.
28 листопада — генерал-майор Володимир Завадський, заступник командувача 14-го армійського корпусу. Ліквідований на тимчасово окупованій території України; його смерть згодом офіційно підтвердила російська регіональна влада. OSINT-досьє.
2024
30 червня — генерал-майор у відставці Андрій Головацький. Колишній перший заступник начальника штабу Північно-Кавказького регіонального командування внутрішніх військ МВС РФ. Його смерть «Медіазона» підтвердила через некролог та російський реєстр спадкових справ.
6 листопада — генерал-майор Павло Клименко, командир 5-ї окремої мотострілецької бригади. За наявними даними, отримав смертельне поранення внаслідок атаки FPV-дрона; факт смерті підтвердили російські джерела.
17 грудня — генерал-лейтенант Ігор Кирилов, начальник військ радіаційного, хімічного та біологічного захисту ЗС РФ. Ліквідований разом із помічником у Москві внаслідок вибуху пристрою, встановленого на електросамокаті біля його будинку.
2025
25 квітня — генерал-лейтенант Ярослав Москалик, заступник начальника Головного оперативного управління Генерального штабу РФ. Ліквідований у підмосковній Балашисі після вибуху автомобіля біля його будинку.
2 липня — генерал-майор Михайло Гудков, заступник головнокомандувача ВМФ РФ із берегових і сухопутних військ, раніше командир 155-ї бригади морської піхоти. Ліквідований під час удару по російському командному пункту в Курській області.
22 грудня — генерал-лейтенант Фаніл Сарваров, начальник Управління оперативної підготовки Генерального штабу РФ. Ліквідований у Москві внаслідок вибуху пристрою під його автомобілем.
2026
31 березня — генерал-лейтенант Олександр Отрощенко, командир змішаного авіаційного корпусу Північного флоту. Перебував на борту військового Ан-26, який розбився в окупованому Криму. Це не бойове ураження, але підтверджена смерть чинного російського генерала під час військової служби.
1 серпня — генерал-майор Валерій Плохотнюк. Його смерть 1 серпня підтверджують дані російських державних реєстрів та подальше поховання на Троєкуровському кладовищі. Дата збігається з вибухом у московському ресторані Balzi Rossi, де проходив закритий захід за участю російських військових високопосадовців, однак офіційно обставини смерті Плохотнюка Росія не розкрила.
12 вересня — генерал-майор Антон Груніс, командир 4-ї окремої гвардійської мотострілецької бригади ЗС РФ. Його смерть стала одним із найбільш оперативно та детально задокументованих випадків у цій хронології.
Перші непрямі повідомлення з російського Z-середовища з’явилися за кілька днів до остаточної верифікації. У ніч на 16 вересня смерть Груніса вже без застережень підтверджували великі російські провоєнні ресурси, а вранці про неї публічно заявив генерал-лейтенант Апті Алаудінов.
16 вересня командувач Сил безпілотних систем ЗСУ Роберт «Мадяр» Бровді офіційно повідомив точні обставини та оприлюднив відео ураження: Груніса ліквідували 12 вересня на тимчасово окупованій території Донецької області, де російський генерал перебував у пункті дислокації. Удар завдали військовослужбовці підрозділу СБС «Рарог».
Таким чином, OSINT-ланцюжок фактично вдалося простежити майже в реальному часі: від перших анонімізованих повідомлень про загибель високопоставленого військового — через російські некрологи та підтвердження чинного генерал-лейтенанта РФ — до встановлення точної дати й публікації кадрів самого удару.
Цікаво, що Груніс згадувався у розслідуванні InformNapalm «Список-1097: як 18-та ОМСБр ЗС Росії окупувала Крим».
Його прізвище містилося у витягу з наказу №53 від 14 березня 2014 року серед військовослужбовців, які вибули для виконання «бойового завдання» та отримували сухі пайки на 16–18 березня. Цей часовий проміжок безпосередньо збігався із завершальним етапом російської операції із захоплення Криму.
За наступні 12 років Груніс доріс до генерал-майора, командира бригади та був ліквідований невдовзі після того, як він отримав звання «Героя Росії».
Замахи на генералів, які тимчасово вижили
Окремо від статистики смертей фіксуємо підтверджені та ймовірні замахи на російських генералів. Цей блок також буде доповнюватися:
- Володимир Алексєєв, 6 лютого 2026 року. Першого заступника начальника Головного управління Генштабу РФ кілька разів підстрелили у під’їзді його будинку в Москві. Він отримав тяжкі поранення, але вижив.
- Азатбек Омурбеков, 28 квітня 2026 року. Після вибуху у військовому гарнізоні в Хабаровському краї російські джерела називали генерал-майора Омурбекова ймовірною ціллю. InformNapalm першим ідентифікував Омурбекова в квітні 2014, як воєнного злочинця і командира 64-ї ОМСБр, яка вчиняла воєнні злочини в Бучі.
- Олександр Чайко, 1 серпня 2026 року. Вибух у московському ресторані Balzi Rossi стався під час закритого заходу, пов’язаного з генерал-полковником Чайком. Сам він вижив; російська влада назвала вибух терактом, але не підтвердила, що саме Чайко був ціллю.
- Микола Варпахович, 3 вересня 2026 року. Кіллер зробив декілька пострілів, але генерал нібито вижив. Детальніше OSINT-дос’є по ньому є на сайті InformNapalm. Його стан моніториться.
Від фронту до російського тилу
Хронологія показує поступову зміну характеру втрат. У перші роки повномасштабного вторгнення російські генерали переважно гинули безпосередньо в районі бойових дій — на передовій, командних пунктах або під час бойових вильотів. Із кінця 2024 року до цього додалися цільові атаки в Москві та Підмосков’ї. В 2026 році бачимо як диверсії та замахи проти генералів в глибокому російському тилу, так і успішні ударні операції Сил оборони України по російських штабах в зоні ведення бойових дій.
Ця хронологія не є закритим і завершеним списком і буде доповнюватися після появи нових верифікованих даних.
Публікацію підготував Андрій Лісіцин спеціально для читачів сайту міжнародної волонтерської розвідувальної спільноти InformNapalm. Поширення і передрук з активним посиланням на джерело вітаються. (Creative Commons — Attribution 4.0 International — CC BY 4.0). Підписуйтесь на сторінки міжнародної розвідувальної спільноти InformNapalm в соцмережах.
InformNapalm працює понад 12 років, досліджуючи та документуючи російську агресію. Ми не отримуємо фінансування від урядів, грантових програм чи великих донорів. Роботу сайту та проєктів спільноти забезпечують волонтери.
Якщо ви вважаєте нашу роботу важливою, можете долучитися до InformNapalm як волонтер або підтримати нашу діяльність щомісячними чи разовими внесками через Patreon, BuyMeACoffee чи зробити криптовалютний переказ через WhitePay.
Ваша підтримка допомагає нам зберігати незалежність, розвивати напрям OSINT- і CYBINT-досліджень, підтримувати операційну діяльність та продовжувати документувати російську агресію для української й міжнародної аудиторії.
Читайте також інші матеріали по темі:
- Шлях вогню: дванадцять років війни InformNapalm проти Кремля
- Українські хакери виявили як оператори російських дронів використовують Білорусь
- OKBMLeaks: таємні документи виробника компонентів для Су-57 і ПАК ДА “Посланник”
- CYBINT-операція проти супутникової системи “Гонец”, яку називають “російським аналогом Starlink”
- Wildberries між двома вогнями: удари дронами та кібероперації
- 10 років від OSINT-фіксацій до уражень: ВМС ЗСУ завдали удари по російському БРК «Бастіон» у тимчасово окупованому Криму
- Хакери розкрили нову закриту документацію “СТЦ”, російського виробника БПЛА “Орлан-10”
- CYBINT. Злам російського виробника БПЛА. Частина 1. Хто збирає “Герань-2”
- AlabugaLeaks. Частина 2: Kaspersky Lab та нейромережі для російських військових дронів
- AlabugaLeaks. Частина 3: Альбатрос, війна, NVIDIA, Sony та Saito
- Російська дронова загроза 2026–2027: уроки України для НАТО
